Санкція як елемент соціальної норми

У соціологічній літературі поширена думка, що обовязковість соціальних норм виявляється в усвідомленні людьми важливості громадського порядку, який вони підтримують і, як наслідок - в усвідомленні неприпустимість його порушення, і в можливості застосування примусових заходів (званих санкціями) до осіб, добровільно не виконуючим вимоги соціальних норм. Як приклад можна навести наступне визначення соціальних норм як "приписів, службовців загальними вказівками для соціального дії. Відхилення від норм караються санкціями.".

Однак, якщо ми розуміємо норму як стандарт або приблизну модель соціальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях, що встановлюється в результаті тривалого суспільної взаємодії, то в якості її основної функції слід визначити забезпечення передбачуваності поведінки члена спільності, що прийняла цю норму. Іншими словами - інтеграція в спільність, створення умов для ефективної спільної діяльності. Але чи може суспільну угоду про модельних варіантах поведінки забезпечуватися таким жорстким механізмом як санкція?

Прямим наслідком порушення соціальної норми є громадський осуд, що веде до утруднення соціальної взаємодії, аж до повної дезінтеграції. Але немає підстав вважати будь-який несприятливий наслідок санкцією, навіть якщо усвідомлення важкості наслідки застерігає від вчинку. Мета санкції - кара і повернення в колишній нормативний стан. Наслідок ж порушення соціальної норми веде до дезінтеграції, виключенню зі спільності, що підтримує дану норму. Яким би болісним не було це наслідок - воно не носить характер кари, отже, не є санкцією.

Більше того, порушення соціальних норм може представляти із себе демонстрацію статусу, при досягненні якого наслідки даного порушення стають малозначущими для порушника. Таким чином, за допомогою вибору дотримання чи не дотримання суспільних норм здійснюється соціальний навігація між соціальними групами і ролями. Реалізація соціальної норми є чинником здійснення соціальної стратегії - порушуючи соціальну норму людина дезінтегрується з соціальної групи можливе, щоб потрапити в іншу.

Ще однією обставиною, що характеризує особливість соціальної норми є те, що в її морфології значуще місце займають винятки та застереження, що адаптують норму до неоднозначності реальної дійсності і по суті легітимують широкий спектр можливостей порушення норми. У той час як правовий припис мало адаптивно і засобом, що забезпечує його реалізацію за будь-яких обставин, є санкція. Право виділяється із соціальних норм у процесі ускладнення соціальних відносин, як частина нормативної системи, що вимагає, в силу своєї високої значимості та особливостей морфології, спеціалізованого інституту (держава), що забезпечує їх виконання. Особливістю морфології, що вимагає спеціалізованого забезпечення в даному випадку якраз і є наявність жорстко встановленої санкції.

Однак для соціологічного опису проблем нормативності властиво поширення правознавчого наукового апарату на аналіз соціальних відносин. У найбільш яскравою ступеня подібний підхід проявився у наступному визначенні: "Соціальні норми мають трьохпозиційну структуру: гіпотеза (хто і за яких обставин виконує дану норму), диспозиція (власне правило поведінки) і санкція (заходи впливу)".

Правові санкції та наслідки порушення соціальних норм мають різні цілі. Мета правової санкції - забезпечити належну поведінку, навіть всупереч бажанню і потребам індивіда. Мета соціальної "санкції", у якості якої виступає суспільний осуд, - відокремити "своїх" від "чужих", як приймаючих або відкидають загальну норму в рамках соціальної взаємодії.