logo
Лекція 15

1. Головні причини, джерела та наслідки розвитку екологічної кризи в Україні

Україна – одна з найбільших країн Європи як за територією – 603,7 тис. км2, так і численністю населення – 46 млн. 497 тис. осіб. За природно-ресурсним потенціалом Україна – одна з найбагатших в Європі. Водночас екстерн­сивне й екологічно непродумане використання наваж­ливіших природних ресурсів, високий рівень сільськогоспо­дарської освоєності та розораності земельних територій, інтенсивне використання прісних поверхневих ресурсів і лісових масивів призвели до величезних змін природних екосистем країни, тому Україна сьогодні – це одна з найбільш несприятливих за еколо­гічними показниками держава.

У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію держави зоною екологічного лиха, оскільки відбулися стійкі негативні зміни природного середовища, несумісні з нормальною життєдіяльністю людини.

Наразі в межах України виділяють території з різним рівнем забрудненості:

Відомо, що в країні щороку утворюється майже 2 млрд. т різних відходів. Обсяги викидів шкідливих речовин у атмосферне повітря сьогодні складають біля 10 т/м2, або 133 кг на одну особу. Це в декілька разів більше, ніж у розви­нених країнах світу. В окремих регіонах вони значно перевищують середні значення по країні. Зокрема, у Доне­цькій області кількість викидів на м2 перевищує середнє значення по Україні в 6,6 разів; у Дніпропетровській – у 3,1; Луганській – 2,0; Івано-Франківській – 1,5; Запорізькій – 1,3.

До напруженої екологічної ситуації в державі призвели:

Найбільш загрозлива екологічна ситуація склалася в регіонах, що постраждали внаслідок радіаційного забруд­нення через аварію на Чорнобильській атомній електро­станції; в Придніпров’ї та Донбасі, в басейнах Чорного й Азовського морів, Карпатах, Поліссі.

Забруднення території внаслідок аварії на Чорно­бильській АЕС поширилося більше ніж на 7 % території України – 12 областей (74 адміністративних райони*. Радіо­активного забруднення зазнало біля 50 тис. км2 території України, де проживало більше 2,4 млн. жителів.

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції (26 квітня 1986 року* викликала забруднення значних територій, забрала декілька тисяч людських життів, спричинила захворюваність населення, і стала вели­чезним тягарем для української економіки. Чорнобильська станція закрита 15 грудня 2000 року, проте сьогодні на обслуговування її щоріч­но використовується близько 70 млн. доларів. Крім того, заснований і функціонує Міжнародний чорнобильський фонд «Укриття», основне завдання якого будівництво нового безпечного конфайнмента (сарко­фага*. Серед вкладників 20 держав світу. Для реалізації цього проекту Україні треба внести 72 млн доларів. За прогнозами спеціалістів, угаслі­док будівництва такого саркофага оточуюче середовище принаймні протягом 100 років буде захищене від чорнобильської радіації.

Протягом останнього десятиріччя частка витрат на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС постійно складає 5,7 % витрат державного бюджету. А всього, за експертними оцінками, економічні витрати України, пов’язані з аварією, складатимуть біля 130 млрд. доларів США.

Екологічні проблеми басейну Дніпра. Ріка Дніпро з притоками забезпечує водою низку областей Росії, Білорусі, а також є основним джерелом водопостачання України. Водні ресурси Дніпра складають близько 80 % водних ресурсів України. Він є головним, а подекуди і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня та південного сходу України. Територія басейну Дніпра зазнає значного антропогенного навантаження: на 60 % розорана, на 35 % сильно еродована. Після Донбасу це один з найбільш урбанізованих регіонів України. 4/5 території басейну зазнало трансформації первинного природного ландшафту у зв’язку з будівництвом гідротехнічних споруд, штучних водойм.

Загрозливий екологічний стан у Донецькому (Донецька, Луганська області* та Придніпровському (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області* промислових регіонах склався внаслідок високої концентрації металургійної, хімічної, енергетичної, машинобудівної, гірничорудної, вугільної та інших ресурсомістких галузей промисловості.

Серед найактуальніших проблем регіону, перш за все, надмірні викиди забруднюючих речовин в атмосферу, скиди стічних вод у водойми, розміщення виробничих і побутових відходів, проблеми відтворення деградованих природних ресурсів.

