Марксистська філософія: класичний і сучасний етапи

Марксизм — філософія, економічна і соціально-політична доктрина, що за останні півтора століття існування так чи інакше вплинула на долю людства. Його творці — КарлМаркс (1818-1883), Фрідріх Енгельс (1820-1895); час створення — 40-і роки XIX сто­ліття. Об'єктивними факторами виникнення марксистської філо­софії були такі (схема 3-8).

1. Соціально-економічні і політичні передумови. До них

СЛІД ВІДНеСТИ:

Схема 3-8. Передумови виникнення філософії марксизму

а) утвердження капіталізму як соціального строю. Це відбулося завдяки промисловій революції в Європі на межі ХУШ-ХІХ століть. Необхідним наслідком цього була, з одного боку, велика машинна індустрія, а з другого — промисловий пролетаріат;

б) вихід пролетаріату на політичну арену. Експлуатація капіта­ лістами найманих робітників призвела до зростання незадоволен­ ня станом справ, страйків, виступів проти економічного стану;

в) потреба робітничого класу в науковій теорії. Такою теорією і став марксизм. Він виникає у вигляді системи ідей, принципів, те­ орій, яка прагне дати відповіді на філософські запитання: чи може бути суспільство справедливим; які перспективи розвитку суспіль­ ства та ін.

Отже, марксистська філософія виникла як відповідь на запит нової історичної епохи.

2. Природничо-наукові передумови. Особливе місце тут на­лежить трьом великим відкриттям. Це:

а) закон збереження і перетворення енергії. Згідно з цим зако­ном певна кількість руху в одній його формі (механічній, тепловій іт. д.) перетворюється на рівну їй кількість руху в якійсь іншій формі. Закон став науковим підґрунтям філософських висновків про не-створюваність і незнищенність матерії та руху;

б) клітинна структура живого, рослин і тварин. Це дозволило зробити філософський висновок про єдність усіх живих організмів і про те, що основою цієї єдності є клітина;

в) створення еволюційної теорії. У філософському аспекті ця теорія аргументувала ідею безперервності еволюції органічного світу, закономірності виникнення людини як найвищого прояву природи.

Успіхи природознавства, великі відкриття дали Карлу Марксу і Фрідріху Енгельсу певний матеріал для філософських узагальнень, для створення нового світогляду.

З- Теоретичні джерела. Головними, безпосередніми і найваж­ливішими були такі джерела:

а) німецька класична філософія (особливо праці Г. Гегеля і Л. Фей- єрбаха). Карл Маркс і Фрідріх Енгельс критично сприйняли й зас­ тосували на нових засадах гегелівське вчення про діалектику як те­ орію розвитку і філософський метод. По-новому трактуються також філософські ідеї Фейєрбаха, зокрема його антропологічний мате­ ріалізм;

б) англійська політична економія. Карл Маркс, переробивши кращі досягнення прогресивних буржуазних економістів Адама Єміта і Давида Рікардо, обґрунтував закономірності розвитку капі­ талізму;

в) французький утопічний соціалізм. У соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Шарля Фур'є та ін. Маркс і Енгельс сприйняли ідеї со­ ціалізму.

Свої філософські погляди Карл Маркс і Фрідріх Енгельс викла­ли в таких наукових працях — Маркс: «До критики гегелівської філософії права» (1843), «Тези про Фейєрбаха» (1845), «До критики політичної економії» (1859), «Капітал» (1867,1885, 1894); Енгельс «Становище робітничого класу в Англії» (1845), «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884), «Анти-Дюрінг» (1878), «Діа­лектика природи» (1882), «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії» (1886); Маркс і Енгельс: «Святе сімейство» (1856), «Маніфест Комуністичної партії» (1848).

У чому ж полягала новизна філософських поглядів Марк­са та Енгельса?

1. Філософська основа марксизму заснована на по'єднанні мате­ ріалізму з діалектикою, на так званому діалектичному матеріалізмі. Це одне із надбань марксизму. Відомо, що діалектичні законо­ мірності були сформульовані Гегелем. Проте Гегель вважав, що вони є законами розвитку ідей, понять. На противагу Гегелю, Маркс і Ен­ гельс відкрили діалектику речей і показали, що діалектика понять є відображенням у свідомості людини діалектики об'єктивного світу.

2. Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема лю­ дини. Розуміння людини в домарксистській матеріалістичній філо­ софії зводилась до того, що людина — частина природи, активна, свідома істота, яка має права на свободу і потребує гуманного став­ лення до себе (французький матеріалізм XVIII століття і вчення Л. Фейєрбаха). Карл Маркс і Фрідріх Енгельс почали розглядати лю­ дину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен, при­ чому акцент робили на її соціальних характеристиках.

3. Розвиток суспільства в марксизмі розглядається з матеріалі­ стичних позицій. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях. Філософія марксизму переносить акцент на еко­ номічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Вона послідовно проводить думку, що в основі су­ спільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Минуле і майбутнє людства в цій філософії постає як послідовний процес зміни способів виробництва. Ось чому філософію марксиз­ му називають також історичним матеріалізмом.

4. Червоною ниткою через увесь марксизм проходить ідея зни­ щення приватної власності. Приватна власність, за Марксом, є най­ глибшим джерелом, витоком усіх соціальних бід, і тому саме її по­ трібно ліквідувати. На цьому підґрунті Маркс будує концепцію «ро­ зумної держави й розумного суспільства» (комунізму), в якому всі люди будуть мати рівні права, однакові соціальні можливості для реалізації сутнісних сил. Єдиним способом знищення приватної

власності і утворення нового соціального ладу Маркс вважав со­ціалістичну революцію.

5. Важливе місце в філософії марксизму посідає проблема прак­ тики. Вона трактується як матеріальна предметно-чуттєва, ціле­ спрямована діяльність людини, завдяки якій змінюється природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим рівнем практи­ ки Маркс і Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас мала бути тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія мог­ ла реалізуватися.

6. Важливою характеристикою марксистської філософії є її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці. Для цьо­ го використовуються досягнення науки і надбання попередньої філософії, насамперед французьких просвітителів XVIII століття та вчення Людвіга Фейєрбаха.

Особливий вплив марксистська філософія мала на діячів росій­ського революційного руху, передусім на Володимира Леніна (1870-1924) — творця більшовизму. Внаслідок історичних реалій, що скла­лися в царській імперії в жовтні 1917 року, Ленін £його соратники реалізували марксизм на практиці. Так виникла нова пролетарсько-робітнича держава — СРСР. Однак реальна практика соціалізму, зок­рема диктатура пролетаріату, виявилася зовсім не такою, якою вона уявлялася її творцям. У результаті соціалістичного будівництва утво­рилося не суспільство соціальної справедливості та рівності, як пе- редбачали основоположники марксизму, а суспільство з тоталітар­ним режимом на чолі з купкою вибраних правителів, які вважали себе «вірними продовжувачами справи марксизму-ленінізму».

. Практичне втілення марксизму в Росії поклало початок 73-річної побудови «комуністичного раю» на землі. Це будівництво розкололо віт на дві ворожі, протилежні за ідеологією суспільно-політичні сис- теми. Догматизоване марксистське вчення стало офіційним філо­софським вченням у новоутвореній країні робітників і селян. Марк­систська філософія перетворилася з галузі культури на ідеологічний югехізис соціалізму і комунізму. Філософські системи, що відрізняли­ся від марксистських, оголошувалися хибними, ненауковими, а їх при-вмьники — ворогами народу та існуючої державної системи. Захід не сприйняв основоположних ідей марксизму. Крім Росії, марксизм ніде не перетворився ні на більшовизм, ні на сталінізм. На Заході еволюція марксизму була зовсім іншою, із нього виросла єтропейська соціал-демократія. Зауважимо: марксизм ніколи не був на Заході державною ідеологією, а освоювався як важлива складо-df частина широкої і розгалуженої соціально-критичної традиції.

Не маючи змоги показати всю різноманітність західної марксист­ської філософії XX століття, розглянемо найвідоміший її напрям — неомарксизм. Неомарксизм — це сукупність марксистських і про-марксистських течій, що характеризуються критичним ставленням до капіталізму, «реального соціалізму» і його «марксистсько-ленін­ської» ідеології. Неомарксизм поділяється на два основних напрям­ки: діалектико-гуманістичний і сцієнтичний. Засновниками пер­шого вважаються Дйордь Лукач (1885-1971) і Антоніо Грамші (1891-1937). Вони та їх послідовники вважали традиційний марк­сизм недостатньо людяним, тому прагнули поставити в центр марк­систської філософії людину як суб'єкта історичної дії. Водночас неомарксизм часто використовує ідеї немарксистської філософії, що створює в межах «діалектико-гуманістичного» напрямку спектр різних течій. Основними течіями є такі:

