logo
Українська література пит

Начало формы

56)

Байкарська творчість Леоніда Глібова

Найбільше віддав Л.Глібов письменницького таланту байкарській творчості

й досяг у цьому жанрі великих успіхів. Його 107 байок увійшли значним

надбанням в українську літературу. Він завершив розпочате попередниками

утвердження байки на основі народності й реалізму.

Леонід Глібов у байкарській творчості користувався надбаннями своїх

попередників у російській та українській літературі. Українська байка

пройшла історичні етапи свого розвитку, де відбулося злиття двох

традицій – фольклорної і літературної.

Використавши багатство народного гумору, сприйнявши літературні традиції

попередників, Л.Глібов сміливо поєднав це з творчим новаторством, що й

забезпечило його успіх як байкаря на новому етапі розвитку цього жанру.

Алегорична основа байкарських сюжетів набуває у творчості Л.Глібова

великої динамічності, художньої довершеності.

Леонід Глібов, виводячи байку за межі традиційної форми й сюжетної

основи, користується то оповідною манерою, то вдається до новелістичної

динамічності або баладної співучості й цим самим розширює можливості

жанру. Часом його байка наближається до казки, у якій відбито моральні

погляди, психічний склад народу.

Створюючи байки, Л.Глібов виступав воднораз у роді збирача перлин

народної мудрості. Йому чужим було холодне змалювання щоденного побуту,

він не визнає естетичної безпринципності представників «чистого

мистецтва». Навпаки, своєю творчістю байкар виступає у ролі активного

сприймача життєстверджуючої дійсності, пізнає людину як носія етичних

понять, трудової моралі. Народність Л.Глібова продиктована самим життям.

Збагачуючи ідейний зміст і форму байки, Л.Глібов ставить її на службу

завданням визвольної боротьби, спрямовує на піднесення класової

свідомості пригнобленого народу. Життєстверджуюча сила народного гумору

звучить у його кращих байках. У них відбито протест проти поневолювачів

та піклування про кращу долю людини і всієї країни. Засобом глибоко

змістовних іносказань, барвистої, живої мови Л.Глібов розкриває

світосприймання, своєрідну індивідуальність простого народу, його

характер, склад думок, уболівань, звичаїв.

Поряд з критикою негативних явищ у суспільному й особистому житті Леонід

Глібов утверджує позитивне народне розуміння обов’язку, гідності, честі.

За сюжетним мереживом байки часто відчувається присутність позитивного

героя чи то у завуальованій іронії, чи у висновках, які прийнято

називати «мораллю байки». Тому алегорія і мораль байко Глібова не тільки

вагомі викриттям окремих явищ кріпосницької й капіталістичної дійсності,

а й набувають широкого узагальнюючого змісту. В образах

хижаків-визискувачів можна пізнати не тільки кріпосників та інших

експлуататорів, а й чиновників різних рангів, які так само пригноблювали

безправних трударів, принижували гідність людини, здійснювали політику

самодержавства, обмежували культурний розвиток, викорінювали вияви

вільнодумства, віру в краще майбутнє. У глибокому змісті алегорій

криється сила критичного реалізму Л.Глібова та ідейна спрямованість його

творів. Не про все байкар говорить до кінця, залишаючи читачам

можливість самим зрозуміти зміст і напрям прихованого сміху, тенденцію

вжитої ним «езопівської мови».

Отже, основними естетичними принципами Глібова-байкаря є народність,

поняття якої виходить за межі форми і фольклорних джерел. Байки

Л.Глібова глибокі за змістом, пройняті сучасною йому соціальною

тенденційністю, що й визначає творчу своєрідність байкаря. Леонід Глібов

поширював життєстверджуючі мотиви українського народного гумору, в якому

бринять і ноти протесту проти поневолювачі, і вболівання за долю

пригнобленої людини, й віра у перемогу добра над злом, правди над

несправедливістю Усе це бачиться не тільки в безпосередньому змісті

алегорій, а й у прихованому підтексті іносказань байко.

Час написання байок Л.Глібовим охоплює півстоліття, позначене багатьма

подіями. Він почав писати у дореформені роки й продовжив творчість в

період розвитку капіталізму. Отже, його байки хоч і не рівнозначні за

змістом і формою, але були завжди злободенні.

Тому поділ творчості Л.Глібова на ранній період – 50-60-х років і на

пізніший – 70-90-х років набуває далеко не формального значення. Байкар

ішов у ношу з іншими тогочасним передовими письменниками, входячи своєю

творчість у загальний літературний процес та примикаючи до діячів

культури демократичного напряму.

Принципи критичного реалізму стають провідними ще в ранній творчості

Л.Глібова.

Для Леоніда Глібова, як одного з оригінальних майстрів байки, мандрівний

сюжет не був самодовліючим у його творчості. Він ішов не від готового

сюжету, а, навпаки, намічав тему, підказану життям, і тоді лише добирав

відповідну форму художнього її втілення. Це спонукало Л.Глібова не

тільки до використання мандрівних сюжетів, а й до творення свої власних,

творчою фантазією осмислених. Такий активний творчий процес зумовив

наявність у його байках багатьох цілком оригінальних сюжетів. Однак у

ранній творчості Л.Глібова дещо переважали сюжети мандрівні, часом

запозичені в І.Крилова.

Вже ранні байки Леоніда Глібова відзначаються злободенністю. У них

відображено стосунки кріпаків і кріпосників, банкрутство кріпосництва,

хижацький егоїзм, породжений класовими стосунками, несправедливість

суду, чиновницьке засилля тощо. Такі теми несли у собі ідеї засудження

самодержавно-кріпосницького устрою, піднесення громадянської свідомості.

В образах хижаків тваринного світу байкар розкриває деспотичні,

самовладні характери реальних поневолювачів народу, висловлює гірку

правду про дійсність, досягає широких узагальнень, надає типовості

зображуваним картинам.

У байках Л.Глібова нового періоду творчості звучать ноти тяжкого смутку

за долю поневоленого народу. Письменник правдиво відображає суперечності

суспільства. Наповнюючи алегоричні образи реальним життєвим змістом, він

сміливіше вдається до створення раніше невідомих у байках сюжетів,

збагачує їх живими інтонаціями, вводить новелістичний, баладний,

казковий лад розповіді.

Замість хижаків, що уособлювали представників кріпосницького устрою,

тепер з’являються інші алегоричні персонажі; критичне вістря

спрямовується на розкриття нових соціально-економічних відносин,

засудження паразитизму, тупості, міщанської самозакоханості,

чиновницької чванливості й самодурства.

Байкарська творчість Леоніда Глібова другого періоду йшла в руслі

розвитку критичного реалізму. Багатий народний гумор, знання життя

різних верств суспільства дали можливість письменникові в алегоричній

формі надати злободенним темам гострого звучання. У його байках постають

типові явища життя й побуту селян, міщан, панства, чиновництва,

змальовуються картини трудових взаємин. Усе це байкар відтворює живою

барвистою мовою, багатою прислів’ями, метафоричною образністю, влучними

порівняннями, народними фразеологізмами.

Увівши байку в річище творчого методу критичного реалізму, Л.Глібов

відкрив широкі можливості для своїх наступників – іти шляхом дальшого

збагачення соціального змісту в цьому традиційному лірико-епічному

жанрі.

предыдущее следующее

Yandex.RTB R-A-252273-3
Yandex.RTB R-A-252273-4