Альтернативні форми виховання дітей-сиріт

дипломная работа

позбавлених батьківського піклування

Досвід роботи з дітьми у різних країнах й загальні проблеми, що виникають у процесі підготовки дітей до виходу в соціум, ще раз підтверджують важливість та актуальність проблем дитинства. Це засвідчує "Консультативна зустріч "Навколишнє середовище і розвиток - насамперед турбота про дітей", організована з ініціативи ЮНІСЕФ Комітетом у справах дітей Східної і Центральної Європи (1995 рік).

Феномен соціального сирітства, на жаль, характерний для багатьох країн світу. Кожна держава визначає власні шляхи подолання цього явища та надання соціального захисту дітям, які залишилися без піклування батьків.

Підхід влади до визначення ступеня необхідності влаштування дітей-сиріт значно різниться в залежності від країни і обумовлюється загальною ситуацією в країні, насамперед її економічною спроможністю, власне, попросту кажучи, рівнем розвитку її культури.

У багатьох країнах розвинуті превентивні служби, які надають допомогу і батькам, і дітям у скрутній ситуації. Відрив від сімї застосовується лише у крайньому випадку, оскільки вважається, що дитина, позбавлена батьківського опікування і переведена в систему державної опіки, має набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована у власній сімї, навіть не зовсім благополучній.

Таким чином, у багатьох країнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям надається активна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий час.

Також існує невелика кількість дитячих інтернатних закладів для дітей, зорганізованих за релігійними та етнічними ознаками, тобто взятих з їх субкультурного середовища.

За пріоритетністю форми опіки в міжнародній практиці визначаються так:

1. Усиновлення

2. Опіка в сімях родичів

3. Прийомна сімя

4. Інтернатний заклад.

За рівнем розвитку системи прийомних сімей країни можна поділити на такі групи:

- країни, де прийомні сімї існують більше тридцяти років (Великобританія, Фінляндія, Нідерланди тощо);

- країни, де система прийомних сімей введена нещодавно
(Угорщина, Румунія тощо);

- країни, де система прийомних сімей тільки розробляється або
планується розроблятися (Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Болгарія,
Польща тощо) [9].

Соціальна робота у США має давні традиції щодо програм догляду за дітьми. Для дітей, які мають відхилення у поведінці чи певні емоційні проблеми, існують заклади (дитячі будинки та притулки) кількох типів: лікувальні центри з цілодобовим перебуванням дитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри, профілакторії тощо.

Усиновлення чи передача дитини у спеціальний дитячий заклад відбувається лише тоді, коли було вичерпано усі можливості щодо збереження родини (Закон "Про сприяння в усиновленні та соціальному забезпеченні дітей", 1980 рік). Відповідно до означеного Закону стосовно дітей, яких потрібно відгородити від впливу сімї, передбачені необхідні зусилля, щоб попередити передачу дитини у дитячий заклад, навіть здійснюється судовий нагляд до моменту передачі дитини, а батькам надається можливість виправити ситуацію. Передбачається проведення перепису усіх дітей, що перебувають у системі державного виховання, й надання спеціальних субсидій для осіб, які усиновляють дітей з "особливими потребами". Для досягнення цієї мети на загальнодержавному рівні створюється інформаційна мережа, методики спостереження за кожним окремим випадком, юридичний контроль за передачею дитини у спеціальний заклад, розробляються програми, орієнтовані на родину, засновуються профілактичні й загальнодержавні служби з соціального забезпечення дітей.

Служби соціального забезпечення дітей США орієнтовані на конкретні групи населення. Ліга соціального забезпечення дітей Америки є сукупністю дитячих соціальних служб. Найпоширеніший вид послуг - патронаж сімї.

Усі послуги зазначених служб можна згрупувати за певними ознаками. Так, служби підтримки дітей та сімей охоплюють патронажні послуги, сімейну терапію, просвітницьку діяльність у сфері сімейного життя. Добровільні служби допомоги родинам та районні центри психічної корекції надають допомогу сімям, які мають проблеми у стосунках між батьками та дітьми, консультують з психолого-педагогічних та медичних питань. Останнім часом служби соціального забезпечення основну увагу приділяють питанням нормального перебування дитини у родині, забезпечення їй належної турботи. Перевага надається усиновленню та домашнім дитячим групам, що дозволяє зменшити кількість дітей, які виховуються у дитячих будинках та притулках.

