1.1.1 Рельєф

Рівненщина в цілому характеризується рівнинною поверхнею з абсолютними висотами від 372 м на крайньому південному заході до 134 м на півночі. За середньою висотою (184 м над рівнем моря) описана територія є найнижчою серед областей України. Особливості геологічної історії і розвитку платформених структур, особливо на завершальному (мезокайнозойському) етапі, зумовили своєрідну ярусність рівнинної поверхні Рівненщини, де з півночі на південь послідовно простежуються: низовина Рівненського Полісся, Волинська височина, рівнина Малого Полісся та відгалуження північного уступу Подільського плато. Кожен із згаданих ярусів характеризується не тільки гіпсометричними відмінностями, але й своєрідними комплексами рельєфу, створеними тривалою і складною взаємодією внутрішніх і зовнішніх процесів. 

Поліська низовина у межах Рівненської області об’єднує частини двох принципово відмінних за умовами рельєфотворення геоморфологічних підобластей – Волинського і Житомирського Полісся.

Волинське Полісся охоплює більшу частину Рівненського Полісся. Серед основних типів рельєфу Волинського Полісся найбільше поширення мають льодовикові, флювіальні, еолові та денудаційні (на карбонатній основі) комплекси.

Льодовиковий рельєф формувався як при безпосередній участі дніпровського льодовика край якого проникав на північно-західну околицю області приблизно 200–250 тис. років тому, так і під впливом талих льодовикових вод. Геологічна робота льодовиків і текучих льодовикових вод проявилась в руйнуванні гірських порід, перенесенні й відкладанні продуктів руйнування. Екзорація (лат. – виорювання) – руйнування льодовиком гірських порід, що становлять ложе льодовика, і перенесення продуктів руйнування до краю льодовика. Руйнівний матеріал від екзорації називається мореною.Значне поширення на Волинському Поліссі має долинний рельєф, тобто форми і типи поверхні, у створенні яких брали участь потоки поверхневих вод. 

Еоловий рельєф, основою якого є різні за походженням і віком піщані відклади являє собою типовий поліській комплекс рельєфу, поширений як у межах надзаплавних так і на вододільних просторах. Представлений найрізноманітнішими формами – горбами, кучугурами, валами, параболічними дюнами, висота яких сягає 10–15 м (частіше 5–7 м).Характерною ознакою еолового рельєфу є поодиноке або ланцюгове розташування окремих форм. Проте на окремих ділянках Зарічненського, Сарненського, Дубровицького і Володимирецького районів еоловий рельєф поширюється на досить значні площі. Слід відзначити, що в останні десятиріччя через недолуге господарювання (вирубка лісів, переосушення земель тощо) спостерігається активізація еолових процесів на відкритих піщаних поверхнях.

Денудаційний рельєф у Волинському Поліссі поширений майже виключно на карбонатній основі. З високим положенням крейди пов’язується і широкий розвиток карстових форм. Останнім часом в області були помічені вияви техногенного карсту, утворення якого пов’язується із змінами гідродинамічних умов циркуляції підземних вод по тріщинуватій товщі крейди в районах розташування великих споруд (зокрема, подібні вияви були помічені на промисловому майданчику Рівненської АЕС і прилеглих до нього ділянках). 

Житомирське Полісся заходить на Рівненщину своєю західною окраїною. Значне поширення тут мають алювіальні, еолові та органогенні форми рельєфу, що зумовлює ландшафтно-геоморфологічну єдність Рівненського Полісся. 

Більшу частину південної Рівненщини займає Волинська височина, будова поверхні якої різко контрастує з прилеглими поліськими територіями. Геологічну основу сучасної поверхні Волинської височини становить розмита поверхня верхньокрейдових відкладів, які місцями перекриваються пісковиками та вапняками. Найважливішою особливістю геологічної будови височини є майже суцільне поширення лесовидної товщі. Саме розвиток нестійких до розмиву лесових комплексів слід розглядати як одну з передумов формування яружно-балкового рельєфу, який є найпоширенішим типом поверхні південної частини Рівненщини і визначає її загальну горбисту (часом пасмову) будову. Значне місце у сучасному рельєфі Волинської височини займають долинні форми, річковими системами крупних приток Прип’яті – Стиру та Горині. По долинах цих річок чітко простежуються широкі заболочені заплави, супіщано-суглинисті перші надзаплавні тераси та фрагменти вкритих лесовими комплексами других надзаплавних терас. 

