§3 Спосіб та форми Існування матерії

Невід'ємною частиною вчення про матерію є уявлення про рух. Його вивчає багато наук Завдання кожної з них полягає в тому, щоб з'ясувати закономірності конкретних форм руху. Але рух вивчає і філософія. У зв'язку з цим виникає питання: які завдання стоять пе­ред філософією у висвітленні проблеми руху? Завдань таких кілька.

1. Узагальнюючи все, що дають приватні науки, філософія праг? не з'ясувати природу руху.

Питання про природу руху завжди цікавило мислителів різно­го часу. Наприклад, відомий вислів Геракліта «Все тече, все змінюєть­ся» був не чим іншим, як спробою подати все, що є у світі, таким, що знаходиться в русі, постійно змінюється. Але в історії філософії були випадки, коли філософи не визнавали руху, такі, наприклад, як Пар-менід, Зенон та інші. Відома легенда про те, що один із учнів Зено-на, бажаючи спростувати свого вчителя, починав ходити перед ним, і цим ніби засвідчував: «Дивись, вчителю, я рухаюсь; рух мож­ливий!» Подібне спростування не могло переконати Зенона. Річ у тім, що він вважав, що ми сприймаємо рух нашими почуттями. А по­чуття нас завжди вводять в оману.

О. С. Пушкін епізод «спростування», жартуючи, описав у своєму вірші «Движение».

Движенья нет, сказал мудрец брадатьій. Другой смолчал и стал пред ним ходить. Сильнее бьі не мог он возразить; Хвалили все ответ замнсловатьій. Но, господа, забавний случай сей Другой пример на память мне приводит-. Ведь каждьій день пред нами солнце ходит, Однако ж прав упрямьій Галилей.

У період розвитку такої науки, як механіка, переважна більшість філософів схилялася до думки, що рух — це просте переміщення)¹ просторі. Завдяки розвитку природознавства в кінці XVIII — на початку XIX століття стало можливим сформувати нові уявлення про рух, розкрити його складний характер, визначити саме поняття руху. Особливо велике значення для розкриття руху мало відкрит-

тя закону збереження і перетворення енергії, створення еволюцій­ної теорії, а також теорії клітинної будови організму.

Виходячи з філософського осмислення даних природознавства, був зроблений висновок про те, що рух — це будь-яка зміна явища чи предмета; він охоплює всі процеси, які відбуваються у всесвіті, почи­наючи від простого переміщення тіл і закінчуючи мисленням.

2. Філософія ставить завдання розкрити джерело руху. Це дуже ста­ ра проблема. Відповіді на неї часто були далекі від істини. Так, мета­ фізики джерело руху вбачали в механічних взаємодіях зовнішнього порядку. Сучасний матеріалізм твердить, що джерелом усіх конкрет­ них форм руху є внутрішні суперечності, притаманні усім об'єктам, а також зовнішня взаємодія між ними. Рух матерії, таким чином, не обу­ мовлений чимось надприродним, а є саморухом. Саморух — це на­ слідок суперечностей між усталеністю і змінністю, складним і про­ стим, старим і новим, прогресивним і регресивним. Так, механічному рухові притаманне протиріччя між змінним станом тіла у просторі і часі і зв'язком цих станів. У розвитку живих організмів усталеність ви­ являється у збереженні спадкових ознак, а змінюваність — у присто­ суванні організму до нових умов середовища.

Саморух притаманний усім рівням будови матерії — від меха­нічного, фізичного і хімічного до біологічного і соціального рівнів. На хімічному, біологічному і більш високих рівнях спонтанність саморуху знаходить своє виявлення перш за все у відкритих і ці­лісних системах, у яких відбувається не просто саморух, а самороз­виток, тобто саморух, який супроводжується переходом до більш високого ступеня організації.

3. Філософія розкриває співвідношення матерії і руху, руху і спо­ кою. Філософський матеріалізм стверджує, що рух і матерія нероз­ ривні. Ми ніколи не спостерігали матеріальної системи, яка б не знаходилась хоча б у якомусь русі, а була б у стані абсолютного спо­ кою. Така нерухома система не взаємодіяла б з довколишніми реча­ ми і явищами і не могла б визначити жодних своїх властивостей, тобто вона має бути абсолютно непоміченою. На цій підставі ціл­ ком слушним є висновок про те, що рух є невід'ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Ма­ терія не існує інакше, ніж у русі, тому рух є способом існування ма­ терії. Він, так само як і матерія, не виникає і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу. Ще Декарт у XVIII столітті висловив думку про те, що кількість руху у світі постійна, оскільки рух не виникає із нічого і ні на що не перетворюється. А Ф. Енгельс розвинув цю думку далі: рух не тільки постійний у своїй кількості, але й у своїй якості. Пізніше природознавство підтверди-

ло висловлені твердження науковими даними, наприклад відкрит­тям закону збереження та перетворення енергії.

Але чи не означає це, що філософський матеріалізм заперечує спокій? Ні, не означає! Він визнає існування спокою, але вважає його відносним. Спокій має місце відносно тих чи інших матеріаль­них об'єктів, а не всієї матерії. До того ж стан спокою для будь-яко­го тіла є тимчасовим, швидкоплинним; він є лише одним з моментів існування об'єкта. Рух же не відокремлений від усього існування тіла в цілому. Крім того, рівновага, спокій стосується лише окремого виду, а не всіх видів руху, притаманних об'єкту. Будь-яке тіло пере­буває у спокої лише в якомусь певному відношенні, а в інших відно­шеннях воно змінюється. Наприклад, тіло, яке лежить на поверхні Землі, перебуває у спокої тільки відносно земної поверхні; у само­му ж тілі на цей час відбуваються різноманітні фізичні, хімічні та інші перетворення.

