Життєвий світ індивідів в ізольованих спільнотах крізь призму теорії комунікативної дії ю.Хабермаса

Життєвий світ - категорія, що вивчається в рамках філософії, соціології, етики, культурології, і інтерпретація якої детермінується сферою знання, в якій відбувається її розгляд. З точки зору соціології, найбільш актуальним, на наш погляд, є підхід Ю.Хабермаса. У числі іншого він вирішує дилеми «дія або структура», «факти або сенси», «об’єктивізм або активізм». Теорія комунікативної дії – це дослідницький підхід, в основі якого міститься уявлення про суспільство як про систему й життєвий світ.

Актуальності ця тема набуває внаслідок того, що ізольовані співтовариства (армія, в’язниця, монастир) існують в кожному суспільстві, маючи свою специфіку та неповторність.

Метою роботи є аналіз категорії життєвого світу в контексті вивчення ізольованих спільнот. Під останніми розуміється обмежений простір, де концентрується велика кількість індивідів. При цьому припускається ретельна регламентація та спостереження з боку влади.

На нашу думку, в будь-якому ізольованому співтоваристві є два типи дії, які Ю. Хабермас визначає як цілераціональна і комунікативна дія. Перша спрямована на успішне маніпулювання об’єктами, такими можуть бути і речі, і живі істоти. Комунікативна дія орієнтована на досягнення взаєморозуміння і консенсусу між акторами, що взаємодіють. Цілераціональна дія відтворює будь-яке ізольоване співтовариство як систему, тобто комплекс формальних норм, що визначають найбільш ефективні способи забезпечення добробуту і безпеки індивідів. Комунікативна дія відтворює ізольовані співтовариства, як суспільство в цілому, як життєвий світ, тобто комплекс символічних структур, що визначають способи надання індивідами сенсу подіям. Складовими частинами життєвого світу є:

1) культура - сфера діяльності, в якій індивідами створюється і передається знання;

2) спільність - сфера діяльності, в якій індивідами встановлюється і підтримується почуття єдності - солідарність;

3) соціалізація особистості - сфера діяльності, в якій у індивідів формується ідентичність і здатність бути актором - відповідальним суб’єктом соціальної дії. Культура, спільність, соціалізація особистості - це сфери, в яких дії індивідів координуються за допомогою мови як засобу мовної комунікації. Люди діють узгоджено, якщо одні аргументують необхідність чи корисність тих або інших дій, а інші приймають ці аргументи в якості переконливих.

Система і життєвий світ нерозривно пов’язані і залежать одне від одного. Система забезпечує «матеріальну основу» комунікативної дії за допомогою ефективного використання ресурсів і результатів цілераціональної дії для підтримки: 1) технічного оснащення і організаційних процедур накопичення і передачі знання; 2) економічного благополуччя, правового порядку і військової безпеки спільноти; 3) життєвих сил і здоров’я індивідів. Життєвий світ же забезпечує мотивацію цілераціональної дії через надання об’єктам і ситуаціям значень, орієнтуючись на які актори обирають культурно, соціально і індивідуально прийнятні цілі й співвідносять цілі і засоби.

Таким чином, теорія комунікативної дії пояснює взаємозв’язок двох типів організації життєдіяльності індивідів, що мають місце в ізольованих спільнотах: формальних знеособлених зразків взаємодії – «системи» і повсякденних міжособових комунікацій – «життєвого світу». Проте ця теорія залишає невирішеним питання про те, чи соціальні структури (і системи, і життєвого світу) зумовлюють індивідуальні дії (і цілераціональні, і комунікативні), чи, навпаки, дії породжують структури.

Горобец Роман

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)