Соразмерность преступления и наказания как социологическая проблема

Специфика социологического подхода к девиациям, в отличие от криминологического или правоведческого, заключается в его принципиальной многомерности, предполагающей способность выйти за рамки плоскостного осмысления феномена правонарушения. Э. Дюркгейм советовал социологам внимательно изучать нормы права, способы и методы наказания, которые рассматривал как социальные факты. Поскольку социология права рассматривает живые социальные отношения, возникающие вокруг норм права, она изучает не только юридические, но и фактические преступления. Проблема соразмерности наказания преступнику является актуальной, так как в последнее время наблюдается рост преступности в обществе, поэтому для регулирования темпов роста данного явления необходимо правильно подбирать меру наказания, а также искать эффективные методы предупреждения преступлений.

Основы науки о наказании были заложены итальянским исследователем Ч. Беккариа. В работе «О преступлениях и наказаниях» он критикует неоправданную жестокость в применении наказаний, приводя в пример средневековые законы. Средневековое правосудие основными целями наказания считало предотвращение рецидивного поведения преступника и устрашение остальных граждан. Для устрашения жестокие, даже варварские, казни проводились в публичных местах при большом скоплении народа. Наиболее распространенными формами казни выступали сожжение на костре, четвертование, сажание на кол, закапывание в землю. Практиковались всевозможные пытки, наиболее изощренные применялись испанской инквизицией в отношении еретиков. Ч. Беккариа утверждал, что цель наказания состоит не в мучении человека, а в предотвращении нанесения виновным нового вреда обществу. Основным принципом должна быть соразмерность между преступлением и наказанием, нарушение этой соразмерности приводит к тому, что за очень незначительные преступления виновный несет неоправданно суровое наказание. Типичным примером служит английское законодательство, где еще несколько веков назад за бродяжничество и нищенство полагалась смертная казнь.

Исследованием уголовного наказания занимались и другие ученые. Среди них В.Н. Кудрявцев, В.П. Казимирчук, И.И. Карпец и др. Э. Дюркгейм выявил закономерности исторической эволюции форм наказания: жестокость и суровость наказания выше в малоразвитых и тоталитарных обществах, развитие цивилизации приводит к смягчению форм наказания – смертная казнь применяется в исключительных случаях, вводятся такие формы наказания, как штраф. По мнению Дюркгейма, наказание – это естественное и нормальное средство социального контроля в обществе. Главной функцией наказания является обеспечение нормального функционирования общества и должного уровня общественного сознания. Эти выводы Дюркгейма переместили основное внимание исследователя с преступления на наказание.

В Украине по-прежнему обсуждается вопрос отмены смертной казни. В цивилизованных странах она либо отменена, либо действует только за самые серьезные преступления. Проблема смертной казни исследуется не только юридическими науками, но и социологией, философией, этикой. Социология права рассматривает смертную казнь как фактор влияния на общество. Если в недавнем прошлом смертная казнь применялась не только повсеместно, но и в самых жестоких формах, то в наше время все больше и больше стран отменяют смертную казнь на своей территории (Швеция, Норвегия, Дания, Австрия, Германия, Франция, Португалия). Всего таких государств 35. Отмена смертной казни является одним из условий членства в Европейском Союзе, поэтому в Украине, как и в ряде других стран, был введен мораторий на смертную казнь. Тем не менее, в тюрьмах страны находится огромное количество приговоренных к смертной казни преступников. Отрицательное отношение к практике смертной казни восходит к Ч. Беккариа и Э. Феррп. Ч. Беккариа говорил, что смертная казнь не может быть полезна, поскольку дает людям пример жестокости. Противники смертной казни из гуманистических побуждений, опираясь на примеры европейских стран, заявляют, что никто не вправе лишать человека жизни за какие бы то ни было поступки, говорят о возможности судебной ошибки. Жестокость наказания, по мнению противников смертной казни, никогда не приводила к уменьшению преступности.

