1.2 Загальна характеристика системи соціального захисту населення України

Соціальний захист - це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення.

Вивчення соціального захисту представило організаційно-правову структуру у вигляді чотирьох-рівневої системи [10, с.35-41]:

1) рівень державного управління містить заходи та дії глобального характеру, спрямовані на управління соціальним захистом усього населення України, визначає загальну лінію розвитку соціального захисту населення;

2) рівень галузевого управління - являє собою соціальний захист за професійною ознакою, включає мережу відомчих соціальних установ, де заходи носять прикладний характер;

3) рівень регіонального управління - включає заходи щодо соціального захисту населення, які враховують регіональну специфіку, природні умови, соціально-економічне розміщення продуктивних сил, етнічно-національні фактори та містить конкретні регіональні програми соціального захисту населення, що узгоджуються з державними;

4) місцеве управління соціальним захистом - включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер.

Державна соціальна політика на загальнонаціональному рівні реалізується за допомогою державних органів соціального захисту. До законодавчих органів відносяться Президент України, Верховна Рада, комітети Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці, зі справ пенсіонерів, ветеранів і інвалідів. Безпосереднє управління соціальним захистом населення України здійснюється за допомогою виконавчих органів державного рівня: Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики, Рада у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ та ін.

Галузеве управління соціальним захистом здійснюється міністерствами і відомствами України. Органи соціального захисту представлені профспілками, компетенція яких поширюється на підприємства галузей. Заходи щодо соціального захисту працівників знаходяться в компетенції підприємств і регулюються за допомогою колективних трудових договорів.

Основною задачею регіонального управління соціальним захистом є реалізація державної соціальної політики в окремих адміністративно-територіальних одиницях України. Для цього в структурі органів місцевого самоврядування створені відділи і управління по соціальному захисту населення.

Місцеве управління соціальним захистом населення діє в рамках регіонального. Система органів управління складається з районних і міських установ соціального захисту, аналогічних за змістом регіональним органам. Місцевий рівень є останнім у вертикалі системи соціального захисту населення і виконує специфічну роль сполучної ланки між обєктом соціального захисту - населенням - і всією системою соціального захисту.

До основних елементів системи відносять:

встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);

утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);

надання необхідної медичної допомоги;

соціальне страхування тощо.

Система соціального захисту в Україні включає (Рис.1.1):

система соціального страхування: пенсії; допомога по безробіттю; система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини;

універсальні системи: програма допомоги сім`ям із дітьми; державні програми дотацій і житлових субсидій; допомога на поховання; державна система охорони здоров`я; державна система освіти.

соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС [20, с.64];

система соціальних допомог: цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті); соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Рисунок 1.1 Система соціального захисту

соціальний захист через недержавні організації: соціальна допомога з фондів підприємств.

Система соціального захисту населення складається з:

соціального страхування;

соціальної допомоги;

соціальних гарантій;

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе [17, с.63-75]:

пенсійну систему;

соціальне страхування на випадок безробіття;

соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності;

соціальне страхування від нещасних випадків.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, субєктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.

Отже, загальна характеристика системи соціального захисту населення України дає змогу зрозуміти ланкову структуру, зміст та принципи діяльності соціально-державної сфери.