1.2.1 Стратиграфія

Докембрій

Історію розвитку території Рівненської області у докембрії надзви­чайно важко відновити в зв'язку з тим, що відклади цього часу були глибоко метаморфізовані, перем'яті і майже повністю позбавлені будь-яких органічних залишків (рис. 4).

Найдавнішими породами на території області є архейські біотитові гнейси, абсолютний вік яких, за даними М. П. Семенекка (1951), становить 1900— 2150 млн. років.

Вони залягають у вигляді великих масивів, оточених молодшими докембрій­ськими утвореннями. Зокрема, один з таких потужних масивів архейських гнейсів розташований на схід від с. Вири.

У південно-східній частині області (між селами Корець та Устя) порівняно неглибоко (3—10 м) є сірі середньозернисті граніти, іноді — рожево-сірі порфировидні граніти та мігматити (у літературі за ними закріпилися назви «житомирські» і «кіровоградські»), які можуть бути віднесені до нерозчленованої товщі архею та нижнього протерозою.

Відклади нижнього протерозою представлені на сході області досить поширеними товщами порід магматичного походження. Це рожеві та сірі середньозернисті гра­ніти, відомі під назвою «осницьких» та рожеві і сіро-рожеві «клесівські» аплітоїдні граніти, поширені коло сіл Клесів, Федорівка, а також «вирівські» діорити, які розвинуті поблизу сіл Вири, Лінчин, Чабель та інших населених пунктів. Для до­бування цих гранітів створено кар'єри. Граніти широко використовуються у будів­ництві.

Серед осницьких гранітів Ровенщини є багато своєрідних порід, представлених темно-сірими середньозернистими габро-діабазами (смт Томашгород, села Осницьк, Масевичі, Карпилівка та ін.), темно-сірими, майже чорними олівіновими діабазами (на захід від с. Губків), амфіболовими діабазами (північна околиця с. Вири), а та­кож дайками квзрцевих порфірів і порфіритів. Розташування дайкових порід навело І. Л. Личака (1954) на думку, що вздовж західного краю Українського щита про­лягає субмеридіональний розлом, який паралельний згаданим вище розломам на західному схилі щита.

Власне, описані породи архею та нижнього протерозою і складають основу кристалічного фундаменту описуваної території, на інтенсивно розмитій поверхні якого накопичилась потужна (місцями до 2—2,5 км) товща осадових відкладів. Іноді вона у зниженнях кристалічного фундаменту підстилається корою вивітрюван­ня докембрійських кристалічних порід (каоліни, жорства), а здебільшого спира­ється на досить міцну слаботріщинувату поверхню майже незруйнованих гранітів, мігматитів та гнейсів.

Осадові товщі почали нагромаджуватися ще в пізньому протерозої. Найдавні­ший в області комплекс осадових порід (так звана поліська серія) виявлений за допомогою свердловин на захід від окраїни Українського щита і представлений світло-сірими та рожево-червоними косошаруватими кварцевими пісковиками, які в нижній частині розрізу сильно збагачені глинистим матеріалом (прошарки і лінзи аргілітів та алевролітів). Пісковики поліської серії широкою смугою простягаються з півночі на південь вздовж західного схилу щита, а найбільша потужність їх (на ділянці Ровно—Сарни) перевищує 600 м. На основі найновіших даних буріння, проведеного Львів­ською геолого-розвідувальною експедицією в межах сусідньої Волині, в товщі порід полісь­кої серії виявлено п'ять ритмів осадконагромадження, які, очевидно, можна екстраполюва­ти і на територію Ровенщини.

Відклади поліської серії нерідко підходять досить близько до поверхні і перекриваються безпосередньо верхньокрейдяними або навіть четвертинними товщами (смт Степань), але здебільшого осадовими або ефузивними відкла­дами вендського комплексу (волинська та валдайська серії).

Волинська серія найбільш повно досліджена поблизу Розно, де вона представле­на сірими та рожевими кварцевими пісковиками і туфами берестовецької світи. Нижні горизон­ти берестовецької світи виявлені потужною (175 м поблизу с. Берестовець) товщею бурих та зеленкуватих туфів з численними прошарка­ми алевролітів і аргілітів. Верхні горизонти берестовецької світи складені кількома покри­вами базальтів, загальна потужність яких нерід­ко перевищує 150—160 м.

Приуроченість вулканогенних порід волин­ської серії до лінії давнього розлому (Бересто­вець—Рафалівка) дозволяє зробити припущення, що саме наприкінці протерозою (у венді) від­булися згадані вище тектонічні зрушення у кристалічному фундаменті, які зумовили його сучасну блокову будову і наклали відбиток на особливості подальшого геологічного розвит­ку території.

Валдайська серія представлена в межах області потужною (до 400 м поблизу Ровно) товщею конгломератів, кварцевих пісковиків, алевролітів та аргілітів. Вона тягнеть­ся широкою смугою вздовж західної окраїни Українського щита і майже скрізь підстелена сильно розмитою поверхнею е фузивів волин­ської серії.