Социологической проблемой также является применение пыток со стороны карательных органов. В современном обществе формально пытки и телесные наказания отменены, но фактически они существуют. Эта проблема довольно актуальна в любом государстве и обычно вызывает негативную реакцию. По мнению И. Генефке, датскою врача, исследовавшего пытки, цель пытки состоит в том, чтобы держать людей в постоянном страхе. В Украине не являются редкостью избиения и пытки в местах заключения. Само содержание в переполненном следственном изоляторе является своеобразной формой пытки. Пытка не только причиняет физические страдания жертве, но и «ломает» психику. Поэтому применение пыток, согласно международному законодательству, недопустимо. Общественность и государственные институты должны принимать непосредственное участие в процессе исправления, реабилитации и ресоциализации тех лиц, которые в силу различных обстоятельств нарушили требования закона. Функция исполнения уголовных наказаний и исправления осужденных относится к числу государственных. Обязанность государства – защищать жизнь человека. Общество делегировало полномочия по применению наказаний органам, учреждениям и лицам, специально организованным и осуществляющим свои обязанности на профессиональной основе.

Итак, особенно важна при изучении девиации нейтральная позиция. Разумно считать девиацию «естественной», или «нормальной» формой поведения. Девиация создает проблемы для некоторых групп общества или даже всего общества в целом, но она так же естественна, как и ее противоположность – конформизм. Что касается уровня преступности и способов осуществления наказания, то деятельность по исполнению уголовных наказаний должна опираться на концепции понятия и сущности наказания, его целей и средств осуществления. В этой связи уместно говорить о создании пенитенциарной доктрины. Представляется важным правильное понимание процесса исправления, форм, средств и методов перевоспитания осужденных, основанного на принципах пенитенциарной этики и педагогики.

Сказанного достаточно для общего вывода о том, что угроза наказания выступает как лишь один из моментов многоуровневого процесса социального регулирования поведения личности, причём как фактор, во многом подчиненный другим социальным факторам.

Поварнена Аліна

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б.Хмельницького

(Україна, м. Мелітополь)

Сімейно-шлюбні відносини в ісламі: динаміка гендерних стереотипів

Іслам на сучасному етапі належить до найбільш динамічних релігій, кількість прихильників якої постійно збільшується. Таке зростання спостерігається не лише в традиційних регіонах поширення ісламу, зокрема в ряді країн Азії та Африки, а й в Америці та Австралії. Дедалі активнішою стає мусульманська спільнота і в Україні, відбувається її швидка інтеграція в українське суспільство.

Тому перед європейськими народами і країнами у XXI столітті постало завдання налагодження співіснування з мусульманами. Це стосується й нового осмислення європейським суспільством сімейно-шлюбних взаємин в ісламі, які безпосередньо стосуються України (тут мешкає близько одного мільйона прихильників ісламу, що за роки незалежності нашої держави активізували своє релігійне життя).

Зростання ролі «ісламського фактору» в світових процесах, а також «граничне положення» України між європейським, переважно християнським, та мусульманським світами визначає актуальність вивчення соціальних проблем ісламу, викликає гостру потребу в об’єктивній інформації про нього, про властиві йому духовні цінності, релігійну практику, спосіб життя. Актуальним у даному контексті є вивчення проблеми взаємин чоловіка та жінки, передусім сімейно-шлюбних.

Звісно, сучасні світські європейські та мусульманські уявлення про сім’ю не збігаються. Однак це не свідчить про істинність одних і хибність інших. Ця ситуація потребує їх глибокого аналізу й конкретного порівняння.

У вирішення питання про становище жінки в ісламському суспільстві, про традиційне для мусульман ставлення чоловіків до жінок акцент більшістю авторів робиться на нерівноправності подружжя в країнах ісламу, на уявній «нецивілізованості», «неетичності» норм, за якими існують мусульманські сім’ї, на інших негативних, з погляду усталених стереотипів, моментах.

Такий дискурс дедалі більше виявляє свою тенденційність. Його підґрунтям є нерозуміння цивілізаційних відмінностей, він часто базується не стільки на науковому аналізі, скільки на культурних стереотипах. Треба враховувати, що європейсько-християнська цивілізація й цивілізація мусульманська орієнтуються на частково розбіжні цінності. Для мусульман матеріальні цінності, попри всю привабливість, – переважно лише засіб, який має створити умови для продовження роду. Іслам виробив своєрідну модель взаємин чоловіка та жінки, яка в умовах нинішнього світу демонструє ефективність у демографічному плані. Тому ця модель потребує серйозного вивчення.

