1.1 Сутність соціальної стратифікації, основні категорії та системні характеристики

Соціологія - наука про соціальне. В соціологічній літературі поняття соціального використовується у широкому та вузькому змісті слова. У широкому змісті соціальне тотожне суспільному і служить для якісної характеристики суспільства на відміну від живої природи. Соціальне у вузькому змісті слова служить для характеристики субєктів соціальної дії, видів соціальних звязків всередині суспільства (особистості і суспільства, спільнот між собою, особистості, суспільства і соціального цілого). Важливим при цьому є розуміння соціальної структури та соціальної стратифікації - результатів існуючого розподілу суспільства на страти та нерівності положень, які вони займають у суспільстві.

Під соціальною структурою соціологи розуміють багатовимірний ієрархічно організований соціальний простір, в якому соціальні групи різняться ступенем володіння власністю, владою і соціальним статусом. Отже, соціальна структура - це сукупність соціальних спільнот, таких як клас, трудовий колектив, група, верства; соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних і етнічних спільнот, повязаних між собою відносно стійкими взаємовідносинами. Соціальна структура сучасного суспільства містив в собі велику кількість соціальних спільнот, прошарків, труп, які можна типологізувати як:

соціально-класові - класи, соціальні прошарки, соціальні групи та верстви;

соціально-професійні - виробничі, навчальні, військові колективи тощо;

соціально-демографічні - сімї, молодь; соціально-територіальні - міста, села, райони;

соціально-етнічні - нації, народності, етноси [1].

Учені називають дві моделі соціальної структури, в основу яких покладено принципи вільного господарювання:

1. модель розвинутого демократичного ринкового суспільства, яке підтримується потужним середнім класом, що становить до 80% громадян. У суспільстві такого типу суспільна злагода забезпечується виключно демократичними інститутами;

2. модель слаборозвинутого суспільства, в якому існує різкий поділ населення на бідних і багатих, а середній клас дуже нечисленний. У такому суспільстві надто важко створити стабільний механізм досягнення суспільного компромісу.

Якщо в першому випадку право на владу, на високі посадові пости забезпечується довірою суспільства на демократичних виборах, то в другому - майновим станом, можливістю використання приватних фінансових коштів ддя реалізації політичних цілей [1].

Виходячи із визначення соціальної структури суспільства, центральними є поняття соціальної групи, спільноти. Соціальні групи - це відносно стійкі, історично складені спільності людей, які відрізняються за роллю і місцем у системі соціальних звязків історично визначеного суспільства. Необхідно також виділити поняття соціальних страт, прошарків або верств, що виступають головними елементами соціальної структури.

Під соціальними прошарками розуміються всі соціально-економічні групи, що займають різне становише в структурі соціальної системи та між якими існує соціальна нерівність [2].

Страти - це великі сукупності людей , які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна й соціальна нерівність. Природна нерівність зумовлена різними фізіологічними та психологічними властивостями, якими різні люди наділені від природи, з народження (етнічна приналежність, статево-вікові особливості, родинні звязки, фізичні та психологічні особливості тощо). Нерівність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, що проявляється й у деяких тварин. У людей вона може стати основою появи нерівноправних відносин.

Проте, головною рисою людського суспільства є соціальна перівність, повязана з відмінностями, що зумовлені соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько тощо).

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархієзованим. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг у порівнянні з іншими. Така соціальна нерівність привносить у життя людей багато несправедливості.

Соціальна верства - це елемент соціальво-класової структури суспільства; сукупність індивідів, що зайняті економічно та соціально рівноцінними видами праці і, відповідно, отримують приблизно однакову матеріальну та моральну винагороду.

Соціальна верства відрізняється розміром внеску в розвиток економіки та соціальної сфери, рівнем загальної й спеціальної освіти, кваліфікації, прибутку, умовами праці та побуту, рівнем культури та суспільно-політичної активності тощо. Соціальні верстви виділяють із урахуванням певної множини взаємоповязаних ознак: складності виконуваної праці, рівня кваліфікації і заробітної платні, побутових (житлових) умов. Соціальні верстви ще іноді розглядають як. таку спільноту, в якій кожен індивід є носієм однієї ознаки. Такою ознакою може бути тип трудової поведінки на робочому місці; рівень доходу; способи проведення вільного часу і задоволення потреб; зміст соціальних орієнтацій, установок, цінностей, інтересів; ставлення до найважливіших подій в країні та за кордоном; ставлення до соціальних і технологічних нововведень тощо [3].

