logo
Sbornik_2010

Обнаженность в постсовременном социокультурном пространстве: к постановке проблемы

В рамках социокультурного подхода феномен «телесность» можно рассматривать как преобразованное под влиянием социальных и культурных факторов тело человека, обладающее социокультурными значениями и смыслами и выполняющее определенные социокультурные функции. Это означает, что каждая культурно-историческая эпоха характеризуется специфическими формами проявления человеческой телесности и особенностями восприятия индивидом собственного тела. Другими словами, отношение к телу, различные его модификации, нормы веса, каноны и атрибуты презентации телесности могут изменяться от одного типа общества к другому. Особую актуальность приобретают вопросы, связанные с характером презентации тела (телесного) в условиях постмодернистской (постсовременной) картины мира.

Постмодерн – сегодняшнее состояние общества, характеризующееся отсутствием всякой определенности в социальных структурах, мимолетностью и отрывочностью социальных отношений. Общество постмодерна утрачивает свою целостность, происходит полное стирание границ бинарных оппозиций: мужское/женское, приватное/публичное [1]. Постмодернисты также говорят о новом витке развития индивидуализма в современном обществе, называя эту новую ступень нарциссизмом. Настоящее время, по мнению многих исследователей, символизирует Нарцисс как новый тип человека с повышенным вниманием к своему телу и к самому себе [5]. Свойственное нарциссам обожание собственного тела ежедневно проявляется в тысяче мелочей. Это и переживания, связанные с возрастом и появлением морщин, забота о здоровье, о фигуре, массовое увлечение женщин похуданием. Гигиена, ритуалы контроля и ухода за собой (массаж, сауна, спорт, соблюдение режима); ставшие культом посещение солярия и тренажерного зала также являются примерами нарциссизма. И в этом смысле современная культура – это, безусловно, культура свободного тела [6]. В современном обществе тело и его обнаженность становятся инструментом, посредством которого человек заявляет о себе, или, наоборот, провозглашает отказ от всего социального (практики нудизма).

Феномен обнаженности как атрибута телесности также является включенным в целостную систему представлений о теле в обществе и, соответственно, зависящим от социального и культурного контекста. Индивидуальное восприятие наготы и отношение к ней зависит от свойственного культуре телесного канона, включает характерные для него запреты, табу, нормы стыдливости и многие другие предписания. Культура обнаженности проявляется в содержании и способах использования норм и правил демонстрации телесности через открытость различных частей тела в конкретных жизненных ситуациях. Социальное в обнаженности проявляется в том, что разная степень показа телесности создает особые формы взаимодействия социальных субъектов.

При этом, как отмечает российский исследователь И.С.Кон, нужно четко разделять понятия голого и нагого тела. Голое тело – всего лишь раздетое тело, напротив, нагота – это социальный и эстетический конструкт. Это тело, которое не просто не прикрыто, но сознательно выставлено напоказ с определенной целью, в соответствии с некими культурными условностями и ценностями. Нагое тело необходимо предполагает зрителя, оценивающий взгляд которого формирует наше самовосприятие [4].

В этом смысле общество постмодерна предоставляет полную свободу в демонстрации нагого тела. «Радикальное извращение» (по Ж. Бодрийяру) [3] проникает в структуру и семантику повседневности, в итоге рождается аномальное, по сути, явление – повсеместное телесное обнажение. Так, в современном обществе мы наблюдаем повсеместную презентацию обнаженного тела, в частности, во всех видах искусства, поскольку на протяжении веков обнаженная натура являлась и до сих пор является одной из самых привлекательных и противоречивых тем в искусстве. Именно поэтому в наши дни обнаженное тело на театральной сцене перестало шокировать публику, даже стало восприниматься многими как необходимый прием, гарантирующий постановке успех. Более того, сегодня многие хореографические постановки не обходятся без обнаженного тела, поскольку выступление обнаженным символизирует уязвимость и становится постоянной темой в современном танце. Возможно, это происходит из-за стремления к минимализму: минимум зрелищности, минимум яркости, минимум искусственной “красоты”, минимум декораций и костюмов. Этот процесс сопровождается естественным обнажением тела, нагота возникает как отказ от ненужного. В любом случае, считается, что обнаженность в танце не является чем-то необычным. То же самое касается и моды как кода современной культуры, предлагающей массовому индивиду в качестве стандарта одежду, максимально повышающую степень обнаженности. В такой форме презентации обнаженность понимается как возможность более полно выразить сексуальность того, кто носит соответствующую одежду. В наше время мода утверждает, что не следует скрывать индивидуальную сексуальность, ее надо демонстрировать.

