2. 3. Механізми формування професійного іміджу та престижу соціальної роботи

В сучасних умовах пильної уваги заслуговує будь-яка представницька і публічна діяльність, тому робота над бездоганністю іміджу та престижу соціальної роботи, є фактором, що забезпечує інтенсивне процвітання.

Імідж - це сукупність ряду змінних, з переважаючою над змістом формою, варіант самоподачі, акцентує увагу на кращих якостях, а, також, ключ до успіху у правильності концепції розвитку суспільних зв'язків. Якою б непередбаченою не була реакція громадськості в період формування вигляду структури, вся система обов'язково повинна підпорядковуватися стрункої логічної концепції. Імідж існує у свідомості людини, взаємопов'язаний з послідовним потоком інформації, програмуючий образну і емоційну реакцію. Робота зі створення іміджу ведеться цілеспрямовано і різними засобами по кожному з каналів сприйняття: візуальному, вербальному, дієвому і контекстному:

• Візуальний вимір формує зовнішній образ: відповідність нормам ділового і офіційного одягу, аксесуари, зачіска, манера поведінки, міміка, жести.

• У вербальному вимірі - культура спілкування: мова, публічні виступи, доповіді, інтерв'ю, статті, ділова переписка, вміння вести бесіду по телефону.

• Дієвий вимір - це нормативно-етична сторона вчинку, поведінки, діяльності в цілому, тобто мова йде про репутацію людини: динаміка формування іміджу визначається репутацією суб'єкта.

• Контекстне вимірювання розглядають як приєднання іміджів інших людей (родичі, друзі, оточення), що також впливає на репутацію людини та імідж в цілому. Тому, в роботі з формування персонального іміджу, питання про репутацію потребує особливої уваги.

Технологія створення іміджу передбачає активне використання двох напрямків:

• Описове (або інформаційний), що представляє образ установи;

• Оціночне, існуюче як спонука оцінки і емоції, викликані інформацією різної інтенсивності, що несе певну емоційно-психологічну реакцію.

Оцінка іміджу відбувається при використанні досвіду, ціннісних орієнтацій, загальноприйнятих норм, принципів. Оцінка і образ мають умовні концептуальні відмінності і нерозривний зв'язок.

В силу об'єктивних умов, імідж може бути позитивним, негативним і нечітким. Метою структури є створення позитивного іміджу, привертає увагу суспільства, прискорює процес прийняття і збільшує обсяг прихильників, що дозволяє активізувати фінансові, інформаційні, людські та матеріальні ресурси. Концепція формування іміджу передбачає наступні етапи розвитку для успішного руху:

а) планування;

б) організація;

в) контроль.

Структура іміджу включає наступні компоненти:

1) Імідж суб'єкта: уявлення суспільства щодо унікальних характеристик:

а) основні переваги (вигоди, що забезпечуються успішним завершенням даної програми);

б) додаткові переваги, що забезпечують відмінні властивості (слоган, дизайн, реклама, якість, тощо).

2) Імідж споживачів (тобто клієнтів, яким надається соціальна послуга): уявлення про стиль життя, суспільний статус, про особистісні (психологічні) характеристики населення.

3) Внутрішній імідж структури: уявлення співробітників про свою організацію, лідера. Детермінантність внутрішнього іміджу в культурі та соціально-психологічному кліматі організації, вимагає особливого ставлення до даних аспектів.

4) Імідж лідера і найближчого оточення: включає уявлення про здібності, установки, ціннісні орієнтації, психологічні характеристики, зовнішність.

5) Імідж представляє його структури: збірний, узагальнений образ організації, що розкриває найбільш характерні риси лідера:

а) професійна компетентність:

• мобільність (швидкість і якість );

• акуратність у виконанні посадових обов'язків;

• точність виконання зобов'язань, обіцянок;

• інформованість (готовність дати відповідь на виникле питання);

• висококваліфікований рівень професійної підготовки;

• б) культура:

• комунікабельність (привітність, відкритість, доступність у спілкуванні, усмішливість);

• правильність мовлення;

• соціально-психологічні характеристики партнерів ;

• в) соціально-демографічні й фізичні дані:

• вік;

• стать;

• рівень освіти;

• наявність-відсутність фізичних дефектів;

• г) візуальний імідж;

• діловий стиль в одязі;

• акуратна зачіска;

• обмеження у використанні аксесуарів, прикрас, декоративної косметики.

