1.1.5 Рослинність

За узагальненою оцінкою на території області налічується близько 1300 видів вищих спорових і насінних рослин, які належать до 500 родів та 100 родин. Характеристику рослинності наводимо за роботами І.Бережного та Т.Андрієнко.

Формування флори і рослинного покриву Рівненщини відбувалося головним чином у льодовиковий та післяльодовиковий час. Реліктів більш ранніх епох збереглося дуже мало: очевидно, дольодовикові рослини не витримали суворих умов прильодовикових тундро-степів, які панували на півночі України протягом активних фаз розвитку плейстоценових зледенінь (клімат під час наступів льодовика нагадував різкоконтинентальні кліматичні умови центральних районів сучасної Чукотки). Значною мірою на особливостях рослинного покриву області позначилося "буферне" розміщення території між специфічними флористичними регіонами Західної та Східної Європи, в зв'язку з чим сучасна рослинність Рівненщини включає одночасно бореальні, неморальні європейські, степові і монтанні види. Так, в області широкий розвиток мають сосна звичайна, ялина європейська, берези пух­наста і бородавчаста, які представляють бореальні угрупування, а поряд з ними співіснують дуб звичайний, граб звичайний, липа європейська та інші неморальні види деревної рослинності. Ще більший спектр суміші рослинних видів простежується через видовий аналіз чагарникової та трав'яної рослинності.

Серед специфічних рослинних угрупувань Рівненщини слід згадати своєрідні "крейдяні ліси" (соснові та дубово-соснові асоціації на відслоненнях крейди), фрагменти яких зустрічаються у лісостеповій та малополіській частинах області, а також сусідні з ними рослинні угрупування "наскельних степів" (вишня степова, ковила волосиста, осока низька, люцерна розпростерта та ін. ). Нечисельна група дольодовикових реліктів представлена молодильником озерним (рідкісний вид поліської флори, залишки якого знаходять ще у відкладах крейдового часу, який зустрічається на берегах поліських озер), реліктами палеоген-неогенового часу рододендроном жовтим (вологі дубово-соснові ліси), меч-травою болотною та деякими іншими видами.

Загальну характеристику рослинного покриву області доцільно провести за основними типами рослинних угрупувань.

Ліси

Під лісами в області зайнято 842,7 тис. га. Загальна лісистість території Рівненщини становить 38, 6%, що майже у 2,6 рази вище від середнього показника по Україні. Проте лісові ресурси в області розміщені дуже нерівномірно і в основному зосереджені у її північній частині. Так, якщо у Березнівському, Сарненському, Володимирецькому, Дубровицькому і Зарічненському районах лісами покрито 50-57% загальної площі, а у Рокитнівському навіть 73%, то лісистість лісостепових районів не перевищує 25%, знижуючись у Гощанському районі до 6% (рис.12).

Головними лісокористувачами в області виступають Міністерство лісового господарства, якому належить 79% всіх лісів області, та господарства агропромислового комплексу (18,8%). Незначну насінну лісів контролюють інші міністерства та відомства, а також органи місцевого самоврядування.

У лісовому покриві області чільне місце займають хвойні породи (68%)). Більш скромну роль відіграють м'яколистяш (21%) та твердолистяні (11%). За даними І.Бережного (1976 р.), У породному складі деревної рослинності чільні місця займають сосна (69% лісовкритої площі), дуб звичайний та береза (по 10%), а також вільха чорна (8%). Інші породи (граб, осика, ясен, ялина та ін.) займають незначні площі.

Загальні запаси деревини в області оцінюються у 40 млн. куб. м (з них близько 72% припадає на сосну, 11% - на дуб, до 8% - на вільху чорну, майже 6% - на березу).

