1.1 Проблема ВІЛ/СНІД в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства

1 грудня в усьому світі традиційно відмічається Міжнародний день боротьби зі СНІДом, який було започатковано з 1988 року після того, як на зустрічі міністрів охорони здоровя всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІД.

Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, вирішила в черговий раз звернути увагу державних діячів на кричущі проблеми ВІЛ/СНІДу в Україні та виступила з ініціативою звернутися до Президента України пройти тест на ВІЛ та взяти розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу в нашій країні під власний контроль. Саме тому вирішено було у 2010 році відмічати цю дату в нашій державі під гаслом: «Тест для Президента» [41, c. 55].

СНІД - одна з найважливіших та трагічних проблем, які виникли перед людством наприкінці ХХ віку. Справа не тільки в тому, що зараз Всесвітньою організацією охорони здоровя (ВООЗ) офіційно зареєстровано 42 мільйони людей що живуть з ВІЛ/СНІД (в тому числі 3,2 млн. дітей до 15 років ) та ще близько 25 мільйонів вже померло. А в тому, що суспільство не думає, що все це має безпосереднє відношення до кожного, адже все частіше фахівці наголошують про те, що на сьогодні всі люди в однаковій мірі знаходяться в єдиній групі ризику.

Сьогодні Україна - це держава, де ВІЛ-інфекція/СНІД - соціальна проблема. Близько 1% населення України інфіковано на ВІЛ/СНІД. Україна має найвищий показник по темпам поширення ВІЛ-інфекції у державах Західної та Східної Європи та держав СНД. Кожного дня в Україні 55 людям ставлять діагноз ВІЛ - це 20 000 людей на рік. Кожного дня від СНІДу помирає 12 людей - це більше 4 000 на рік [27, c. 91].

За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України на 01.10.2010р. в Україні офіційно зареєстровано 176 370 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 35 161 випадок захворювання на СНІД та 20 050 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.

Методологічною основою дослідження є затверджена відповідна Національна програма, Президентом України було визначено важливе місце України у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.

У 1995 році затверджено Національну програму профілактики СНІДу на 1995-1997 рр. Розпочато наукові розробки зі створення вітчизняних антивірусних препаратів. 1998 р. прийнято нову редакцію Закону про СНІД, в якій декларується усвідомлена добровільність тестування на ВІЛ. 1999 р. затверджено Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-2000 рр.

2000 р. вийшов Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу". Розпочався процес стратегічного планування національних заходів з протидії епідемії, здійснено централізовану закупівлю антиретровірусних препаратів.

2001 р. затверджено Програму профілактики ВІЛ/СНІДу на 2001-2003 рр. Створено також Урядову комісію з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом на чолі з віце-премєр-міністром. Україна ініціювала скликання 26-ї Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з проблеми ВІЛ/СНІД у Нью-Йорку. Вийшли Укази Президента України "Про проголошення в Україні 2002 року Роком боротьби зі СНІДом" та "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ/СНІДом". Україна бере активну участь в організації Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

Україна увійшла до складу правління Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Підписано Меморандум про розуміння за Програмою прискорення доступу до антиретровірусної терапії для хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Створено механізм реалізації засобів Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією через Урядову комісію з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом та Український фонд боротьби з ВІЛ-інфекцією та СНІДом.

Передбачено забезпечення всіх ВІЛ-інфікованих вагітних профілактичними препаратами, надання широкої гуманітарної медикаментозної допомоги та реалізація навчальних програм, залучення понад 100 громадських та благодійних організацій до реалізації Програми профілактики ВІЛ/СНІДу в Україні на 2009-2012 рр.

В Україні регулярно відбуваються конференції на яких фахівцями піднімаються актуальні питання проблем СНІДу як для України так і для світу в цілому.

На сьогодні в країні на подолання цієї епідемії спрямовуються зусилля всіх гілок влади аби призупинити зростання числа хворих. Не останню роль в країні відіграє налагоджена співпраця між управліннями, соціальними службами, благодійними, громадськими та релігійними організаціями держави, адже якнайшвидше виявлення даного захворювання серед усіх верств населення є майже найважливішим питанням. Тому відповідно до указу Президента України вже протягом декількох років за кошти державного бюджету населення має змогу необмежено (не менш, ніж 5% щорічно) обстежуватися на ВІЛ, особливо серед груп ризику [15, c. 121].

Незважаючи на постійне проведення роботи з подолання ситуації з ВІЛ/СНІДом, фахівці наголошують на тому, що показники захворюваності в Україні, все ще залишаються високими, адже до підсвідомості населення та, насамперед, молоді, досить часто дуже важко достукатися. Тому всі ці зусилля дадуть свій позитивний результат, напевне, лише через десяток років. Першочерговим у цьому питанні є профілактика на первинному рівні.

