Точка біфуркації наукового потенціалу України: хаотичний рух чи новий рівень розвитку ?

В умовах, коли глобалізаційні процеси охоплюють всі сфери життя, лідери світової спільноти забезпечують розвиток своїх країн за рахунок інноваційних технологій. Тому головною ознакою сучасності стає наявність умов розвитку науково-творчого потенціалу.

Певною мірою у вітчизняній науковій літературі знаходить відбиття проблема розвитку науково-технічного потенціалу, інноваційної діяльності наукових підприємств (В. Грига, О. Демченко, Г. Добров, І. Єгоров, М. Згуровський, Б. Малицький, В. Соловйов, В.Троян, В.Геєць, С.Мельник, Б. Патон, В. Семиноженко, О. Якуба тощо), проте проблеми наукових та освітніх установ як осередка розвитку науково-технічного та творчого потенціалу вивчені недостатньо. За думкою Г.М. Доброва, науковий потенціал потрібно вивчати у взаємодії зі споживачами знання, оскільки саме технологічне застосування науки у виробництві – один з найважливіших напрямів реалізації основних закономірностей її розвитку.

Однією з ключових ознак науково-технічного прогресу є кількість підприємств, що займаються інноваціями. Нами було зроблено відповідне статистичне спостереження за період з 2000 по 2008 рік. Показовим є те, що питома вага підприємств з інноваційним спрямуванням за цей період знизилась на 5,0% (з 18,0% у 2000 році до 13,0% у 2008 році). Як наслідок, загальний обсяг виконаних наукових і науково-технічних робіт скоротився з 1,16% ВВП у 2000 році до 0,90% ВВП у 2008 році. Дійсно, не можна заперечувати і певні позитивні зрушення, що відбуваються в цьому напрямі за досліджуваний період. Гарантовано стабільну виплату стипендій аспірантам, засновано щорічні стипендії Президента України та Національної академії наук молодим вченим, прийнято закони про пенсійне забезпечення вчених, підтримку науковців оборонно-промислового комплексу. В Україні поширюється діяльність міжнародних організацій та фондів (ІНТАС, Інко-Копернікус, УНТЦ, Інституту відкритого суспільства, INTERTOOL тощо). Міністерство освіти та науки проводить роботу з погашення боргів за виконання державних науково-технічних програм протягом попередніх років і планує на майбутнє відновити підтримку пріоритетних напрямів фундаментальних досліджень. Проте, спроба привернути увагу й зацікавити науковою діяльністю шляхом заснування різноманітних іменних стипендій, поки що не дає очікуваного результату. Для виконання якісних дисертацій молодим вченим необхідні сучасна наукова база й упевненість, що вони потрібні вітчизняній науці. Лев Ландау: "Через швидкоплинність нашого життя ми не можемо дозволити собі розкіш займатися тими питаннями, які не обіцяють нових результатів". Тому молоді й талановиті вчені не вважають за потрібне відстоювати патріотичні мотиви в обмін на низькі соціальні стандарти. Після отримання вищої освіти деякі з них влаштовуються на роботу за кордон. Український потенціал значною мірою використовується для виконання зарубіжних науково-дослідних замовлень. Досить навести такий факт: НДІ Міністерства промислової політики фінансуються з-за кордону більше, ніж з державного бюджету. В українських регіонах (Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Києві), де є наукомісткі галузі економіки, найбільш високотехнологічна частина науки працює не на них. Якщо звернутися до аналізу джерел фінансування технологічних інновацій, то постає наступна картина: у період з 2000 по 2007 рік іноземними інвесторами було витрачено на 801,3 млн. грн. більше, ніж українською державою (1354 млн. грн. та 552,7 млн. грн. відповідно). Ситуація змінилася у 2008 році: витрати державного бюджету на фінансування технологічних інновацій склали 336,9 млн. грн., а іноземні інвестиції — 115,4 млн. грн. Причина цього пов’язана з довготривалим витісненням науки з пакету державних пріоритетів. Пройдений Україною шлях реформування свідчить, що орієнтація лише на ринкові засоби трансформації економіки, без урахування умов наукового забезпечення сучасного інноваційного рівня виробництва, є хибною. Українська наука перебуває у амбівалентному стані, з одного боку, для держави це витратна сфера, яка так і залишається недофінасованою, а з іншого – саме наука могла б виконувати роль головного джерела економічного зростання.

Узагальнюючи, слід зазначити, що наукова сфера України перебуває в дещо парадоксальному стані: є значний потенціал для розвитку країни, є бажання створювати нові технології, проте не має належної підтримки задля впровадження цього в життя. Державна політика, орієнтована на ринкові відносини та примноження капіталовкладень, не приділяє належної уваги власним науковим розробкам. Праця науковця в Україні наразі не є престижною, адже витрачені інтелектуальні зусилля не можуть гарантувати добробут та матеріальне забезпечення. В умовах дедалі ширшого масштабного “полювання” на таланти світу є тільки один шлях збереження та збільшення національного інтелекту — створити привабливі умови для його прояву та розвитку. Тому, в цьому контексті, пріоритетними завданнями державної політики України мають стати:

• перехід на інноваційну модель розвитку економіки, шляхом посилення ролі держави в реформуванні наукової сфери;

• приведення законодавчої бази України щодо інтелектуальної власності та науково містких технологій у відповідність до міжнародного законодавства;

• правовий захист результатів наукової діяльності українських вчених;

• вдосконалення системи фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності;

• концентрація ресурсів на проведенні досліджень у тих галузях, в яких Україна має розвинутий потенціал, щоб згодом надати можливість для більшого розвитку високотехнологічних напрямків;

• сприяння формуванню розвиненої інфраструктури (технопарки, бізнес-інкубатори) для створення взаємовідносин між наукою та виробничою сферою. Переорієнтація стратегій розвитку науково-творчого потенціалу вкрай необхідна, бо розвиток української науки підійшов до точки біфуркації.