logo
Metodichki_3_kurs / Демографія Опорний конспект лекцій 2009

Причини деградації земель в різних регіонах світу

Збезлісення

Надексплуатація

Перевипасання

С/г діяльність

Індустріалізація

Весь світ

30 %

7 %

35 %

28 %

1 %

Європа

38 %

11 %

23 %

29 %

9 %

Африка

14 %

13 %

49 %

24 %

0 %

Азія

40 %

6 %

26 %

27 %

1 %

Океанія

0 %

12 %

80 %

8 %

0 %

Південна Америка

0 %

4 %

30 %

66 %

0 %

Північна Америка

41 %

5 %

28 %

26 %

0 %

Центр. Америка

22 %

18 %

15 %

45 %

0 %

Воду людина забруднює з незапам'ятних часів. Як це ні парадоксально, але і шкідливі викиди в атмосферу, врешті-решт, опиняються у воді, а території міських звалищ після кожного дощу і після снігорозтавання додають свій внесок в забруднення поверхневих і підземних вод.

Отже, дефіцитом стає і чиста вода, причому водний дефіцит може позначитися швидше, ніж наслідки «парникового ефекту»: 1,2 мільярда людей живуть без чистої питної води, 2,3 мільярда – без очисних споруд для використання забрудненої води. Зростають витрати води на зрошування, зараз це – 3300 кубічних кілометра в рік, в 6 разів більше стоку однієї з найбагатоводніших річок світу – Міссісіпі. Широке використання ґрунтових вод веде до зниження їх рівня. У Пекіні, наприклад, за останні роки він впав на 4 метри.

Вода може стати і предметом міжусобних конфліктів, оскільки 200 найбільших річок світу протікають через територію двох або більше країн. Водою Нігера, наприклад, користуються 10 країн, Ніла – 9, а Амазонки – 7 країн.

Нашу цивілізацію називають вже «цивілізацією відходів» або Ерою одноразових речей. Марнотратство індустріальних країн виявляється у величезній і зростаючій кількості сировинних відходів; гори сміття – характерна риса всіх промислових країн світу. США, де на душу населення доводиться 600 кілограм сміття в рік, – найбільший виробник побутових відходів у світі, у Західній Європі і Японії їх виробляється удвічі менше, але темпи зростання побутових відходів зростають скрізь. У нашій країні це збільшення складає 2-5% на рік.

Багато нових товарів містять токсичні речовини – свинець, ртуть і кадмій – в акумуляторних батареях, отруйні хімічні сполуки – в побутових миючих засобах, розчинниках і фарбниках. Тому звалища сміття в найбільших містах несуть серйозну екологічну загрозу – загрозу забруднення ґрунтових вод, загрозу здоров'ю населення. Вивіз на ці звалища промислових відходів створює ще більші небезпеки.

Сміттєпереробні заводи не є радикальним вирішенням проблеми відходів – в атмосферу викидаються оксиди сірки і азоту, окисел вуглецю, а в попелі містяться токсичні речовини, попіл же потрапляє, кінець кінцем, на ці ж звалища.

Забруднення довкілля, виснаження природних ресурсів і порушення екологічних зв'язків в екосистемах стали глобальними проблемами. І якщо людство продовжуватиме йти нинішнім шляхом розвитку, то його загибель, як вважають провідні екологи світу, через два-три покоління неминуча.

Усвідомлення екологічної проблеми призвело до екологізації економічного розвитку в промислово розвинених країнах:

Центр тяжіння глобальних проблем сучасності усе більше переміщується до країн, що розвиваються, у яких посилюється екологічний тиск, оскільки разом з «доіндустріальним» забрудненням все більше виявляється і нове, пов'язане з вторгненням транснаціональних корпорацій (ТНК), з «експортом» забруднюючих виробництв у «третій світ»:

Отже, всі нові моделі екологічного розвитку, всі новинки технології – доки доля розвиненого світу, на який доводиться близько 20% населення Землі.

Міжнародна соціальна проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку суспільства породжена величезними диспропорціями в розвитку господарства світу.

До середини 90-х рр. розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. У багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на початку ХХ століття або перед ІІ світовою війною. Проте пересічні економічні показники – на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни – ВВП на душу населення становить понад 20 тис. дол. на рік) і бідності (країни, що розвиваються, відповідно – менш як 200 дол. на рік) – відрізняються у 100 разів. При цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. Світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ і ХХІ ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадає на країни, що розвиваються.