Рис 5. Геологічний розріз через південну частину Ровенської області (умовні позначення як на рис. 4)

Характер описаних осадових відкладів піз­нього протерозою свідчить, на нашу думку, про нестійку палеогеографічну обстановку в цей період. На більшій частині області (за межами Українського щита) континентальний режим неодноразово змінювався морським. Східну ж частину цієї території стабільно займала суша, матеріал з якої зносило у західному напрямку (рис. 5).

У палеогеографії пізнього протерозою значне місце посідають вулканогенні процеси, пов'язані з глибинними розломами фундаменту, які виявилися не тільки у створенні базальтових потоків та покривів волинської серії, але й у формуванні численних габро-діабазових інтрузій. Залишки їх збереглися у північно-західній час­тині області, поблизу сіл Гута, Бутейки, Острівськ, Кухітська Воля (рис. 6).

Рис 6. Базальтові стовпи в кар'єрі Іванова долина (фото Г. Й. Костіва).

Палеозой

Палеозойські відклади виявлено за допомогою свердловин у південній і західній частинах області, а також у природних відслоненнях у долині Горині та в районі Повчанської височини.

Кембрійські відклади простежуються вздовж лінії Здолбунів— Клевань, а також виходять на денну поверхню у численних відслоненнях у долині Горині. Преставлені вони здебільшого різнокольоровими (сірими, зеленкуватими, червоними) глинами з прошарками алевролітів, серед яких часто трапляються конкреції фосфоритів. Відклади кембрію на території Ровенської області належать до ранньокембрійського часу (балтійська серія); їх потужність досягає 150 м.

Ордовицьких відкладів на описуваній території мало (південь Ровенського району і Здолбунівський район). Вони представлені головним чином глауконітовими та кварцевимн пісковиками, іноді вапняками та мертелями, загальною потужністю не більше 7 м (с. Кунин). Ці відклади не виходять на поверхню у жодному з від­слонень (здебільшого вони розташовані на глибинах 100—150 м). їх вік визначено приблизно (лише на основі літологічних особливостей).

Відклади силуру поширені тільки у південно-західній частині області. Східна межа їх розвитку може бути проведена приблизно вздовж лінії Клевань— Здолбунів— Буща. Вони представлені здебільшого товщею карбонатів — вапняків, мертелів з прошарками аргілітів. Потужність силурійських товщ значно зростає у західному напрямку — від 4- 6 до 290-300 м.

Девон в області поширений на захід від лінії Острожець- Дубно- Кременець. Порівняно недавно девонські відклади знайдено і на крайньому північному сході області, в межах окраїнної зони Прип'ятського прогину.

Відклади раннього девону представлені різнокольоровими пісковиками, але­вролітами та аргілітами і виявлені за допомогою свердловин лише в Червоноармій-ському та на заході Дубнівського району. Потужність цих товщ збільшується у пів­денно-західному напрямку від 40 (на південь від Дубно) до 200 м (поблизу с. Повча) (рис. 7).

Середній девон представлений на південному заході області товщею пісково-глинистих, карбонатних (доломіти) та сульфатних (гіпс) порід, а на північному сході відзначається загальне переважання глинисто-карбонатних осадків. Потужність середньодевонських відкладів незначна і рідко перевищує 12—18 м.

Середньодевонські породи і підстилаючі їх більш ранні відклади палеозою (силурійські, іноді ранньодевонські) в районі Повчанського підняття сильно дисло- ковані і кути падіння їх поблизу с. Повча становлять 40—50, а місцями 50—60°. На основі магнітометричних досліджень та структурно-розвідувального буріння визна­чено, що Повчанські дислокації палеозойських порід виникли внаслідок вторгнення інтрузивних порід через місцеві глибинні розломи кристалічного фундаменту. Проте безпосередньо на тектонічні порушення коло с. Повча інтрузії не впливали — ло­кальні підняття кристалічного фундаменту призвели до деформації палеозойських порід. Як показало вивчення структурно-тектонічних взаємозв'язків палеозойських відкладів (силурійських, девонських) та перекриваючих їх товщ верхньої крейди, утворення Повчанських дислокацій слід пов'язувати з завершальними етапами гер-цинського орогенезу, тобто з активністю в сусідній Карпатській геосинклінальній зоні. Верхній відділ девону на південному заході і на північному сході області пред­ставлений товщею карбонатних порід (кристалічні вапняки, доломіти)) та піско­виків, але вивчений він тут гірше, ніж у межах сусідніх Львівської, Тернопільської та Волинської областей.

Відкладами пізньодевонського часу завершується на території Ровенщини па­леозойська група порід. Більш молоді палеозойські утворення (зокрема,

відклади карбону) в межах області не виявлені, хоча далі на захід, у центральних частинах Львівського прогину, ці відклади досить поширені.

Мезозой

У межах Ровенської області мезозойська група представлена лише відкладами верхнього відділу крейдяного періоду. Відкладів ранніх періодів мезо­зойської ери (тріасу, юри), як і ранньокрейдяного часу, на території області не виявлено.