Імідж базової структури формується на основі прямого контакту, при якому кожен співробітник розглядається як особа організації, з якого робиться висновок про стан всієї структури. Роль представників і довірених осіб організації має безпосередній вплив на створення цілісного позитивного іміджу лідера, а значить, і всієї установи.

Складові іміджу:

• Візуальний імідж: цілеспрямований вплив на зорові відчуття, що фіксують інформацію про дизайн, фірмові символіки та інші носії графічної інформації (реклама).

• Соціальний імідж: нав'язування широкій громадськості уявлень про соціальні цілі й роль організації в економічному, соціальному і культурному житті суспільства.

Сьогодні можна стверджувати, що професійний імідж включає в себе наступні вимірювання: установки і уявлення членів професійного співтовариства; подання в масовій свідомості про соціальної значущості професійного виду діяльності, про характеристики членів професійної групи, про специфічні знання, уміння і навички, які потрібні для реалізації цього виду діяльності, рівні професійної компетентності, про професійну систему цінностей і норм поведінки, тобто професійної культури.

Представники засобів масової інформації, що ретранслює іміджеві характеристики професії в цілому, а також «вибудовують» образ системи соціального захисту погано обізнані про зміст діяльності фахівців установ, їх рівні компетенцій, можливості і повноваження.

Реальний імідж професії соціальна робота і системи соціального захисту населення формується в умовах активного впливу в масовій свідомості стереотипних уявлень про соціальне забезпечення, сформованих у радянський час.

Реального іміджу соціальної роботи властиві невизначеність і слабкість. Ці його прояви мають як об'єктивні, так і суб'єктивні причини і джерела (в тому числі встановлення і стереотипи поведінки різних категорій населення в складних життєвих обставинах). Ступінь визначеності реального професійного іміджу вище у респондентів, які зверталися за допомогою в соціальні служби. Їх оцінки мають як позитивний, так і негативний характер. Із цього факту випливають два наслідки. Перший пов'язаний з розумінням того, що в міру розвитку професійної соціальної роботи, розширення сфери її діяльності в нашій країні можна очікувати зміни престижу професії в бік його зниження у зв'язку з імовірним збільшенням числа негативних подій: зіткнення клієнтів з проявами непрофесіоналізму, бюрократизму та ін. Таким чином, другий наслідок, що випливає з факту наявності тенденції до підвищення визначеності професійного іміджу соціальної роботи, пов'язаний з розумінням необхідності його усвідомленого формування. Це процес, в якому бере участь безліч суб'єктів, складових не тільки внутрішнього, але і зовнішнього середовища інституту соціальної роботи (в тому числі і ЗМІ, як один з найважливіших інструментів впливу на громадську думку). У змісті професійного реального іміджу соціальної роботи присутній елемент недовіри населення до цього соціального інституту. Він не розглядається сьогодні більшістю як реальний суб'єкт допомоги. І хоча в суспільній думці відсутній елемент неповаги до цієї професії, віддається данина ретельності та працездатності її представників, ефективність соціальної роботи оцінюється невисоко. Назріла потреба в реалізації менеджерів з соціальної роботи, впровадження ефективних технологій, в яких реалізується внутрішній потенціал, ресурси системи.

Переваги позитивного іміджу очевидні: він досягається систематичною роботою з формування бажаного іміджу і корекцією реально існуючого способу.

Кожен елемент структури іміджу, впливає на уявлення людей протягом тривалого часового відрізку повинен бути заповнений самою організацією: відсутній елемент, в силу певних стереотипів, масова свідомість заповнює самостійно, створюючи тим самим бар'єр,що важко долається існуючої установки при подальшому впровадженні інформації.

Особливе значення імідж має для великих і добре відомих структур, існуючих в центрі уваги ЗМІ, на очах у громадськості. Саме такими структурами є соціальні організації, а саме установи соціального захисту населення, від іміджу яких безпосередньо залежить ступінь довіри населення не тільки організації, але і до держави.

Корекція іміджу подібних структур ведеться постійно, за допомогою впливу на громадську думку для забезпечення сприятливого поведінки громадськості щодо соціальних організацій організації.

Напрями дослідження іміджу організації

• Сформованість іміджу (образу) - (корпоративна культура).