Елементами соціальної структури виступають соціальні статуси і ролі. Їхня кількість, порядок розміщення і характер залежності один від одного визначають специфіку конкретної структури певного суспільства. Однак, структуру можна розглядати як стійкий нерухомий момент побудови суспільства, бо історично вона змінюється. Рухомості їй надають соціальні ролі, які виконуються у процесі взаємодії індивідів.

Статус (від латинського слова "status" - стан) - соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо. У соціології цей термін було вперше запроваджено англійським вченим Г. Д. Мейном [1].

Соціальний статус - це певна позиція в соціальній структурі групи чи суспільства, повязана з іншими позиціями через систему прав та обовязків. Статус "учитель" є змістовним лише по відношенню до статусу "учень", але не по відношенню до продавця, інженера чи пішохода. Для всіх них він просто індивід. Отже:

- соціальні статуси взасмоповязані один з одним, але не взаємодіють між собою;

- взаємодіють між собою лише субєкти (власники, носії) статусів, тобто люди;

- у соціальні відносини вступають не статуси, а їхні носії;

- соціальні відносини повязують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей-носіїв цих статусів.

Сукупність усіх статусів, які займає одна людина в різних соціальних спільнотах, у суспільстві загалом називають статусним набором [4].

Соціальний статус - це також місце індивіда або групи в ієрархічно організованій структурі. Під статусом мається на увазі невичерпний приписуваний людині ресурс, що відкриває для неї можливості впливати на суспільство й одержувати за допомогою цього ресурсу привілейовані позиції в системі влади і розподілу матеріальних благ. Соціальний статус визначається чисельними показниками, що задаються типом соціокультурної системи. У сучасних суспільствах особливо важливими є такі критерії, як престиж професії, рівень доходу, тривалість і якість освіти, обсяг владних повноважень, розмір власності тощо [5].

Статус у соціології розуміють в пяти контекстах: статус як показник нерівного розподілу влади в суспільстві в цілому, в організації чи групі. Мати статус -- це мати владу, вплив, авторитет; статус - це деяка сума прав. обовязків і можливостей, що зафіксована в формальних і деякою мірою неформальних соціальних нормах; статус - це характеристика обсягу та асортименту товарів і послуг, що споживаються індивідом чи групою, або, за Вебером, статус стилю життя; статус - це визнання, оцінка іншими, конкретне місце на шкалі поваги та авторитету, що приписується зовнішніми "інстанціями сприйняття "; статус - вибір групами, індивідами чи організаціями певної позиції за відношенням до тих чи інших аспектів життя, фактів, подій.

Можна говорити про статус індивіда, групи та організації. їхні статуси очевидно не співпадають, але й не є абсолютно незалежними.

Середній клас - це інтегрований клас, він не стільки знаходиться "між" вищим і нижчим, скільки звязує їх в єдине ціле; звідси випливає й специфіка його функцій. Середній клас виступає посередником між верхами та низами суспільства, він представляє як інтереси низів перед правлячим класом, так й інтереси еліти перед низами. У цій якості суттєвою його характеристикою є суспільна "невідокремленіеть", тобто середній класс - соціально активний клас. У своїй діяльності він, з одного боку, стабілізує соціальну ситуацію завдяки конструктивній формі своєї діяльності, а з іншого - працює на прийнятний розвиток соціальної структури. Іншими словами, важливою функцією середнього класу є підвищення соціоструктурного потенціалу суспільства [12].

З огляду на виконання соціальних функцій важливою складовою середнього класу є така соціальна група, як інтелігенція, яка є найбільш освіченою частиною суспільства. Вона зайнята кваліфікованою розумовою працею, є носієм, субєктом інформаційної цивілізації. Інтелігенція завжди була та є носієм соціальної памяті, менталітету народу, його духовності тощо. За своїм становищем у розвинутих країнах вона є освіченою частиною середнього класу, що постійно зростає та надає стійкості всьому суспільству.