В сучасному ісламському світі є дослідники, які виступають з радикальною критикою становища жінки в мусульманському суспільстві. До них можна віднести Фатіму Мернассі, Лейлу Ахмед та Наваал ель-Саадаві. Інші (Ріффан Хассан, Аміда Валуд, Асгар Алі Енджінір) здійснюють дослідження Корану й хадісів з метою надати їм більш дружнього звучання стосовно жінок. Отже, в мусульманському світі жіноче питання залишається досить актуальним і трактується досить неоднозначно [3,с.66].

Варто зазначити, що хоча Україна фактично знаходиться на межі християнського й мусульманського світів, питання ісламознавства, проблеми взаємин чоловіка та жінки й сімейно-шлюбних відносин в ісламі не є висвітленими належним чином в українському суспільствознавстві (зокрема релігієзнавстві). Останнім часом почали з’являтися ісламознавчі наукові праці українських авторів з питань сімейно-шлюбних відносин. Це роботи М. Кирюшка, В.Кушніренка, В. Лубського, Т.Приходько, В.Рибалкіна та інших. Але, на жаль, автори цих досліджень торкаються означеної теми лише побіжно [2,с.297].

Ідеал жінки в ісламі сформувався під впливом Корану. Згідно з цією священною книгою, чоловік і жінка наділені різними функціями. Стосунки ж чоловіків та жінок розглядаються, як правило, крізь призму сімейно-шлюбних стосунків. Шлюб у Корані, а, відповідно, і в ісламі, на відміну від християнства, розглядається не як сакральний акт, тобто союз чоловіка й жінки перед Богом, а, швидше, як звичайний договір. Священна книга мусульман накладає певні заборони щодо шлюбних партнерів.

Аналогічно в питаннях шлюбних відносин Коран зробив крок уперед у плані надання жінці розширених прав. Коран обмежив безправність жінок, вони в певному сенсі визнаються у ньому рівними чоловікам, наділяються майновими правами.

Коранічні положення про жінку та сімейно-шлюбні відносини отримали своє продовження в Сунні, другому за ступенем важливості джерелі. Тенденція обмеження прав жінки, характерна для Сунни, була успадкована мусульманським правом (шаріатом) [1,с.98].

ХХ століття, особливо його останні десятиліття, призвели до помітних змін у стосунках між чоловіком та жінкою в мусульманському світі. І досі в цій сфері домінують патріархальні норми шаріату, які не лише забезпечують фактичне домінування чоловіків, а й орієнтують суспільну етику на збереження сегрегації жінок. Однак ці норми, які відносно ефективно функціонували в умовах традиційних суспільств, засвідчили свою неповну відповідність умовам ХХ ст., що вимагали широкого залучення жінок до суспільного виробництва, активнішої їх участі в суспільному житті. Це не могло не призвести до зрушень у визначенні статусу жінок у мусульманському суспільстві, наприклад, у ряді мусульманських країн жінка отримала право на освіту, без чого її повноцінне залучення до суспільного виробництва було б неможливим. Відповідно нині переосмислюється й роль жінки в сім’ї, її взаємини з чоловіком. Тому цілком зрозумілими є тенденції емансипації жінок у мусульманському світі, які в окремих країнах знайшли вираження і на законодавчому рівні.

Сімейно-шлюбні відносини, базовані на Корані та Сунні й закріплені в шаріаті, стали одним із визначальних чинників функціонування мусульманської цивілізації. У нинішніх умовах глобалізації ці відносини, незважаючи на свою, з погляду європейців, «нецивілізованість», демонструють ефективність та певну здатність до самозбереження. Ці відносини є важливим фактором стабільності мусульманських суспільств і забезпечують відносно високий рівень репродукування мусульманського населення. Саме це можна вважати своєрідною відповіддю «відсталого» мусульманського світу християнсько-європейській цивілізації, яка поки що залишається світовим лідером, але має серйозні демографічні проблеми.

Література: 1.Абу Аля аль-Маудурі. Принципи ісламу. – Львів, 1995; 2. Бекирова Т. Крым и крымские татары в 19-20 вв.; сборник статей.- М., 2005- 293; 3. Зінченко Ю.І. Кримськотатарська проблема:історія та сучасність (до 60-річчя депортації)// Укр. історичний журнал. - 2004.- №3.-С.62-73. 2; 4. Швецова. Народи Криму: етнопсихологічна характеристика та проблема національної бідності// Культура народів Причорномор’я. – 1999. - №6.- С. 509-520.

Прохоренко Наталія

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(Україна, Харків)