У Дніпровсько-Криворізько-Запорізькому промисло­вому регіоні питоме техногенне навантаження на одиницю площі за різними небезпечними речовинами у 5–10 разів вище, ніж середньоукраїнське. Стан повітряного басейну на 60% території регіонів характеризується як небезпечний та надзвичайно небезпечний для здоров’я населення. Серед екологічних проблем регіону одна з найгостріших – рекультивація земель, зайнятих під териконами та відвалами гірських порід, що утворилися під час будівництва й експлуатації шахт. У ландшафті регіону досить поширені кар’єри, які виникли в результаті видобутку корисних копалин відкритим способом.

Питоме навантаження на територію регіону твердих відходів, особливо гірничопромислового комплексу, сягає 8–18 тис. т/км2, що перевищує середні річні показники по Україні (3 тис. т/км2* майже в 6 разів.

У 2001 році 95 % промислових токсичних відходів утворено в Донецькому та Придніпровському індустріальних регіонах (відповідно 36 % та 57 % загальнодержавного*.

Унаслідок господарської діяльності в цих регіонах зменшуються запаси підземних вод, змінюється їхній якісний склад. За даними геологічної служби України, з 21 млрд. м3 запасів прісних підземних вод уже забруднені й непридатні для пиття 3 млрд. м3, тобто 15 %.

Екологічні проблеми Чорного й Азовського морів. Один з основних факторів, які визначають екологічний стан морських вод, – забруднення, що надходить із стоками рік. Десятки великих і малих річок несуть води зі своїх водозбірних площ у Чорне й Азовське моря.

Важливого значення мають й інші джерела забруд­нення вод Чорного й Азовського морів:

У морях значно збільшилася питома вага дрібної риби: шпротів, хамси, ставриди (вона становить 80 % вилову*, і зменшилась кількість крупної: осетрових, скумбрії, пела­миди, лосося.

У зв’язку із забрудненням Чорного й Азовського морів різко погіршилися можливості господарського і рекреацій­ного використання узбережжя. За експертними оцінками, економічні збитки від порушення стану довкілля української частини Азовського і Чорного морів становлять щорічно 1,7 млрд. грн.

Екологічні проблеми Карпат. Українські Карпати займають майже 4 % території України. В Карпатах зосе­реджено 16 % державного лісового фонду і 33,4 % лісових запасів України.

Унаслідок інтенсивного освоєння території Карпат і недоліків у веденні лісового господарства виникла проблема повеней.

Проливні дощі та урагани у Центральній і Східній Європі, які почалися 22 липня 2008 року, призвели до різкого збільшення рівня води у річках Дністер і Прут і руйнівної повені в Україні, Молдові, Румунії, Словаччині та Угорщині. Як повідомляє Центр новин ООН, за даними Організації, у західних областях України збитки від стихійного лиха оцінюються у $650–870 млн.

У західних районах України внаслідок повені потерпіли жителі Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької і Вінницької областей. Загалом вода затопила приблизно 523 українських населених пункти і понад 24 тис. га оброблених земель. В Україні зруйновано 360 мостів для автомобілів і 560 пішохідних мостів. Числяться загиблими і зниклими безвісти 38 чоловік, серед них 8 дітей.

Небезпечні чинники в регіоні – перевантаження лісо­розробками; порушення цілісності рослинного й ґрунтового покривів, як наслідок, використання важкої техніки для розробки та вивезення деревини, а також значне розширення доріг без спеціального покриву; перевипасання на більшості полонин і розміщених нижче лісів; сусідство з промис­ловими центрами – хімічними забруднювачами Карпатсь­кого регіону (Калуш, Стебник, Надвірна, Новий Розділ, Дрогобич, Бурштин тощо* і звідси – постійна загроза кислотних дощів.

Усі ці фактори у поєднанні із вологим кліматом (800–1000 мм опадів за рік* інтенсифікують процеси водної ерозії в регіоні, а це призводить до значного помутніння стоку річок, які є джерелами водозабезпечення кількох областей і багатьох міст в Україні.

Щоб запобігти проявам згубних наслідків природних явищ у Карпатах, у 2000 р. був прийнятий Закон про мораторій на проведення суцільних рубок у ялицево-букових лісах.

Екологічні проблеми Полісся. Українське Полісся займає північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Львівської областей.