Слід відзначити, що інтелігенція є також носієм, субєктом соціальної культури. Соціальна культура - це чуттєвість до інтересів інших, розуміння, здатність до співпереживання, висока толерантність, установка на боротьбу з несправедливістю. Яскравим виразником соціальної культури є така риса інтелігенції, як інтелігентність - вираз духовності особистості, орієнтація на високі ідеали, ідеї, високі моральні цінності, що служать суспільству [13].

Ще одним цікавим явищем в теорії соціальної стратифікації є поняття "андерклас". Існуючі концепти андеркласу по-різному описують і розуміють дане явище: від його ідентифікації з "люмпен-пролетаріатом", групою "соціального виключення" до ототожнення з групами бідних, що знаходяться в критичному соціальному становищі. У визначенні впливового британського соціолога П. Соундерса, що присвятив декілька робіт аналізу цього явища, дана група ідентифікується зі всіма тими, хто займає маргінальне становище в суспільстві, не володіє ніякою власністю та використовує державну (суспільну) підтримку в задоволенні своїх найважливіших потреб. У дослідницьку ж практику термін "андерклас" увів у 60-ті роки американський журналіст-соціолог Дж. Мірдал, описуючи його як "жертву економіки".

Е. О. Райт визначив андерклас як "категорію соціальних агентів, які є економічно пригніченими, але не піддаються систематичній експлуатації в даній класовій системі". Оскільки в сучасному суспільстві основним ресурсом "включення" в соціальне життя є робоча сила, тому відповідно, така робоча сила, яка не володіє економічною цінністю, тобто не є продуктивною і не може бути проданою, стає чинником андеркласу [14].

Отже, статусні групи, ранжовані за доходами, владою, престижністю професії, освітою тощо утворюють соціальну стратифікацію. Соціальна стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за іншими критеріями [1].

Соціальна стратифікація описує соціальну нерівність у суспільстві, поділ соціальних прошарків за рівнем доходів та способом життя, за наявністю чи відсутністю привілеїв. У первісному суспільстві нерівність була незначною, тому стратифікації як такої там практично не було. У складних суспільствах нерівність дуже сильна, вона поділяє людей за доходами, рівнем освіти, владою тощо. Спочатку історично виникли касти, потім стани, а пізніше - класи. В одних суспільствах перехід з однієї страти в іншу заборонений; є суспільства, де такий перехід обмежений, а є такі, де він повністю дозволений. Свобода соціальних переміщень (мобільність) визначає те, яким є суспільство - закритим та відкритті.

Термін «стратифікація» походить від латинського слова "strata" - прошарок, стратифікація, нашарування, напластування груп, що мають різний доступ до соціальних благ внаслідок їхнього положення у соціальній ієрархії. Цей термін запозичено з геології, де він означає розміщення пластів Землі по-вергикалі. Соціологія ототожнила будову суспільства з будовою Землі і розмістила соціальні верстви (страти) також по-вергикалі. Основою служить так звана "соціальна драбина" за ознакою, наприклад доходів: бідні займають нижні сходинки, заможні групі населення - середні, а багаті - верхні. Багаті займають найбільш привілейовані посади і мають найпрестижніші професії. Як правило, їхня праця є розумовою і високооплачуваною та повязана з виконанням управлінських функцій. Вожді, королі, президенти, політичні лідери, крупні бізнесмени, вчені та діячі мистецтв складають еліту суспільства. До середнього класу в сучасному суспільстві відносять лікарів, юристів, викладачів, кваліфікованих службовців, середню та дрібну буржуазію. До нижчих верств - некваліфікованих робітників, безробітних, злидарів. Робітничий клас, згідно із сучасними уявленнями, утворює самостійну страту, яка займає проміжне становище між середнім та нижчим класами [4].

У найбільш узагальненому визначенні під соціальною стратифікацією розуміють процес відтворення більш чи менш одно ідних сукупностей індивідів (класів, груп), які, згідно з теоріями західноєвропейських та американських соціологів, утворюють ієрархічну, таку, що має "верх" і "низ", структуру суспільства [15].