Аналіз динаміки лісопокритих площ показує, що за останні десятиріччя вони мало змінилися, оскільки зростаючі темпи лісозаготівлі (особливо після розпаду Союзу та ізоляції країни від сибірської лісової бази) завжди компенсувалися новими лісонасадженню її, !"% ж можна сказати і стосовно пропорцій видового складу, які теж істотних змін не потерпіли. Що ж стосується віку дерев, то тут простежується тенденція до загального омолоджування лісів. Сьогодні серед лісопокритих площ частка молодих насаджень перевищує 59%, середньовікових - 30%. Середній вік дерев у лісах Рівненщини становить близько 33 років. Важливе місце у ресурсному потенціалі лісів, який до останнього часу (до виявлення наслідків аварії на Чорнобильській АЕС) широко використовувався населенням, становлять дикорослі плодові породи, ягідники та гриби. Серед дикорослих плодових дерев і чагар­ників, поширених в області, згадаємо груші, яблуні, горобину, черемху, ліщину, калину. Ягідники (особливо чорниця, журавлина, брусниця, меншою мірою малина, ожина, суниці, смородина чорна і червона) займають близько 100 тис. га, а загальний біологічний запас ягід оцінюється у 6 тис. т (90% - чорниця). Загальна грибоносна площа в області становить понад 170 тис. га. Найбільше поширення мають білі гриби, лисички та маслюки (на кожен з цих видів припадає до 30% грибоносної площі), дещо менш поширені опеньки. Загальний біологічний запас грибів на Рівненщині перевищує 4 тис. тонн.

Найбільше поширення в області мають соснові ліси (бори). За флористичним складом виділяють кілька різновидів сосняків, поширення яких теж має досить чітке просторове розмежування, зумовлене особливостями основних природних регіонів області. Так, у поліській частині області домінують зелено-мохові, лишайникові» складні та сфагнові сосняки, в той час як у лісостепу перевагу мають чагарникові (часом злакові) бори (І.Бережний).

Зелено-мохові сосняки характеризуються виключним пануванням сосни у деревному ярусі (зімкнутість крон сягає 0,7-0,8), незначним розвитком (а часто й повною відсутністю) підліска, добре виявленими трав'яними ярусами (чорниця, верес, папороть тощо) і нерів­номірним розвитком мохового покриву (переважно брієві мохи). Саме за характером трав'яного покриву виділяються окремі різновиди зелено-мохових борів: чорничні (найбільш поширені на Рівненщині), вересові, рододендронові та ін.

Сухі лишайникові сосняки відрізняються певним розрідженням крон деревного ярусу (зімкнутість не перевищує 0,5-0,7), наявністю поодиноких кущів (переважно дрок красильний), відчутним розрідженням і зміною видового складу травопокритих площ (як правило, типчаком овечим, чебрецем звичайним та іншими травами вкрито не більше 20-30% площі у таких лісах), добре виявленим мохово-лишайниковим ярусом (листяні мохи, кущисті лишайники). Найбільше поширення мають лишайниковий і біловусово-лишайниковий бори.

Численні зниження поверхні у поліській частині області значною мірою вкриті одноярусними сфагновими сосняками, де крім сосни часто зустрічається береза пухнаста. Зімкнутість крон деревного ярусу незначна (0,2-0,5). Підлісок майже відсутній, проте трав'яно-чагарниковий ярус розвинений добре (багно звичайне, ситник розлогий, пухівка піхвова та ін.). Моховий покрив має майже суцільний розвиток і представлений здебільшого сфагновими мохами. За особливостями трав'янисто-мохових комплексів розрізняють кілька типів сфагнових сосняків: сфагново-багнові, піхвопухівково-сфагнові тощо.

У південній частині Рівненського Полісся часто зустрічаються двоярусні складні сосняки (субори, сугрудки), де перший деревний ярус складають високобонітетні сосни, а у другому переважають дуб звичайний та граб. Підлісок представлений здебільшого заростями ліщини. Серед трав найбільш поширена чорниця. Моховий покрив розвинений фрагментарно. Особливо розвинені в області дубово-чорничні, дубово-ліщинкові та грабові типи складних сосняків.

