До проблеми визначення накопичення культурного капіталу особистості у теоретичній соціології хх століття

Сучасні тенденції суспільного розвитку характеризуються зростанням ролі загального рівня освіти працівників, їхньої професійно-кваліфікаційної підготовки, знань, вмінь, навичок, моральних якостей та вміння адаптуватися до швидкої зміни соціально-економічних процесів на ринку праці. Усе це об'єктивно зумовило підвищення уваги до високоосвіченої особи з високим рівнем культурного капіталу як активного суб’єкта суспільного життя, здатного перетворювати соціальне середовище.

Концепція культурного капіталу, що виникла відносно нещодавно, у загальній соціологічній теорії середини ХХ століття, як вислід змін та тенденцій суспільної структури, вже мала змогу виявити свій евристичний потенціал для пояснення різноманітних процесів макро- та мікромасштабів постмодерного суспільства. Ця концепція спроможна пояснити стратифікаційні особливості в межах певного суспільства, а саме значення та частку нематеріальних факторів на противагу матеріальним (економічному капіталу) у формуванні класової структури, а з іншого – відобразити потенціал окремої особистості до зростання її соціального статусу. Оскільки культурний капітал спроможний виступати у якості рушійної сили перетворення довкілля та зміни його, надзвичайної актуальності набуває звернення уваги до визначення основних методів накопичення важливого для сучасного стану розвитку суспільства ресурсу.

Існування значної кількості невизначених основних постулатів у межах загальної концепції капіталів зумовило звертання до виявлення основних механізмів та методів накопичення культурного капіталу особистості. Це дає змогу значно розширити спроможність самої концепції щодо пояснення низки суспільних явищ та процесів; визначити шляхи та можливості найефективнішого зосередження, а потім і використання культурних ресурсів у якості капіталу; визначити ймовірність (життєві шанси) накопичення культурного капіталу представниками різних класів. Таким чином, це дає можливість встановити стійкість структури суспільства, що виявляється у здатності до мобільності її соціальних агентів.

Вагоме та визначальне місце серед теоретиків нематеріальних форм капіталів належить французькому досліднику П. Бурдьє. Саме в межах напрацювань науковця остаточно сформувалося поняття «культурний капітал», набувши при цьому своєї категоріальної специфіки, виокремлення структури та типологізації, механізмів та сфер дії тощо. В межах концепції французького соціолога та його послідовників (Ж.-П. Пассерон, Ф. Еріксон, Д. Коуфман та інші) як метод накопичення культурного капіталу було виявлено його трансляцію внаслідок первинної соціалізації (від батьків до дітей), що в подальшому не може бути отримано жодним іншим методом. Таким чином, завдяки трансляції відбувається процес відтворення соціальних класів, а також пояснюються чинники надзвичайної складності процесів соціальної мобільності у суспільстві.

Вплив наукових робіт П.Бурдьє на весь розвиток сучасної теоретичної соціології призвів до виникнення критичних напрямів. Основним зауваженням було обурення науковців стосовно цілковитого обмеження волі та можливостей індивіда у формуванні власного майбутнього та прагненні до успіху внаслідок підвищення власних статусних позицій. Так, в межах моделі культурної мобільності обґрунтовується існування іншого методу накопичення культурного капіталу – за допомогою навчання як у середніх, так і у вищих закладах освіти, де особистість отримує змогу застосувати власний природній потенціал у прагненні до здобуття знань, умінь та навичок тощо. Основні гіпотези даної моделі пояснення механізму накопичення культурного капіталу були підтверджені у численній кількості соціологічних досліджень, проведених Д. Крайкампом, Р. Рубінсоном. Основною метою досліджень було виявлення та окреслення подальших перспектив представників нижчих класових прошарків, а також їх шансів отримати нематеріальні типи капіталів з метою подальшої конвертації у матеріальні блага.

Інший напрямок подальшого дослідження методу накопичення культурного капіталу окреслив його формування дещо з іншого боку, поєднавши одночасно обидві моделі, що деякою мірою подолало категоричність їх основних постулатів, а також спрямувало погляд науковців на виявлення існування більш складних причинно-наслідкових зв'язків, що стосуються механізмів накопичення та подальшого функціонування культурного капіталу та його впливу на освітні досягнення. Так звана «модель когнітивного розвитку» як основний метод накопичення капіталу визначала залучення до культурної діяльності, що є поштовхом до пізнавальних змін у свідомості суб’єкта. Культурний капітал у межах даної моделі був визначений чинником пізнавальних змін, що формують мотивацію до успішного навчання.

Однак, незважаючи на логічну окресленість та обґрунтованість вище наведених моделей пояснення накопичення культурного капіталу особистості, значні проблеми та недоліки даних підходів не дозволяють стверджувати про існування цілісної концепції, придатної для пояснення соціальної структури сучасного постмодерного суспільства. Незважаючи на підтвердження основних теоретико-методологічних постулатів П. Бурдьє і його критиків, основною проблемою цілковитої неможливості системного поєднання їх результатів задля окреслення базису та основ теорії є, на нашу думку, відсутність загальної логіки дослідження, що б дозволяла порівнювати отримані результати. Це відсутність єдиного розуміння змісту основних концептів дослідження (зокрема, сутності поняття «культурний капітал»); неврахування низки важливих індикаторів; некоректна інтерпретація емпіричних результатів; нехтування соціальними, просторово-часовими, історичними та соціокультурними особливостями розвитку самого суспільства, в межах якого здійснювалися спроби дослідження культурного капіталу як основного ресурсу соціальної диференціації тощо. Саме тому первинне врахування наведених обставин дасть змогу у подальшому здійснити синтез отриманих результатів та виявити найбільш ефективні методи накопичення культурного капіталу, що є придатними для аналізу сучасних тенденцій розвитку соціуму.

Морозова Елена

Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина

(Украина, Харьков)