На Заході соціальну стратифікацію часто ототожнюють із соціальною нерівністю та виділяють у ній дві основні риси. Перша повязана з диференціацією населення в ієрархічно оформлені групи, тобто вищі і нижчі верстви (класи). Друга полягає у нерівному розподілі соціокультурних благ та цінностей, перелік яких дуже широкий [16]. Так, П. Сорокін виділяє чотири групи чинників, які виступають обєктом соціальної нерівності: права та привілеї, обов язки та відповідальність, соціальне багатство та бідність, влада та вплив.

Саме соціальна нерівність виступає вихідним пунктом у концепції соціальної стратифікації та при наступному аналізі соціальної структури суспільства. Навпаки, у марксистській теорії акцент зроблено на динаміці відносин між класами - основними субєктами суспільного розвитку. Причому питання соціальної нерівності розглядаються дуже рідко, а якщо все ж і розглядаються, то обмежуються економічною сферою, умовами праці та побуту, рівнем заробітної плати тощо. Коли мова заходить про привілеї, доступні представникам тих чи інших класів, то вони розпадаються лише в якості елементів виробничих відносин.

У загальній соціології стратифікація аналізується на трьох рівнях: культура, що створює ціннісно-нормативний рівень регуляції поведінки людей; соціальна система або система взаємодій людей, що утворюють різні форми групового життя; поведінка особистості та її мотиваційна сфера.

Стратифікація передбачає визначені соціальні відмінності між людьми, що мають характер ієрархічного ранжування. Для позначення цієї гами відмінностей між людьми існує й особливе поняття, стосовно якого соціальна стратифікація є окремим випадком, видовим поняттям стосовно родового. Це поняття -- соціальна диференціація, що включає розходження між макро- і мікрогрупами, а також індивідами як за обєктивними (економічними, професійними, освітніми, демографічними тощо), так і за субєктивними (ціннісні орієнтації, стиль поведінки і т.д.) характеристиками Термін "диференціація", що застосовується як синовім слова "розходження", вживається для класифікації статусів, ролей, соціальних інститутів і організацій. Саме соціальна диференціація призводить до майнової, владної та статусної нерівності, Але, крім того, диференціація має на увазі й такі соціальні розходження, що ніяк не повязані з соціальною нерівністю, не є свідченням положення в ієрархії соціальних статусів і соціального розшарування [5].

І якщо те, що основою диференціації є природна нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать [1].

Соціальна стратифікація залежить й від того, яким чином визначений соціальний прошарок - об єктивно чи субєктивно. Субєктивне визначення -- оцінка окремих соціальних ролей зі сторони індивіда. Ці ролі ранжуються, розподіляються на драбині ієрархії соціальних цінностей. Оцінку дає кожен індивід. Люди отримують соціальну позицію, що є оцінкою важливості соціальної ролі, яку вона має в конкретному суспільстві або ж рівнем престижу в очах оточуючих.

При обєктивному визначенні прошарку акцент робиться на визначеній соціальній ролі в суспільному розподілі праці. Тут індивіди також займають певну соціальну позицію на основі соціально-економічного змісту: місця в розподілі матеріального багатства, володіння владою, соціального престижу, наявності освіти тощо [2].

Російський соціолог Р. Ривкіна пропонує такі правила вивчення соціальної структури:

- вивчати потрібно всі без винятку соціальні прошарки суспільства;

- вимірювати їх потрібно за допомогою однієї мірки, одних критеріїв;

- таких критеріїв має бути стільки, щоб вони описували кожний прошарок глибоко й достатньо вичерпно [1].

Традиційно в соціології виділяють такі типи соціальної стратифікації:

- економічна (за рівнем, багатства й доходів);

- політична (за рівнем доступу до політичної впади, за рангом посади);

- освітня (за рівнем освіти);

- професійна (за престижністю професії).

Кожний з цих виділених типів можна зобразити у вигляді вертикальної вимірювальної шкали, де в економічній стратифікації, наприклад, окремими поділками позначено суму доходу за місяць чи рік, у політичній - ранг посади, в освітній - кількість років навчання, у професійній - престижність професії. Вишикувавши в один ряд усі чотири шкали та позначивши на них. місце, яке займає конкретна людина, а потім зєднавши всі позначки, можна отримати стратифікаційний профіль для конкретного індивіда, соціальної групи чи виду занять [1].