Деякі, специфічні проблеми, які належать до компетенції соціальних служб (наприклад, зневажливе ставлення до дітей, жорстоке поводження з ними тощо), привертають особливу увагу громадськості. З метою вирішення означених проблем надаються кошти для дослідження, розробки й апробації програм та рекомендацій, підбору персоналу.

Існує Американська служба сімї, до якої належать місцеві добровільні некомерційні служби; у Сан-Франциско створено юридичний центр з питань догляду за дітьми, а також для вирішення виникаючих поточних проблем у цій сфері [76].

Улаштування дітей у сімї близьких родичів менш поширено. Дитячий заклад сімейного типу організується жінками, які не працюють, але мають власних дітей. Найчастіше група складається з трьох - чотирьох дітей. Це дозволяє забезпечити гнучкий підхід до кожної дитини, враховуючи її індивідуальні особливості. Такі сімейні групи виявилися досить ефективними у роботі з дітьми-школярами, тому до її допомоги звертається значна частина американців.

Інформаційно-довідкові служби з догляду за дітьми (найбільша знаходиться у штаті Каліфорнія) мають систему обліку та інформації щодо дитячих закладів, вивчають потреби, формують та координують довідкову систему у межах штату, визначають необхідну кількість підготовки кадрів і допомагають збільшувати мережу закладів, які спеціалізуються на догляді за дітьми на місцях.

Американські вчені у галузі сімейної педагогіки з метою подолання відчуження у сімї між батьками та дітьми особливу увагу приділяють ігровій діяльності. На сьогодні напрацьовано значну кількість сімейних програм. Це індивідуальні та групові сімейні заняття, організовані досвідченими співробітниками, які мають на меті підтримку позитивних стосунків у родині та належного виховання дитини. Видається серія книг ("Навчаємося разом", "Граємо разом" тощо), які допомагають більш ефективно проводити соціальну підготовку дітей у родині.

У деяких країнах Європи існує низка постанов у сфері шкільного та соціального законодавства, які визначають родину як соціальний інститут, що виконує важливі біологічні, економічні та соціально-політичні функції.

Як відзначають австрійські педагоги, великий резонанс у країні викликали публікації відомих фахівців у сфері сімейного виховання, зокрема праця Г. Штрауха та М. Перреца "Психологічна школа для батьків, вчителів та вихователів". Ці дослідження психолого-педагогічної спрямованості мали значний вплив на форми співпраці з родиною. З метою оптимального загального розвитку дитини були уведені обовязкові заходи спільно з батьками: батьківські дні, отримання компетентної консультації, а також активізували свою діяльність батьківські ради. Посилилися вимоги до батьків щодо виконання належних обовязків.

Через економічні труднощі, що виникли у ряді країн Західної Європи зросла кількість родин, які потребують фінансової підтримки. В Австрії у 80-ті роки соціологами був відзначений феномен "нової бідності", котрий на думку вчених, був результатом несприятливих економічних обставин, що зумовило зростання кількості дітей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. Реальною стала необхідність надання матеріальної допомоги багатодітним і неповним сімям, а сама проблема набула політичного забарвлення. Зважаючи на важливість означеної проблеми, магістрат Відня спрямував зусилля на координацію діяльності різноманітних служб, які надають допомогу .дітям. Було розроблено нову модель соціальної служби, однією з функцій якої було створення спеціальних притулків, де працівники соціальної служби, зустрічаючись з дітьми-втікачами, найчастіше позитивно розвязують конфліктні ситуації, а на особливу увагу заслуговує проект "Допомога у критичних ситуаціях матерям, які мають немовлят та маленьких дітей". Цей проект передбачає надання І за невелику плату квартири чи місця у гуртожитку у випадку кризової ситуації (розлучення, родинні конфлікти тощо).

Особливе місце у виховній роботі посідає "Сімейний центр Юліуса Танддера", який обєднує різноманітні служби та консультації. Серед них відділ сімейної опіки, відділ дитячих будинків; дитяча психологічна станція, соціально-педагогічна експертиза та спеціальна педагогічна амбулаторія; служба психологічної допомоги; інститут соціальної терапії; віденський дитячий телефон; спеціалізований дитячий будинок тощо [76].

В Австрії постійно удосконалюється діяльність опікунських закладів. У цій країні добре налагоджена система усиновлення. Центр психологічної адаптації передбачає можливість передачі дітей, які усиновляються, батькам-опікунам відразу після народження без проміжного перебування у дитячому будинку.

Активна та багатопрофільна діяльність віденської служби у справах молоді й охорони дитинства дозволила значно скоротити кількість дітей, які передаються у дитячі будинки.

