1. Жінка як обєкт соціальної роботи

Жінки становлять соціально-демографічну категорію населення, яка відрізняється рядом фізіологічних особливостей, специфічним гормональним статусом, становищем в соціальній структурі. Приналежність до жіночої або чоловічої статі фіксується при народженні немовляти і прописується в документах як паспортна стать. Приналежність до конкретної статі вказує соціальну позицію індивіда і відповідний їй комплекс соціальних проблем.

Увага до проблем жінок спочатку проявилося в рамках традиційних академічних дисциплін - в літературі, історії, філософії, соціології, психології. Для фахівця з психосоціальної роботи простежити еволюцію сприйняття і розуміння сутності жінки, її ролі та місця в суспільстві - означає зрозуміти історію жіночого питання, причини його виникнення, оцінити історично сформувалися підходи до його вирішення і побачити перспективи свого професійного спілкування та взаємодії з жіночою аудиторією [1].

Важливо відзначити, що історія жіночого питання містить безліч поглядів на природу жінки і її соціальний статус і їх суть цілком доступна розумінню сучасного фахівця - людинознавця. Він виник у глибоку давнину і знайшов відображення в умах філософів. Зокрема Платон визнавав природне рівність чоловіка і жінки, хоча і вважав, що природні задатки у жінок слабкіше [8, c. 9].

Релігії періоду ранніх цивілізацій винуватицею всіх злочинів на Землі вважають жінку. Жінка згадується лише в останній - Десятій заповіді Старого Завіту.

Як вважає більшість дослідників (Сімона де Бовуар, Григулевич І.Р., Лозинський С.Г., Куусі П., Кисельова Т.Г. та ін), філософи, священики, законодавці, письменники та науковці із століття в століття всіляко і повсюдно аргументують необхідність підлеглого становища жінки у відносинах з чоловіком на тій підставі, що це воля неба і непослух загрожує покаранням для людства.

Жінка виявилася суворо обмеженою сімейним колом і обовязками вести домашнє господарство. Будь-які її спроби заявити про індивідуальну свободу жорстоко придушувались.

Соціалісти-утопісти (Бабеф Г., Оуен Р., Мор Т., Кампанелла Т., Фурє Ш. та ін.) бачили жінку майбутнього в першу чергу красивою, а в другу - приписували їй різного роду чесноти: любов до чоловіка, материнство і вміння ладити з людьми [8, c. 11].

Ж.-Ж.Руссо побачив у жінці проникливий розум і наполягав на тому, щоб вона дбала про свій розумовий розвиток. Поряд з іншими ідеологами французької освіти (Вольтер, Дідро, Кондорсе), він висловив ідею звільнення жінок і вказав на необхідність серйозних перетворень в суспільному ладі, які потрібні для її втілення, - підвищення рівня суспільної свідомості, удосконалення законів, відкриття для жінок доступу до влади.

Другорядна і принижена соціальна роль жінок виявляється в працях Ф. Ніцше, А. Стрідберга, З. Фрейда, А. Шопенгауера.

Тим не менш Декларація прав жінок вже була проголошена (її автор - француженка Олімпія Гуж), жінки самі включилися в боротьбу за свою емансипацію.

У 30-х роках XIX століття першою відкрито висловила ідею рівності статей американка Френсіс Райт. З цього ж часу починає створюватися і накопичуватися різна за жанром феміністична література, в якій представлено положення жінок.

Поступово спроби вирішення жіночого питання вилилися у розуміння того, які умови треба створити, щоб жінка змогла поєднувати материнство з активною участю в суспільну житті та діяльності. У цьому плані успішною можна вважати марксистську теорію, в якій жінка, поряд з чоловіком, має право бути дієвим членом суспільства [8, c. 12].

У ХХ столітті в міру розвитку феміністичного руху соціальне становище жінок стало змінюватися: народилася соціально-філософська теорія відкритого громадянського суспільства, яка сьогодні визнається як основна ідеологія багатьох демократичних країн.

У 60-70 рр.. ХХ століття під впливом жіночих рухів в США і Західній Європі зявилися жіночі та гендерні дослідження [8, c. 13].

Яким же є становище жiнок в Українi на сьогоднiшнiй день? Основною проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi та формальнiсть прав жiнок. Реальна ситуацiя в цiлому є прямо протилежною правовим нормам.

На сучасному епаті розвитку суспільства в Україні є актуальною проблема гендерного руху. В основу гендерної ідеології закладено вимогу рівних прав та можливостей чоловіків і жінок в усіх сферах економічного, політичного, соціально-культурного та громадського життя. Політичний аспект гендерного руху - невідємна складова державної політики, один з основних факторів забезпечення поступального розвитку країни. Головною політичною характеристикою гендерного руху є його консолідуюче значення для суспільства. Адже суспільство розглядається як органічна взаємодія двох соціальних груп, що складаються з чоловіків і жінок, а гендерна ідеологія - як основа їх конструктивної взаємодії в соціумі [4, с. 26 ].

Однією з найгостріших проблем в Україні є кричуще низький рівень представництва жінок в органах державного управління та в політичних структурах усіх рівнів. Тим часом ООН рекомендує державам, які підписали Пекінську платформу дій, домагатися рівного представництва чоловіків і жінок у владних структурах, державно-адміністративних установах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіх державних, урядових та адміністративних посадах.

В освітній сфері належить внести чимало змін до навчальних програм, які мають сьогодні тенденційний в гендерному розумінні характер. Це призводить до закріплення традиційних функцій жінок і чоловіків, виключає для жінок можливість бути рівними партнерами в суспільстві.

Нині дівчата й молоді жінки, які становлять в Україні 54 % представників своєї вікової категорії, відчувають тягар подвійних проблем - молодіжних і жіночих, зумовлених специфікою соціальних ролей і статусу, особливостями процесів соціалізації. Це засвідчує статистика, аналітичні матеріали [4, с. 28 ].

Соціально-економічне та морально-психологічне становище жінки в Україні вкрай незадовільне, що зумовлюється кризовими явищами в економіці, катастрофічним станом природного середовища, низьким рівнем медичної та соціально-побутової інфраструктури країни. Ще однією важливою особливістю, яка визначає участь жінки у політичному процесі, є соціально-психологічна готовність суспільства поставити жінку-політика на один рівень з чоловіком.

Відповідно до Статті 24 Конституції України, на законодавчому рівні закріплюється рівноправність жінок і чоловіків в усіх головних сферах життєдіяльності. Але виникає необхідність переглянути законодавство щодо захисту інтересів жінок, оскільки нині воно не завжди відповідає новітній ситуації в суспільстві.

Становлення нової, демократичної моделі суспільного життя супроводжується зміною моральних, політичних, економічних настанов, процесом творення та реформування соціально-статевих відносин на нових, гендерних принципах, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок [4, с. 29].