Останні дослідження показують, що найбільшу кількість ВІЛ-інфікованих виявлено серед споживачів інєкційних наркотиків (43%), жінок секс-бізнесу, чоловіків які мають статеві звязки з чоловіками, у місцях позбавлення волі. Особливо насторожує те, що хвороба шириться серед загального населення статевим шляхом (від загальної кількості інфікованих ця цифра становить 46%). В зоні ризику на першому місці стоять молоді верстви населення - 79,9% (від 25 до 45 років), що часто змінюють статевого партнера, не використовують засоби особистого захисту, роблячи все на «авось». Сьогоднішнє суспільство живе у час СНІДу. СНІД вже торкнувся багатьох [61, c. 84].

Сьогодні якось змінити ситуацію з розповсюдженням ВІЛ-інфекції можливо лише обєднавши спільні зусилля місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, приватних підприємств, закладів, організацій, релігійних організацій та громадських спільнот, включаючи людей, інфікованих або хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД та просто тих людей, кому не байдуже це питання. Адже законодавство зобовязує нас захищати права людини незалежно від ВІЛ-статусу, соціального статусу, сексуальних або інших переваг.

З 1 листопада 2010 року Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ розпочала ініціативу щодо складання Президентом України тесту. Тест передбачає усього 4 запитання, які відображають найбільш гострі проблеми у сфері ВІЛ/СНІДу -

1.усі ВІЛ-позитивні люди в Україні отримують потрібні їм ліки?

2. усі діти народжуються вільними від ВІЛ?

3. права ВіЛ-позитивних людей дотримуються?

4. держава фінансує всі заходи по боротьбі з епідемією?

Головна мета акції - закликати Президента України взяти під особисту відповідальність подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні. Під час акції зібрали підписи людей, яким небайдужа епідемія ВІЛ/СНІДу з усіх регіонів України із зверненням до Президента. Люди, які залишили свій підпис, таким чином закликали Президента України пройти тест і взяти розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні під особистий контроль.

Символом 1 грудня є червона стрічка - це символ розуміння людьми важливості проблеми СНІДу, прийнятої у всьому світі. Це память сотням тисяч людей, які були забрані цією хворобою. Це символ солідарності з тими, кого епідемія СНІД стосується особисто: ті, що вже живуть з ВІЛ, їхніми близькими, рідними та просто не байдужими людьми [15, c. 126-127].

В світі з моменту початку епідемії й до 2009 року інфікувалися ВІЛ майже 60 млн. осіб і 25 млн. осіб умерли від захворювань, повязаних з ВІЛ. В 2009 році число людей з ВІЛ становило близько 33,4 млн. чоловік, число нових випадків ВІЛ близько 2,7 млн. чоловік і 2 млн. чоловік умерли від захворювань звязаних зі СНІДом [53, c. 92].

За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом, з часу виявлення першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2009 року включно, в Україні офіційно зареєстровано 161 119 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 31 241 випадків захворювання на СНІД та 17 791 випадків смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.

У 2009 році в країні зареєстровано 19 840 нових випадків ВІЛ-інфекції (43,2 на 100 тис. населення). І хоча з 1999 року число вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції зростає щорічно, за період 2006 - 2009 років відмічається зниження темпу приросту даного показника: 16,8%, 10,5%, 7,6%, 5,7%, відповідно.

Дані Національної оцінки ситуації з ВІЛ/СНІДом в Україні засвідчують, що на початок 2010 року в Україні мешкало 360 тисяч людей, віком від 15 років і старше, інфікованих ВІЛ. Ці дані відрізняються від даних офіційної статистики. Відмінність між цими показниками свідчить, що лише 28%, або кожний четвертий з людей, які живуть з ВІЛ в Україні, пройшов тест на ВІЛ і знає свій ВІЛ-позитивний статус.

За даними статистики, кількості осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, і перебувають під диспансерним наглядом у спеціалізованих закладах охорони здоровя на 01.01.2010 року в Україні складає 101182 особи (220,9 на 100 тис населення), з них 11827 - з діагнозом СНІД (25,8 на 100 тис. населення). На рисунку 1 наведена динаміка офіційно зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України за період 1987-2009 рр [39, c. 142].

За січень-вересень 2010 року в Україні офіційно зареєстровано 15 270 ВІЛ-інфікованих осіб, у тому числі 15250 громадян України й 20 іноземців. Із цього числа захворіли на СНІД 3915 людей і вмерло від СНІД - 2259 людей. Нові випадки ВІЛ-інфекції серед дітей до 14 років за зазначений період склали 3022, з них на СНІД захворіло 86 осіб і 16 дітей умерло від СНІДу. За останні роки кількість жінок, інфікованих ВІЛ, виросла з 20% від загального числа інфікованих до 40%. Близько 40% дітей, що живуть на вулиці, інфіковані ВІЛ [11, c. 68].

