2. Функціональний підхід теорії соціальної стратифікації

У середньовічній Європі довічна приналежність послабляється. Стани мають на увазі юридичне прикріплення до страти. Розбагатілі торговці купували дворянські звання і тим самим переходили в більш високий стан. На зміну станам прийшли класи -- відкриті для всіх страт, що не припускають якого-небудь легітимного (законного) способу закріплення за однією стратою.

Перші три характеризують закриті суспільства, а останній тип -- відкриті; закритим є таке суспільство, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі або цілком заборонені, або істотно обмежені; відкритими називається суспільство, де переміщення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежені.

До більшості сучасних розвинутих суспільств застосовна класова стратифікація, хоча саме поняття класів трактується по-різному.

Функціональний підхід визначає класи на основі відносин власності на засоби виробництва. Оскільки приватна власність виникає в період зародження держави, вважається, що вже на Древньому Сході й в античній Греції існували два протилежних класи -- рабів і рабовласників. Феодалізм і капіталізм не є виключенням -- і тут існували антагоністичні класи: визискувачів і експлуатованих. Така точка зору К. Маркса, який дотримують і сьогодні багато закордонних соціологів.

Звідси у всіх класових суспільствах виділяються дві основні страти: клас імущих (рабовласники, феодали, капіталісти) і клас незаможних (раби, селяни, робітники), а під класом розуміють велику соціальну групу людей, що володіють або не володіють засобами виробництва, що займає визначене місце в системі суспільного поділу праці і характеризується специфічним способом одержання доходу[2,с.110].