logo search
Sbornik_2010

Сучасні освітні процеси в Україні як перешкода у формуванні української громадянської ідентичності

Україна є молодою незалежною державою, яка лише намагається створити політично активну українську націю і розбудовує власну державність. Одним з потенційно найбільш впливових чинників формування громадянської ідентичності ми вважаємо систему освіти, зокрема вищої. Проте сучасна ситуація у вищій школі є дуже суперечливою з огляду на те, яку ідентичність українська освіта формує і формуватиме. На сучасному етапі українську громадянську ідентичність намагаються формувати поодинокі викладачі, вчені, кафедри та деякі ВНЗ, проте освітні процеси в Україні взагалі в жодному разі не спрямовані на формування української громадянської ідентичності.

Це обумовлено двома (чи навіть трьома) різноспрямованими факторами в освітніх процесах, а саме:

Для Європейського Союзу Болонський процес є механізмом конструювання наднаціональної європейської ідентичності, що переконливо доводить у своїх дослідженнях Н.Пелагеша [1]. Як зазначає М.Лебедєва, «Болонський процес – найістотніший і найяскравіший прояв політико-утворювальної функції освіти»[2, с. 70]. В Україні Болонський процес якщо і виконує функцію конструювання європейської ідентичності, то почасти і несистемно. Для України Болонський процес – це стандартизація інформації про дипломи (додаток до диплома), перехід до кредитно-модульної системи оцінювання знань (що має свої нюанси у різних ВНЗ), та нарощування мобільності викладачів і студентів (що не є повсюдним явищем, а виконує функцію основного сенсу Болонського процесу у розумінні кожного студента та викладача).

Для підтримання і розвитку власної національної ідентичності, що великою мірою базується на імперських ідеях, Російська Федерація потребує створення панросійської національної ідентичності. І не лише визнає таку потребу, а, на відміну від української влади та науковців, ефективно діє в цьому напрямку. На засадах ґрунтовно розробленої науково-теоретичної бази сформовано стратегії, конкретні шляхи, моделі досягнення зовнішньополітичних цілей Росії на пострадянському просторі, які наразі вже реалізуються. Варто згадати ідею «освіченого патріотизму», що чітко визначена О.Дугіним [3]. Побудова в межах СНД «єдиного гуманітарного простору» – структурний елемент ґрунтовно розробленої політики ідентичності. Її формальна інституціоналізація в межах СНД відбулася під час підписання у серпні 2005р. під час саміту голів держав-учасниць СНД у Казані Угоди про гуманітарне співробітництво держав-учасниць СНД, спрямованої на співробітництво «у галузі культури, освіти, науки, архівної справи, інформації та масових комунікацій, спорту, туризму, роботи з молоддю» [4].

Одним з прикладів впливу на освітній процес в Україні російського гуманітарного простору є російська література, що використовується під час навчання. Як зазначає С.Величенко, «Слідом за Монголією чи Польщею, де уряди в 1990-х роках запровадили обов’язкове викладання англійської у початкових школах і де вона фактично стала другою мовою, українські лідери свою країну не повели. Наслідком є те, що ринок для англомовних видавців в Україні замалий, аби змагатися з російськомовними виробниками, тож про не пов’язані з Україною теми студенти й далі дізнаються з російськомовних книжок, бо україномовних на ці теми обмаль або їх немає зовсім.... Дехто вивчає англійську самотужки, але пересічна людина не має ані часу, ані грошей, ані бажання вивчати третю мову» [5]. На противагу Болонському процесу, Росія запроваджує конкуруючий проект інтеграції освітніх систем у межах СНД, спрямований на уніфікацію стандартів науково-освітніх систем пострадянського простору. Механізми реалізації цього проекту задекларовані в третій статті Угоди про гуманітарне співробітництво держав-учасниць СНД, яка передбачає здійснення у сфері освіти практично тих самих кроків, що заплановано у Болонському процесі. Незважаючи на те, що офіційно цей пункт не підписано українською стороною, РФ активно реалізує стратегію злиття освітніх систем обох країн. Так, в Україні діють 13 філій російських ВНЗ. Яскравим прикладом є відкриття у Севастополі на кошти Росії Чорноморської філії Московського державного університету на території російської військової бази. Московські викладачі очолюють усі кафедри й викладають усі гуманітарні предмети.

Фактор ілюзорності державного контролю системи освіти є одним із найбільш визначальних для кожного студента, викладача та керівника освітнього закладу. Сутність його визначається підсвідомою (а часто і свідомою) впевненістю всіх освітніх суб`єктів в тому, що рівень знань студента, якість проведення занять викладачем і ефективність організації навчального процесу на кафедрі/факультеті оцінюється за суто формальними ознаками – наприклад, присутність на заняттях, наявність робочої програми та навчального плану тощо, що підтверджується під час, наприклад, акредитацій навчального закладу, де потрібно продемонструвати необхідний рівень якості виконання комплексних контрольних робіт. Контроль дійсних знань кожного студента залишається справою сумління викладача, завідувача кафедри, керівника вищого навчального закладу, і жодна державна або громадська інституція нездатна змусити їх до цього. Визнання необхідності такого контролю залишається на декларативному рівні і є одним із традиційних декоративних елементів навчального процесу в Україні. Так само неможливо перевірити, формуванню яких ідентичностей сприяє викладання у тому чи іншому ВНЗ.

Після розгляду трьох факторів освітніх процесів стає зрозумілим, що необхідно чітко відрізняти взаємовигідне міжнародне співробітництво від політики, спрямованої на злиття та уніфікацію освітніх систем, яка суперечить завданням формування національної громадянської ідентичності та реалізації прагнень нашої держави до незалежності і самостійного визначення шляхів свого розвитку.

Література: 1.Пелагеша Н. Освіта для де/конструкції ідентичності (про політичний зміст Болонського процесу) / Н.Пелагеша – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/623/; 2. Лебедева М. Политикообразующие функции образования в современном мире. / М. Лебедева. // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – №10; 3. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. /А.Дугин.- М., 1998. – С.193; 4. Соглашение о гуманитарном с отрудничестве государств–учасников СНГ //http://www.cis.minsk.by/main.aspx?uid=3994; 5. Величенко С. Україна між двох союзів // Критика. – 2008. – № 3.