Утворення рівнини Малого Полісся, яка відділяє Волинську височину від північного Поділля, пов’язують головним чином з тектонічними причинами, підкреслюючи при цьому і вирішальну роль у формуванні її сучасного рельєфу талих вод давніх льодовиків (насамперед дніпровського).У розширеній західній частині (Радивилівський район) рівнина характеризується переважно плоскою одноманітною поверхнею, з окремими ділянками піщаних відкладів і утворених на них еоловими формами (поблизу м. Радивилів), а часом – невеликими за виходами крейди з деякими ознаками денудаційного рельєфу на карбонатній основі. 

Подільська височина заходить на територію області на двох ділянках – на крайньому півдні Радивилівського району та на межиріччі Свитеньки і Вілії. Рельєф Рівненщини формується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторіві змінюється в часі.

Топографічний план Рівненської області

М 1:100 000

Умовні позначення:

Еолово-делювіальні відклади. Ділянка практики

N_I

Неогенова система.Вапняки 1. Точка спостереження

P

Піски палеогенні Ділянка інженерно-геологічних вишукувань

K₂

Крейдяна система.Крейда писальна

1.1.2 Клімат

Клімат області помірно континентальний (за іншим виразом - помірно теплий, вологий). Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, з достатньою кількістю опадів.

Систематичні спостереження за кліматом здійснюються гідрометеорологічною службою України, яку на Рівненщині презентує обласний Центр по гідрометеорології, заснований у 1949 р. (до 1986 р. - обласне гідрометеорологічне бюро). У межах області діють три державні метеорологічні станції - у Рівному (1905-1939 роки, а потім з 1944 р.), Сарнах (1911-1939 рр., і далі з 1944 р.) та Дубно (1905-1939 рр., а повоєнні спостереження почалися з 1946 р.).

Фактори кліматотворення

Серед основних факторів, що зумовлюють формування й особливості клімату області, відзначимо сонячну радіацію, атмосферну циркуляцію та характер підстеляючої поверхні. Всі вони діють постійно, але кліматотворча роль кожного з них проявляється неоднаково у різні сезони року та у різних частинах області.

Сонячна радіація забезпечує приплив тепла від Сонця і виступає як головне енергетичне джерело кліматотворення, яке особливо яскраво проявляється у теплу пору року, коли Сонце стоїть високо над горизонтом, хмарність відносно зменшена, а тривалість світлового дня зростає. Величина сонячної радіації насамперед залежить від географічної широти місцевості, що для території Рівненщини, витягнутої у субмеридіональному напрямку, є однією з важливих передумов формування внутрішніх кліматичних відмінностей, у першу чергу між північними і південними районами області.

Кліматотворчу роль сонячної радіації можна охарактеризувати показниками сумарної та відбитої радіації. Сумарна радіація, в свою чергу, складається з прямої та розсіяної радіації, і визначає загальну кількість енергії, що поступає на поверхню Землі. В середньо­му за рік на земну поверхню у Рівненщині надходить близько 92,7 ккал/см2 (3,89 МДж/м2) сонячного тепла, причому основна його частина припадає на весну і літо (до 87%Однак відчутна частка цього тепла відразу втрачається за рахунок відби­тої радіації, яка може бути охарак­теризована величиною альбедо, тобто відношенням відбитої радіації до сумарної. Альбедо залежить від особли­востей підстеляючої поверхні, в зв'язку з чим теж має яскраво виявлений сезонний перебіг: якщо влітку величина альбедо у лісових масивах не пере­вищує 10-19%, на водній поверхні - 9-10%, а на ланах (в залежності від періодів вегетації та характеру сіль­ськогосподарських робіт) змінюється від 10-16 до 20-25%, то взимку вкрита снігом поверхня відбиває до 70-75% сонячної радіації.

