Політичні комунікації та е-демократія в інформаційному суспільстві

Політична комунікація виступає своєрідним соціально-інформаційним полем політики. Вона, як і інші комунікативні акти, переслідує три головні цілі: передачу інформації, формування особистої та суспільної думки, зміну поведінки тих, кого інформують. Інтенсивний розвиток комунікаційних технологій значно полегшив виробництво та розподіл соціальної інформації і призвів до формування глобального інформаційного простору, в який увійшли суспільства, політичні, економічні, релігійні, культурні інститути. Засоби масових комунікацій відіграють значну роль у перебудові соціально-політичної дійсності. Тому політичні комунікації, які сьогодні визначаються одним з найважливіших аспектів легітимації влади, потребують відповідного аналізу.

Витоки сучасних теоретичних уявлень про політичні комунікації лежать у глибокій давнині. Початком вивчення явищ політичної комунікації вважаються дослідження пропаганди під час Першої світової війни, де класичною працею є робота Ласуелла. Термін «політична комунікація» та перші фундаментальні роботи з цієї проблематики з’явилися наприкінці 40 – на початку 50-х рр. ХХ ст. Виділення досліджень політичної комунікації у самостійний напрямок обумовлюється демократизацією політичних процесів у світі у другій половині ХХ ст., розвитком кібернетики, виникненням та зростанням ролі нових комунікаційних систем і технологій.

У наш час проблема розвитку політичної комунікації стає все більш актуальною. З розвитком Інтернету людство вступило в фазу формування єдиного інформаційного середовища. Стрімке зростання ролі інформаційного сектору економіки призвело до того, що комунікація охоплює своїм впливом всі галузі соціальної дійсності та по-новому організовує суспільно-політичні відносини.

У науці вже загальноприйнятим є термін «е-демократія» (електронна, цифрова демократія), яка і є основою більш широкої інформаційної демократії. Цей термін не має однозначного тлумачення. Погодимося з думкою російського дослідника проблем політичної комунікації М.М. Грачова, для якого в загальному плані е-демократія – це заснований на використанні мережевих комп’ютерних технологіях механізм забезпечення політичної комунікації, який сприяє реалізації принципу народовладдя і дозволяє привести політичний устрій у відповідність із реальними потребами інформаційного суспільства [1]. Головною цінністю демократії такого типу є інформація, а критерієм демократичності виступає, відповідно, доступ до інформаційних баз даних, вільної, правдивої та об’єктивної інформації. Гарантом є система права, заснована на інформаційних чинниках. Реалізація цього права надає людині інформаційного суспільства нового статусу та можливостей, апріорі рівних для всіх. Таким чином, засоби політичної комунікації виступають як засоби інструментального характеру реалізації потенціалу людини та людських спільнот.

Традиційні засоби здійснення демократії сьогодні піддаються критиці через їх недоліки, наприклад, слабкий вплив громадян на прийняття рішень, реалізацію політичної програми партії влади чи коаліційного уряду, залежність вибору громадян від маніпулятивних можливостей виборчих технологій, можливість дискримінації меншості більшістю тощо. Стійка демократія вимагає діалогових зв’язків між державою і громадянським суспільством, між урядом і керуванням, і новітні інформаційно-комунікаційні технології відкривають нові перспективи національної і локальної державної політики, взаємодіючи з громадянами через Інтернет, електронну пошту, суспільні кіоски інформації тощо.

Таким чином, демократія, яка збагачена можливостями інформаційних технологій та включена в загальну систему цінностей інформаційного суспільства, є важливим досягненням держави й громадянина.

Через використання новітніх засобів комунікації закладається основа і забезпечується подальший розвиток відкритості, прозорості влади. На спеціалізованих інформаційних вузлах держава представляє свою діяльність, інформує про цілі, методи та хід реалізації інтересів своїх громадян у внутрішній і зовнішній політиці. Завдяки створенню на цих вузлах системи зворотного зв’язку та оперативного реагування досягається можливість громадян брати участь в обговоренні та реалізації політичних рішень. На думку російського політолога А. Чеснакова, перенос політичними акторами частини своєї комунікаційної діяльності в Інтернет-середовище сприяє формуванню принципово нового типу інтерактивної комунікації, динаміка розвитку якої може перевернути уявлення і про систему забезпечення політичної діяльності, й про традиційні інструменти політичної участі [2, с. 55–56].

Серед ідей е-демократії найбільшого поширення набула ідея електронного уряду, під яким розуміється єдина соціально відповідальна та інформаційно відкрита (з постійним зворотнім зв’язком) установа. Завданням е-уряду є трансформація внутрішніх і зовнішніх взаємовідносин на основі інформаційних технологій і комунікаційних мереж. Головною метою є оптимізація надання урядових послуг населенню та бізнесу, а також розширення ступені участі виборців у процесах керівництва й управління країною, забезпечення відкритості та підзвітності уряду громадянам і громадян – уряду. Е-уряд не тільки кардинально змінює характер діяльності державного апарату, а й збільшує ефективність його роботи. Е-уряд вже став реальністю в багатьох країнах світу (США, Канада, Нова Зеландія, Сінгапур, Нідерланди, Фінляндія, Данія, Норвегія, Австралія, Німеччина, Велика Британія, Естонія та ін.), але через нерівномірний економічний розвиток країн світу його впровадження знаходиться у них на різних стадіях. Завдяки впровадженню е-уряду відбувається послаблення позицій бюрократії у суспільстві, значно зменшується ризик корупції, люди мають можливість оперативно реагувати на рішення уряду.

Е-демократію не можна ототожнювати з е-урядом. Якщо е-уряд утворюється «зверху» для більш ефективного функціонування державного апарату, то е-демократія орієнтована на ініціативу «знизу», на якісне зростання рівню участі громадян у політичному житті. Умовою переходу до е-демократії є доступ населення країн до Інтернету (не менш 80%).

Отже, інформаційно-комп’ютерні технології утворюють лише технологічну можливість переходу демократії до більш високого її рівня.

Таким чином, використання у політичній сфері новітніх інформаційно-комп’ютерних технологій, безперечно, розширює можливості політичної участі та становлення різних форм е-демократії – механізмів комп’ютерно-опосередкованої політичної комунікації, що відповідає потребам інформаційного суспільства.

Література: 1. Грачев М.Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторы развития. – М.: Прометей, 2004. – 328 с.; 2. Чеснаков А.А. Ресурсы Internet и российские политические технологии: состояние и перспективы развития// Вестник Московского университета. – Серия 18: Социология и политология, 1999. – №4. – С.65-73.