1.3 Законодавча база по захисту прав дітей від жорстокого поводження

Організація Об`єднаних Націй прийняла низку документів - декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН "Про викорінення насильства по відношенню до жінок, до якої приєдналася і Україна, вказується, що насильства можна віднести таке:

· фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;

· фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.

Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

- Декларація прав людини, 1948 р.;

- Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.;

- Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;

- Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.;

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, 1966 р.;

- Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.;

- Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;

- Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.

- Загальна декларація прав людини, 1984 р.

- Конвенція про права дитини, 1989 р.

- Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.

- Зобовязання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.

- Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995р.

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сімї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоровя, життя і здоровя інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обовязках в шлюбі та сімї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обовязки (ст.57).

Кодекс про шлюб та сімю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сімї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обовязків.

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

2. Ухилення від виконання матірю чи батьком своїх обовязків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

3. Жорстоке поводження з дитиною.

4. Алкоголізм або наркоманія батьків.

5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини

У законі «Про охорону дитинства в Україні» сказано що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сімї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від:

– усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання. У тому числі з боку батька або осіб, які їх заміняють;

– втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

– залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.