• Оцінка окремих компонентів іміджу (мікро - і макросередовища), тобто дослідження іміджу електорату, внутрішнього іміджу, соціального іміджу, іміджу керівника та іміджу персоналу (корпоративний імідж) і т. д.;

• Ідентифікація організації (корпоративна ідентичність, корпоративна культура, корпоративний дизайн);

• Створення засобів комунікації організації (корпоративний стиль, корпоративний дизайн).

Першочерговим завданням на шляху створення іміджу є необхідність ясного і чіткого визначення пріоритетності вигляду організації (дружелюбність, строгість, консервативність, тощо). Концепція іміджу вимагає суворої диференціації залежно від груп населення.

На наступному етапі організація ідентифікується, розробляється система комунікаційних засобів: назв, слоганів, символів, логотипів, символів, кольорів. Ідентифікація компанії відображає місію, структуру, цілі і завдання.

Культура організації (корпоративна культура)

Специфічна, характерна для даного регіону система зв'язків, взаємодій і відносин, що здійснюються в рамках конкретної діяльності, способи постановки і ведення справ, потужний стратегічний інструмент, дозволяє орієнтувати підрозділи і окремих осіб на спільні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників, забезпечувати лояльність і полегшувати спілкування.

На основі результатів соціально-психологічних досліджень, проведених у даній області, були виявлені специфічні культурні цінності організації, що стосуються наступних питань:

• Призначення організації, її особа (вища якість, лідерство в галузі, інновація технологій);

• Старшинство і влада (повноваження, властиві посади або особі, повага старшинства і влади);

• Значення різних керівних посад і функцій;

• Поводження з людьми (турбота про людей і їх потреби, повага до індивідуальних прав, навчання і можливості підвищення кваліфікації, справедливість оплати праці, мотивація працівників);

• Критерії вибору на керівні і контролюючі посади;

• Організація роботи і дисципліна;

• Стиль керівництва та управління (авторитарний, консультативний, стиль співробітництва, використання комітетів і цільових груп);

• Процеси прийняття рішень (хто приймає рішення, з ким проводяться консультації);

• Поширення й обмін інформацією (інформованість співробітників про стан справ у компанії);

• Характер контактів (перевагу особистим або письмовим контактам можливість контактів з керівництвом);

• Характер соціалізації (спілкування співробітників в робочий і неробочий час, особливі умови: наприклад, окрема їдальня, і тд.);

• Шляхи вирішення конфліктів (бажання уникнути конфлікту або йти на компроміс, участь керівництва);

• Оцінка ефективності роботи (таємна або відкрита, ким проводиться, використання результатів);

• Ототожнення з організацією (лояльність і цілісність, дух єдності, емоційне забарвлення співпраці - задоволення роботи в організації).

У соціологічному аспекті корпоративний імідж реалізує теоретико-пізнавальну, описову і прогностичну, практично-перетворювальну, світоглядно і освітню функції, і його прикладні функції будуються на основі об'єктивного аналізу соціальної дійсності.

Найважливішими факторами формування концепції корпоративного іміджу, підлягають пріоритетною розробці слід вважати стратегії організації, що визначають не тільки структуру, але, фактично, роль і місце організації в соціальному континуумі. Механізм управління повинен розглядатися з точки зору ситуаційного підходу до іміджмейку.

Вивчивши природу іміджу, його принципи, закони, процеси сприйняття, необхідно визначити, як все це проявляється в реальному житті і які мінітехнології повинен освоїти соціальний працівник, щоб створити свій ефективний і гідний імідж установи.

Існує кілька технологій створення іміджу. В основі їх підрозділи конкретні завдання, які необхідно вирішувати; є технології по створенню іміджу у початківців, які не володіють в цій області серйозними знаннями; і накопичили власний досвід іміджування [168].

Поняття іміджу включає не тільки природні властивості особистості, але й спеціально напрацьовані, створені, воно пов'язане як з зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини, його психологічним типом [164, c. 270].

Різні автори, вивчаючи проблему іміджу, пропонують свої технології його створення. Наприклад, Шепель В. М. бачить логіку впровадження технології іміджу в процесі послідовно реалізованих міні-технологій з відпрацювання чотирьох системних блоків якостей, що складають в цілому привабливий імідж, а саме: візуальний ефект, комунікативна механіка, флюїдне випромінювання, риторичні прийоми. Весь процес він розбиває на шість етапів:

а) підтвердження стартових умов освоєння технології;

б) "будівництво" зовнішності;

в) комунікативна механіка;

г) "флюїдне випромінювання";

д) відпрацювання риторичних прийомів;

е) підсумковий - зведення всіх міні-технологій в одне ціле [166, c. 572].