Соснові ліси лісостепової частини області відрізняються високим бонітетом, значною зімкнутістю крон (0,7-0,9), майже повною відсутністю мохового покриву. Серед найпоширеніших видів таких лісів відзначимо насамперед сосняки чагарникові, де поряд з густим підліском (ліщина, бруслина, крушина) добре розвинутий і трав'яний покрив (папороті, насамперед орляк звичайний, зірочник лісовий та ін4- Рідше зустрічаються на півдні області сосняки злакові, які характеризуються майже повною відсутністю підліска та розрідженим травостоєм (мітлиця біла, тонконіг дібровий) з окремими дрібними чагарниками (дрок красильний, зіновать австрійська тощо).

Особливу групу хвойних лісів на Рівненщині становлять ялинові ліси, що окремими невеликими острівцями зустрічаються у поліській частині області. Чисті ялинники представлені здебільшого високозімкненими (0,8-0,9) заростями ялини європейської, до якої місцями домішуються сосна та береза. Високою зімкнутістю крон характеризуються двоярусні сосново-ялинові ліси (сосна у другому ярусі). Майже позбавлені підліска трав'яного покриву ці два типи ялинових лісів відрізняються розвитком зелених мохів. У найбільш зволожених місцях зустрічаються сосново-ялинові ліси-біломошники, де до ялини та сосни домішується вільха чорна, а сфагнові мохи утворюють суцільний покрив.

Карта рослинності за Т.Андрієнко та Г.Антоновою)

Широколистяні та хвойно - широколистяні ліси: 1 - дубові і дубово-грабові ;'\2 2 дубово-соснові; 3 - соснові; 4 - березові (на місці соснових і дубово-соснових лісів); 5 - сільськогосподарські землі (на місці колишніх лісів).

Степи: 6 - сільськогосподарські землі на місці лугових степів та степових луків. , Болота: 7 - верхові та перехідні, сфагнові\8/- низинні трав’яні , гіпнові та лісові (вільхові); 9 - сільськогосподарські землі на місці колишніх боліт). Рослинність заплав: 10 - луки, заплавні ліси, низинні болота тощо.

Своєрідну перехідну групу від переважно хвойних лісів Полісся до переважно листяної лісової смуги лісостепу утворюють широколистяно-хвойні та хвойно-широколистяні лісові масиви.

Широколистяно-хвойні ліси найбільш поширені у південній частині області, де вони представлені двома різновидами - двоярусними дубово-сосновими лісами (перший ярус -високобонітетні сосни, другий ярус - дуб звичайний, розвинений ліщиновий підлісок, розрід­жений трав'яний покрив) та грабово-дубово-сосновими триярусними лісами, де у першому ярусі домінує сосна звичайна, у другому - дуб звичайний, а у третьому - граб. Висока зімкнутість крон (0,8-0,9) зумовлює майже повну відсутність підліска (зрідка зустрічається ліщина) та значну розрідженість трав'яного покриву.

Хвойно-широколистяні ліси представлені в області (головним чином у поліській частині) лише одним різновидом - сосново-дубовими лісами, де основу деревостану складає дуб звичайний за участю сосни звичайної. У таких лісах підлісок розвинений слабо; у трав'я­ному ярусі переважають типові для поліських хвойних лісів чорниця, брусниця, папороті, а моховий покрив дуже розріджений.