Радіаційний режим будь-якої тери­торії тісно пов'язується з тривалістю сонячного сяйва, яка залежить"" від протяжності світлового дня та хмар­ності. Оскільки метеостанції Рівнен­щини не проводять спеціальних спосте­режень за сонячною радіацією, для загальної уяви про річний хід сумарної радіації наводимо дані по сусідній метеостанції м. Ковель

Річний хід сумарної сонячної радіації (верхній рядок, ккал/см2 ) та тривалості сонячного сяйва (нижній рядок, години)

Співставлення надходження і втрати сонячної радіації за певний проміжок часу визначає величину радіаційного балансу. Рівненщина має позитивний річний радіаційний баланс, що становить 1,43-1,60 МДж/м2, проте протягом року він змінюється у широкому діапазоні: від мінусових значень у січні-лютому (-0,03 МДж/м2) до 0,28-0,30 МДж/м2 у червні-липні. Саме нерівномірний розподіл величин радіаційного балансу зумовлює сезонні, особливо весняно-літні, варіації кліматичних і погодних умов у різних частинах області.

Картина розподілу радіаційного балансу далеко не повною мірою відображає теплозабезпечення окремих територій Рівненщини. Вона ускладнюється теплообміном між підстеляючою поверхнею і повітрям, витратами тепла на випаровування, теплообмінні процеси у ґрунтах тощо. Досить відзначити, що на описуваній території, де поширені надмірно зволожені ґрунти та болота, лише на випаровування води щорічно витрачається понад 1,34 МДж/м2 тепла, що становить близько 89% річного радіаційного балансу.

Атмосферна циркуляція, тобто переміщення повітряних мас, теж зумовлюється нерівномірностями у розподілі тепла в часі і просторі, а отже

прямо пов'язана з радіаційним і тепловим балансами! В той же час рух повітря сприяє перерозподілу по території тепла і вологи, а тим самим відіграє істотну кліматотворчу роль. В описуваній області кліматотворче значення атмосферної циркуляції особливо яскраво проявляється у холодні сезони року, коли зменшується приплив радіаційного тепла.

Основними атмосферними центрами, що визначають її циркуляцію над територією України, у тому числі і над Рівненщиною, виступають: Ісландський та Середземноморський баричні мінімуми, Арктичний, Азіатський (Сибірський) та Азорський баричні максимуми. Над територією області спостерігається діяльність різних за характером повітряних мас, які формуються над північними районами Атлантики, над крижаними просторами Арктики, над субтропіками Середземномор'я, над рівнинами Євразії. Панування тих чи інших повітряних мас, а відтак і погодні особливості, теж мають виразний сезонний характер.

Так, перехід до зими майже завжди пов'язується з початком вторгнення арктичного повітря, яке супроводжується значним похолоданням, а часто - снігопадами. З настанням холодного періоду повторюваність таких вторгнень зростає, досягаючи максимуму у січні-лютому. Часто взимку на територію області поширюється зона високого тиску, що формується над вихолодженими просторами Сибіру і Центральної Азії. При цьому встановлюється малохмарна, переважно суха холодна погода. Проте панування арктичного і сибірського повітря взимку часто переривається вторгненнями циклонів з північної Атлантики (часом - із Середземномор'я). Циклони несуть хмарну погоду, інтенсивні снігопади (часто хуртовини), відчутні потепління, з якими пов'язуються відлиги, а іноді й утворення паводків на ріках.

Навесні, не дивлячись на часті прориви арктичного повітря і пов'язані з ними короткочасні похолодання й приморозки, поступово встановлюється переважання західного переносу повітря. А вже влітку атлантичне повітря займає панівне становище над усією територією Рівненщини. Західні циклони, що активізують свою діяльність у цей час, приносять значні опади, які часто випадають у вигляді злив. Нерідко сюди проникає і трансформоване повітря з тропічних районів Атлантики та Середземномор'я. Воно приносить, як правило, суху і сонячну погоду. Проте наприкінці літа вплив Азовського антициклону зменшується, а все відчутнішими стають проникнення континентального повітря з посушливих нижньоволзьких та приуральських степів. З другої половини осені зростає повторюваність атлантичних циклонів з притаманними їм дощами, сильними вітрами, туманами, і поступово відчувається наближення зимової стабілізації в атмосфері.