Зважаючи на те, що стратифікація - явище багатовимірне, котре складається із багатьох нашарувань, які не цілком збігаються одне з одним, для визначення місця в суспільній ієрархії кожної страти слід застосовувати комплекс методів:

- аналіз статистичних даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти тощо;

- вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи іншого соціального статусу, соціальної групи чи професії;

- соціологічні дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти міру впливу субєкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі, характеристики еліти, можливості її тиску на державні структури, переваги та привілеї можновладців тощо [1].

Стратифікацію можна розглядати на макро-, мезо- та мікрорівнях. Макрорівень - це рівень всього суспільства, на якому доцільно говорити про такі великі соціальні трупи як класи.

Мезорівень - це рівень територіальної спільноти (сукупність людей, що живуть на одній господарськоосвоєній території). На цьому рівні специфічними компонентами стратифікаційної структури можуть бути споживчі групи або групи, що різняться способом, стилем життя тощо.

У структурі соціальної організації (мікрорівень) можна виділити перш за все цільові і посадові групи [5].

Стратифікація організацій в певному розумінні передує стратифікації позицій і коректує останню. Так, в 60-80-ті роки праця на підприємствах оборонної промисловості передбачала володіння більш високим матеріальним статусом, ніж робота на аналогічній позиції в громадському секторі. Інститути суспільства задають ієрархію організацій та видів діяльності, вводячи найбільш загальні критерії стратифікації та диференціації. Критерії оцінки позицій інститути встановлюють не прямо, а опосередковано: оцінюються значущість і важливість організацій, виходячи з визнаних культурних зразків й ієрархії цінностей.

Критерії "правильної"", "справедливої"" стратифікації також багато в чому задаються культурою - традиціями і памяттю, що підтримують звичний порядок. Культурою встановлюється, які форми і глибини стратифікації визнаються "неправильними", "неорганічними" або "неадекватними"; що є корисним і важливим, а що -- непотрібним. Що винагороджується, а що карається - теж визначається культурою, проте більшою або меншою мірою коректується емпіричними обставинами чи індивідуальним життєвим досвідом, який повязаний з рухом в ієрархічно організованому полі взаємодії соціальних субєктів.

Культура, таким чином, безпосередньо бере участь у відтворенні соціальної структури, акцентуючи увагу на ціннісно-нормативних аспектах стратифікації та ідентифікації, наділяючи конкретні форми розшарування в суспільстві легітимністю або нелегітимністю. Нарешті, стратифікаційна система відтворюється діями індивідів, груп і організацій. Легко собі уявити ситуацію, коли зміст і способи індивідуальних та групових дій спираються на легітимні та інституціональні ресурси, правила та можливості, регулюються цінностями, що всім зрозумілі та всіма визнаються. В гой же час не важко уявити протилежну ситуацію. Для неї характерне те, що структури деградують і слабшають (розсіюються), тому що індивіди масово уникають соціальної повинності відтворювати цю структуру, втрачають і не в змозі відшукати шаблони та зразки, у відповідності з якими вони могли б її відтворювати, а також ідентифікувати себе з її елементами.

Індивіди, зрозуміло, діють не поодинці, а як представники певних груп, організацій. Причому цінності і цілі поведінки можуть визначатися не лише культурою, що домінує, але й з культурою альтернативною, статус якої не визнається більшістю, не є інституціоналізованим. Можливості діяти певним чином створюються, перш за все, в період перетворень, в період розширення палітри ціннісних орієнтацій і нормативних домінант, утворення нових ієрархій, переваг і критеріїв стратифікації, послаблення чи навіть втрати індивідами групової, статусної й професійної ідентичності.

Отже, в перспективі співвідношення структури та дії кінцевим продуктом відтворення соціуму є не прошарки та групи, не позиції та статуси самі по собі, а ідентичності інституційно санкціоновані, соціально визнані, особистістю значимі та підтверджені відповідністю (сумісністю) індивіда до позицій, які він займає в стратифікаційному просторі [6].

Один з найвідоміших американських дослідників класової позиції та свідомості, Ерік Райт вважає за доцільне говорити про два аспекти класової ідентичності: пізнавальний та діяльнісний (афективний).

