2.1 Основні тенденції розвитку академічної мобільності українських студентів

Сучасне студентство стає все більш потужнимзагоном української молоді. За останні 20 років чисельністьстудентів, що навчаються у закладах III-IV рівнів акредитації,зросла практично в 2 рази. І така тенденція носить в принципі глобальний характер. Логічно припустити, що і відповідальність держави і суспільства за майбутнє цього загонумолоді, багато в чому визначає майбутнє країни, повиннаістотно підвищитися.

Однією зі спроб вирішити комплекс проблем, повязанихз поліпшенням якості підготовки майбутніх фахівців, сталопроголошене «Болонської Декларацією про європейський простір для вищої освіти »(червень 1999 р.) вимогамаксимальної активізації академічної та наукової мобільності, яка сьогодні вже стала відмінною рисою розвиткуосвітніх систем в ХХІ столітті[1,с.77].

Щорічно на наукові конференції, семінари, стажування,навчання за різними програмами виїжджають мільйони людей.

Мобільність збагачує національні культури і збільшує освітній і професійний досвід її учасників,який є собою істотний фактор системних змінчерез безпосереднє поширення досвіду. Підтвердженням визнання зростаючої важливості цього чинника стало прийняттяв 2001 р. Європар-ламентом і Радою рекомендацій щодо посилення мобільностівсіх людей, що мають відношення до освітита підвищення кваліфікації[1,с.77].

Значимість мобільності в Європейському Союзі збільшується, починаючи з середини 80-х років, і на сьогоднішній деньє ключовим моментом в стратегії розвитку освітина період до 2020 року. За допомогою своїх програм ЄвропейськийСоюз підтримує обмін інноваціями та досвідом, сприяєстворенню освітніх мереж і мобільності людей, які залучені в науково-освітню діяльність.

В Україні програми Академічної мобільності починаютьактивно впроваджуватися з кінця 90-х років минулого століття, викликаючипри цьому вкрай неоднозначні оцінки закладської громадськості.

Шкода що, до сьогодення у нас далеко не все, що навіть маютьбезпосереднє відношення до цих процесів, досить чіткоуявляють собі сутність академічної мобільності, їїнайближчі і віддалені цілі, її реальні наслідки.

У документах ЮНЕСКО це поняття трактується як короткий шлях до єдиного європейського простору вищої освіти, продиктований виклика-ми глобалізованого світу[10].

До числа студентів, що беруть участь в програмах академічноїмобільності, нормативні документи відносять не всіх студентів, які виїжджають за кордон, а лише тих, хто отруюється в іншукраїну з метою навчання або наукового дослідження.

При такому трактуванні яких навчають не входять в категорію«Іноземний студент». Саме тому багато міжнародніорганізації (ОЕСД, UNESCO, Evrostat) при складанністатистичних баз даних, крім національності, використовуютьдля визначення мобільних студентів такі показники, як:

* постійне місце проживання: мобільними вважаютьсяті студенти, які не є постійними мешканцямикраїни навчання;

* попереднє освіту: до мобільних відносяться ті студента, які отримали попередню кваліфікацію в іншій країні;

* громадянство: якщо студенти не є громадянами тієїкраїни, в якій здійснюється навчання[10].

Ми розглядаємо поняття «мобільний студент» кількаширше, виходя-чи з того, що виїзд в іншу країну на стажування,в волонтерський загін або на роботу в табір праці і відпочинкусприяє досягненню цілей, висунутих Болонською декларацією, і, отже, цілком може вписуватися в рубрикуміжнародна академічна мобільність.

Чисельність таких студентів зростає дуже швидко, що є прямимнаслідком глобалізації економіки та суспільства в цілому.

Важливо враховувати, що не всі країни в однаковій мірі беруть участь в процесах академічної мобільності. У науковійлітературі виділяються країни-реципієнти, які приймаютьбільшість мобільних студентів з усього світу, і країни-донори, які відправляють своїх студентів вчитися в інші країни.

До числа країн-донорів в першу чергу відносять Китай. Студенти-китайці вчаться практично по всьому світу, чисельність їхдосягає одного мільйона чоловік, але, що дуже істотно,в якій би країні вони не вчилися, вони слугують інтересам Китаю[15].

Слідом за ними йдуть студенти з Південної Кореї і Індії, збільшості арабських і африканських країн. Росія займаєсеред країн-реципієнтів тільки десяте місце, активно залучаючидо себе на навчання не тільки вихідців з афро-азіатського регіону,але, перш за все, з колишніх республік Радянського Союзу.

Україна в число загальновизнаних країн-імпортерів не входить.

