I хлопець хоч куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятiший од всiх бурлак.

Кошовий Еней

- троянець вiдважний, хоробрий ватажок, умiлий органiзатор i керiвник. Вiн хоч, на

перший погляд, i мало чим вiдрiзняється вiд свох друзiв-гультiпак, та

все-таки у вирiшальну хвилину саме йому доводиться приймати рiшення. Згадаймо

шторм на морi, коли Еней здогадується "всунути в руку Нептуну" пiвкопи грошей.

Результат бою з рутульцями теж залежав вiд двобою Енея з Турном. До того ж хоч i

здається Еней iграшкою в руках богiв, вiн сам по свой волi спiлкується з

богами, спускається в пекло, аби дiзнатись, як дiяти далi. Вiн передусiм

покладається на себе та свох друзiв, а потiм уже на волю богiв.

По-рiзному змальовує Котляревський свого героя. З гумором, з ущипливою усмiшкою,

але завжди з любов'ю. Так, вiн розумний, здатний на дипломатичнi стосунки з

Ацестом, Евандром, вiдчайдушний, смiливий вояка, вiрний троянському побратимству.

Але письменник нiколи не iдеалiзує його. Це насамперед завзятий козак-запорожець,

який "садить гайдука", любить багато випити й добре погуляти. Портретний образ

Енея зустрiчається в текстi не раз, та не завжди вiн змальований свiтлими фарбами.

З похмiлля у нього "Опухли очi, як в сови, I ввесь обдувся, як барило".

Звичайно, такого зображення вимагала травестiйно-бурлескна тональнiсть поеми, але

це змалювання героя не викликає читацького осуду. Нам симпатичний цей герой, бо

вiн з роду козацького. Це пройдисвiти, босяки, гультiпаки, але водночас лицарi,

геро, неймовiрно витривалi й надiйнi люди. Як частину цiлого подає нам образ

Енея великий майстер слова. Козак

- це завжди частина великого козацького братства, а чи є що святiше за братство

для козака?

Як i на початку поеми, в кiнцi Еней такий самий життєрадiсний ватажок-гульвiса,

здатний до залицянь i горiлки, легковажний, та, коли треба,

- розсудливий, строгий i хитрувато-дотепний. Яскравий, живописний i такий земний,

весело укрансько вдачi цей лiтературний герой.

«Еней був парубок моторний» (за поемою І. П. Котляревського «Енеїда»)

Поема «Енеїда» І. П. Котляревського — унікальний твір української літератури за своїм жанром, темою, художніми особливостями. Де ще зустрінеш такий густонаселений твір у нашій літературі? Головним героєм поеми став звичайний собі «парубок моторний» Еней. Якщо Вергілій у своїй поемі «Ене¬їда» з допомогою цього образу хотів підкреслити благородне, «божественне» походження римського народу (як відомо, Еней — онук Зевса, син богині Венери), то Котляревський розповів про нього як про українського козака.

Еней був парубок моторний

І хлопець хоч куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний.

Завзятіший од всіх бурлак. Кошовий Еней — троянець відважний, хоробрий ватажок, умілий організатор і керівник. Він хоч, на перший погляд, і мало чим відрізняється від своїх друзів-гультіпак, та все-таки у вирішальну хвилину саме йому доводиться приймати рішення. Згадаймо шторм на морі, коли Еней здогадується «всунути в руку Нептуну» півкопи грошей. Результат бою з рутульцями теж залежав від двобою Енея з Турном. До того ж хоч і здається Еней іграшкою в руках богів, він сам по своїй волі спілкується з богами, спускається в пекло, аби дізнатись, як діяти далі. Він передусім покладається на себе та своїх друзів, а потім уже на волю богів. По-різному змальовує Котляревський свого героя. З гумором, з ущипливою усмішкою, але завжди з любов'ю. Так, він розумний, здатний на дипломатичні стосунки з Ацестом, Евандром, відчайдушний, сміливий вояка, вірний троянському побратимству. Але письменник ніколи не ідеалізує його. Це насамперед завзятий козак-запорожець, який «садить гайдука», любить багато випити й добре погуляти. Портретний образ Енея зустрічається в тексті не раз, та не завжди він змальований світлими фарбами. З похмілля у нього «Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як барило». Звичайно, такого зображення вимагала травестійно-бурлескна тональність поеми, але це змалювання героя не викликає читацького осуду. Нам симпатичний цей герой, бо він з роду козацького. Це пройдисвіти, босяки, гультіпаки, але водночас лицарі, герої, неймовірно витривалі й надійні люди. Як частину цілого подає нам образ Енея великий майстер слова. Козак — це завжди частина великого козацького братства, а чи є що святіше за братство для козака? Як і на початку поеми, в кінці Еней такий самий життєрадісний ватажок-гульвіса, здатний до залицянь і горілки, легковажний, та, коли треба, — розсудливий, строгий і хитрувато-дотепний. Яскравий, живописний і такий земний, веселої української вдачі цей літературний герой.

Еней – патріот. Думками він лине завжди на Україну, ніколи її не забуває. Саме через бачення цього героя подано образ України. Еней об’єктивно оцінює досягнення і втрати ХХІ і ХХІІ століть, вказує на позитивне й негативне, але засуджувати нічого не хоче, хоча й не все йому довподоби, бо не вважає себе за суддю і що має на це право.

Еней захоплений досягненнями ХХІІ століття, та не імпонує йому, що кожен дбає лише за себе – «людської близькості нема» [2, с. 30]. Він згадує, як важко жилось у ХХ столітті, та все ж дружно, світло й радісно.

Енея називають «наш достославний Одісей» [2, с. 33], бо ж він постає таким же мандрівним героєм, як і герой Гомера. Мандри Енея відбуваються не тільки в реальному житті, але і у віртуальному. Він уже користується інноваційними технологіями і «щодня до інтернету / Еней ввіходить залюбки; мандрує, шастає по світу, / з зими вертається у літо, у закутках земних блука» [2, с. 37]. Мотив мандрів має місце у різних контекстах з варіативною інтерпретацією. Постійні мандри Енея після «воскресіння» відтворюють ситуацію людини в світі. Г.Бевз увагу звертає на подорож як пізнавання і здобуття досвіду, як випробування, яке формує характер героя. Відтворюючи міф мандрівки, герой вписує свою долю в долю людства і користується нагромадженим досвідом його. Цей мотив є конструктивним елементом, який творить підґрунтя твору в цілому. Мандрівка, яку сприймаємо як перехід з одного стану свідомості до іншого, може бути і елементом процесу ініціації. З цієї точки зору її метою є розпочати нове життя, що й спостерігаємо в долі Енея.

Досить повно виписано й інтимне життя Енея. У цьому плані герой Бевза не поступається героєві Котляревського. Дружина Марія, сусідка Настя, Марта – дружина стража ГУЛАГу, Аїда, Марі – дружина Енея уже у 2105 році. Недаремно Аїда говорить, що Еней – «стовідсотковий мужчина». Реалістичні тенденції Г.Бевза підсилюються ще й відображенням плоті, апологією чуттєво-матеріального світу. У поемі матеріально-тілесне і соціальне, фантастичне, духовне поєднуються у певну нерозривну єдність.

Письменник підкреслює безсмертя Енея:

Так і живе герой наш досі

між зручностей і насолод:

всього людського мають досить

душа його, і ум, і плоть [2, с. 42].

Саме через образ Енея – найяскравішого представника народу – відтворено народний погляд на різні явища та події дійсності ХХ століття, сприйняття реалій буття ХХІ і ХХІІ століть.

предыдущее следующее