Абсолютно естественным является демонстрация обнаженного тела и на телевидении, в интернете, в печатных изданиях, ведь сегодня ни одно из них не обходится без обнаженной натуры. Вероятно, можно говорить и об эстетизации обнаженности в контексте постсовременной повседневности. Здесь обнаженность связана с ритуализированной телесностью, вторичной, театрализованной наготой. В современной культуре тело не означает просто поверхность человека, его топосную представленность, здесь тело эмблематично, а не натуралистично [2].

Обнаженное тело становится неотъемлемой частью повседневности. Массовый индивид к нему не просто привыкает, а впускает в привычный процесс своей жизнедеятельности. На основании этого можно утверждать, что в настоящее время осуществляется активный процесс формирования новой культуры обнаженности тела, когда обнаженность становится неотъемлемой атрибутивной характеристикой телесности в процессе презентации ее в публичном дискурсе, а также проникает в повседневные практики индивидов. Такая ситуация детерминирована тем, что современная культура провозглашает культ молодости и красоты, прежде всего телесной, что и порождает необходимость её демонстрации. Культура постмодерна, характеризующаяся повышенной чувственностью, открывает и делает возможной демонстрацию, показ собственного обнаженного тела в публичной сфере, рассматривая данный процесс как естественный.

Литература: 1. Араблинская А.А Социальный характер постмодернистской личности // Электронное научное издание «Аналитика культурологии». – 2007. – № 2; 2. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. — М.: "Добросвет" 2000. – 387 с.; 3. Бодрийяр Ж. Фрагменты книги “О соблазне” // Иностранная литература – 1998. - №4; 4. Кон И.С. Мужское тело как эротический объект // Популярная психология. – 2006. – № 1; 5. Липовецки Ж. Эра пустоты: эссе о современном индивидуализме. СПб., 2001. – 328 с; 5. Жеребецкая Г.Ю. Современный нарциссизм в контексте теории постмодерна // "Надежды". Cборник научных статей студентов ФСН [электр. источник] http://www.unn.ru/rus/f14/k2/students/hopes/5.htm

Тютюнникова Марина

НТУ «Київський політехнічний інститут»

(Україна, м.Київ)

Роль освітніх новацій в поступі суспільства: соціологічна рефлексія

Освіта як базова сфера суспільного життя несе в собі потенціал відтворення усього людського багатства, тому її мета – забезпечення вільного розвитку гармонійно розвинутої особистості. Проте на системі вищої освіти в Україні відбивається економічна криза. У цьому контексті освіта розглядається через призму інформаційно-навчального підходу, який, по-перше, має на меті вгамування інформаційного голоду, тобто накопичення якомога більше теоретичних знань (які частіше за все не закріплено практичним досвідом); по-друге – надання вузько спеціалізованих знань, які у майбутньому мають неодмінно стати джерелом прибутку.

На жаль, саме на спеціалізацію освіти зорієнтована більшість впровадженних за останній час реформ. Зокрема, Наказ Міністерства освіти і науки України № 101 «Про структуру освітньо-професійних програм та навчальних планів підготовки бакалаврів» від 10.02.2010 року стає підвердженням такої стратегії. Наказ передбачає вільний вектор освіти, а міністр освіти і науки України І.О.Вакарчук зазначає: «Траєкторія студента не має бути класичною, тобто повністю детермінованою, – ми повинні дати студентові певну "свободу волі" і дозволити вивчення тих дисциплін світоглядного характеру, до яких він має замилування».

Соціальні наслідки такого впровадження зрозумілі вже тепер. Студент, що отримав вузьку спеціалізацію, не зможе поповнити ряди широкопрофільних спеціалістів, які у разі суспільної необхідності та суттєвої мінливості ринку праці, мають можливість швидкої перекваліфікації.