Ліліан Браун будує свою технологію створення іміджу, враховуючи сильно зростаючу в останні двадцять років роль ЗМІ. У зв'язку з цим вона загострює увагу на таких пунктах як: зовнішній вигляд, голос, публічні виступи, спілкування з представниками преси, поява на телебаченні та підтримання форми [130, c. 496].

Виділяються такі етапи формування іміджу:

а) Зовнішній вигляд;

б) Комунікативна механіка;

в) Психологічний портрет;

г) Моральна надійність [167];

д) Аналіз та вдосконалення професіоналізму;

е) Гуманітарна освіченість;

ж) Спілкування з представниками преси;

з) Мистецтво психотехнолога;

і) Технологія особистого ортобиоза.

Зупинимося на цих етапах докладніше. Вважається, що люди судять про нас по першому враженню, яке ми виробляємо протягом перших п'яти-семи секунд знайомства. Недарма існує вислів «по одягу зустрічають». Причому поняття «одяг» має дуже широке значення: це і костюм, і макіяж, і хода, і міміка, і жести [126, c. 126].

Костюм, зачіска, аксесуари залежать від ситуації. Простий стриманий одяг дозволяє колегам бачити саме вас, а не те, що на вас вдягнено. Таким шляхом можна ненав'язливо виразити свою індивідуальність. Якщо ви впевнені в тому, що ваш одяг працює на вас і відповідає вашому образу, то можете абсолютно забути про неї, зосередившись тільки на своїй роботі [160, c. 96].

Акуратний, зі смаком одягнений, підтягнутий - такий зовнішній вигляд, доброзичливо сприймається оточуючими. Зовнішність такої людини свідчить про його повагу до оточуючих, що викликає довіру в суспільстві. Основними вимогами до одягу є її універсальність, охайність. Відчуття неохайності завжди викликає негативне почуття і свідчить про неповагу до оточуючих. А в іншому, вона повинна відповідати цілям, які соціальний працівник собі ставить.

З того, як соціальний працівник стоїть, як ходить, як тримає руки і ноги, судять про повагу або зневагу до оточуючих. Вибираючи позу, необхідно пам'ятати, що вона повинна бути коректною, природною і гармоніювати з оточенням. Професор Бердвистел досліджував акт комунікації і виявив, що вербальний компонент розмови займає 35%, а невербальний - 65% [143, c. 964].

Результати досліджень показують, що інформація про професійному образі виходить цільовою аудиторією в процесі синтезу їх почуттів приблизно в такій пропорції: зір - 75%; слух - 13%, дотик - 6%; запах - 6% [121, c. 365].

Рухи тіла відкривають багато. Вони мають власну мовчазну мову, абсолютно незалежну від того, що вимовляють вголос. «Мова тіла» повідомляє про настрій, про ставлення до оточуючих.

Жести покликані посилити значення слів, які людина хоче донести до слухача. Було проведено дослідження жестів, які застосовують залежно від соціального чи службового становища. Людина, що знаходиться на вершині службових сходів, у розмові більше використовує слова, тоді як менш освічені люди більше покладаються на жести, тобто, чим вище службове чи суспільне становище людини, тим менше вона робить жестів і різних рухів тіла [139, c. 244].

Важливу увагу потрібно звертати не тільки на манери і пози, але і на обличчя. Сучасні дослідження головного мозку з усією очевидністю свідчать про те, що риси характеру людини тісно пов'язані з фізичною будовою, і краще всього вони виражені в особі. Фізичні ознаки, що характеризують способи словесного вираження, в основному зосереджені в області рота; ознаки, пов'язані з логічними та оціночними здібностями, - в області очей і так далі [123, c. 210].

Відпрацювання комунікативної механіки. На цьому етапі необхідно навчити соціального працівника мистецтва публічних виступів, ведення переговорів та бесід, і головне, умінню правильно слухати.

Від вибору правильного слова залежить ефективність його впливу. Візьміть за правило говорити: «Я залюбки зроблю це». Вживайте переважно слова, що мають позитивне значення, тобто підкреслюють аспект надійності, старанності, сумлінності. Включайте в сформульовані вами фрази активні дієслова і уникайте вживання пасивних іменників [171].

