Аналіз феномену корупції в українському соціумі

Проблема корупції в Україні стоїть надзвичайно гостро, суттєво впливаючи на подальшу долю держави та її розвиток. Крім того, корупція є однією з найбільших перепон на шляху інтеграції України до світового співтовариства, розвитку громадянського суспільства. Проблема впливу корупції на демократію в Україні потребує наукового обґрунтування політичної сутності цього кримінологічного явища та пошуку шляхів її подолання. Оскільки корупція є складним соціально-політичним явищем, її доцільно розглядати у правовому і політичному аспекті з метою подальшої розробки основних способів її обмеження та подолання.

Різного роду питання феномену корупції були досліджені як зарубіжними (Е.Бланкенбурґом, А. Ванучі, О. Ґределандом, Д. Джекобсом, М. Джонсон, С.Коткіним, В.Мілером, С. Роуз-Аккерман), так і вітчизняними вченими (М.І. Камликом, М.І. Мельником, Є.В. Невмержицьким, В.С. Лукомським).

Найбільш розповсюдженим визначенням корупції є таке: корупція – це соціальне явище, яке охоплює всю сукупність практик, пов’язаних з неправомірним використанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, наданої їм влади, службових повноважень, відповідних можливостей з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших корупційних правопорушень.

На законодавчому рівні корупція визначається як використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. Також корупцію трактують як обіцянку/пропозицію чи надання неправомірної вигоди особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей.

Слід зауважити, що поняття корупції не є синонімом поняття хабарництво, оскільки при хабарництві посадова особа, котра вчиняє злочин, залишається членом конкретної державної чи громадської системи, а при корумпуванні, регулярно отримуючи матеріальну винагороду від злочинів, вона залучається в систему організованої злочинності, що не дає їй можливості в односторонньому порядку відмовитись від прийняття на себе відповідної ролі. Тобто хабарництво є лише однією зі складових корупції.

Політичний аспект корупції проявляється у тому, що корупція і політика - явища взаємопов’язані. Корупція безпосередньо пов'язана зі здійсненням публічної влади у всіх сферах соціального життя, впливаючи на підготовку і реалізацію політичних рішень. У свою чергу політика, яку проводить держава, впливає на рівень, структуру і динаміку корупції.

Політична сутність корупції обумовлюється також тим, що вона впливає на формування державних владних структур. У виконавчій гілці влади це переважно відбувається шляхом плати за призначення на посаду, не стільки в залеж­ності від ділових якостей особи, скільки від її родинних зв'язків або особистої відданості. Найбільш небезпечними проявами корупції в є практики на вищих щаблях вико­навчої влади, оскільки виконання посадових та службових обов’язків здійснюється не згідно з Конституцією України, а орієнтовано на реалізацію інтересів конкретних осіб, незважаючи на потреби суспільства.

Досить широким є сукупність корупційних засобів, які можуть бути застосовані при формуванні судової гілки влади. Це, зокрема, підкуп чиновників державних органів, що здійснюють підбір кандидатів на посади суддів, готують матеріали на призначення (обрання) судді на посаду, вирішують питання про призначення суддів на адміністративні посади (кваліфікаційні комісії суддів, органи юстиції, Вища рада юстиції, парламентські комітети). Інші засоби: підробка документів, приховування компрометуючих матеріалів щодо кандидатів на посади суддів тощо.

Формування представницьких органів влади також може здійснюватися під впливом ко­рупції. У цьому випадку мова йде, насамперед, про порушення фундаментальних принципів організації і проведення виборів: підкуп кандидатів, представників влади та виборчих комісій; нелегальне фінансування виборчих кампаній; службові зловживання при прове­денні агітації; фальсифікація результатів ви­борів, створення перешкод реалізації виборчо­го права громадянами.

У системі державної, муніципальної та недержавної служби в Україні основними формами корупції є наступні:

1. Надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень;

2. Відмова фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисне затримування її, надання недостовірної чи неповної інформації;

3. Незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

4. Сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні підприємницької діяльності, в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

З метою подолання корупції державою має бути розроблена і реалізована система заходів, яка не лише забезпечила покарання, але й створила умови, за яких корупційна діяльність була б не вигідною. Першочерговими є наступні:

1. Створення дієвого механізму контролю, що передбачає реальний розподіл влади в суспільстві, сильну опозицію, відкритість діяльності, можливість усунення від влади і покарання за зловживання;

2. Підвищення кримінальної відповідальності за корупційну діяльність;

3. Підвищення кваліфікаційних вимог до державних службовців;

4. Узгодження та уніфікація законодаства про державну службу та дисциплінарне провадження;

Отже, корупція впливає на всі сфери суспільного життя, тому потребує комплексного її вирішення, що передбачає реалізацію системи заходів, яка має на меті не лише покарання цього злочину, але й створення умов для неефективного її існування. На сьогодні державна антикорупційна політика має бути спрямована на чітку диференціацію політичного та управлінського аспектів корупції з метою запобігання безпосередньому впливу на формування держаної влади. Адже ефективна боротьба з корупцією - це не тільки спрямованість державної політики на захист прав і свобод громадян, але й ще один доказ розвитку демократії в Україні.

Фоміна Катерина

Криворізький державний педагогічний університет

(Україна, м. Кривий Ріг)