Земна поверхня, як кліматотворчий фактор, на порівняно невеликій рівнинній території області проявляється відносно слабо, значно поступаючись описаним вище радіаційним і циркуляційним процесам. Однак розмаїття підстеляючої поверхні, представленої залісненими, заболоченими площами, меліорованими і богарними землями, а іноді (особливо на півдні) і досить почленованим рельєфом, відбивається на характері і мінливості основних кліматичних елементів (радіаційного режиму, температури, вологості, опадів тощо), зу­мовлюючи кліматичну своєрідність окремих куточків Рівненщини.

Окремі елементи клімату

Температура повітря. Перехід середніх добових температур через 0°С спостерігається, як правило, у середині березня (на півночі області дещо пізніше,

ніж на півдні). Власне і середня місячна температура березня становить близько 0°С, змінюючись по окремих ро­ках від -5-10°С до 5-10°С. У квітні, в зв'язку із збільшенням інтенсивності сонячної радіації та повним звільненням поверхні від снігового покриву, середня температура зростає до 6,5-7°С. Останній місяць календарної весни - травень здебільшого має середні температури на 6-7°С вищі від квітневих і характеризується наближенням до температурного режиму літнього сезону, хоча в окремі дні (особливо у першій декаді) спостерігаються відчутні зниження температур, а вранці навіть можливі приморозки.

Середні багаторічні температури літніх місяців типові для територій з помірно континентальним кліматом: у червні 17°С, у липні 18,5°С, у серпні 17-17,5°С.

З вересня починається відчутний спад температур - середні місячні температури знижуються на 3-4°С, а у жовтні - ще на 5-6°С 3 другої декади жовтня в окремі роки середні добові температури повітря бувають від'ємними, хоча стійкий перехід через 0°С відбувається дещо пізніше, в листопаді-грудні.

Вже у грудні спостерігається 20-23 дні з середньодобовими температурами нижче 0°С. Особливо охолоджується повітря у січні-лютому, проте й у ці зимові місяці температурний режим характеризується нестабільністю, і стійкий хід від'ємних температур неодноразово порушується короткочасними потепліннями, зумовленими циркуляційними факторами, коли середньодобові температури піднімаються вище 0°С. В середньому за багаторічний період у січні буває 5-6 таких днів, у лютому - 6-9. На загал, найхолодніший період зими в області т риває близько 60 днів, з середини грудня до середини лютого.

Середня багаторічна температура в області змінюється мало і становить 6,6- 6,9°С на північному сході та 7-7,5°С на південному заході/Більш детально з температурним режимом повітря, у тому числі і з його екстремальними (Мінімальними та максимальними) значеннями можна ознайомитися, проаналізувавши .

Вологість повітря характеризується трьома основними показниками - абсолютною і відносною вологістю та дефіцитом вологості (нестачею насичення).

Абсолютна вологість повітря поступово зростає від зими до літа (у січні - 4 мб, у квітні - 8 мб), досягаючи максимуму у липні (16 мб). З кінця літа вона поступово знижується І восени наближається де згаданих весняних показників (у

жовтні - 9 мб).

Відносна вологість повітря в осінньо-зимовий період змінюється мало і пересічно опівдні становить близько 80%. Проте вже навесні, коли спостерігається різке зростання температури повітря, а інтенсивність випаровування зростає не так стрімко, відносна во­логість починає зменшуватися (у травні вона рідко перевищує 51-60%). У надзвичайно мінливій картині перебігу відносної вологості особливо яскраво простежуються, крім згаданих сезонних варіацій, добові відмінності, з мінімальними значеннями відносної вологості в середині світлового дня (близько 13-14 год).Менш відчутно, порівнюючи з сезонними та добовими, простежуються територіальні відмінності у розподілі вологості повітря.

Хмарність. Однією з характерних рис погоди Рівненщини є переважання хмарних днів, особливо у холодну пору року, коли небо в тій чи іншій мірі вкрите хмарами протягом 76-88% тривалості світлої частини доби. Навесні, і особливо влітку, цей показник відчутно зменшується, не перевищуючи 44-60%. У просторовому розподілі помічається стабільне переважання загальної хмарності у південних районах області, порівнюючи з Поліссям. Разом з тим нижня хмарність, на формуванні якої значною мірою позначаються процеси місцевого випаровування, у поліських районах дещо вища.