Дубові ліси (діброви) представлені заростями дуба звичайного і зустрічаються по всій території області, утворюючи так звані чагарничкові діброви, де поряд з дубом зустрічається граб, а основу потужного підліска становлять ліщина, бруслина, вовче лико, крушина. Разом з тим у поліській частині області збереглися і фрагменти дубових лісів інших типів (чагарничкові, трав'яні). Чагарничкові діброви характеризуються поодинокими домішками берези бородавчастої та вільхи чорної, мають високу зімкнутість крон (0,9), погано розвинений підлісок (горобина, крушина ламка, ліщина) та переважно чорничний трав'яний покрив. Дещо по-іншому виглядають трав'яні діброви, де поряд з дубом зустрічаються поодинокі клени, ясени, граб. Зменшена зімкнутість крон (0,6-0,7) сприяє кращому розвитку підліска (за складом близького до чагарничкових дібров) та густого трав'яного покриву (переважно злакового).

Грабово-дубові ліси зустрічаються як на Поліссі, так і у лісостеповій частині області. Здебільшого це високобонітетні двоярусні ліси (перший ярус - дуб, другий - граб) з домішками липи, ясена звичайного, берези бородавчастої, черешні. У поліській частині, де зімкнутість крон у таких лісах сягає 0,8-0,9, майже повністю відсутні підлісок, трав'яний і моховий покриви, в той час як у лісостепу ці яруси представлені досить виразно.

Грабові ліси (груди) здебільшого чисті за складом, одноярусні. Лише зрідка до граба домішується дуб (на Поліссі) або береза та осика (у лісостепу). Майже повністю позбавлені підліска та трав'яного покриву.

Чорновільхові ліси поширені по всій території області, але більш-менш значні масиви утворюють лише на берегах малих водотоків,у північно-західній частині Рівненщини, У таких лісах до вільхи чорної домішуються дуб, осика, береза. Зімкнутість крон 0,8-0,9. У Поліссі переважають злаково-осокові та різнотравно-злакові чорновільхові ліси, в той час як у лісостеповій частині області домінують чагарникові та різнотравнг типи чорновільшаників.

Значне місце у сучасному лісовод фонді області посідають вторинні ліси, що виникли на місці знищених хвойних і широколистяних лісових масивів. Серед таких згадаємо насамперед березові та осикові ліси. Березові ліси формуються переважно березою бородав­частою, до якої домішуються дуб, осика, а у південній частині області - граб, липа, клен. Підлісок дуже розріджений (крушина, бруслина, рододендрон), часом і зовсім відсутній. Осикові ліси особливо поширені на Поліссі, хоча майже ніколи не утворюють великих масивів. Основу такого одноярусного лісу становить осика, до якої часто домішуються дуб звичайний, граб, клен, береза. У досить розвиненому підліску переважає ліщина. Трав'яний покрив дуже розріджений (чорниця, конвалія звичайна та ін.).

Луки

Друге (після лісів) місце серед природних рослинних асоціацій області посідають луки, загальна площа яких перевищує 180 тис.га. «Цздщ поширені по всій території області, проте у розміщенні лучної рослинності теж простежується просторова диференціація. Так у Поліссі, де зосереджена основна маса луків, чільне місце займають низинні та суходільні луки, в той час як у лісостеповій частині області домінують заплавні луки.

За сучасними уявленнями луки Рівненщини майже завжди носять вторинний характер, формуючись на місці вирубаних мішаних і широколистяних лісів (виняток становлять лише сосняки, після вирубки яких утворюються трав'яні або чагарничкові пустища).

Суходільні луки виникли на місці знищених суборів, сугрудків та грудів і займають підвищені ділянки поліських межиріч (вершини та схили окремих горбів, пасм тощо). За особливостями рослинного покриву розрізняють справжні та пустищні суходільні луки. Справжні суходільні луки вкриті мезофільними та гігромезофільними травами і злаковим різнотрав'ям (мітлиця біла, костриця червона та лучна, тонконіжник лучний, трясучник тощо). Найбільшим видовим розмаїттям відрізняються злаково-різнотравні луки, де налі­чується до 40-50 видів трав'янистих рослин, а висота травостою сягає 50-60 см. Сіно, яке збирають на таких луках, має середню якість і врожайність його рідко перевищує 15 ц/га. Пустищні суходільні луки відрізняються флористичним збідненням (25-30 видів, з пере­важанням біловускиків) та невисоким травостоєм (до 20 см). На незначних площах сформу­валися замоховілі луки з пахучої трави звичайної, мітлиці тонкої, біловуса, костриці овечої.

