Освіта та соціальна мобільність

курсовая работа

1.1 Види, зміст та закон функціонування механізмів соціальної мобільності

Відомий соціолог П. Сорокін вважав, що соціальна мобільність -- це переміщення індивідів всередині соціального простору (соціального всесвіту, який складається з народонаселення Землі) [35, 373] П.О. Сорокін визначав соціальну мобільність як «…будь-який перехід індивіда або соціального обєкта (цінності), тобто всього того, що створено або модифіковане людською діяльністю, з однієї соціальної позиції в іншу». [35, 374]

Визначити становище людини або якогось соціального явища в соціальному просторі означає визначити його відношення до інших людей й інших соціальних явищ, взятих за певні «точки відліку». А набір «точок відліку» такий: вказівка відносин людини до певних груп; відношення цих груп усередині однієї популяції (спільності); відношення певної спільноти до інших спільнот, які входять у людство. Тобто, згідно з П. Сорокіним, щоб визначити соціальне становище людини, необхідно знати її сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, приналежність до політичних партій, походження, економічний статус тощо. [35, 375]

Необхідно також знати про становище людини в межах кожної з основних груп населення конкретної держави. Коли ж, врешті, визначене становище населення держави в усьому людстві, тоді можна вважати достатньою мірою певним і соціальний статус індивіда.

Існують два основні типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Залежно від напрямку вертикального переміщення розрізняють два види вертикальної мобільності: висхідна й спадна (тобто соціальний підйом або соціальний спуск). Загальні закономірності вертикальної соціальної мобільності в цілому такі [35, 376]:

· ніколи не існувало суспільства, соціальні прошарки якого були б абсолютно закриті або в яких була б відсутня вертикальна мобільність у трьох її основних аспектах -- політичному, економічному і професійному;

· ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з одного соціального прошарку в інший здійснювався би без усякого спротиву. Це означає, що усередині організованого (стратифікованого) суспільства функціонує своєрідне «сито», «яке просіює» індивідів і дозволяє деяким із них підніматися наверх, залишаючи інших на нижніх щаблях, і навпаки;

· вертикальна соціальна мобільність змінюється від суспільства до суспільства й від одного історичного періоду до іншого, тобто має коливальний характер. В історії етнокультурних спільнот виділяють ритми порівняно рухливих і нерухомих періодів. Демократичні суспільства найчастіше рухливіші за автократичні, проте, це правило має винятки.

Крім того, соціальна мобільність буває двох видів: мобільність як добровільне переміщення в рамках соціальної ієрархії, і мобільність, звязана зі структурними змінами, наприклад з індустріалізацією й демографічними факторами. Причому, що висхідна мобільність більшою мірою повязана з добровільним переміщенням, «…у той час як протилежний напрямок рідко є результатом вільного вибору, а майже завжди визначається неприємною необхідністю». -- вказує П.Сорокін [35, 376]

Таким чином, якщо соціальну стратифікацію розуміти як процес розподілу індивідів і статусних груп по соціальним «осередках», то мобільність є механізм, що забезпечує цей розподіл.

Більшість соціологів, таких як Попова І.П. Серегіна І.І., Ковальова А.І., як домінантний фактор соціальної мобільності в сучасних суспільствах виділяють економічний, котрий стає базовим і в сучасній Україні, де після реабілітації приватної власності й підприємництва багатство стало загальновизнаним критерієм соціального успіху, соціальної захищеності й можливості просування у вищі страти. [30], [33], [16]

Інший основний фактор соціальної мобільності -- і професія. Дійсно, в індустріальному суспільстві розвиток передових технологій дає поштовх появі безлічі нових професій, що вимагають високої кваліфікації й підготовки, які, з одного боку, є і високооплачуваними й престижними, з іншої. Внаслідок цього зростає рівень мобільності як добровільної, орієнтованої на досягнення, так і змушеної, заснованої на необхідності підвищення кваліфікаційного рівня.

