logo search
Metodichki_3_kurs / Демографія Опорний конспект лекцій 2009

Прогноз основних параметрів режиму смертності населення України до 2026 р.

2001

2006

2011

2016

2021

2026

Коефіцієнт смертності немовлят, %

Оптимістичний варіант

9,2

8,8

8,4

8,0

7,7

7,4

Песимістичний варіант

9,2

9,0

8,6

8,4

8,1

7,9

Очікувана тривалість життя при народженні, чоловіки, років

Оптимістичний варіант

62,8

64,7

66,7

68,7

70,8

72,6

Песимістичний варіант

62,8

64,2

65,7

67,2

68,6

69,9

Очікувана тривалість життя при народженні, жінки, років

Оптимістичний варіант

74,0

75,0

76,1

77,1

78,1

79,0

Песимістичний варіант

74,0

74,6

75,3

75,9

76,6

77,1

Імовірність дожити від 16 до 60 років, чоловіки, %

Оптимістичний варіант

63,3

65,6

72,1

76,1

80,4

83,9

Песимістичний варіант

63,3

66,5

67,0

72,9

76,0

78,6

Імовірність дожити від 16 до 60 років, жінки, %

Оптимістичний варіант

86,6

88,1

89,4

90,4

91,5

92,4

Песимістичний варіант

86,6

87,7

88,5

89,2

89,9

90,5

Хвилеподібний характер тенденцій смертності в Україні впродовж, принаймні, найближчих 25 років, демонструє значні резерви зниження смертності у допрацездатних і, особливо, працездатних вікових групах. Адаптація населення до нових соціально-економічних умов, подолання затяжної економічної кризи, успіхи медицини в лікуванні широкого кола захворювань дають підстави розраховувати на зниження ймовірності смерті:

- прискорене зниження смертності немовлят (до 7,5-8%) і дітей раннього віку;

- вельми помірне зниження смертності жінок 16-60 років (імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних дівчат скоротиться до 7-8%) і населення старше 60 років;

- передбачається, що імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних юнаків у 2026 р. становитиме 16-21%. Практично, смертність саме цього контингенту визначатиме загальний характер тенденцій смертності та тривалості життя населення України.

Передбачається поступове зростання середньої очікуваної тривалості життя чоловіків до 66,2 а жінок – до 76,7 року, тобто на 4 і 2,5 року відповідно. Підвищення тривалості життя пов`язується з поліпшенням санітарно-епідеміологічної та екологічної ситуації, насамперед із зниженням смертності від інфекцій і дії зовнішніх факторів. Щорічне її зниження лише на 1 відсоток рівнозначне підвищенню очікуваної тривалості життя при народженні на 1,2 року.

Із збільшенням середнього віку померлих від хвороб системи кровообігу хоча б на 5 років (що може бути досягнуто з поліпшенням якості життя) тривалість життя при народженні зросте на 4,5, а в працездатному віці – на 4,4 року.

Збільшення на 5 років середнього віку людей, померлих через куріння та зловживання алкоголем (передусім у результаті проведення ефективної роз`яснювальної програми, спрямованої на формування поведінки самозбереження населення) приведе до зростання середньої очікуваної тривалості життя на 6-7 років.

Проте, за умови бездіяльності держави у сфері економічного забезпечення відтворення населення, відсутності належного розвитку систем охорони здоров'я, освіти, культури поширюватимуться особливо серед молоді наркоманія, алкоголізм, туберкульоз, ВІЛ\СНІД, венеричні та інші інфекційні захворювання. За таких умов до 2026 р. Україна неістотно перевищить ті показники тривалості життя населення, яких вже було досягнуто у середині 80-х років.

ІV. Перспективи демографічного старіння.

Демографічне старіння зафіксовано в Україні у середині ХХ століття і є невід’ємною частиною її демографічного розвитку: за період між переписами 1959 та 2001 рр. частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 10,5 до 21,4%. Сучасними особливостями старіння населення є:

Вікова структура населення України свідчить про регресивний тип відтворення поколінь: в ній нараховується понад 14,3 млн. пенсіонерів, з них за віком – понад 10,3 млн. осіб, за інвалідністю – понад 2,0 млн. осіб. У розрахунку на 1000 жителів припадає понад 300 пенсіонерів. За шкалою ООН старим населення вважається тоді, коли частка людей у віці понад 65 років становить більше 7%. В Україні вона загалом досягнула 15,9%, а серед сільських жителів – 19,8%. Тому населення країни оцінюють як дуже і дуже старе.

