Методологічні особливості дослідження міжетнічних упереджень шляхом кількісного опитування

Недостатня вивченість міжетнічних упереджень (у тому числі ксенофобії) в українському суспільстві супроводжується слабкою розробленістю методології їх емпіричного дослідження. Потреба у достовірному соціологічному знанні цієї теми обумовлює необхідність окреслити загальні принципи та особливості методології, обумовлені предметом дослідження, а також її обмеження.

Доповідь є спробою окреслити цю специфіку для масових кількісних опитувань як методу дослідження етнічних упереджень.

Методологічні проблеми етносоціологічного дослідження розглядали Т.Н. Рудницька, Л.М. Дробіжева. Згадаємо також Ю. В. Арутюняна та В. А. Тішкова, котрі внесли суттєвий вклад у побудову теоретичного та методологічного апарату вітчизняної етносоціології. Але для вивчення міжетнічних упереджень цього недостатньо, оскільки вони є не тільки соціологічним, а й соціально-психологічним феноменом par excellence, тому необхідним є залучення методологічних напрацювань етнопсихологів. Серед них вкажемо у першу чергу Г.М. Солдатову, а серед американських дослідників етнічних упереджень – Г. Дж. Ерліха. Додатково звернемо увагу, що нас цікавлять методологічні особливості у контексті емпіричного дослідження.

Такі особливості можна розбити на три рівні.

Перший рівень стосується теоретичних засад. Йдеться про певну «теоретичну мову», яка окреслює шляхи та межі концептуалізації результатів дослідження. Передусім це стосується визначення міжетнічних упереджень як соціальних установок. Таке розуміння упереджень не тільки уможливлює їх кількісне вивчення. Воно обмежує залучення теоретичних напрацювань більшості інтерпретативних підходів, якщо розраховувати на отримання цілісної концепції.

З іншого боку, таке розуміння упереджень не просто відкриває можливості до залучення знання з психології, але вимагає міждисциплінарного опису і пояснення. Чільне місце посідає соціальна психологія, проте цілком можливе і залучення матеріалів етнології, антропології, культурології тощо.

Розуміння етнічних груп у дослідженні упереджень має бути великою мірою у конструктивістській парадигмі, і враховувати реляційне визначення етнічності. Ключовими міркуваннями є наступні. Люди мають упередження не стільки щодо реальних етнічних груп, скільки щодо їхніх образів (тому можливе співіснування таких неоднакових конструктів як «негри», «американці», «росіяни», «чеченці» тощо). Інший момент – упередження, як і усвідомлення відмінностей, завжди виникає, коли є міжетнічних контакт. Разом з тим, це накладає велику відповідальність на дослідника, оскільки він може нав’язувати респондентам власні етнічні конструкти, і таким чином викривити реальну картину.

Другий рівень пов'язаний з методологічними особливостями та обмеженнями методу – масового опитування, з поправками на етнічну проблематику. Вони стосуються вибірки та формулювання запитань.

В результаті використання статистично репрезентативної вибірки дуже важко оцінити упередженість невеликих та важкодоступних етнічних груп. Причому як раз останні часто є об’єктами підвищено упередженого ставлення (цигани, азербайджанці тощо, «нові мігранти»).

Використання цільового добору не завжди може допомогти: етнічна група має бути представлена хоча б у локальних масштабах (євреї, кримські татари); якщо рекрутування респондентів здійснюється через місцеві громади, то треба бути впевненим у відсутності систематичних зсувів.

Формулювання запитань пов’язано у першу чергу зі шкалюванням, оскільки кількісне вимірювання соціальних установок зазвичай передбачає побудову шкал. Питання їхньої надійності та валідності є двократно актуальними, оскільки з одного боку, тема є досить сенситивною, з іншого – результати дослідження можуть мати серйозні суспільні наслідки. Тому серйозне та відповідальне дослідження передбачає довгу та максимально кропітку роботу над інструментарієм.

Додатковим побажання при розробці шкал та окремих питань – наявність серед варіантів відповідей проміжних пунктів на кшталт «однаковою мірою підтримую та не підтримую», можливості обрати «важко відповісти». Без цих пунктів відповіді респондентів будуть більш радикалізованими, ніж їхні справжні ставлення.

Формалізований запитальник та інтерв’юєр, контакт з яким є неглибоким та мимолітним, роблять проблематичними вимірювання екстремальних упереджень, наприклад, бажання насильно депортувати, фізично обмежувати або знищувати тощо. Підтримка подібних ставлень соціально засуджується, і важко сказати, наскільки правдивими та неспотвореними будуть відповіді на подібні запитання.

Іншим обмеженням опитування як такого є те, що воно вимірює тільки вербальні, порівняно усвідомлені ставлення. Проте, як свідчать експерименти, реальна поведінка та прояви неусвідомлених ставлень щодо інших етнічних груп можуть відрізнятися від задекларованих респондентами.

Нарешті, на основі даних, отриманим цим методом, складно отримати глибоке пояснення міжетнічних упереджень – якщо не проводити низку опитувань, і не мати глибоко пророблений інструментарій, який враховував би більшість можливих варіантів. Дуже складно отримати інформацію і про те, яких інституційних чи організаційних форм набуває (якщо набуває) підтримка міжетнічних упереджень, а від цього залежить оцінка ступеня їх суспільної небезпеки.

З іншого боку, опитування дозволяє визначити вплив на упередження макросоціальних факторів, таких як соціальна мобільність, статус, етнічна приналежність, у масштабах суспільства.

Нарешті, в окремий метарівень варто виділити вплив дослідницької позиції та врахування соціокультурного контексту.

Дослідник сам належить до однієї з етнічних груп (виключення – коли він належить до іншого суспільства і є тотальним «аутсайдером», що теж накладає відповідний відбиток). Відповідно, на процес та результати дослідження може впливати те, до якої групи він належить (титульна нація, етнічна більшість, меншина тощо); як він себе з нею ідентифікує, яким бачить її положення у суспільстві, у тому числі у порівнянні з положенням інших етнічних груп; і наскільки він здатен усвідомити ці настанови і абстрагуватися від них.

З цим тісно пов’язаною є національна приналежність інтерв’юєрів, що має значення у поліетнічних регіонах. Крім додаткового інструктажу варто залучати до польової бригади інтерв’юєрів усіх основних етнічних груп, представлених у даній місцевості, та відслідковувати можливий вплив цього чинника на отримані дані.

Дуже важливим для розуміння упереджень є локальний соціокультурний контекст: норми, цінності, традиції, культурні зразки, що склалися в суспільстві або окремих його сегментах. Сюди варто віднести загальну етнополітичну ситуацію та попередню національну історію. Урахування таких факторів також залежить від фігури дослідника, його обізнаності на цьому.

Водночас події, що мають етнічне забарвлення, котрі відбувалися під час чи невдовзі перед дослідженням, можуть впливати на результати дослідження, тому необхідно їх теж враховувати.

Шкряб Олена

Криворізький державний педагогічний університет

(Україна, м. Кривий Ріг)