Зараз використання різних природних ресурсів для промислового виробництва в країнах, що розвиваються, з розрахунку на душу населення в 10-20 раз менше, ніж у розвинутих. Однак, припустимо, що з часом ці країни стануть економічно розвинутими і досягнуть такого ж рівня даного показника, як у наші часи в Західній Європі. Тоді їх потреби в енергії та сировині виявляться в абсолютних величинах приблизно у 10 разів більшими, ніж зараз у всіх країнах Європейської спілки. Якщо ж врахувати темпи зростання населення країн, що розвиваються, то їх потенційні потреби в природних ресурсах повинні були б подвоїтись до 2025року, та, відповідно, могло б значно зростати і забруднення навколишнього середовища відходами промислового виробництва.

За даними ООН, при задоволенні потреб, відповідних сучасному західному суспільству, сировини та енергії вистачить тільки на 1млрд. людей, якраз на населення США, Західної Європи та Японії. Через те, ці країни стали називати «золотим мільярдом». Всі разом вони споживають більше половини енергії, 70% металів, утворюють 3/4 від всієї маси відходів, з них США споживають близько 40% світових природних ресурсів, виділяють понад 60% всіх забруднень. Значна кількість відходів залишається в країнах, які добувають сировину для «золотого мільярду».

Проблема збереження миру на Землі – найважливіша, оскільки під час виникнення військового конфлікту у світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями, всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 р.).

Жорстока реальність полягає у тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї. Її досить, щоб кілька разів знищити все живе на землі або й саму планету.

На початку 90-х рр. країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн. дол. на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби у світі витрачають дві країни – США та Росія. У деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП. Це, насамперед, ті країни, які постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав з зони Перської затоки). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам). На задоволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чол., в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.

Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядерна зброя зосереджена в 5 державах світу – постійних членах Ради Безпеки ООН – США, Росії, Великобританії, Франції, Китаі. Перші дві мають кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта – в межах 1 тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допомогою трансконтинентальних ракет, що запускаються зі стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії, мобільних установок, ракетами з надводних та підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби.

Безумовно, якщо б людство скоротило витрати на військові потреби і пішло по шляху ядерного роззброєння, планета Земля стала б більш спокійним місцем для життя. Наприкінці ХХ ст. міжнародна обстановка у світі поступово почала змінюватись від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 р. між США і СРСР була укладена угода про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. У 1994 р. Україна перша серед країн світу відмовилася від ядерної зброї (на час проведення цієї акції вона мала третій за потужністю у світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також з Казахстану і Білорусі.

На жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення ІІ світової війни на початку ХХ століття відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 міжнародно-державних конфліктів, в яких загинули десятки мільйонів людей. І, якщо у міжнародних конфліктах співвідношення загиблих цивільних та військових приблизно рівне, то у громадянських та національних-визвольних війнах цивільного населення гине втричі більше, ніж військових.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. продовжувались військові конфлікти на Близькому Сході та в районі Перської затоки, не вщухали війна в Афганістані, сутички в Індокитаї, Латинській Америці, громадські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі), Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Карабах, Абхазія, Чечня, Придністров'я, Таджикістан).

Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою і його досягнення можливе за умови взаємного всебічного порозуміння. Вирішення цієї проблеми – найважливіша передумова для розв'язування інших глобальних проблем людства, насамперед, проблеми економічного розвитку.

Таким чином, важливість та значущість глобальної демографічної проблеми в наші часи визнають всі країни, які усвідомили, що швидке зростання світового населення, більшість якого припадає на країни, що розвиваються, відстала економіка та нерозвинута соціальна сфера яких не в змозі повернути це зростання на благо свого розвитку; що розповсюдження небезпечних захворювань типу СНІД, основні осередки якого припадають знову ж таки на бідні країни, ведуть до збільшення смертності; що неконтрольована міграція та урбанізація з позитивного явища перетворюються в негативне; що зв’язок між розвитком народонаселення більш крихкий, ніж це здавалося раніше; що зростання збройних конфліктів та гонка озброєння, особливо в країнах, що розвиваються, призводять до величезних матеріальних затрат, що значно погіршує можливості для економічного та соціального розвитку і для вирішення проблеми народонаселення.