Пізнавальний аспект полягає у сприйнятті суспільства, в якому живеш, як класового, у визнанні та засвоєнні пропонованої різноманітними субєктами схеми розчленування соціального простору на класи, а також умінні знаходити в цьому просторі своє місце, розташовувати себе серед інших людей і спільнот. Це здатність знати й могти визначити себе, свою класову приналежність.

Діяльністний аспект ідентичності виявляється у важливості для людини усвідомлення приналежності до того чи іншого класу, у представленні себе іншим з позицій певного класу, готовності до спільних дій з іншими представниками свого класу. Класова приналежність є причиною активності в певних ситуаціях, яка домінує над іншими чинниками, що поєднують людей, такими, як етнос, мова, стать, вік, партія, регіон тощо [17].

Ефективність виконання своїх функцій будь-яким класом залежить від його зрілості, яка визначається такими чинниками:

- виконання певних функцій;

- наявна певна єдність, загальна ідентичність, що перетворює індивідів (групи) в агентів соціальної дії;

- індивіди (групи), що творять клас, мають уявлення про суть соціальних процесів і про своє місце в системі соціальних зв язків;

- індивіди класу (групи) виокремлюють свої інтереси та орієнтуються на об єднання для їх реалізації;

- мають програми дій для відстоювання своїх інтересів;

- у своїй діяльності члени класу або групи керуються принципами своєї групи, а не будь-якої іншої [12].

Отже, рівень розвитку соціально-стратифікаційних утворень визначається не лише доходом, зайнятістю, освітою, кваліфікацією, відношенням до влади, соціальним статусом. В якості показників потрібно розглядати також характер і рівень активності, стиль життя, рівень соціально-класової ідентифікації та самоідентифікації, соціальний оптимізм та інші моменти [13].

Стратифікації властиві кілька системних характеристик (властивостей) [5].

Перша з них - соціальність (позабіологічність) цього явища. Хоча відмінності між людьми за такими показниками як стать, вік, інтелект, здоровя дуже помітні, вони самі по собі не пояснюють, чому одні статуси дають людям більшу владу, власність або престиж, ніж інші. Біологічні ознаки не відносяться до моделей панування чи підпорядкування, поки вони не включені в систему соціальних відносин, установок і цінностей. Так, наприклад фізично слабкий й старий буржуа домінує над сильним і молодим робітником.

Cоціальність стратифікації має на увазі, що розподіл благ у будь-якому суспільстві грунтується на нормах або на загальновизнаних правилах. Норми ці звичайно відбивають інтереси головним чином тих, хто має владу навязувати саме ті правила, які вони вважають найкращими, вигідними для себе. Майже в будь-якому суспільстві більшість людей погоджується з цими правилами (є конформною стосовно них), хоча вона перебуває на нижніх сходинках соціальної ієрархії та має мінімум соціальних і матеріальних благ. Важливим проявом соціальності феномена стратифікації є її звязок з іншими інститутами суспільства, такими як політика, шлюб і родина, економіка, освіта тощо.

Другою характеристикою стратифікації є її традиційність, оскільки при історичній рухливості форми її сутність, тобто нерівність соціального становища різних труп людей, зберігається протягом всієї історії цивілізації. Навіть у примітивних суспільствах вік і стать у сполученні з фізичною силою були важливими критеріями стратифікації. Стратифікація звичайно виражає цінності груп, що є при владі. І доти, доки дана стратифікаційна ієрархія адекватна всій суспільній системі на певному етані її розвитку, вона (тобто дана стратифікація) є цінністю, визнаною всім суспільством. Зміни стратифікаційної системи відбувалися в історії як еволюційним, так і революційним шляхом. Чим складніше суспільство, його технологічна й економічна структури, тим дорожче обходиться революційний шлях розвитку, тим придатніша еволюційна трансформація стратифікаційної системи.

Значення вивчення й аналізу реальної соціальної структури суспільства полягає у тому, що вона є важливим соціальним регулятором еволюції суспільства, визначає шляхи розвитку й підвищення ефективності економіки, оскільки різні соціальні групи мають у ній абсолютно конкретний статус і намагаються реалізувати свої інтереси. Соціальна структура визначає сутність й основні напрямки політики в суспільстві, оскільки політичні відносини є відносинами між окремими групами з приводу використання, утримання чи захоплення державної влади [1].