Останнім часом збільшилася питома вага статевого шляху передачі ВІЛ, що у свою чергу приводить до підвищення рівня ВІЛ-інфікованих серед вагітних, дітей та статевих контактів хворих. Данні про інфікування ВІЛ серед населення України та шляхи передачі ВІЛ наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Інфікування ВІЛ серед населення України та шляхи передачі ВІЛ за 2006-2010 роки

Спільні урядові та громадські зусилля сьогодні потрібно сконцентрувати на проведенні широкої просвітницько-пропагандистської роботи в освітніх закладах та ЗМІ, вдосконаленні діяльності місцевих органів влади, організацій та установ щодо профілактики та боротьби зі СНІДом, створенні умов для «детінізації» проблеми, зосередженні уваги на ґрунтовній профілактичній роботі серед старих та нових «груп ризику», спрощенні доступу до медичних, соціальних та гуманітарних ресурсів [17, c. 12-17].

Із суми розрізнених локальних програм та заходів, боротьба з ВІЛ-загрозою має перетворитися на чітку колективну стратегію і консолідовану тактику щодо забезпечення комплексної антропогенної безпеки людства.

Україна, і це відзначається впливовими міжнародними організаціями, такими як ООН, Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією й іншими, досягла значних успіхів у створенні механізмів протидії поширенню ВІЛ/СНІДу. Створено Урядову комісію по боротьбі зі СНІДом, затверджено відповідну Національну програму, до того ж саме Президентом України було своєчасно усвідомлено небезпеку проблеми та визначено важливе місце України у боротьбі з ВІЛ/СНІДом.

Базовим документом стосовно протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу є Закон України від 12.12.1991 № 1972-ХІІ „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” (з наступними змінами), який, зокрема, визначає: умови і порядок медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції; облік ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, подання їм медичної допомоги та здійснення медичного нагляду за ними; наслідки виявлення ВІЛ-інфекції та обовязки ВІЛ-інфікованих осіб; соціальний захист осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на СНІД та членів їхніх сімей; соціальний захист медичних працівників та інших осіб, виконання професійних обовязків яких повязане з ризиком інфікування вірусом імунодефіциту людини; відповідальність за порушення законодавства у сфері боротьби із захворюванням на СНІД [45, c. 16].

Для організації діяльності з запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, забезпечення лікування, догляду та підтримки ВІЛ-позитивних осіб прийнято ряд нормативних документів, якими, зокрема:

* затверджено програми діяльності та відповідні заходи у цій сфері;

* визначено інституції, які здійснюватимуть організацію та координацію вказаної діяльності;

* поставлено завдання щодо моніторингу й оцінки цієї діяльності.

На виконання вказаного Закону України, починаючи з 1992 року, розроблялися державні програми у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу:

- на 1992-1994 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд 27.02.1992 № 98);

- на 1995-1997 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд14.03.1995 № 176);

- на 1999-2000 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд 09.03.1999 № 341);

- на 2001-2003 роки (постанова Кабінету Міністрів України вiд 11.07.2001 № 790) [5, c. 134].

Крім цього, розглядались окремі питання, доручення стосовно яких затверджувались нормативними актами:

- постанова Кабінету Міністрів України вiд 18.12.1998 № 2026;

- Указ Президента України вiд 01.11.2000 № 1182/2000;

- Указ Президента України вiд 28.08.2001 № 741/2001;

- Указ Президента України вiд 22.06.2001 № 461/2001;

- розпорядження Кабінету Міністрів України вiд 13.06.2002 № 315-р.

У 2004 році Верховна Рада України затвердила рекомендації парламентських слухань (Постанова від 03.02.2004 № 1426-IV) [13, c. 115].

Цього ж року було прийнято ще кілька документів стосовно ВІЛ/СНІДу, найголовнішим з яких є постанова Кабінету Міністрів України вiд 04.03.2-004 № 264 «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки».

Основною метою запобігання поширенню ВІЛ/СНІД є вплив на суспільство з метою мінімалізації ризику інфікування. В Україні запобіжні заходи до цього часу в основному полягали у застосуванні базової методики попередження поширення захворюваності до людей з найголовніших груп ризику, а саме: запобігання спільному користуванню шприцами, профілактична робота та інтервенції за принципом «рівний-рівному» серед користувачів інєкційних наркотиків.

Проте необхідно збільшити масштаби заходів, охоплення населення і підвищити якість профілактичної роботи серед населення, що входить до основних груп ризику і особливо серед підлітків, що входять до груп ризику. Крім цього, соціальні фактори можуть ставати на перешкоді проведенню цільових заходів із запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, ускладнити доступ до спеціалізованих послуг та вибір такого стилю життя, при якому ризик інфікування є мінімальним.