На противагу «траєкторії освіти» виступає компетентнісний підхід, який пов’язаний із ідеєю всебічної підготовки, виховання людини не тільки як спеціаліста своєї справи, але й особистості, складової соціуму. Сайт www.osvita.ua пропонує під поняттям «компетентнісний підхід» розуміти «спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетенцій особистості». На думку таких науковців як О. В. Овчарук, О. І. Пометун, О. І. Локшина, О. Я. Савченко, І. Г. Єрмаков, компетентнісний підхід дасть змогу людині бути більш конкурентоспроможною, продуктивною та вміти адаптуватися в мінливому світі.

Зрозумілим є і те, що роботодавцю легше починати співпрацю зі студентом, який не лише успішно закінчив ВНЗ, але й може використовувати свої знання при вирішенні реальних проблем. За даними опитування, проведеного фахівцями Науково-дослідницького центру прикладної соціології «Соціоплюс» при НТУУ «КПІ», 45,9% роботодавців вважають, що потрібно готувати у ВНЗ спеціалістів «широкого профілю», 38,7% – фахівців «вузької спеціалізації».

Виникнення універсальних підходів до освіти детерміновано неможливістю передбачити, спрогнозувати запит необхідних роботодавцю теоретичних знань та практичних навичок.

Різнонапрямленість освітніх процесів та псевдопрофесіоналізм досягається також за допомогою здобуття другої вищої освіти. Це, у більшості випадків, стає суспільно негативним явищем. Отримання другої вищої освіти виявляється банальним отриманням додаткового диплому, який не несе ціннісного навантаження для спеціаліста. Другий диплом стає «візитною карткою» людини, підвищує її освітній статус та конкурентоспроможність на ринку праці. Тобто він стає товаром, володіння яким дає певні привілеї при пошуку роботи, тим самим цей диплом знищує повагу як до якості освіти, так і до всієї освітньої системи загалом.

У контексті цього також з’являється проблема того, що людина, маючи більше знань, але менше дипломів, має автоматично менше шансів працювати за своїм професіоналізмом та компетентністю. Це призводить до соціального розшарування та росту безробіття серед людей з вищою освітою. З приводу цього слушно висловилася І. Винник, яка зазначила, що «невирішені проблеми працевлаштування молодих фахівців з вищою освітою призводять до зростання безробіття і зниження рівня та якості життя; поширення пасивних (утриманство), нерегламентованих (тіньова зайнятість) і деструктивних (кримінал) моделей поведінки; спонукають до зовнішніх трудових міграцій; спричиняють психологічні зміни (втрату мотивації до праці, зміну структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості)».

«Складним питанням залишається запровадження в нашій освітній системі Болонського процесу. Таке враження, що ми рухаємося паралельно, але окремо і з відставаннями…», – так висловився міністр освіти і науки України у своїй доповіді «Мета реформ у вищій школі – якість і доступність освіти» на розширеній підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України 2 квітня 2009 року, і додав, що «ризиком подальшого зволікання із впровадженням реформ є вихолощення суті реформування вищої освіти України за стандартами Болонського процесу, а в деяких питаннях – імітація перетворень».

Паралельно із впровадженням в Європі Балонського процесу виникає ідея «трикутника знань», яка полягає у максимально тісному зв’язку освіти, дослідницької діяльності та технологічних інновацій у ЄС. На думку учасників конференції в Гетеборзі 31 серпня – 2 вересня 2010 року, такий підхід буде максимально сприяти ВНЗ, зробить бізнес-сектор більш конкурентоспроможним та позитивно вплине на суспільство в цілому.

Масштабність та глибина перетворень у системі освіти ставить нові вимоги перед соціальними суб’єктами і висуває на перший план формування інтелектуального потенціалу особистості.

Проте сьогодні відсутнє цілісне системне уявлення про сутність інноваційних процесів в освітній системі, прогнозування ризиків, що їх супроводжують, немає достатньої кількості аналітичного матеріалу не тільки про позитивні аспекти оновлення, але й про негативні соціальні наслідки перетворень та механізми їх подолання.

Улезько Алёна

Восточноукраинский национальный университет им. В. Даля

(Украина, г. Луганск)