Основні фактори дестабілізації природних історично сформованих умов у межах українського Полісся – сільськогосподарська і лісогосподарська промислово-вироб­нича діяльність. У регіоні накопичилася низка таких еколо­гічних проблем: виснаження родючості ґрунтів, їх пересу­шення і втрата гумусу, вітрова і водна ерозія або, навпаки, – вторинне заболочування, підтоплення понизь, негативний вплив на стан природних водойм та ін.

Екологічна ситуація на Поліссі ускладнюється різким погіршенням якісного складу земель. Так, за роки осушувальної меліорації площа осушених угідь зросла більше, ніж у 2 рази, а дефляційна небезпека й еродованість ґрунтового покриву – в 27 разів.

Навколо осушених територій у радіусі 2–3 км формується зона несприятливого екологічного впливу, що перевищує площу осушення в 4–5 разів. На площі 254,3 тис. га піщаних ґрунтів спостерігається зменшення врожайності картоплі на 18 %, льону – 22 %, озимого жита – на 27 %.

Наслідок осушувальної меліорації на Поліссі – зміна внутрішньорічного перерозподілу стоку річок (на період весняної повені припадає 56–84 % річного об’єму стоку*, зниження їхньої біопродуктивності. Відбувається погіршення якісного складу поверхневих вод, падіння самоочисної здатності водойм і річок. Вода стає непридатною для водопостачання.

До основних забруднювачів довкілля України нині належать:

Промисловість, зокрема її базові галузі – металур­гійна, паливно-енергетична, вугільна, хімічна та наф­тохімічна.

Підприємства чорної та кольорової металургії – основні забруднювачі повітря пилом, кіптявою, сажею, важкими металами (особливо Арсеном і Плюмбумом*. Металургійні підприємства в Україні зосереджені в містах Макіївка, Маріуполь, Комунарськ, Дніпропетровськ, Запо­ріжжя, Дніпродзержинськ.

Паливно-енергетичний комплекс будується на використанні традиційних джерел електричної енергії (ТЕС, ГЕС і АЕС*. Найбільше електроенергії виробляють в Україні ТЕС – понад 52,1 %. Вони сприяють забрудненню повітря твердими частками палива (золою*, сірчаним ангідридом, оксидами нітрогену. Найбільша кількість теплових електро­станцій на Донбасі: Луганська, Миронівська, Вуглегірська, Старобешівська, Слов’янська, Курахівська, Зуївська та ін.

В Україні частка енергії, виробленої ГЕС, складає 9,1 %. ГЕС не викликають забруднення довкілля, проте їх греблі порушують екологічний баланс водойм, впливають на рівень ґрунтових вод, затоплюють родючі чорноземи. Найбільші ГЕС збудовані на Дніпрі і Дністрі: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Київська, Канівська, Дністровська.

На території України розміщені чотири АЕС (15 енер­гоблоків* – Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька. Їх частка сьогодні складає 26,6 % від загальної кількості виробленої електроенергії в Україні. Наша держава займає восьме місце у світі та п’яте в Європі за показниками встановленої потужності АЕС. Вони – джерело забруднення довкілля радіоактивними елементами як у процесі експлуатації АЕС, так і при похованні відходів ядерного палива і ліквідації станцій.

Вугільна промисловість сприяє виходу метану на поверхню; забрудненню поверхневих і підземних вод шахтними водами, повітря – пилом, продуктами горіння териконів.

Серед найбільших екологічних змін довкілля відзначають просідання поверхні землі на площі понад 8000 км2 у середньому на 0,2-1,2 м, а в деяких місцях – до 5,0 м; збільшення тріщинуватості ґрунту. Закриття шахт (так звана «мокра» консервація* супроводжується підтопленням території, забрудненням джерел водопостачання та річкової мережі високомінералізованими шахтними водами. Біль­шість шахт зосереджена на Донбасі, у Львівсько-Волинсько­му басейні, Дніпропетровському буровугільному басейні.

Хімічна та нафтохімічна промисловість – джерело викидів у повітря сірчаного ангідриду, окислів нітрогену, вуглеводнів, токсичних речовин: фосгену, вінілхлориду, хлористого водню, фенолів, аміаку. Найбільшої шкоди вони завдають у Прикарпатті (Ново-Роздільський сірчаний комбінат, Калуський калійний концерн*, на Донбасі, в Одесі, Вінниці, Сумах, Рівному (підприємства об'єднання «Азот»*.

