logo
Sbornik_2010

Освіта за принципом надлишковості як умова сталого розвитку особистості

Сучасне суспільство має конкретно виражену спрямованість на вирішення тимчасових економічних цілей. Утрачено цінність розвитку кожної особистості як кінцевої мети існування та функціонування будь-якого суспільства. Не зважаючи на чітке усвідомлення такого стану суспільства, що потерпає від розбалансованості своїх складових та схвалення ідей концепції сталого розвитку суспільства, що як раз і передбачає гармонійний розвиток соціальної, економічної та екологічної його складових, суспільство й досі потерпає від бідності та інших соціально-економічних та екологічних проблем. Якщо розглядати людину як ансамбль суспільних відносин (за Марксом), то сучасна особистість як відображення стану справ у суспільстві, потерпає від усіх цих проблем, та не може цілісно розвиватися. Адже сталий розвиток особистості, як і сталий розвиток суспільства може проходити тільки у тому випадку, якщо в гармонії знаходяться як відносини всередині суспільства (між особистістю та суспільством, та між окремими особистостями), так і відносини суспільства і природи. Інколи трапляється, що суспільство уповільнює розвиток особистості, інколи, це може відбуватися через меркантильні інтереси, коли у суспільстві на перше місце виходить не всебічний розвиток всіх людей, а економічне процвітання одних за рахунок інших, що можливо найкраще здійснити, наприклад, позбавивши широкі верстви населення можливості отримувати повноцінну освіту. Це виводить на перший план проблему повноцінної освіти для всіх членів суспільства, здатної надавати не тільки знання, а й розвивати цілісну особистість, надавати їй можливості стало розвиватися у будь-яких обставинах її життя.

Наразі українська освіта перебуває у скрутній ситуації. Широкі освітянські кола в повній мірі вже змогли оцінити всі труднощі, пов’язані із виконанням умов по Болонській конвенції. Тепер маємо нове нововведення: «вільну траєкторію навчання». Все це актуалізує пошуки адекватної освітньої моделі, що в нинішніх умовах допомагала б не тільки насичувати ринок праці необхідними для розвитку народного господарства кадрами, а й забезпечувала повноцінне поставання особистості, а отже, її сталий розвиток. Спробуємо провести соціально-філософську рефлексію зазначеної проблеми та використаємо для цього результати прикладних соціологічних досліджень.

Дослідженнями процесу поставання та розвитку особистості на даний час займаються представники багатьох наук. В рамках соціологічних теорій навіть виокремилась окрема галузь – соціологія особистості. Важливу роль у вивченні закономірностей розвитку особистості відіграють представники культурно-історичного (Л. Виготський та його послідовники); діяльнісного (А. Леонтьєв) та інших підходів. Саме стійкий розвиток особистості досліджується у дисертаційному дослідженні Волкова І. Є. Особливу роль у розвитку теорії гармонійно розвинутої особистості зіграли К. Маркс, Ф. Енгельс та їх послідовники. Саме у їх працях мова велась не тільки про професійний кретинізм, як наслідок навчання людини одній професійній функції, але й про політехнічну освіту, як про освіту, що покликана ознайомити людину з основними науковими принципами виробництва та особливостями суспільних відносин.

Визначившись із тим, що подальший розвиток суспільства залежить від розвитку духовних цінностей, від зміни споживацького культу та економічного детермінізму на ідеї сталого розвитку та поставання цілісної особистості, ми маємо здійснити спробу рефлексії щодо того, які механізми можуть забезпечувати сталість розвитку особистості. Оскільки освіта як концентрована форма соціалізації – один з найефективніших механізмів поставання особистості, ми маємо визначити основні принципи її функціонування, актуальні саме для сучасної освіти.

На жаль, останнім часом освіта стає інструментом отримання вузької спеціалізації або компетенції. В таких умовах говорити про сталий розвиток особистості неможливо. На нашу думку, освіта повинна відповідати принципам надлишковості, надаючи не лише знання вузького фаху, а й формуючи потенційні знання, що можливо не відразу будуть включені у структуру постійної діяльності. Така освіта розглядається як особистісне удосконалення, як потенціал, що дозволяє людині розвиватися стало, адже наявні потенційні знання є джерелом актуалізації нових здібностей людини, а відповідно оволодівання новими знаннями та методами їх засвоєння, можливості оволодівання новими формами діяльності на будь-якому етапі розвитку суспільства. Така освіта не тільки надає професію, а дозволяє людині стати особистістю.

Освіта, побудована на принципах надлишковості, зовсім не повинна шкодити високій професійній майстерності у доволі вузькому спектрі цілком певної спеціалізації. Навпаки, така освіта, що здійснюється як результат усвідомленого вибору професійної спрямованості людиною і базується на її чіткому відчутті свого покликання в житті, стає вершиною навчання. Відтак, лише бездоганна діалектика унікального та універсального, надлишкового та спеціального в освіті – умова повноцінного життя людини та сталого розвитку особистості. Виключивши з освіти принцип надлишковості у наданні знань, умінь та навичок ми позбавляємо особистість можливості долучитися до універсальності роду людського як потенційного і актуального буття. Людина не може знайти себе, не трансгресуючи, не виходячи постійно за рамки самої себе як посталої, не роблячи зовнішнє своїм, не здійснюючи в собі весь універсальний потенціал людства.

Такі принципи частково отримали своє підтвердження і в прикладних соціологічних дослідженнях. Так, в емпіричному дослідженні, проведеному Науково-дослідницьким центром прикладної соціології «Соціоплюс» у 2009 році за цільовою вибіркою, об’єктом якого стали роботодавці випускників всіх факультетів та інститутів НТУУ «КПІ» стаціонарної форми навчання, були отримані наступні дані. 45,9% роботодавців вважають, що для роботи на їх підприємствах у ВНЗ необхідно готувати фахівців «широкого профілю». При цьому, 15,3% експертів, що взяли участь у дослідженні, не змогли відповісти на дане питання. Що ж до 38,7% роботодавців, що відчувають потребу у фахівцях «вузької спеціалізації», то їх значну частину склали респонденти з таких достатньо специфічних технічних галузей, як, наприклад, поліграфія.

Таким чином, можемо зробити деякі узагальнення. Основою стійкого розвитку суспільства є стійкий розвиток кожної особистості. Потенціал будь-якого суспільства збільшується зі збільшенням можливостей для всіх людей не тільки для отримання повноцінної освіти, заснованої на принципах надлишковості, а й з наданням можливостей для розвитку своїх здібностей, самореалізації, що передбачає рівний доступ до культурних надбань та ресурсів, та подолання культу споживацтва. Цілісна, гармонійно розвинута особистість з багажем потенційних знань, навичок і умінь, та актуалізованою вузькою спеціалізацією у одній – обраній за покликанням – професії, що постійно удосконалюється та розвивається, має стати основою сталого розвитку суспільства.

Кавун І.В.

НТУ «Київський політехнічний інститут»

(Україна, м. Київ)