Низинні луки займають зволожені пониження межиріч та околиці крупних болотних масивів. Утворюються вони на місці винищених сирих лісів, насамперед чорновільхових, а також на деградуючих (підсушених) масивах низинних боліт. За флористичними особливостями розрізняють три основних різновиди низинних луків: болотисті, торф'янисті та пустищні. Болотисті низинні луки поширені головним чином на зниженнях других надзаплавних терас, відрізняються густим і високим травостоєм (70-100 см), переважно двоярусним злаково-осоковим або осоково-злаковим. Трав'янисті низинні луки переважно зосереджені на широких плоских низинах, зволожуваних поверхневими водами. Це високотравні (70-90 см), густі, три -чотириярусні луки, сформовані здебільшого злаками та осоками з обов'язковим моховим покривом. Пустищні низинні луки формуються у комплексі з торф'янистими. Основу густого, дво -триярусного травостою утворює біловус. Ці луки теж мають добре розвинутий моховий покрив. Присутність значної кількості осоки знижує якість сіна, зібраного на низинних луках. Урожайність не перевищує 10-15 ц/га.

Заплавні луки утворюються майже виключно на місці вирубаних заплавних лісів і зосереджуються переважно на заплавах великих і середніх річок області (Горині, Стару, Случі та ін.). Справжні заплавні луки займають здебільшого прируслові та центральні части­ни заплав.)Мають високі (понад 70-80 см), густі, три -чотириярусні травостої, переважно різнотравно-злакові (лучнокостричники, біломітличники, лучнотонконіжники та ін.). Це найпродуктивніший вид луків, на яких збирають по 20-30 ц/га високоякісного сіна. Болотисті заплавні луки зосереджуються головним чином у притерасних та міжгрядових зниженнях річкових заплав, а також займають узбережжя численних стариць. Травостої різнотравно-злакові та різнотравно-дрібноосокові, густі, здебільшого чотириярусні. Моховий покрив зустрічається лише на осокових луках. Торфуваті заплавні луки займають ви-рівнені ділянки та розлогі схили у центральних і притерасних частинах заплав. Густі, три -чотириярусні травостої відрізняються значною висотою, особливо на злакових (дернисто-щучникових) луках, де вона досягає 80-100 см (на дрібно-осокових луках висота травостою рідко перевищує 60 см). На незначних за площею піднятих ділянках заплав у південній частині області зустрічаються остепнвні заплавнілуки (тонконіг вузьколистий, осока рання тощо), а на притерасних делювіальних та пролювіальних шлейфах фрагментарне поширення мають пустищні заплавні луки з переважанням біловуса стиснутого та бу-лавоносця сіруватого.

Болота

Болотна рослинність за поширенням займає третє місце в області, поступаючись лише лісам та лукам. Разом з трім, саме значний розвиток боліт, які займають понад 170 тис. га, визначає одну з специфічних рис природи Рівненщини, що відрізняє її від інших областей України. Болота поширені практично по всій території області, але основна їх маса зосереджена у поліській частині, де вони займають не тільки долини численних річок, але часто виходять і на вододільні простори. За генезисом рослинного покриву та за положен­ням у рельєфі на території області виділяють три основних різновиди боліт: низинні, верхові та перехідні.

