Особливості соціальної та професійної адаптації випускників дитячих будинків та шкіл-інтернатів

Зростання соціального сирітства в Україні обумовлено багатьма чинниками, зокрема такими? як падіння рівня життя більшої частини населення, відсутність чіткої й продуманої державної програми підтримки материнства та молоді, трансформація цінностей родини й сімейних стосунків тощо.

Особливої уваги з боку держави потребують найбільш уразливі й незахищені категорії дітей: діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Протягом останніх років зберігається тенденція щодо збільшення їх кількості. За даними Державної соціальної служби сім’ї, дітей та молоді, у 1995 році кількість дітей-сиріт становила 52,4 тис., у 2009 році цей показник збільшився до 97,6 тис.осіб. Однак діти, у яких загинули батьки, становлять лише 3%, - це так звані «соціальні сироти», особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування.[1, с.11-13]

Вони виховуються в дитячому будинку чи школі-інтернаті до 18 років, після його закінчення залишаються сам на сам з дорослим життям. Цей період дуже складний для дитини, бо саме у цей час відбувається її пристосування до майбутньої професії і до умов навчального закладу, осмислення впливу професійного вибору на подальше життя. Перед випускником дитячого будинку гостро постає проблема включення в соціум. Соціальна та професійна адаптація дітей-сиріт в початкових професійних закладах освіти передбачає не тільки оволодіння певними фаховими навичками, але й набуття дітьми досвіду соціального життя, пізнання ними різноманітних соціальних ролей, що сприяє активному включенню їх в існуюче соціальне середовище [1, с. 36-39]. (Пост)інтернатська адаптація й повноцінна залученість в усі сфери соціального життя є одним з провідних чинників і водночас необхідною умовою соціалізації дитини-сироти. Найчастіше такі діти є соціально непідготовленими до взаємодії з навколишнім світом в процесі розвитку особистості й визначенні своїх життєвих цілей. Особливо гостро ці проблеми постають у юнацькому віці, коли дитина стає перед вибором професії, входить у світ нових соціальних відносин у навчальному закладі і трудовому колективі. Проблемі соціальної та професійної адаптації випускників дитячих будинків почали приділяти увагу відносно недавно - з кінця 90-х років минулого століття. Слід зазначити, що сама система й інфраструктура (пост)інтернатської адаптації лише формується.

Нами було проведено соціологічне опитування випускників дитячих будинків та шкіл-інтернатів, які навчаються в Промислово-будівельному професійно-технічному училищі № 24. Метою дослідження було виявлення проблем, з якими стикаються випускники дитячих будинків та шкіл-інтернатів, адаптуючись до самостійного життя. Об’єктом виступали випускники дитячих будинків та шкіл-інтернатів, які вступили до початкових професійних закладів (на прикладі Промислово-будівельного професійно-технічного училища №24 м. Мелітополя). Предметом - особливості соціальної та професійної адаптації випускників шкіл-інтернатів. В ході дослідження було виявлено, що дитина-сирота відчуває психологічний та комунікативний бар’єр у спілкуванні з друзями та вихователями(90% опитаних). Серед них 15% респондентів відчували на собі тиск різних угруповань, насміхання з боку однолітків; 10,5% - брали участь у бійках; лише 5% респондентів досить швидко „влилися” в новий колектив. 97% респондентів зазначили, що їм не вистачає коштів для повноцінного життя, 35% опитаних вважають, що в українському суспільстві порушуються права на отримання безкоштовної освіти, на доступне медичне обслуговування та право на соціальний захист, 25% відповіли, що відчували тиск з боку керівників підприємств, де перебували під час практики.

Окрім питань соціальної адаптації постає проблема організації процесу професійного навчання в початкових професійних закладах, таких як ППУ та технікуми. Хоча навчання у закладах освіти гарантується пільгами, але невисокий рівень знань, які здобувають діти, робить їх неконкурентоспроможними на ринку праці.

На нашу думку, потрібна підтримка адміністрації міста, органів соціального захисту й податкової. В дитячих будинках можна організувати безкоштовні на приватних підприємствах, що орендують приміщення, вихованці дитячих будинків зможуть оволодіти навичками майбутньої професії.

Але в процесі соціальної та професійної адаптації, на наш погляд, повинні враховуватися два взаємозалежні фактори: особистість і середовище. Важливим є те, як люди сприймають один одного, тому усталені колективні установи й стереотипи суспільства стосовно випускників дитячих будинків мають значення для їхньої успішної адаптації.

Література:1. Волинець Л.С, Комарова Н.М. та інші. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. -К.,1998.- С.196; 2. Ладохіна Л.В. Проблеми сімей випускників интернатних закладів//Дитячий будинок. 2007. № 2. – С.145; 3. Назарова И.Б. Возможности и условия адаптации сирот // Социол. исслед., 2001. № 4.- С.256; 4. Беляков В.В. Сиротские детские учреждения России: исторический очерк. -М., 1993.- С.184.

Лысенко Наталья Владимировна

Иркутский Государственный Технический Университет

(Россия, г.Иркутск)