2. Демографічна ситуація в Україні

Специфіка демографічної ситуації в Україні на сучасному етапі полягає в поєднанні масштабної депопуляції (перевищення числа померлих над числом народжених* із погіршенням якісних характеристик населення (насамперед здоров’я*, що дає підстави кваліфікувати її як затяжну демографічну кризу.

Численність населення України сягала максимуму в 1992-1993 рр. – 52,2 млн. Кількість наявного населення України за останнім Всеукраїнським переписом населення (5 грудня 2001 р.* складала 48 млн. 457 тис. осіб. Численність наявного населення станом на 1 липня 2007 року склала 46 млн. 491 тис. осіб, а станом на 1 жовтня 2007 року – 46 млн. 268 тис. Тобто кількість жителів країни катастрофіч­но зменшується, причому переважно – за рахунок депопуля­ції. Така ситуація в Україні фіксується з 1991 року.

Перевищення числа померлих над кількістю народжених на сьогодні не є екстраординарним явищем – понад третину європейських країн нині охоплені депопуляцією. Однак Україну серед цих держав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скорочення численності населення: на початку 2000-х років країна внаслідок депопуляції щорічно втрачала у середньому 350 тис. осіб.

Згідно із даними головного управління статистика у Чернівецькій області станом на 1 січня 2009 р. чисельність наявного населення м. Чер­нівців становила 249,5 тис. осіб. У Першотравневому районі міста про­живало 74,1 тис. осіб, у Садгірському – 28,4 та у Шевченківському – 147 тис. осіб. Упродовж 2008 р. кількість населення збільшилася на 2597 осіб. Упродовж 2008 р. у місті народилось 2556 малюків, померло 2665 осіб (в т.ч. 23 дитини віком до 1 року*, природне скорочення населення становило 109 осіб.

Найвиразніші прояви неблагополуччя саме у медико-демографічній сфері: на високому рівні залишається захворюваність (особливо дітей*, поповнюються контин­генти хронічних хворих та інвалідів і, зокрема, підвищується дитяча інвалідність, є проблеми з репродуктивним здо­ров’ям, зберігається складна епідемічна ситуація щодо туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, переважно несприятлива ди­наміка передчасної смертності, і, як результат, – відбу­вається скорочення тривалості життя населення.

Для населення України характерне поєднання високої передчасної смертності від ендогенних причин із вагомою часткою смертей від тих хвороб і зовнішніх дій (нещасних випадків, отруєнь тощо*, яким у прийнятних соціальних і власне санітарно-гігієнічних умовах можна запобігти.

Серед основних причин смерті у працездатного населення віком до 45 років виділяють:

• нещасні випадки, отруєння та травми, самогубства, випадкові отруєння алкоголем, убивства, дорожньо-транспортні пригоди. В Україні рівень передчасної смертності від вказаних причин у чотири рази перевищує аналогічний у країнах Європейського Союзу;

• інфекційні та паразитарні хвороби (СНІД, туберкульоз*. Зокрема, від туберкульозу в Україні щорічно помирає близько 10,5 тисяч осіб. Станом на 1 січня 2007 р. в Україні численність офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих становила майже 117 тис. (у т. ч. 16,1 тис. дітей*; захворіли на СНІД 21,7 тис. осіб, померло від СНІДу ― 11,9 тис;

• хвороби органів травлення, вагомий внесок яких пов’язаний як із нераціональною структурою харчування населення, так і незадовільною якістю продуктів харчування та впливом екологічної ситуації.

Наслідки Чорнобильської аварії значно вплинули на стан здоров'я населення. Від аварії на ЧАЕС постраждало 4,8 млн. людей.

Показник погіршення стану здоров'я та демографічної ситуації в країні – зниження середньої тривалості життя. Тривалість життя українських жінок (у 2005 році* – 73,4 роки порівняно з 81-82 у жінок провідних європейських країн, а у чоловіків – 61,5 роки порівняно з 74-75 років.

Отже, демографічна ситуація в Україні надзвичайно складна та потребує перегляду й переорієнтації окремих напрямків демографічної політики держави.