Гендерний аспект державної політики

Проголосивши себе демократичною, правовою та соціальною державою, Україна тим самим взяла на себе обов'язок неухильного дотримання вимог міжнародного співтовариства щодо рівноправності громадян, у т.ч. за статевою ознакою. Забезпечення рівності прав та можливостей кожної людини – це важлива сучасна соціальна цінність, досягнення якої сприятиме позитивному розвитку особи, суспільства та держави.

Протягом тривалого часу проблема забезпечення гендерної рівності не вважалася першочерговою. Справді, більш актуальними були економічні питання. Проте неможливо забезпечити сталий розвиток, в тому числі економічний, коли більша частина суспільства не користується рівними відносно іншої правами. Якщо одна із статей потерпає від нерівності, наслідки цього накопичуються в суспільстві, і в результаті програють усі. Дискримінація гальмує розвиток особистості, розкриття творчого, духовного та трудового потенціалу громадян.

Актуальність теми полягає у тому, що країна, яка обрала шлях інтегрування до світової спільноти, має визнати людину, її права своєю головною цінністю. Інтегрування гендерного підходу в державну політику визнає своєю метою запобігання дискримінації за ознакою статі в будь-якій сфері суспільного життя: економічній, політичній, освітній, культурній тощо.

Проблема вивчення соціального статусу жінок представляє науковий інтерес як для зарубіжних, так і для вітчизняних дослідників. Серед фундаментальних праць з теорії і історії фемінізму, опублікованих на Заході, особливе значення мають роботи С. де Бовуар, Б. Фрідан, В.Брайтона, Ч.Тейлора.

Значний внесок у розвиток «жіночого питання» внесли І.Ф.Арманд і A.M.Коллонтай. На думку А.М. Коллонтай, нерівність жінок була викликана не особливостями розумового розвитку, а реальністю, що історично склалася, коли жінка поступово втратила своє суспільне значення у період патріархату і виявилася в повній залежності від чоловіка.

Розвиток наукових пошуків з приводу гендерних відносин сприяв тому, що на сьогодні ця проблема вже не сприймається як локальний малозначущий аспект людського буття, а є повноправною складовою сучасного наукового дискурсу.

Сучасна Україна переживає складний період побудови нового демократичного суспільства, що ґрунтується на егалітарних засадах. Зокрема, однією з визначних ознак демократизму є побудова міжстатевих відносин на принципах рівних можливостей для чоловіків і жінок, рівноправного партнерства між представниками обох статей та взаємовідповідальності. Успішність суспільних трансформацій істотно визначається наявністю ціннісно-нормативних орієнтирів, усвідомленням та прийняттям їх більшою або, принаймні, найбільш активною частиною соціуму. Поруч з усвідомленням демократичних цінностей українським загалом, важливу роль відіграє позиція соціально активних і впливових верств населення, зокрема представників органів державної влади різних рівнів.

Неодмінною складовою підтримки в суспільному житті цінностей справедливості, поваги до особистості поза її груповою приналежністю є визнання рівного права всіх українців – жінок і чоловіків – на якнайповнішу реалізацію себе у професійній діяльності на засадах моральних цінностей та норм задля українського народу, держави, власної долі.

Право рівного доступу українських громадян до державної служби найповніше реалізовуватиметься за умови чіткого і безумовного запровадження принципів об'єктивності, прозорості та гласності. Законом України «Про державну службу» (ст. 4) гарантовано рівне право чоловіків та жінок на державну службу.

Велика відповідальність у забезпеченні справедливості в колективі, в тому числі й гендерного її аспекту, лежить на керівникові, який повинен усвідомлювати, що несправедливість дестабілізує відносини, знижує мотивацію до праці, провокує конфлікти. Тому рішення керівника, які стосуються підлеглих, мають бути виваженими, базуватися на обґрунтованих, зрозумілих критеріях, формулюватися й доводитися до відома підлеглих тактовно. Керівник несе велику відповідальність за свою упередженість стосовно статі підлеглого, котрого така упередженість ображає, стає на заваді ефективній праці, може створити несприятливий моральний клімат в колективі.

Особливу увагу сьогодні необхідно приділяти гендерному вимірові образу керівника. У міру формування українського суспільства на демократичних засадах з'являється соціальний попит, потреба в жінках-керівниках, жінках-лідерах. Деякі дослідники зазначають, що жінка-управлінець повинна вимагати до себе такого ж серйозного ставлення, як і до чоловіка-управлінця, тому вона має відмовитися від «в основному жіночих» прийомів у спілкуванні – терплячості, співчутливості. Більше того, значна кількість жінок-управлінців налаштована на зміну тих виявів своєї поведінки, які, на їхній погляд, є надто жіночими, через що стають на заваді ефективній професійній діяльності. Вони воліють більше дистанціюватися від персоналу, звести відносини на роботі тільки до функціональних.

Жіночий підхід до управління персоналом сьогодні ще називають гуманітарним менеджментом, оскільки в центрі його – людина, її інтереси, потреби та особливості.

Викладене вище демонструє вплив гендерних стереотипів на самовизначення людини. Гендерні стереотипи, які притаманні українському суспільству, доволі часто стають на заваді як чоловікам, так і жінкам у їхній управлінській діяльності та в особистому житті. Такі стереотипи помітно впливають на прагнення та самооцінку жінок і чоловіків, зумовлюють упереджену оцінку їхніх дій та здібностей.

Найбільш дієвий шлях боротьби проти гендерних стереотипів – персоніфікація, виявлення на особистісному рівні хибності усталених і ще й досі поширених уявлень, наголос на унікальності кожної людини. Ефективним способом подолання подібних стереотипів в Україні може стати пропаганда позитивних прикладів – життя людей, чий статус та досягнення успішно суперечать уявленням. Орієнтація на людину повинна бути присутня не лише у відносинах державних службовців із українськими громадянами, але й в самому середовищі органів державної влади.

Отже, врахування гендерного підходу робить наочним гендерний вимір у всіх галузях стратегічної політики і може виявити необхідність змін у цілях, стратегії і діях для того, щоб і жінки, і чоловіки в рівній мірі могли впливати на процеси розвитку, брати в них участь і користуватися їх благами. Підтримка досягнення гендерної рівності між жінками та чоловіками має своєю метою забезпечення стабільного розвитку суспільства. Більше того, досягнення цілей сталого людського розвитку можливе лише за умов рівноправної участі жінок та чоловіків у прийнятті рішень, у всіх сферах суспільного життя, що суттєво впливає на ефективність державного управління і керівництва.

В Україні існують історичні та культурні передумови і перспективи для розвитку гендерного паритету. Щоб не зупинитися на цьому шляху, необхідні зусилля державних органів, неурядових організацій, добра воля громадян.

Есина Елена

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина

(Украина, г. Харьков)