Соціальний працівник повинен володіти технікою безпосереднього контакту, як на індивідуальному, так і на масовому рівні. Щоб промова була хорошою, використовуйте наступні рекомендації:

а) Акцентуйте важливі слова і підкоряйте їм неважливі;

б) Змінюйте тон голосу - раптове зниження або підвищення тону виділяє слово чи фразу на загальному рівні;

в) Змінюйте темп мови - це додає їй виразність;

г) Робіть паузу до і після важливих думок [151, c. 173].

До цього варто додати і важливість використання особливих інструментів - комунікаційних ефектів:

а) Ефект перших фраз - чи закріплює або коректує первісне враження в людей; у перших фразах повинна бути зосереджена цікава інформація, з елементами оригінальності, відразу приковує до себе увагу;

б) Ефект аргументації - мова повинна бути обґрунтованої, переконливої, логічної, викликає роздуми й осмислення інформації;

в) Ефект інтонацій і пауз - особливість людського сприйняття полягає в тому, що інтонації і паузи сприяють 10-15% приросту інформації, викликаючи в співрозмовників асоціації і пропозиції;

г) Ефект художньої виразності - це грамотна побудова пропозицій, правильні словонаголоси, використання метафор, гіпербол і тому подібне;

д) Ефект релаксації-гумор створює природну паузу для відпочинку людей, зближає і набудовує на доброзичливий лад;

е) Ефект порційного викиду інформації - один з дієвих риторичних прийомів підтримки уваги аудиторії. Цей ефект заснований на заздалегідь продуманий розподіл по всьому простору мови нових думок та аргументів, періодичної інтерпретації раніше сказаного [139].

Важливим доданком можна виділити моральну надійність соціального працівника. Хоча сьогодні рідше чуєш - «людина честі». Моральна людина усвідомлює необхідність дії з урахуванням критеріїв, вивірених людським досвідом. Аморальний людина знаходиться в підпорядкуванні у власних інтересів, прагнень, бажань. Його шлях - вседозволеність. Суспільству потрібен морально-надійний соціальний працівник, заклопотаний духовним самовдосконаленням. Предметом його особливої уваги повинні бути знання про людину [164].

Аналіз та вдосконалення професіоналізму (самоосвіта, семінари, виступи на конференціях). Будь-який фахівець, що працює з людьми, повинен бути талановитою особистістю [152, c. 269].

Сучасна наука в області проблем суспільства не стоїть на місці і тому соціальний працівник зобов'язаний відстежувати нововведення і пропонувати свої.

Наступним доданком виділяється гуманітарна освіченість соціальних працівників. У Ф. М. Достоєвського є висловлювання, суть якого полягає в тому, що гуманітарна розвиненість полегшує людині засвоєння будь-якої професії. Про вірність цього твердження свідчать факти, приклади з життя великих людей. Гуманістичні цінності повинні складати основу його світоглядних позицій.

Наша система освіти не завжди правильно готувала фахівців світоглядно. В її основі повинне лежати благоговіння перед особистістю, визнання неоціненності кожного життя, унікальність кожної людини на цій землі.

Недостатня затребуваність гуманітарного знання негативно позначається на розвитку людини. Наприклад, за результатами психологічних експериментів, очі японця здатні розрізняти 47 відтінків кольору, наші - 7 [124, c. 355]. Це наслідок зниження у нас рівня гуманітарного виховання.

Основні риси іміджу у разі, якщо вони не відповідають сформованим в тій або іншій культурі і епосі стандартам «краса», «надійність», «доброчесність», «загальна позитивність образу» і так далі, повинні бути скориговані під потрібний стандарт і лише після цього публічно пред'явлені суспільству [146, c. 215].

