1. Педагогіка і соціальна робота

Соціальна робота спрямована передусім на спонукання особистості (клієнта) до самовиховання, самовизначення мети і сенсу життя, що досягається завдяки залученню індивідів, груп до продуктивної соціальної поведінки, безперервної освіти (самоосвіти). З огляду на це практична соціальна робота виявляє зацікавленість до теоретичних надбань педагогіки -- сукупності теоретичних і природних знань про процеси навчання, виховання і розвитку особистості.

Оскільки ефективність соціальної роботи значною мірою залежить від вихованості людей, педагогіка певною мірою виконує для неї і прогностичні функції. Вона відіграє провідну роль у визначенні способів, шляхів і засобів розвитку субєктів соціальної роботи.

Важливими педагогічними аспектами соціальної роботи є формування гуманістичних цінностей, що визначають світогляд людини, її готовність до співробітництва, надання допомоги. Педагогічні знання як частина загальної культури затребувані у сфері соціальної роботи і соціальної допомоги сімям, людям похилого віку, безробітним, людям із функціональними обмеженнями, бездомним, представникам інших соціально вразливих груп.

Педагогічний компонент соціальної роботи є важливим чинником ефективних, педагогічно доцільних рішень, спрямованих на розвиток соціальних ініціатив, творчої активності особистості, повноцінне використання можливостей суспільства та його інституцій щодо реалізації соціальної турботи про права і благополуччя кожної людини.

Безпосередніми і прямими є взаємозвязки між соціальною роботою і соціальною педагогікою -- педагогічною наукою, що вивчає особливості організації соціального виховання, виховні можливості соціального середовища та оптимальні умови соціалізації особистості.

Соціальна робота як наука активно використовує такі основні категорії соціальної педагогіки, як «соціальне середовище», «соціалізація», «адаптація», «індивідуалізація», «інтеграція» тощо. Важливе значення вона приділяє науковим дослідженням соціального фону, в якому відбувається життєдіяльність індивіда, його потенційних можливостей, психолого-педагогічних умов, що сприяють само актуалізації, саморозвитку, самовдосконаленню особистості або створюють певні барєри для самореалізації.

Інколи ці дисципліни ототожнюють або взаємопідмінюють, вдаючись до більш широкого чи вужчого їх тлумачення («соціальна робота -- складова частина соціальної педігогіки», «соціальна педагогіка є основою соціальної роботи» тощо). Іноді стверджують, що всіх педагогів можна вважати соціальними працівниками, але не всіх соціальних працівників -- педагогами, наприклад, патронажних працівників, які доглядають за людьми похилого віку. Насправді обидві ці дисципліни можуть мати справу з представниками соціально вразливих груп населення, використовувати однаковий психолого-педагогічний інструментарій, їм обом властивий прикладний характер. Проблема лише в тім, що в розвинутих країнах немає однозначного тлумачення соціальної роботи, а соціальна педагогіка як фах поширена у небагатьох із них і є переважно навчальною дисципліною. Попри те, деякі фахівці виокремлюють соціально-педагогічну модель практики соціальної роботи, яка сфокусована на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда, соціальної групи, який здійснюється через систему інститутів -- сімю, школу, позашкільні заклади, що мають коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив зовнішніх і внутрішніх факторів.

Педагогічна і соціальна діяльність завжди повязані з пошуком, творчістю конкретних людей у конкретних ситуаціях. Тому важливим є оволодіння принципами і методами соціальної педагогіки, яка охоплює систему цілеспрямованої, педагогічно організованої підтримки життєвих сил і можливостей особистості. її знання навколишнього світу і людей необхідні соціальним працівникам, усім, хто визначає соціальну політику держави й забезпечує її виконання.