Дуже поширені відклади верхньої крейди. їх нема лише на крайньому сході, у межах Українського щита, і в деяких місцях у долині Горині та її лівих приток (Білії, Усті).

Крейдяні відклади трансгресивно перекривають різні за віком палеозойські осади і ледь похилою монокліналлю опускаються на захід до центральних частин Львів­ського прогину (кут падіння крейдяної товщі не перевищує 2—3°). У загальному напрямку на захід і на південний захід зростає потужність крейдяних відкладів і спостерігається омолодження крейдяної товщі: від сеноманських і туронських від­кладів на межі з Українським щитом до коньякських на заході області.

Крейдяні відклади підходять близько до поверхні і перекриваються в межах області здебільшого лише антропогеновими утвореннями. Виняток становлять тільки крайня північ Ровенщини, де поверхня крейди перекривається осадками палеогенових морів, та окремі ділянки в східній і південній частинах області, де на крейдяній товщі збереглися острови неогенових вапняків. Зрозуміло, що крейдяна поверхня відіграє величезну роль в утворенні рельєфу більшої частини описуваної території.

Сеноманські відклади збереглися від розмиву на південному заході та на пів­ночі області, де досягають потужності 8—22 м. На південному заході ці відклади представлені сіро-зеленими кварцевими та глауконітовими пісками і пісковиками з численними включеннями гальки, кременю, кварцу та фосфоритів. За допомогою свердловин (на схід від Ровно) серед відкладів сеноманського ярусу виявлено до­сить потужні (до 6—7 м) прошарки кременю. У північно-західній частині області сеноманські відклади представлені товщею кварцево-глауконітових пісковиків, по­тужність яких перевищує 50 м, з прошарками пісків та зрідка карбонатів.

Відклади турону на Ровенщині найбільш поширені серед порід верхньої крей­ди- Представлені вони білою писальною крейдою, зеленувато-сірими мергелями та крейдоподібними білими вапняками- нерідко зі стяжіннями кременю. Потужність турону зростає від 0,5—1 м у центральних частинах області (поблизу Українського щита) до 140—150 м на заході.

На південному заході (поблизу сіл Демидівка, Боремель, Тростянець, Козин та ін.) виявлено і порівняно малопотужні (1,5—8,0 м) товщі коньякського ярусу. Ці відклади дуже подібні до підстилаючих їх знизу осадів турону і відрізняються від них (крім палеонтологічних рис) збільшенням кількості глауконітових частинок,

зменшенням частки кальциту у складі карбонатних порід та майже повною відсут­ністю кременю. Свердловини показали також наявність коньякських горизонтів, складених одноманітними товщами білої крейди, мергелів та глинистих вапняків.

Цікаво відзначити, що молодші яруси верхньої крейди (кампан, маастріхт), на території Ровенщини повністю відсутні, хоча в сусідніх областях УРСР, розташованих у межах Львівського прогину (Львівська, Волинська), вони представлені значними товщами, причому простежується і згадане вже омолодження верхньо-крейдяних порід у західному напрямку.

Кайнозой

Доантропогенові відклади кайнозойської ери на території області мало поширені. Палеогенові морські відклади (сірі, блакитні та. зеленкуваті слюдисто-глауко­нітові піски, сіро-зелені глини та мергелі київської світи; зеленкувато-сірі кварцевоглауконітові піски та глини харківської світи) є лише у північній та східній частинах області. Вони здебільшого перекриті товщею четвертинних порід, але в окремих міс­цях київські мергелі безпосередньо виходять на поверхню і беруть участь у форму­ванні сучасного рельєфу (поблизу сіл Антопіль, Тайкури, Друхів, Моквин та ін.). Загальна потужність відкладів палеогену не перевищує 40—55 м, причому більша частина розрізу представлена породами київської світи.

У центральній та південній частинах області окремими островами збереглися відклади неогенової системи, які представлені головним чином комплексом порід сарматського ярусу. Давніші відклади тортонського часу (піски та пісковики) ви­явлено за допомогою тільки окремих свердловин на південному заході області, в районі повчанських дислокацій.

Відклади раннього сармату (піски, вапняки, глини, іноді з прошарками лігні­тів та оолітових вапняків) виходять на поверхню у долинах Горині і Случі, а також

виявлені на території Млинівського, Дубнівського, Ровенського, Здолбунівського і Гощанського районів.

Неогенові піски та вапняки на Волинській височині

(фото з фондів Ровенського краєзнавчого музею).

У східній частині Сарненського, Володимиренького, Костопільського районів, а також на території Березнівського району окремими острівцями

збереглися й від­клади середнього сармату, представлені сіро-жовтими вапняками-черепашниками з прошарками пісків та пісковиків.

У середньому загальна потужність сарматських відкладів на території Ровен-щини коливається в межах від 3—5 м до 25—30 м. Відклади сармату можна вва­жати наймолодшими в доантропогеновому комплексі порід Ровенської області. Вони перекриваються четвертинними товщами або безпосередньо виходять на денну по­верхню, відіграючи значну роль у формуванні сучасного рельєфу області, особливо на півдні, де під покривом сарматських вапняків збереглися від розмиву численні останці.