Низинні (евтрофні) болота мають найбільше поширення у Поліссі, проте саме до цього типу відносяться і всі болота Волинської височини та Малого Полісся, Більшість таких боліт зосереджена на заплавах, де вони чергуються з луками (лише у долинах деяких поліських річок, наприклад, Льви, Веселухи та ін., заплави повністю заболочені), але зустрічаються вони часто і в пониженнях високих терас, а часом і на вододілах. За характером рослинного покриву виділяється кілька типів низинних боліт. Трав'янисті болота сформовані переважно безлісними осоковими та злаково-осоковими травостоями в умовах надмірного зволоження. Лише подекуди на них зустрічаються поодинокі берези пухнасті, вільха чорна, чагарникові верби, а часом і сосни. Найбільше поширення мають купинно-осочники та кореневищно-осочники. Трав'яно-мохові болота теж формуються в умовах надмірного зволоження у притерасних зниженнях та вздовж реліктових річкових долин. Характеризуються широким розвитком гіпново-мохового (часом сфагнового) рослинного покриву. Найбільше поширення мають кореневищно-осоково-гіпнові болота. Лісові низинні болота зустрічаються рідко (перевалено у межах вододільних та терасових знижень). Вони характеризуються широким розвитком мохового покриву і за особливостями деревної рослинності поділяються на соснові (висота дерев 12-20 м, зімкнутість крон 0,7-0,8, слабо розвинений підлісок з крушини, горобини, верби попелястої), березові (береза пухнаста, часом бородавчаста, висотою до 10-12 м, зімкнутість крон 0,5-0,8, дуже розріджений підлісок з крушини та верби попелястої), чорновільхові (вільха чорна висотою до 15-25 м при зімкнутості крон до 0,9, з частими домішками берези, дуба, граба, сосни, ялини та нерівномірно розвиненим підліском з крушини, калини, черемхи, ліщини, смородини чорної). Невеликими масивами зустрічаються чагарникові низинні болота, сформовані на згарищах та вирубках лісів, а також на осушених масивах трав'яних і трав'яно-мохових боліт. Найпоширеніші види чагарників - верба попеляста, береза.

Верхові (оліготрофні) болота зустрічаються лише у поліській частині області, займаючи вододільні зниження. Іноді такі болота формуються у межах реліктових річкових долин. Особливістю всіх без винятку верхових боліт є поширення мохового покриву, представленого сфагновими мохами. За характером рослинного покриву розрізняють лісові сфагнові болота (сосна, часом з домішками берези пухнастої, трав'янисто-чагарничковий ярус представлений багном, лохиною, андромедою, осокою малоквітковою), пригнічено-рідколісні сфагнові болота (низькоросла сосна з дуже розрідженими кронами; трав'янисто-чагарничковий ярус з пухівки піхвової, андромеди, осоки багнової тощо), сфагнові верхові болота або мочари (сфагни з трав'янистими рослинами) т&трав'яно-чагарничково-сфагнові болота (нагадують пригнічено-рідколісні болота, але повністю позбавлені деревної рослинності).

Перехідні (мезотрофні) болота займають переважно вододільні зниження, часом - зниження прируслових частин других терас та корінного берега. Виділяються головним чином на Поліссі, де представлені лісовими сфагновими болотами (невисокий сосново-сфагновий та березово-сфагновий деревостан з розрідженим вербово-крушиновим підліском), часом - пригпічено-рідколісними та чагарниковими болотами. Окремі автори виділяють фрагменти перехідних боліт і на других надзаплавних терасах у лісостеповій частині області, де вони представлені осоково-сфагновими (іноді очеретяно-сфагновимц) болотами.

Сучасні рослинні асоціації Рівненщини несуть на собі сліди значної антропогенної трансформації, в зв'язку з чим типові природні рослинні комплекси краще чи гірше зберігаються лише в умовах різних за статусом і рангом охоронних територій (заповідників, заказників тощо). Окремі види рослин, раніше досить поширених на описуваній території, сьогодні взяті під особливу охорону і занесені до "Червоної книги України" . Господарська діяльність людини зумовила появу великої групи культурних рослинних асоціацій, про склад і ареали поширення яких мова йтиме в окремому розділі цієї книги (див. "Сільське господарство").