Начало формы

Интернет-аукцион Aukro.uaЧтобы класс

50)

Він є автором багатьох послань та діалогів: «Виявлення дия-вола-світодержця»; «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького); «Порада»; «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає»; але найвідомішим € «Послання до єпископів» («Вельможним їх милостям панам арцибіс-купу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Монтію, Деонисію, і Григорку...», де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками.

Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.

Але помилковим було б вважати, що Вишенський закликав до соціальної боротьби. На його думку, перемогти світ зла можна каяттям у гріхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням від скверни. Ідеалом суспільного устрою є «царство Божеє», де всі люди рівні й не мають власності, або мають «малу» власність і живуть у злагоді з Богом та один з одним. Він ідеалізував давньохристиянську євангельську громаду, всі члени якої жили в братерстві й рівності, відмовилися від власності та сім'ї, зреклися земних благ.

ПОСЛАННЯ ДО ЄПИСКОПІВ

(Уривки)

Твір починається з глузливого звернення до архієпископа Михайла та ще п'яти єпископів, які підписали унію:

«Вельможним їх милості панам». До автора «Послання» дійшов плід їхнього «подвигу, праці, ретельності і старання, писання під назвою «Оборона згоди з латинською церквою і вірою, що служить Риму». Характеризуючи своїх ідейних супротивників, як «піклувальників і будівничих тієї названої згоди, унії зміїної, як її зве руський народ», він запитує, де й хто з них виконував шість заповідей Христових: голодних нагодував, спраглих напоїв, мандрівних упокоїв, голих зодяг, хворим послужив, у темницях одвідував?..»

Чи не самі «їхні милості» чинять голодними і спраглими «бідних підданих», забирають пожертви на прогодування сиріт церковних та тягнуть з гумна стоги та ожереди. Разом із своїми слугами пожирають «отих труд і піт кривавий», горілки проціджувані курять, пиво добірне варять і «в прірву ненаситного черева вливають».

Тоді як самі єпископи об'їдаються, сироти церковні терплять від голоду і спраги, а піддані з дітьми змушені урізати собі пайку хліба, боячись, що не дотягнуть до нового урожаю.

Де вони голих одягали? Чи не самі забирають у людей коні, воли, вівці, податки грошові живцем здирають, у непогідь гонять на важку роботу. Самі ж «яко ідоли» на місці сидять, а якщо й трапиться того «трупа обідолотвореного» кудись перенести, то тільки на колисках, немов дома сидячи, переносяться.

Отак, висмоктавши з своїх підданих їхню кров, силу і працю, своїх прислужників у дорогі сукна вдягають, щоб приємним виглядом їх тішитись. Між тим у бідолашних людей немає навіть «сірячини путящої», аби наготу свою прикрити.

Єпископи повні мішки грішми золотими напихають, «а тії бідаки шеляга, за віщо сіль купити, не мають». Чи не для того вони єпископства домагались, щоб більше майна, маєтностей та прибутків у церкві Божої здобути? Щоб у достатках розкішних, «яку маслі плавати?»

Дочок вони багатим приданим єпископським наділяють, зятям титули найславніші надали.

Далі І. Вишенський наводить приклади розкішного життя та великих статків каштеляна Потія, архієпископа Рогози, який колись був лише небагатим шляхтичем, єпископа Кирила Терлецького, раніше простого попа.

Автор «Послання» аргументовано доводить, що його супротивники не йдуть за Христом. Вони пишаються своєю зверхністю над хлопами, бо купаються у розкошах і навіть воєводи їм низько кланяються. Насправді ж, їм нема чим гордитися. Адже ті архієреї, що Христа вбили, подібні до них в усьому. Так само, як і вони, ті архієреї розкошували і мали багато слуг. їх також вшановували володарі тих часів — Пілати та Іроди.

А поряд з ними жили й тоді «хлопи Христові» — бідні, поганьблені, биті і повбивані. І були ці хлопи в усі часи чеснішими й славнішими від своїх духовних владик.

Автор «Послання» кидає в обличчя «панам єпископам» гнівне звинувачення: високо сидять вони на місцях єпископських, але не сидять на гідності й чесності; володіють селами, але душами їхніми диявол володіє; пастирями себе звуть, але «есте прокляті»; йменують себе єпископами, але «есте мучителі»; вважають себе духовними [особами], але «есте поганці й язичники».

предыдущее следующее