3. Витрати на соціальне забезпечення та шляхи удосконалення соціальної політики

Для визначення вірного місця соціальної політики держави в економіці зростання слід, насамперед, зауважити, що соціальна політика активно впливає на економічне зростання через:

збільшення сукупного попиту;

підвищення продуктивності людського капіталу;

зміцнення соціальної стабільності та поліпшення підприємницького та інвестиційного клімату;

забезпечення легітимності (суспільної та корпоративної підтримки) інших заходів, спрямованих на активізацію зростання.

Діяльність держави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, про що йшлося вище, її відрив від інших складових соціально-економічної політики, і навпаки, здійснення економічної політики без урахування потреб соціального розвитку, як це відбувалося в Україні, закономірно призводять до руйнування як економіки, так і соціальної сфери.

Враховуючи, що збільшення доходів пенсіонерів та працівників бюджетної сфери відбувається за рахунок фіскального перерозподілу коштів, в макроекономічному контексті така соціально орієнтована політика , фактично, здійснює гальмуючий вплив на економічну динаміку. Спрямування одержаних фіскальним шляхом коштів на безпосереднє збільшення споживчого попиту видається досить неефективним в стратегічному плані, оскільки створює додатковий тиск на споживчому ринку, який може виявитися не готовим відреагувати адекватним збільшенням пропозиції. Безпосередніми наслідками такої політики вже незабаром можуть стати збільшення обсягів імпорту товарів народного споживання (за сприятливого впливу реальної ревальвації гривні) та тенденція до підвищення споживчих цін, яка створить додаткові підстави для проведення обмежувальної грошової політики.

Перехід до реальної соціальної політики вимагатиме помякшення грошових обмежень, розвитку внутрішнього ринку, підтримки національного бізнесу та капіталу з метою збільшення зайнятості та підвищення доходів населення. Ці зрушення неодмінно повязані зі зміною експортної моделі зростання, диверсифікацією та вдосконаленням структури експорту, збільшенням імпорту інвестиційної продукції. Збереження сприятливої зовнішньоекономічної конюнктури створює умови для фінансування соціальних витрат протягом перехідного періоду за рахунок продовження експорту продукції базових галузей, проте з обовязковим перерозподілом отриманих коштів винятково на розбудову внутрішнього ринку та національних виробництв.

Видається очевидним, що узгоджений розвиток соціальної та виробничої сфер, використання соціальної політики як чинника зростання неможливі без протидії ревальвації гривні та відмови від обмежувальної грошово-кредитної політики. Додаткове ж відволікання певної частини доходів населення на примусове нагромадження в рамках як поширення страхової системи, так і безпосереднього введення платності послуг освіти та охорони здоровя, перетворення системи пільг на адресну грошову допомогу тощо, вестиме в рамках існуючої обмежувальної моделі до падіння платоспроможного споживчого попиту на внутрішньому ринку. При цьому запровадження страхових фінансових схем зовсім не обовязково сприятиме зростанню інвестиційного попиту. Адже перетворення заощаджень на реальні інвестиції вимагає досконалого фондового ринку та сприятливого інвестиційного клімату. За теперішніх умов примусове збирання коштів до приватних страхових фондів означатиме додаткове вилучення платіжних ресурсів із реального сектора економіки до фінансово-спекулятивної сфери.

Переведення населення із стану пасивних ресурсоотримувачів у стан активних ресурсокористувачів, мобілізація людського капіталу як чинника підвищення віддачі факторів виробництва вимагає звернення уваги на комплекс заходів щодо всебічного розвитку людського капіталу в Україні.

Під тиском демографічних змін основні дебати про пенсійне забезпечення в наступні десятиріччя розгорнулися навколо питання про необхідність збільшити надходження коштів до пенсійних фондів, щоб задовольнити подальші фінансові потреби та зобовязання. Отже, країни стоять перед важливим політичним вибором -- від подовження пенсійного віку і збільшення зайнятості літніх людей, підвищення страхових тарифів та інших податків до створення багаторівневих пенсійних систем. Державне пенсійне страхування поступово має бути доповнене не лише професійними та іншими програмами пенсійного забезпечення за місцем роботи, а й державними та приватними накопичувальними пенсійними системами.