Серйозна проблема в Україні з використанням особливо небезпечних пестицидів та інших хімічних речовин, які у зарубіжних країнах давно заборонені для використання.

Агропромисловий комплекс (насамперед с/г, великі тваринницькі ферми, харчопереробні підприємства* нега­тивно впливає на природне середовище через нераціональну організацію меліоративних робіт і необґрунтоване викорис­тання міндобрив і отрутохімікатів.

Земельний фонд держави становить 60,4 млн. га, а с/г землі займають 72 % її території. Середня розораність території в Україні становить 57,5 %. Найбільше сільсько­господарських земель знаходиться в Запорізькій (88 %*, Миколаївській (87 %*, Кіровоградській (86 %*, Дніпропетров­ській і Одеській (по 83 %* та Херсонській (82 %* областях. Для порівняння у США середня розораність територій складає 15,8 %, Великій Британії, Німеччині, Франції – 28-32 %.

Значна частина орних земель ушкоджена розвитком ерозійних процесів, ущільненням ґрунту внаслідок повз­довжньої оранки схилів, застосування важкої колісної тех.­ніки. Більше 4 млн. га орних земель уражено видуванням ґрунтів. Пилові бурі знесли мільйони тонн родючих земель у Луганській, Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській областях і у Криму.

Військово–промисловий комплекс – джерело забруд­нення довкілля важкими металами (Кадмій, Плюмбум*, небезпечними хімічними речовинами (Хром, бензпірени*, спричиняють підвищення радіаційного фону та деградацію природних комплексів унаслідок витікання та розливів паливно-мастильних матеріалів. Надзвичайно складний стан наразі склався у причорноморських районах, особливо у Криму. Наприклад, у воді лише Севастопольської бухти вміст нафтопродуктів перевищує ГДК у 180 разів. Підраховано, що внаслідок військової діяльності щодоби у Чорне море скидається близько 9 тис. м3 неочищених стічних вод. Об’єкти військової діяльності спричинили забруднення території парку Олександрія в Білій Церкві, міст Узін, Васильків (Київська область*, Дубно, Луцьк, Керч, Севастополь, Чернівці.

Транспорт, передусім автомобільний – ще одне джерело забруднення довкілля України. Використання того чи іншого виду транспорту залежить, в основному, від географічних особливостей регіону. Переважна більшість вантажів і пасажирів перевозиться автомобільним тран­спортом. Менше 1 % пасажирів користуються водним (морським і річковим* і повітряним транспортом, близько 7 % – залізничним.

На сьогодні шляхи України заполонили переважно два типи транспортних засобів, що різняться за своїм походженням: відремонтовані власними силами транспортні засоби державних підприємств та ті, що вже майже відслужили свій термін у сусідів з Європи і задешево збуті українцям у приватне користування. Зрозуміло, що саме завдяки таким транспортним засобам доля забруднення атмосфери автотранспортом досягла в різних областях України від 60 % до 80 % у загальній кількості визначених під час моніторингу хімічних забруднень.

Наразі в Україні налічується понад 10 млн. авто­мобілів, кожен з них щороку спалює від 12 до 30 тонн переважно високооктанового російського бензину, збага­ченого Плюмбумом (до 0,36 г/л, тоді, як у бензинах Вели­кобританії – 0,15 г/л, а в США – 0,013 г/л*.

Викиди забруднюючих речовин автомобільним транспортом становлять майже третину від усього обсягу викидів в Україні. (Рис. 59*. Транспортні засоби, що використовують в якості пального різні види нафтопродуктів, викидають в атмосферу 95 % Плюмбуму, 47 % оксиду карбону, 31 % вуглеводнів. Основні причини значного негативного впливу автотранспорту в Україні: застарілі конструкції двигунів, характер палива (нафтопродукти, а не газ чи інші менш токсичні речовини*, погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях вулиць, мостопереходах.

Отже, низка проаналізованих причин призвела до різкого погіршення екологічного стану в Україні та розвитку екологічної кризи в державі.

Основні наслідки екологічної кризи в Україні:

За підрахунками незалежних експертів, на роз­в’язання екологічних проблем України доведеться витра­тити 1-1,5 трлн. дол. США, і роботи триватимуть 8-10 років.