logo search
Sbornik_2010

Метод деконструкції у кінематографі в контексті міжнародних відносин (на прикладі фільму «Великий диктатор»)

Предметом нашого дослідження стало використання методу деконструкції (тобто отримання результатів та вирішення проблем за допомогою руйнації стереотипів) у кінематографі як спосіб використання м'якої сили (тобто такої сили, яка змушує інших прийняти думку автора як свою власну) в ідеологічній боротьбі в контексті міжнародних відносин.

На даний момент метод деконструкції є популярним прийомом у багатьох видах мистецтва – митці намагаються, руйнуючи стереотипи, зрозуміти сутність мистецтва та життя в цілому. Але іноді до творчих пошуків приєднуються політичні переконання, які роблять твір ще й своєрідним політичним маніфестом. В контексті міжнародних відносин такий твір може змінити думку про будь-яке соціальне чи політичне явище, загострити відносини між країнами, або навіть повністю їх змінити. Зараз це розповсюджене, але, на жаль, маловивчене явище, є актуальним – багато витворів мистецтва провокаційні не лише з точки зору техніки виконання або соціального контенту, а, перш за все, політично провокаційні. Бо ж прославляння й демонізація часто приховують інтереси й стратегії, які необхідно виявляти.

Останнім часом побільшало випадків, коли фільми забороняються у країнах, про яких у них йдеться (навіть якщо це лише одна репліка), якщо представлена у фільмі точка зору не збігається з точкою зору керівництва цієї країни. Метод заборони фільму часто застосовувався за часів Радянського Союзу. Але так було до появи відеосалонів у 80-х роках. З тих пір відеопіратство є прибутковою галуззю підпільної економіки. Зараз, якщо людина хоче подивитись фільм, заборонений в Україні, – його можна купити у першому-ліпшому відеомагазині. Характерний для тоталітарного режиму метод заборони більше не є дієвим на пострадянському просторі. Забороняючи певний фільм, державна комісія тільки збільшує інтерес публіки до нього та прибутки відеопіратів. Зараз, якщо державі потрібно нейтралізувати провокаційний політичний вплив на своїх громадян, треба, по-перше, підвищити їх національну свідомість, а по-друге – самим навчитись методів деконструкції, тим паче, що в історії вже є приклади, коли відповідь на інформаційне насильство провокаційним твором була результативною.

Таким прикладом є фільм Чарльза Спенсера Чапліна «Великий диктатор», який став відповіддю на активне поширення фашистських ідей на час виходу фільму (1940). Втручання ж цього фільму в міжнародні відносини сталося ще до його появи. Це описує Дон Б.Соува у своїй книзі «125 заборонених фільмів». Після того, як у газетах з'явилось повідомлення про намір Чапліна спародіювати Гітлера у кіно, Комісія Британського кіноцентру та Германське консульство зв'язались з кабінетом Хейза (термін «кабінет Хейза» використовується в історичній літературі як визначення контори Уілла Хейза, голови Асоціації продюсерів та режисерів художніх фільмів). 31 жовтня 1936 року Дж.Брін, голова Адміністрації контролю за дотриманням правил виробництва кінопродукції отримав листа від голови германського консульства Г.Гісслінга, де було написано, що, якщо повідомлення про майбутній фільм вірні, це призведе до серйозних проблем та ускладнень. Брін тоді не був поінформований про майбутні зйомки, але у відповіді від 2 листопада 1938 р. він пообіцяв, що відправить копію листа Гісслінга менеджеру Чапліна та вимагатиме пояснень. Коли Брін пересилав листа Гісслінга Чапліну, Гітлер завойовував Чехословаччину, санкціонував розправи над євреями та почав проводити політику залякування в Німеччині. З Бріном також контактували у Великобританії, виражаючи заклопотаність з приводу того, що майбутній фільм може перешкодити спробі країни вмовити Гітлера піти на поступки. Брук Уілкінсон, голова Комісії з питань кіноцензури Великобританії телеграфував Бріну про фільм та попросив коротко розповісти сюжет. Уілкінсон говорив про «можливість виникнення делікатної ситуації» в Англії, якщо на Гітлера будуть призведені нападки з екрану і він вирішить «не пробачати образу». У Сполучених Штатах люди направляли сенатору Роберту Рейнолдсу, члену Сенатського комітету з міжнародних відносин, протести проти того, що деякі розцінювали, як особисту ворожість Чапліна до Німеччини, та пропонували федеральному уряду перевірити мотиви народженого в Англії іноземця, «перш ніж фільм встигне викликати ворожнечу між деякими … урядами». Все це свідчить про те, що фільм Чапліна став проблемою, яку намагались владнати на міжнародному рівні. Фільм був заборонений у Перу, Іспанії та Японії, цитату з офіційної відмови якої наводить у своїй книзі Соува:«Усі антинацистські фільми у Японії заборонені».

Підтвердженим фактом є те, що Адольф Гітлер бачив цей фільм, і навіть два рази. Нажаль, ніякої інформації про те, якою достеменно була його безпосередня реакція на картину, немає, але відомо, що до того Гітлер був шанувальником творчості Чапліна, а після виходу цього фільму він об'явив Чапліна своїм особистим ворогом а усі його фільми у Німеччині були заборонені.

Погляд Чапліна на особистість Гітлера був діаметрально протилежним офіційному погляду США, які намагались бути обережними з Гітлером – відомий американський журнал «Тайм» назвав його «Людиною 1938 року».

Нажаль, робота Чапліна запізнилася, тому що, коли вона вийшла у 1940 році, Друга Світова Війна вже рік як почалася, а світ відчув загрозу, яку несли Гітлер та його ідеї.

«Великий диктатор» є яскравим прикладом застосування м’якої сили в ідеологічній боротьбі, у протилежність до німецьких пропагандистських методів, які являли собою приклад жорсткої сили. Фільм зроблений у жанрі комедії, який традиційно відносять до так званих легких жанрів. Чаплін ховає у ексцентричних трюках метафори, його пародія не є «тонко завуальованою», як її називає Дон Б.Соува, Чаплін майже відкрито виступає проти нацизму. Деконструкція у даному випадку спрацьовує, викликаючи певну реакцію на фільм в правлячих колах США, адже вже на час зйомок фільму стало зрозуміло, що США та інші країни просто боялися Гітлера, їх спроби затримати чи скасувати вихід фільму були підтвердженням, що загроза Гітлера, вже була зрозуміла урядам, але вони не хотіли, щоб народ знав про це. Таким чином, фільм Чапліна ще до свого виходу спровокував владу США на дії, які викрили її справжнє відношення до Гітлера.

Метод деконструкції може допомогти країнам зрозуміти, яке враження вони створюють в інших. На прикладі України він може скоригувати нав’язливий імідж політично нестабільної країни, дати їй поштовх до нового іміджу держави освіченої та багатої національною культурною спадщиною.

Література: 1. Деррида Ж. Глобализация, мир и космополітизм // Космополис. – 2004. – № 2 (8). – С. 125-140; 2. Соува Д. Б. 125 запрещенных фильмов. Цензурная история мирового кинематографа». – Екатеринбург: Ультра-Культура, 2008; 3. Козлов И. После просмотра фильма Чарли Чаплина «Великий диктатор» Адольф Гитлер объявил знаменитого комика своим личным врагом // Факты. – 2009. – 22 апреля (электронная версия - http://www.facts.kiev.ua/archive/2009-04-22/96078/index.html).

Єрьоміна Марина

Донецький національний університет управління

(Україна, м. Донецьк)