Старіння населення в Україні відбувається швидкими темпами. За шкалою ООН в 1959 р. населення України належало до населення на порозі старості: частка осіб у віці 65 років і більше становила 6,9% (5,3% у чоловіків і 8,2% у жінок). У 1989 р. його вже можна було характеризувати як старе: цей показник становив 11,7% (7,4% у чоловіків і 15,4% у жінок). У наступні роки ці показники продовжували зростати. Для оцінки постаріння населення з високою мірою старості більш підходить шкала, побудована французькою дослідницею Ж. Боже-Гарньє і розвинена відомим польським демографом Едвардом Россетом, заснована на частці населення віком 60 років і старше і більш деталізована. За цією шкалою у 1989 р. населення України мало дуже високий рівень постаріння: частка осіб віком 60 років і більше становила 18% (12,8% у чоловіків і 22,4% у жінок). Водночас міське населення характеризувалося середнім рівнем демографічної старості (14,9% осіб у віці 60 років і старше), а сільське – дуже високим (24,2%).

У 1989–2001 рр. старіння населення України відбувалось переважно «знизу» – внаслідок падіння народжуваності. У тому ж напрямі діяла підвищена смертність немовлят у 1991–1998 рр. порівняно з 1990 р. Характерною рисою статевовікової структури населення України є постійне збільшення частки людей старшого віку, вона вже переважає частку дітей (23,9% проти 18,1%).

Україна належить до країн з дуже високим рівнем постаріння населення. Вона посідає 11 місце за величиною частки населення віком 60 років і старше після демографічно найбільш старих країн, до яких відносяться Італія, Греція, Німеччина, Японія, Швеція та ін. Для порівняння: Білорусь посідає за цим показником 23 місце, Російська Федерація – 27. Серед країн з найстарішим населенням Україна займає серединне положення щодо ступеня постаріння населення. У той час як частка населення віком 60 років і більше в Україні становить 21,4%, в Італії, Греції і Швеції вона вже перевищила 22%, в Іспанії, Німеччині, Болгарії і Японії – 21%. Більш старе населення, ніж Україна, мають також Великобританія, Франція, Португалія, Данія, Австрія, Норвегія, Швеція, Угорщина. Але такі країни як Фінляндія, Нідерланди, Росія, Білорусія мають значно молодше населення. До «молодих» країн серед економічно розвинутих відносяться також США.

Старіння «зверху» певною мірою стримувалось скороченням середньої тривалості життя у першій половині 90-х років та на межі століть. Сьогодні при дослідженні старіння населення слід також враховувати очікуваний негативний вплив на віковий склад населення епідемії ВІЛ/СНІДу, оскільки найбільших втрат вона завдасть населенню молодого і середнього працездатного віку.

Важливими наслідками старіння населення, як відзначають західноєвропейські дослідники, є, крім погіршення демографічних показників, ще й економічні проблеми:

- зниження здатності до освоєння нових професій і застосування нових технологій;

- негативний вплив на ефективність виробництва, бо з віком величина зарплати збільшується, а продуктивність праці зменшується.

Особливості демографічних процесів, що відбуваються в Україні, призвели до того, що найбільш інтенсивно скорочується найбільш продуктивна група населення віком від 20 до 30 років. Це вже не епізодичне явище, а сталий процес, що триває всю другу половину ХХ століття. Так, при загальному збільшенні чисельності населення у 1959-1970 рр. кількість осіб даного віку зменшилась на 19.8%, за 1979-1989 рр. – на 10,5%. Внаслідок старіння населення в Україні частка працездатних людей складає 58,8%, а у сільській місцевості їх частка – 49,5%.

Тепер вона також інтенсивно зменшується внаслідок потужних міграційних процесів. Це ще більше деформуватиме статевовікову структуру населення. Внаслідок старіння населення збільшується демографічне навантаження на населення працездатного віку.