Оскільки аудиторію іміджу становлять соціальні групи, то комунікативні процеси, використовувані при створенні та зміні іміджу, є ретиальними, тобто такими процесами, при яких сигнали спрямовані на множини ймовірних адресатів. Коли аудиторію іміджу становлять великі соціальні групи, в якості каналів передачі інформації використовуються канали масової інформації (телебачення, радіо, преса). Порівнюючи масову комунікацію з міжособистісним спілкуванням. Н. Н. Богомолова [128, c. 219] вказує на такі її особливості:

а) Опосередкованість спілкування технічними засобами;

б) Соціальна спрямованість, що виявляється в тому, що кожен конкретний акт масової комунікації - «це повідомлення не для однієї конкретної людини, а для великих соціальних груп, для маси людей» [128];

в) Організований (тобто керований) і інституціональний характер;

г) Підвищена вимогливість до дотримання прийнятих у суспільстві норм спілкування;

д) «Колективний» характер комунікатора та його публічна індивідуальність» (виражається в тому, що комунікатор виступає не стільки від свого особистого імені, як від імені групи, яку він представляє);

е) Масовість, публічність, соціальна актуальність і періодичність узагальнень [143];

Наступний важливий доданок для формування іміджу полягає в тому, що кожен соціальний працівник повинен бути психотехнологом. Психотехнологія - це наука про практичне використання психологічних технік управління людьми. Психотехнологія реалізується у спілкуванні і являє собою систему взаємопов'язаних, внутрішньо мотивованих психотехнік, які спираються на аналіз спілкування та особистісного вдосконалення. Для цього необхідно володіти рядом комунікативних умінь: загальні саморепрезентаційні, соціально-перцептивні, експресивно-імпресивні і вмінням ситуативно-адекватного використання прийомів і технік самоподачі [148, c. 560].

Крім того, при створенні іміджу значущу роль відіграють чинники суб'єктності особистості: мотивація гуманістичної спрямованості, позитивна, гнучка відкрита «Я-концепція». Суб'єктність може бути зрозуміла як внутрішнє умова самоподачі «Я» у спілкуванні [148].

Зокрема, одним з комунікативних навичок є базова емпатія.

Базове визначення емпатії є у К. Роджерса. Емпатія, як її визначає К. Роджерс, - це здатність розуміти й проникати у світ іншої людини, а також передати йому це розуміння. Найглибший рівень емпатії - це «спосіб буття», коли сприймаючий суб'єкт «зливається» зі сприйманим. Так, соціальний працівник відчуває емпатійне розуміння внутрішньої системи клієнта і прагне передати це клієнту. Соціальний працівник, центрований на особистості, відчуває до клієнта емпатію. По Роджерсу, емпатія показує, що соціальний працівник відчуває внутрішній світ переживань клієнта так, як якщо б він був його власним, але ніколи не переходячи умови «як якщо б» [149, c. 256]. Соціальний працівник розуміє. Він здатний вільно переноситися у суб'єктивний світ клієнта, сприймати так само, як він сприймає, відчувати так само, як відчуває він, переживати так само, як переживає він. Для цього, як мінімум, повинна відбутися передача клієнту емпатійного розуміння і безумовно позитивної уваги соціального працівника. Безглуздо відчувати подібні почуття, якщо клієнт не буде знати про них. Тому соціальний працівник повинен передавати своє ставлення в кожному слові й дії, а клієнт повинен сприймати це як відображення прийняття і розуміння соціального працівника [158, c. 560].

Наступний етап технології відводиться особистому ортобіозу. Ортобіоз - це розумний, здоровий, раціональний спосіб життя, що складається з трьох зрізів здоров'я: фізичного, психічного, морального.

Позитивний діловий імідж тісно пов'язаний зі здоров'ям, так як у здорової і життєрадісної людини завжди більше шансів у придбанні іміджу привабливої особистості, що випромінює чарівність і доброзичливість.

Здоров'я людини впливає не тільки на самопочуття, працездатність, але і на її зовнішній вигляд, її настрій. Не можна забувати про силу краси [150, c. 325].

Дуже важливо для соціального працівника його психологічне здоров'я. Недарма з'явилася в народі приказка, що «всі хвороби від нервів». Тому на цій стадії необхідно навчитися таким методам самозаспокоєння, як раціоналізація, візуалізація і релаксація [151, c. 15].

При поданні професії в контексті оцінки та побудови її іміджу важлива оцінка змісту діяльності (функціонал, характер взаємодії з клієнтами, професійної культури та етики), характеристика членів професійної групи (освіта й компетентність), статус професіоналу на трьох рівнях: владному, соціокультурному та економічному. Кажучи про імідж соціального працівника, ми маємо на увазі і імідж соціальної служби в цілому - управління соцзахисту, установи соціального обслуговування, в рамках якого працює представник даної професійної спільноти (табл. 2.3.1).

Таблиця 2.3.1