4- Філософія розглядає проблему про якісну своєрідність та діалек­тичну єдність різних форм руху матерії. Рух взагалі — це абстракція, яка насправді не існує; реальне існування мають конкретні форми руху, які перебувають у певній супідрядності, а тому їх можна класи­фікувати. В основу класифікації руху покладена теза про те, що якіс­но різним видам матерії відповідають свої особливі форми руху. Ви­ходячи з цієї тези, вирізняють такі форми руху матерії (схема 5.5):

механічна — це просторове переміщення різних тіл: рух най-дрібніших часток, рух великих тіл, включаючи і космічні об'єкти;

фізична — охоплює електромагнетизм, гравітацію, теплоту, світло, звук, зміну агрегатного стану речовини;

хімічна — включає різні хімічні реакції, процеси хімічного син­тезу в неорганічній та органічній природі;

біологічна — це різноманітні біологічні процеси в живих організ­мах;

соціальна — охоплює різні суспільні зміни, а також процеси мислення.

Хоча кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов'язані між собою. Більш складна форма руху виникає на основі попередніх, простіших, є їх синтезом, але не зводиться до них як прос­тої суми. Так, біологічна форма руху виникає на основі більш простих фізико-хімічних форм руху, включає їх в себе як свою умову і є якіс­но новою формою руху порівняно з попередніми. Подібно до цього і соціальна форма руху — виникнення і розвиток людського суспіль­ства — включає біологічну і всі попередні форми руху, як свою умо­ву, але вони не зводяться до її суми, а є якісно новою формою руху.

Схема 5-5- Класифікація форм руху

Правильне розуміння взаємовідношень між формами руху має велике значення для наукового пізнання складних об'єктів і про­цесів, що характеризується взаємодією різних форм руху матерії.

На сучасному етапі розвитку науки приведена вище класифікація форм руху вимагає доповнення і уточнення. Розвиток хімії, фізики, біо­логії, поява комплексних наук не дозволяють говорити про одне розу­міння багатоманітності форм руху матерії. Через те виникають нові класифікації, наприклад називають інформаційно-кібернетичний, аст­рономічний внутрішньогалактичний, міжгалактичний рух тощо.

Такими є основні завдання філософії у висвітленні проблеми руху матерії.

Ще однією невід'ємною частиною вчення про матерію є вчен­ня про простір і час. Що ж таке простір і час? У якому співвідно­шенні перебувають вони з матерією?

В історії філософії можна виокремити два підходи до розв'язан­ня цих питань. Перший називають субстанціальною концепцією-. простір і час розуміють як особливі субстанції, які існують поряд з матеріальною і незалежно від неї (Декарт, Епікур, Ньютон). На­приклад, Ньютон вважав, що є абсолютний простір, не залежний від небесних тіл, тобто порожнеча або пустота. Разом з абсолютним простором існує абсолютний час. Таке розуміння простору і часу спостерігається в XVII столітті і домінує до XIX століття.

Другу концепцію називають реляційною. ЇЇ прихильники (Аріс-тотель, Г. В.Лейбніц, Г. В. Ф. Гегель) вважали, що простір і час — не особливі субстанційні сутності, а форми існування матеріальних об'єктів. Реляційна концепція у філософському плані була сприйня­та і розвинута діалектичним матеріалізмом, а у природничонауко-вому плані — релятивістською фізикою, і в наш час, вона найбільш повно відповідає рівню розвитку природознавства.

Згідно з реляційною концепцією, простір і час постають загаль­ними принципами організації будь-якого об'єкта дійсності. Допов­нюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченного світу. Кожне ма­теріалізоване тіло має об'ємні характеристики: і довжину, і ширину, і висоту. Воно співіснує також з іншими тілами, що його оточують, зай­має своє місце в певній, більш глобальній, системі. Саме співіснуван­ня і місцезнаходження предмета відображається в понятті «простір». Отже, простір — це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію еле­ментів в усіх матеріальних системах Разом з тим, у реальності кожне матеріальне утворення є процесом, в ньому відбуваються певні зміни; окрім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для харак­теристики саме цього аспекту матерії у філософії вироблено поняття часу. Час — це форма буття матерії, яка виявляє тривалість існу­вання, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріаль­них систем. Отже, час відображає процесуальність буття.

Простір і час мають як загальні, так і відмінні властивості. До загальних властивостей належить: об'єктивність (їх незалежність від свідомості людини); всезагальність (нема і не може бути жод­ного явища, яке існує чи існувало б поза простором і часом); вічність, нескінченність і відносність (їх залежність від швидкості). Проте, при усій своїй спільності, простір та час мають і відмінні вла­стивості. Так, наприклад, простір характеризується тримірністю, час є одномірним; простір обернений, а час виявляє себе як незво-ротний; простір різнозначний у всіх напрямках, а час однонаправ-лений, тобто спрямований від минулого до майбутнього.

Час і простір невід'ємні від матерії і один від одного. Це чудово ілюструється на прикладі теорії відносності в сучасній фізиці.

Просторово-часові характеристики матеріальних об'єктів мають чотири виміри: три з них — просторові і один — часовий. У мате­матичних абстракціях існує і багатомірний простір. Проте Всесвіт складається з великої кількості світів, і в них можуть бути якісно відмінні форми руху матерії, простору і часу. Водночас у цих світах можуть бути відсутні умови для існування відомих нам форм рух)¹ матерії і пов'язаних з ним просторово-часових ознак. Простір і час, як об'єктивні форми існування матерії, як і матерія, не можуть бути створені чи знищені. А тому і говоримо, що рухома матерія вічна у просторі і часі. А світ, в якому ми живемо, є не що інше, як матерія, що рухається, вічна в часі і просторі.