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів

Прожитковий мінімум -це основа соціальних гарантій доходів населення.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоровя набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 2008 рік (Закон № 107 - VI от 28.12.2007)

Ефективна макроекономічна політика потребує соціальної політики у двох напрямках:

здійснення макроекономічного засобу виходу на стійке економічне зростання шляхом використання зростання доходів населення як рушійної сили стабілізації вітчизняного виробництва, зміцнення внутрішнього ринку, формування власних джерел заощадження та інвестування;

забезпечення для всіх верств населення реалізації головного принципу ринкової економіки -- здатності до самозабезпечення.

З метою підвищення ефективності освіти, охорони здоровя та інших галузей соціально-культурної сфери необхідно суттєво реформувати їхній організаційно-економічний механізм.

Основні риси існуючого механізму були спроектовані в розрахунку на практично повне державне фінансування, орієнтовані головним чином на забезпечення контролю над розподілом державних коштів і послуг та розраховані на однорідний контингент одержувачів послуг. У звязку з цим права установ незначні, самостійність обмежена, регулятори ринкових відносин відсутні.

Внаслідок цього сьогодні спостерігається гострий дефіцит соціально-культурних послуг пристойної якості. Хронічно недофінансовується програма державних гарантій медичних послуг населенню. Бюджетні асигнування не покривають мінімальних потреб установ соціально-культурної сфери. За цих обставин сформувався глибокий розрив між номінальним і фактичним наданням цих послуг. Стихійно склався нецивілізований, переважно тіньовий ринок, на якому споживач незахищений, а держава належним чином не виконує ні регулюючої, ні фіскальної функції.

Висновок

На даний момент для України необхідне створення нової моделі соціальної політики, яка б у повній мірі забезпечувала потреби населення у соціальному захисті. При цьому необхідно враховувати досвід інших країн, але не повністю копіювати їх.

Визначальна лінія соціального забезпечення періоду реформування полягає в створенні системи допомоги не лише для осіб літнього віку і нездатних заявити про себе на ринку праці, а й для широких верств населення з низькими доходами, але в межах схеми, яку можливо фінансово підтримати.

Досвід демонструє, що політика соціального захисту малозабезпеченого, але працездатного населення має тимчасовий характер. Різні види часткового субсидування, зусилля, спрямовані на скорочення безробіття, є, з одного боку, наслідками, а з іншого боку -- необхідністю перехідної економіки. Від тимчасових заходів потрібно поступово відмовлятися у міру того, як набирають силу і швидкість ринкові механізми, оскільки дія цих заходів повязана з втручанням держави в процес ціноутворення і в ринок праці.

У контексті всього зазначеного пасивність та фінансова неспроможність існуючої соціальної політики обумовлюється надмірно великою кількістю цілей і малою кількістю засобів їх досягнення.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська, М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

2. Бідан В. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних трансформацій // Україна: аспекти праці. -2001.

3. Брегеда А. Ю. Основи політології: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: кнеу, 2000. - 312 с.

4. Коломийчук В.С. Сучасні соціальні процеси в Україні: актуальність дослідження, особливості трансформації // Регіональна економіка. -2003. -№1. -с.87-91.

5. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп.. - К.: Професіонал, 2004. - 394 с.

6. Небава М.І.Теорія макроекономіки: Навч. посібник/ М.І.Небава. -К.: Слово, 2003.-535 с.

7. Нечай А. Вдосконалення правового забезпечення соціальної допомоги в Україні // Право України. -2000.

8. Тарасевич Л. С., Гребенников П. И., Леусский А. И. Макроэкономика: Высшее образование, 2008

9. Тітьонко О. М. Системи макроекономічного рахівництва: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 100 с.

10. Управління трудовим потенціалом Васильченко В. С., Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П. - Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 403 с.

11. Чистов С. М. Державне регулювання економіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 208 с.

12. Шевчук П. І. Соціальна політика - 2-ге вид. - Львів: Світ, 2005. - 400с