а) Франкфуртська школа. До неї належали Герберт Марку- зе (1898-1979), ТеодорАдорно (1903-1969), Юрген Хабермас (нар. 1929 р). Використовуючи окремі положення марксизму для критики сучасного високорозвиненого індустріального суспіль­ ства, вони водночас виступали з «ліворадикальною» критикою соціалізму. Популярність Франкфуртської школи зросла на Заході з розвитком руху «нових лівих», який критикував Західну культу­ ру в середовищі інтелігенції;

б) фрейдомарксизм. Він набув великої популярності в 60-70-х роках XX століття. Фрейдомарксисти Віяьгеяьм Ряйх(1879-1957),Еріх Фрамм (1900-1980) та ін. прагнули поєднати проблематику фрейдиз- муз соціальною проблематикою марксизму. Вони досліджували дефор­ мації психічної структури особистості і шукали шляхи їх подолання;

в) екзистенціалістський марксизм. Він виник у Франції в 50- 60-х роках під впливом праць Жана-Псшя Сартра (1905-1980) і Мо- ріса Мерло-Понті (1908-1961). Основна проблематика цієї теорії — «реабілітація» гуманістичної концепції «молодого Маркса», за допо­ могою екзистенціонального розуміння сутності людини, неогегель- янської діалектики, елементів феноменології і «філософії життя»;

г) феноменологічний марксизм. Виник він в Італії і СІЛА. Його основоположником вважають Апьфреда Шюца (1899-1959),ідеї яко­ го стали вихідним пунктом різноманітних концепцій цієї школи. Для найновіших варіантів феноменологічного марксизму є характерним: заперечення об'єктивного існування соціальних структур; ототож­ нення структур взаємодії з уявленнями про них індивідів, які взаємо­ діють; відмова від об'єктивного дослідження соціальних явищ задля «розуміння», «вживання», «співчутливого» опису;

ґ) Будапештська школа марксизму. її представники орієн­тувалися на положення ранньої праці Дйордя Лукача «Історія і кла-

сова свідомість», в якій філософську позицію марксизму автор вба­чає не в класовій боротьбі, а в акцентуванні людських проблем під кутом зору людського існування, тобто марксизм «прочитується» в екзистенціально-гуманістичному тлумаченні; філософія марксиз­му не стільки протиставляє себе діалектико-ідеалістичній філософії Гегеля, скільки розвиває і поширює себе на суб'єктивно-соціальну сферу; діалектика «чистого» матеріального світу, як світу мінераль­ної та органічної природи без участі людини, позбавлена сенсу, бо в такому світі відсутні основоположні елементи діалектики — суб'єкт і об'єкт, які, взаємодіючи, забезпечують єдність теорії і прак­тики як суті і мети діалектики людського світу. Тут спостерігається відверте заперечення Енгельсової «Діалектики природи»;

д) югославська група «Праксіс». На початку 50-х років XX сто­ліття в хорватській столиці Загребі виходив журнал «Праксіс», навко­ло якого згуртувалась група марксистів на чолі з редактором Гайо Петровичем. Учасники групи проголосили невизнання марксизму «науковою» філософією. Претензії марксизму на «науковість» були визнані як «позитивістська деформація». Група не визнавала діалек­тику природи і «теорію відображення», всупереч яким утверджува­лась активно-творча функція свідомості, заперечувала визначаль­ну роль матеріального «базису» суспільства щодо ідей, політики, культури і, нарешті, проголошувала принципову несумісність і су­перечність детермінізму і свободи.

Представники другого — сцієнтистського напрямку неомарк-сизму вважають марксистське вчення про суспільство недостатньо науковим. Вони апелюють передусім до економічних праць зріло­го Маркса, матеріалістичної гносеології та аналізу класів.

Отже, неомарксизм характеризується різноманітністю течій, концепцій, ідей, які багато в чому відрізняються від теоретичних положень первісного марксизму. В цілому марксизм потребує не апологетів і руйнівників, а справжньої критики і розвитку. Оновле­ний і звільнений від догматів та помилок, він може і повинен поряд з іншими філософськими школами та напрямами шукати і знахо­дити відповіді на запитання, що постали перед людством на почат­ку XXI століття.