Вітер. Вітровий режим зумовлюється головним чином атмосферною циркуляцією і характером підстеляючої поверхні. У холодну пору року, коли описувана територія знаходиться під впливом антициклонів (особливо Сибірського) та атлантичних циклонів, переважають південно-східні, південні, південно-західні та західні вітри. Навесні, коли зменшується циклонічна діяльність і зростає вплив місцевих факторів, здебільшого панують вітри південно-східного та північно-західного напрямків.

В літню пору, в зв'язку з посиленням фронтальної діяльності на заході, на території області домінують вітри західних та північно-західних румбів, які восени поступаються спочатку південним та західним вітрам (вплив Азорського антициклону), а з другої половини осені починають переважати вітри з південного сходу, які знаменують перехід до зимового типу атмосферної циркуляції.

Суттєву кліматотворчу, загальноприродничу і господарську роль відіграє швидкість вітрових потоків. Середня швидкість вітрів у поліській частині області становить 2,4-3,8 м/с, а на півдні вона зростає до 3,7-6,1 м/с (у зимово-весняний період вища, ніж влітку та восени). Проте в окремі дні, особливо у холодну пору року, швидкість вітру може сягати 10-15 м/с. Такі буревії, незважаючи на короткочасний прояв, завдають відчутних збитків народному гос­подарству області. Зафіксовані абсолютні максимуми швидкості вітру становлять: Рівне -34 м/с, Дубно - 40 м/с, Сарни - 28 м/с.

Основна маса опадів випадає протягом теплого періоду року (у квітні-жовтні - до 425-475 мм) з чітко виявленим максимумом у липні (80-95 мм). Найменша кількість опадів спосте­рігається протягом березня (близько ЗО мм). Найбільші місячні суми опадів в окремі роки сягають 200-250 мм, а добові максимуми - до 120-170 мм. В області нерідко бувають зливи і зливові дощі, коли за короткий проміжок часу може випадати понад 100 мм опадів. Такі зливи носять катастрофічний характер і приводять до численних порушень у природі, завдаючи величезних збитків народному господарству (нагадаємо зливи у Дубровиці 20 серпня 1887 р., в Оженині 18 червня 1965р. та ін.).

Таблиця .Середня місячна та річна кількість опадів за багаторічний період, мм

Характерною ознакою погодних умов області є часта повторюваність опадів: щорічно спостерігається принаймні 170-180 днів з опадами, шар яких перевищує ОД мм. Затяжні дощові періоди теж відчутно позначаються на умовах господарювання в області, а в умовах низинної території Полісся часто набувають характеру природної катастрофи завдяки високим паводкам, що охоплюють значні площі і не тільки нищать посіви, руйнують шляхи сполучення, лінії зв'язку, житлові та господарські будівлі, але й призводять до загибелі людей, як це мало місце у липні 1993 року.

Середня тривалість бездощових періодів становить 3 дні на півночі і 4 дні на півдні області. Ймовірність безперервних періодів без опадів тривалістю 40 і 50 днів (велика посуха) становить відповідно 10 і 5%, тобто такі періоди можуть спостерігатися один раз на десять і двадцять років.

Рис. Середня багаторічна сума опадів за теплий (А) і холодний (Б) періоди року

В області переважають опади у рідкій фазі . Лише в зимові місяці домінують тверді та мішані атмосферні опади. Разом з тим, саме ці опади відіграють важливу природничу роль, зменшуючи надходження радіаційного тепла (через високі значення альбедо снігового покриву) і одночасно захищаючи поверхню від надмірного промерзання, забезпечуючи весняне зволоження ґрунту тощо. Сніговий покрив на Рівненщині в цілому нестійкий, що пояснюється досить частими глибокими відлигами. В середньому за багаторічний період спостережень сніговий покрив установлюється з третьої декади листопада і зберігається до кінця березня. Потужність снігового покриву змінюється по території і у часі в широкому діапазоні, в залежності від інтенсивності і тривалості снігопадів, вітрового режиму, рельєфу тощо. В середньому товщина снігового плаща у січні-лютому становить у Сарнах 6-9 см (максимальна до 32-39 см – (див.табл.8), а в південній частині області - до 12-14 см.

