Урбанізм як спосіб життя

Сьогодні місто є не тільки особливим типом економічної організації та суспільних відносин, символом досягнень сучасної цивілізації, а й осередком певної міської культури, символічним простором, особливим «текстом», окремим світом. Осмислюючи символічний простір урбаністичного світу та його змістові виміри, ми вважаємо необхідним дослідити особливості співіснування індивідів в сучасному міському просторі як урбаністичному центрі індустріального довкілля, що є не тільки соціально-просторовим середовищем з високим рівнем соціосуб'єктної, матеріально-предметної та інформаційної завантаженості, а й місцем зіткнення соціальних смислів, текстів, культур, цінностей. Перебуваючи в міському просторі, проживаючи життя в здебільшого одноманітному міському ландшафті, щодня користуючись міським транспортом, стаючи учасником міського дискурсу, індивід віднаходить себе особистісно, отже, формує себе духовно. Взаємозв'язок простору спільного проживання та особливого типу суспільної свідомості міських жителів полягає в тому, що, з одного боку, об'єктивні умови визначають відповідні їм форми життєдіяльності, а ці форми, в свою чергу, знаходять відображення в суспільній свідомості городян. З іншого боку, зміни, що відбуваються в суспільній свідомості під ідеологічним, культурним або релігійним впливом, є фактором трансформації форм життєдіяльності суб'єктів міського способу життя, а це неминуче веде до більш або менш суттєвих змін самих об'єктивних умов життєдіяльності. Таким чином, ми наблизилися до необхідності визначення цього особливого типу соціальності, а саме урбаністичного способу життя.

Урбаністичний спосіб життя є частиною міської культури і несе в собі семантичні змісти, розкриття яких є метою і завданням нашого дослідження. З одного боку, феномен міського способу життя є прямим і закономірним наслідком існування самого процесу урбанізації і є способом організації індивідів та соціальних груп, що дозволяє останнім взаємодіяти і розвиватися в специфічному середовищі. З іншого боку, об’єктивний підхід до розвідок міського способу життя вимагає комплексної характеристики, що дозволяє синтезувати кількісні та якісні показники, в яких відбиваються різні сторони життя городян. До кількісних показників належить, наприклад, рівень життя, що характеризує ступінь задоволеності різних потреб індивіда, виражений, як правило, кількісно. Такий аналіз здійснюється переважно шляхом використання методології соціально-економічного дослідження.

Поняття «урбанізму як способу життя» як найбільш яскравої риси, притаманної сучасному суспільству, пов'язане із американським соціологом, представником чиказької школи, дослідником урбанізму Луїсом Віртом [1]. Він вважав цю рису більш яскраво проявленою, аніж індустріалізм або капіталізм, оскільки розвиток міст змінив «природний стан суспільства», а урбанізм став формою соціального існування. Вірт визначає місто як «відносно велике і постійне поселення соціально гетерогенних індивідів».[2] В той же час він підкреслює, що місто є не лише місцем проживання та роботи сучасної людини, а й являє собою той центр, з якого бере свій початок та звідки управляється економічне, політичне й культурне життя, є центром, що об'єднує різні території, етноси в єдину впорядковану систему. Дійсно, процес урбанізації зводить до мінімуму значення родинних зв'язків, змінює їх на поверхові, швидкоплинні, анонімні відносини. Незважаючи на безпосередню просторову близькість одне до одного людей, що живуть у великому місті, городяни здебільшого залишаються незнайомими людьми. Більшість контактів між жителями міста має поверховий, тимчасовий, швидкоплинний характер і здебільшого відбувається мимохідь, задля досягнення певних цілей, а не з метою спілкування або побудови тривалих відносин. Міські спільноти створюють умови для кристалізації особливої «міської свідомості», яка є відображенням міської життєдіяльності.

Однією з найяскравіших ознак міського способу життя є психологічна мобільність людини, її готовність та постійне прагнення до оновлення інформації, контактів, зміни середовища. В місті темпи життя є значно швидшими, аніж в сільській місцевості, через постійну зайнятість людей найрізноманітнішими видами діяльності та щоденну включеність до безлічі життєвих ситуацій. В місті суперництво превалює над співробітництвом, тому така насиченість соціального життя веде до формування різних за своїми характеристиками районів, деякі з яких можуть зберігати риси малих спільнот.

Теорія Л.Вірта визнає урбанізацію не лише як характеристику розвитку спільноти, але й як відображення природи більш широкої соціальної системи, а також факторів, що на неї впливають. Різні аспекти міського способу життя характеризують життя сучасного суспільства в цілому, а не лише життя людей у великих містах.

Також Л.Вірт дещо перебільшує деіндивідуалізацію в сучасних містах. На це Клод Фішер висуває протилежну тезу [3]. Він пояснює, що розвинутий урбанізм не нівелює індивідуальність кожного в анонімній масі, а призводить до появи різних субкультур. Городяни готові до співробітництва, тому вони залучаються до різних релігійних, етнічних, політичних, творчих та інших субкультурних груп. Однак варто зауважити, що, базуючись на ідеях Вірта, необхідно також врахувати те, що його спостереження та висновки робилися у американських містах та є придатними для глибокого дослідження американського суспільства. Вірт аналізує урбанізм в цілому, узагальнюючи це явище до універсальної категорії, а нам необхідно пам'ятати про значення конкретного історичного періоду, де урбанізм проявляє себе по-різному в залежності від місця та часу. Незважаючи на деяку гіперболізацію в теорії Л.Вірта, якщо доповнити її надбаннями К.Фішера щодо виникнення міських субкультур, отримаємо методологію для подальшого вивчення урбаністичних смислів.

Велике місто – це «світ чужинців», які встановлюють та підтримують особистісні зв'язки. І це не є парадоксом, оскільки в міській дійсності необхідно розрізняти суспільний щабель відчужених зустрічей та особистий – простір сім'ї, друзів та колег. Сучасні міські простори містять в собі деперсоналізовані, безликі, безособистісні, анонімні соціальні відносини, але в той самий час містять можливості для різноманіття та інтимності. Ідея безособистісності міста, слабкого ступеню зв'язків між жителями міста, а звідси й ідея анонімності міста, рутинного характеру міського життя, швидкість та повсякденність як основна характеристика урбаністичного світу потребує більш глибокого аналізу в контексті проблематики урбаністичної семантики.

Література: 1. Wirth L. Urbanism as a Way of Life // American Journal of Sociology, 44. 1938; 2. Вирт Л. Урбанизм как образ жизни // Социальные и гуманитарные науки. Зарубежная литература. - Сер. 11, Социология: РЖ. - 1997. - №3. - С.176; 3. Fischer C. S. The Urban Experience. New York , 1984; 4. Гидденс Э. Социология. Гл. 17 - Современный урбанизм. Доступно на: http://www.i-u.ru/biblio/archive/giddens_sociologija/12.aspx

Калашникова Алина

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)