Давні традиції має розгалужена мережа соціальних служб Великобританії. Соціально-педагогічні функції даних служб , спрямовані на захист інтересів та допомогу різним категоріям громадян: дітям, підліткам, пенсіонерам, інвалідам, хворим тощо, а також родинам, які потребують психологічної чи матеріальної допомоги.

У Великобританії є три типи організацій, які надають соціальні послуги: державні, або урядові; підприємницькі, або за приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числі волонтерський рух. Діяльність їх координована, як правило, проведенням конференцій, в яких беруть участь численні установи.

Усі соціальні працівники мають відповідну спеціалізацію. Вони відрізняються напрямком і характером професійної підготовки, тому кожний співробітник вирішує проблеми конкретного "обєкта" -навчального, лікувального, сирітського тощо.

Існують багатопрофільні центри, які надають допомогу дітям, підліткам та їхнім батькам. Подібні центри виступають «лінійними» структурами соціальних служб. Наприклад, центр, що спеціалізується на допомозі підліткам, котрі мають ускладнення в спілкуванні з дорослими; центри, орієнтовані лише на допомогу родині; центри, які надають допомогу підліткам, схильним до алкоголю та наркотиків. «Лінійні» структури надають психотерапевтичну допомогу, забезпечують соціальний захист відвідувачів центра, підтримують звязок з юридичними службами, організаціями охорони здоровя, службами соціального забезпечення тощо.

Між структурами налагоджено тісний звязок, тому різні фахівці «ведуть» дитину від народження до повної самостійності, забезпечуючи соціальний захист, дотримання юридичних норм, організацію психологічної і педагогічної допомоги, а також координують свої дії із службами освітнього департаменту, які відповідають за організацію дозвілля молоді.

Соціальний захист дитини складається з упливу на умови та оточення, де вона росте, а також із надання підтримки її вихователям. За практичне здійснення захисту у Великобританії відповідають місцеві органи влади - соціальні служби. Разом із наданням загально-побутових послуг (догляд за дітьми в денний час, обслуговування вдома тощо) вони підтримують дитину й сімю індивідуально. Так, наприклад, у передмісті Лондона є мережа центрів для дітей раннього віку, які нагадують дитячі садки в Україні. Принципова відмінність - це обовязкова робота з батьками. Тут вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей. А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сімї, можуть поспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми.

Головний принцип надання соціальної допомоги дітям у Великобританії - це сприйняття дитини як частини сімї. Тут діє система судів, які мають право винести рішення про обовязкове відвідування батьками та дітьми відповідних центрів або про закріплення за сімєю (ідеться про проблемні сімї, де є ризики для дітей) соціального працівника. Завдання такого працівника полягає в тому, щоб надати батькам кваліфіковану методичну допомогу щодо корекції недоліків виховання.

Центри підтримки сімї виконують дві головні функції: допомогу в критичних станах і превентивну діяльність. Відрив дитини від сімї застосовують лише в крайніх випадках, оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена в систему державної опіки, вона матиме набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована в рідній сімї, навіть не зовсім благополучній. Тільки у випадку, коли робота соціальних служб не має позитивного результату, дитину вилучають із сімї і переводять до прийомної або до невеликого дитячого будинку.

Існує два типи центрів підтримки сімї. Перші, так звані клієнтоцентровані, працюють із тими клієнтами, котрих направила до них соціальна служба відповідного адміністративно-територіального підрозділу (нерідко після сигналу з боку поліції). Другі самі запрошують до себе мешканців відповідного району (центри за місцем проживання). В першому випадку йдеться про розвязання гострої проблеми, яка вже виникла й потребує активного втручання. Як правило, це такі ситуації, коли внаслідок глибокої сімейної кризи постає питання про переміщення дитини до притулку чи фостерної сімї.

У центрах другого типу займаються переважно превентивною роботою, тобто упередженням кризових ситуацій. Найпоширенішими формами такої роботи є розповсюдження інформації про діяльність закладу, запрошення дітей (іноді разом із батьками) до центру, де вони можуть гратися, чогось навчатися тощо.

Якщо клієнтами першої категорії закладів є сімї з підлітками 12-14 років, то превентивна робота, на думку наших британських колег, є значно ефективнішою стосовно дітей до 10 років, тобто коли в їхніх стосунках із батьками ще немає катастрофічного розколу. Серед типових прикмет потенційної кризи (так званих чинників ризику) найчастіше називають неповну сімю, наявність вітчима чи мачухи, погане навчання дітей у школі, алкоголізм та наркоманію батьків тощо.

Делись добром ;)