У селах кожна особа працездатного віку має утримувати майже одного непрацездатного, в той час як в містах – 0,6. У структурі «навантаження» також спостерігаються значні відмінності між міськими поселеннями і сільською місцевістю: у містах воно складається з 279 дітей і 350 людей похилого віку, а в селах – з 392 дітей і 558 осіб пенсійного віку на 1000 населення працездатного віку, тобто у складі «навантаження» в селах кількість дітей в 1,4 рази, а людей післяпрацездатного віку – в 1,6 рази більша, ніж у містах. Звідси випливає різний рівень побутового навантаження на жінок, оскільки виховання дітей і догляд за членами сім’ї похилого віку – в основному обов’язок жінки. Перевищення «навантаження» працездатних непрацездатними в селах порівняно з містами в середньому в 1,5 рази є важливим структурним демографічним чинником, що впливає на формування рівнів життя в містах і селах, отже і на інтенсивність демографічних процесів.

Зростання частки осіб пенсійного віку призводить до збільшення обсягів споживання суспільних ресурсів на соціальне забезпечення в старості. За умов обмеженості таких ресурсів поширюються бідність та поглиблюється соціальна нерівність за віком. Бідність населення похилого віку зумовлює посилення тиску осіб пенсійного віку на ринок праці та додаткові матеріальні обов`язки працездатного населення. Підвищення частки літнього населення формує специфічні потреби у товарах і послугах, житлі, медичному та соціальному обслуговуванні. Зміни у співвідношенні поколінь впливають на міжпоколінні відносини у сім’ї та суспільстві, зокрема загострюють антагонізм між молоддю та людьми похилого віку, платниками податків і пенсіонерами.

Така ситуація у нашій країні приводить до такого явища, як «утриманство», тобто коли непрацюючі люди є утриманцями працюючих. Це зумовлено тим, що всі збереження пенсіонерів пропали внаслідок невдалих спроб реформувати економіку, а мізерної пенсії не вистачає навіть для фізичного виживання. У інших країнах пенсіонери не є утриманцями працездатних людей, бо вони витрачають капітал, набутий у роки активної діяльності. Поряд з цим, не слід процес старіння людей розглядати як суто негативне явище. Необхідно ефективно використовувати досвід літніх людей, створити умови для їх повноцінного життя та діяльності.

На початок 2009 р. 16,4% чоловіків та 25,1% жінок мали понад 60 років. Існують значні відмінності у сільській і міській місцевостях щодо темпів старіння людей. Однак поряд із високим рівнем старіння, жінки визначаються вищим, ніж чоловіки показником довголіття (відношення населення у віці понад 80 років до кількості населення у віці понад 60 років). У 2008 р. цей показник становив серед жінок сільської місцевості 16,0%, міських поселень – 12,0% (серед чоловіків відповідно 8,1% та 7,0%).

Різниця в тривалості життя за статтю призводить до поширення жіночої самотності в похилому віці, оскільки у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок. Це пов’язано із тим, що у жінок більша тривалість життя, а пік смертності у чоловіків настає після 40 років, а жінок після 50 років, також на це впливають спосіб життя, умови праці. А ще відомо, що жіночий організм витриваліший, здатний витримувати більші стресові навантаження, ніж чоловічий. Диспропорція між чоловіками і жінками у старшому віці посилюється ще й тим, що у ньому перебувають люди, які пережили Другу світову війну, а серед загиблих у ній переважали чоловіки.

Регіональні особливості демографічного «навантаження» визначаються насамперед рівнем народжуваності. Найбільше процеси старіння населення характерні для тих регіонів України, в яких переважає сільське населення та там, де низький природний приріст населення (у тому числі через низьку дітородну активність жінок) або великий відтік людей. Найвища частка людей пенсійного віку – у Чернігівській, Вінницькій, Полтавській, Черкаській (26,3%), Житомирській областях. Нижча від середньоукраїнської частка людей старшого віку у тих областях, які мають порівняно вищі показники природного приросту населення, в них, відповідно, є вищою частка дітей. Це, передусім, стосується Закарпатської (17,5%), Рівненської (20,3%), Херсонської (20,8%), Волинської (22,0%), Чернівецької (21,7%) та інших областей.

Досягнення успіхів у зниженні смертності і продовженні тривалості життя буде супроводжуватись прискоренням процесу старіння населення. Очікується, що до 2015 р. питома вага осіб старше 60 років сягне 21,7% загальної чисельності населення (серед жінок – 26,0%, чоловіків – 16,8%), при цьому на 1000 осіб працездатного віку припадатиме 438 осіб пенсійного віку.

Рис. 37. Питома вага населення у віці 60 років і старше в загальній його чисельності, %

Таблиця 28.