Пори року

Зима на Рівненщині починається 15-17 листопада з переходом середньодобових температур повітря через 0°С, і утверджується наприкінці місяця, коли з'являється сніговий покрив. Початок зими характеризується найменшою тривалістю світлового дня, нестійким сніговим покривом, значною хмарністю, частими туманами і відлигами. Стійка зима починається з переходу середньодобових температур через -5°С (у першій декаді січня на північному сході, у другій - на південному заході області). У цей час спостерігаються найнижчі температури повітря, зменшується хмарність і кількість днів з відлигами (якщо у грудні їх 19-21, то у січні і лютому лише 13-14). З середини лютого, коли зростає роль радіаційних факторів та земної поверхні, починається спад зими. Практично спад зими співпадає з початком стійкого танення снігу і, як правило, започатковується на Рівненщині в останній декаді лютого (на південному заході дещо раніше). В середньому період сніготанення триває 15-20 днів.

Весна починається з останніх днів лютого - початку березня, коли сходить сніговий покрив. Передвесняний період характеризується "пробудженням" природи (набрякають бруньки, починається рух соку у березах та кленах, прилітають шпаки і жайворонки) і завершується переходом середніх добових температур через 5°С, після чого починається справжня весна (перші числа квітня). Зростає тривалість світлового дня, збільшується приплив сонячного тепла; з третьої декади квітня майже всі дерева і кущі вкриваються листям, з'являються комахи. Наприкінці квітня середньодобові температури повітря переходять через 10°С. Зростають амплітуди добових температур, проте до середини травня часто спостерігаються приморозки у повітрі. Розпочинаються інтенсивні польові роботи, зокрема масово висіваються ярові зернові культури, а з першої декади травня, коли мінімальні температури вже не опускаються нижче 5°С, на Рівненщині висівають і садять теплолюбиві культури (гречку, огірки, капусту тощо). В окремі роки перехід від зими до літа відбувається за порівняно короткі проміжки часу, коли згадані періоди (передвесна, справжня весна) важко розділити; такі весни називають "дружними".

Літо починається з кінця травня і триває до вересня. Воно характеризується найбільшими значеннями сонячної радіації, температур

повітря та атмосферних опадів. Тривалість дня у червні досягає свого максимуму

(16 год. 34 хв.). Переважає влітку антициклональна погода (вплив Азорського баричного максимуму), проте часті циклони із заходу приносять значну кількість опадів (часом у липні до 80-100 мм), що нерідко випадають у вигляді злив. Повне літо закінчується з переходом середніх добових температур через 15°С (початок вересня) і поступово змінюється завершальним етапом, який називають спадом літа. На спаді літа збільшується кількість помірно теплих і прохолодних днів, на окремих деревах жовтіє листя. Протягом літа помітно змінюється загальний вигляд природи, розквітають і дозрівають зернові сільськогосподарські культури, овочі, збираються ягоди, а наприкінці літа - плоди яблунь, груш тощо.

Осінь починається, як правило, з середини вересня. Ще наприкінці літа починає мінятися характер атмосферної циркуляції (на зміну типовій для літа місцевій трансформації повітря приходить перенесення повітряних мас), поступово зростають хмарність і відносна вологість. Середні добові температури змінюються від 6-7°С у жовтні до 1-2°С у листопаді, зменшуються і добові амплітуди температур. Характерними ознаками осені на Рівненщині є затяжні дощі, часті тумани. Загальна кількість опадів дещо зменшується, але кількість дощових днів зростає. На початку осені (середина вересня - початок жовтня) йде масове збирання овочевих культур, оранка і сівба озимини. Власне осінь (золота

осінь) триває, як правило, протягом першої половини жовтня (в окремі роки - весь жовтень), характери­зується ясною прохолодною погодою, суцільним пожовтінням листя. Це час збирання кукурудзи, картоплі. Глибока осінь починається з третьої декади жовтня. Середні добові температури повітря встановлюються нижче 5°С, зростає хмарність, частішають приморозки, прискорюється листопад. Відлітають шпаки, дикі гуси; на ланах завершується збирання коренеплодів. Останній період осені - передзима - характеризується найвищою у році хмарністю, холодною вологою погодою, частою зміною структури опадів (дощ, сніг, мішані опади).