Це, у свою чергу, визначає високу значимість освіти як фактору соціальної мобільності. М. Вебер як критерій домагань на «…позитивні або негативні привілеї відносно соціального престижу» вказував по-перше, спосіб життя, по-друге, «формальну освіту, яка заключається в практичному або теоретичному навчанні й засвоєнні відповідного способу життя», і по-третє, престиж народження або професії.[ 6, 147] З іншого боку, П. А. Сорокін відзначав, що « роль каналу, який виконує сучасна школа, стає усе більш значимий, адже, по суті, вона взяла на себе функції, що раніше виконувалися церквою, родиною й деякими іншими інститутами». [35, 376]

Отже, отримана освіта й вироблені в процесі її одержання манери й стиль життя, а також професійний статус і повязану з ним матеріальну винагороду дають індивідові підстави претендувати на більш високу соціальну позицію й приналежний цій позиції престиж.

Оскільки вертикальна мобільність існує в будь-якому суспільстві, а між соціальними прошарками повинні бути якісь шляхи, якими індивіди й групи переміщуються вгору або вниз із одного соціального прошарку в інший, необхідно, згідно з П. Сорокіним, виділити діючі канали соціальної циркуляції («ліфти»). [35, 377] Найважливіші з них такі: сімя, церква, школа, армія, політичні, економічні й професійні організації.

У кожному суспільстві існує також особливий механізм, який контролює процес вертикальної циркуляції (мобільності). Цей контроль полягає, по-перше, у соціальному тестуванні індивідів з метою визначення для них адекватних соціальних функцій; по-друге, у селекції (відборі) індивідів для певних соціальних позицій; по-третє, у відповідному розподілі членів суспільства за соціальними прошарками (стратам).

Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної циркуляції («ліфти»), а й «сито», «яке просіює» індивідів і визначає їм відповідне місце в суспільстві. Основна мета цього соціального контролю -- розподілити індивідів відповідно до їх здібності успішно виконувати соціальні функції, однак, це не означає, що зазначений соціальний механізм завжди правильно розподіляє індивідів відповідно до їхніх можливостей.

До соціальних механізмів тестування, селекції й розподілу (тобто до соціального «сита» або «фільтру») належать, згідно з П. Сорокіним, ті ж суспільні інститути, які виконують, крім іншої, роль соціальних «ліфтів». [35, 377] При цьому сімя, церква і школа є інституціональними механізмами, які перевіряють насамперед загальні здібності індивідів (психобіологічні, інтелектуальні й моральні якості), необхідні для успішного виконання спільних соціальних функцій. Інші інститути (як от політичні, економічні та професійні організації) є соціальними механізмами, які тестують і селекціонують спеціальні здібності індивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у певній галузі людської діяльності.

Сімя є одним із найдавніших механізмів соціального розподілу членів суспільства за відповідними стратами, школа тестує переважно інтелектуальні якості індивідів, а церква -- моральні й соціальні. При цьому фундаментальна функція школи полягає у тому, щоб за допомогою іспитів і спостережень визначити загальні й спеціальні здібності індивідів; а також, усунути тих, у кого відсутні очікувані інтелектуальні й моральні якості. Крім цього, усуваючи «небажаних», закрити для них шляхи майбутнього соціального просування й забезпечити таке просування для здібних учнів. В інших однакових умовах функція освітніх систем як тестуючого, селекціонуючого й розподільного соціального механізму має підсилюватися при просуванні від дошкільного виховання до початкових класів, від початкової школи -- до середньої, від середньої школи -- до вищої, від вищої школи -- до аспірантури й докторантури. Звідси закон: школа, навіть найдемократичніша, якщо вона правильно функціонує й виконує своє соціальне завдання, є діючим механізмом «аристократизації» і стратифікації суспільства, а не його зрівнювання й «демократизації» [35, 378].

Делись добром ;)