Тому, політична та економічна нестабільність,що триває роками,низький рівень життя і проблеми, повязані зі здоровям нації,не можуть бути привабливими для студентів з інших країн,і в першу чергу з Європи, США, Канади, Японії.

В умовах, коли найбільш підготовлені та ініціативніукраїнські студенти виїжджають на навчання і стажування в далекеі ближнє зарубіжжя, українські заклади поповнюються вкрай слабопідготовленими і не мотивованими на навчання студентамиз країн Африки, Азії, Близького Сходу, що породжує серйозні проблеми для освітньої системи України, знижуєрівень якості навчання[15].

Найбільш привабливими для навчання країнами нашістуденти вважають США, Великобританію, Францію, Австралію,Канаду, в останні роки посилюється інтерес до Японії, Туреччини,скандинавським країнам. Особливий інтерес для українськихстудентів представляє Росія, що створює сприятливіумови для вихідців з країн СНД (позаконкурсний прийом, безкоштовне навчання і багато чого іншого).

Як правило, студенти, які виїжджають на навчання за кордон,вчаться там за програмами бакалавра ту або магістратури,отримують дослідну ступінь PhDта далеко не завждипрагнуть повернутися в рідні пенати. Традиційно мобільнихстудентів поділяють на три групи:

* організована: студенти відправляються в «організованийтур », а не здійснюють індивідуальний туризм;

* спонсуєма : студенти отримують грант або стипендію,яка покриває всі витрати або їх частину;

* тимчасова: студенти їдуть на певний періодв інше освітній заклад, після чого повертаютьсяв рідний навчальний заклад[4].

Найбільший інтерес до того, щоб залишитися в країні навчанняна постійне проживання, проявляють студенти першої та особливодругої групи.

Незважаючи на те що спроби реформування освітив Україні поки що не приносять відчутних результатів і процесзниження якості підготовки у наших навчальних закладах носитьвсе більш загрозливого характеру, ми як і раніше зберігаємодосить високий рівень якості наших випускників,які, виїжджаючи за кордон, порівняно легко вирішують питанняпрацевлашту-вання безпосередньо за фахом.

Звичайно, реалізація все ще потужного інтелектуальногопотенціалу українських студентів і випускників вищої школивсередині своєї країни багато в чому залежить від політики держави,від його відношення і до питань працевлаштування молоді,забезпечення для неї гідного матеріаль-ного добробуту[4].

У тій же ситуації, яка має місце в Україні на даниймомент, країна може позбутися значної частини самихенергійних і інтелектуально підготов-лених молодих людей.

За даними дослідження, проведеного в ряді великихосвітних центрів України (Харків, Донецьк, Львів, Луганськ,Одеса), більше 42% сьогоднішніх студентів, не розраховуючи напрофесійну та особистісну самореалізацію в ріднійкраїні, висловили припущення щодо можливостісвоєї еміграції за кордон.

Безумовно, така мобільність вкрай негативно позначитьсяна ситуації в нашому суспільстві, оскільки чим більше в країніосвічених людей, тим більше у неї шансів посісти гіднемісце у світовому рейтингу держав. Не випадково саме рівеньосвіченості населення в єдності з таким показником, яктривалість життя, визначений ЮНЕСКО як головнийкритерій прогресивного розвитку історично конкретногосуспільства[16].

Таким чином, академічна мобільність в трактуваннінайважливіших документів Болонського процесу (Прага-2001, Берлін-2003, Берлін-2005, Лондон-2007, Левен / Лувен-ла-Нев - 28-29 квітня 2009 р.), націлена на формування єдиного європейськогопростору вищої освіти (ЄПВО), для України, яквтім і для Росії, носить дещо односторонній характер«Гри в одні ворота». Не випадково російські фахівцінедвозначно пишуть про необхідність деякого зміниправил цієї гри. «За однією з основних цілей Болонськогопроцесу - мобільності, - пише професор одного з московськихвузів Л. Гребньов, - російська вища школа зустрічаєтьсязовсім з іншим викликом, ніж решта Європи. Нам треба нестільки підвищувати мобільність «в європейському вимірі»(Фактично зі Сходу на Захід, з Росії в Європу), скількизмінювати напрямок мобільності висококваліфікованихкадрів, по-перше, на «всередині країни» і, по-друге, на прямопротилежне географічно »[6].

Отже, очевидно, що і для України завдання полягає в тому, щобзробити академічну мобільність більш збалансованоюміж різними країнами, створити такі умови, прияких наші студенти будуть виїжджати за кордон для того, щоб розширити свої професійні можливості та інтелектуальний капітал і в перспективі присвятити себе служіннюсвоїй Вітчизні.