13. Українська протосоціологічна думка

Протосоціологією звичайно називають доконтівський період у функціонуванні соціологічної думки. Цей етап можна було б назвати передісторією соціології.

Витоки ж української протосоціології сягають часів Київської Русі, про що свідчать непоодинокі пам'ятки усної та писемної творчості.

Однією з найважливіших протосоціологічних пам'яток першої половини XI ст. справедливо вважають «Руську правду» Ярослава

У дидактико-теологічному творі першого київського митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать» (XI ст.) поряд з похвалою великому князеві Володимиру, уславленням хрещення Русі спростовується твердження про існування у світі певного богообраного народу.

Низку протосоціологічних ідей містить «Повчання дітям» київського князя Володимира Мономаха (XII ст.), у якому він переконував своїх синів бути гуманними, справедливими, милосердними, обстоювати правду і справедливість, долати ненависть, злобу, чвари, уникати беззаконня. Саме в цьому вбачав князь запоруку єдності землі Руської, спокою її громадян.

Історики соціологічної думки знайшли чимало цікавих спостережень, міркувань у «Слові про Ігорів похід» (XII ст.), пройнятому передусім ідеєю об'єднання руських земель і подолання міжусобиць.

У середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв український вчений Станіслав Оріхов-ський-Роксолан (1513—1566), якого сучасники назив. Укр.. Демосфеном.

Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український вчений Григорій Сковорода (1722—1794), який науку про людину вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук. Не заперечуючи ролі й значення наукових і технічних досягнень, вважав найважливішою науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її щастя.Особливий інтерес становить його концепція спорідненої праці. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя — у вільній праці за покликанням

Генетична соціологія М. Грушевського

Соціологічні погляди Михайла Грушевського (1866-1934 pp.) формувалися під упливом класичного позитивізму та соціо­логії О. Конта, Е. Дюркгейма, етнології та психології В. Вундта й були відтворені в таких його працях: "Початки громадян­ства (генетична соціологія)", "На порозі нової України", "Хто такі українці і чого вони хочуть?" та ін.

Основні питання " генетичної соціології": що таке суспіль­ство і завдяки чому воно можливе?

У соціологічній концепції розвитку соціальності наявне теоретичне обґрунтування законів трансформації суспільства. Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, М. Грушевський вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індивідуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зу­мовлює ритм соціальної еволюції.

Основними чинниками історичного процесу є народ, народ­на маса, держава. Історична постать є продуктом епохи та середовища, людська воля обмежена й залежить від соціаль­ного оточення.

Аналізуючи великий етнологічний та історико-культурний матеріал, М. Грушевський виділяє три стадії розвитку суспільності:

1) об'єднання людей у рід, плем'я; виникнення морально-регулятивних функцій, звичаїв, традицій;

2) племінно-родова організація

3) формування класової держави,

Особливої уваги заслуговує соціологічний аналіз україн­ського етнокультурного матеріалу, проведений М. Грушевським. Учений досліджує такий значний феномен української історії, як козацтво з його куренями, сексуальною мораллю, відокремленням від родинного життя.

Б. Кістяковський та його проект соціології

За філос. поглядами був прихильником неокантіанства в його т. зв. баденському варіанті, що ґрунтувався на теорії цінностей. Виступав опонентом позитивізму і марксизму та соціально-реліг. філософії, був противником натуралістичної соціології та релятивізму в соціальних науках. Предмет соц. Кістяківський бачив у психологічному різні взаємодії індивідів, а об'єктом соціології вважав явища, що виникають лише в результаті цієї взаємодії: спільність почуттів, бажань і інші прояви феномену колективної свідомості. Всі ці явища – агрегат індивідуальних свідомостей. Тут відбуваються якісні доповнення і складається характерна ознака суспільства як складної системи. "Колективний дух" - це фундамент, на якому ґрунтується суспільне життя з її поділом на окремих осіб, їх поєднанням в стани, класи, професії, сім'ї і інші групи.

Основні категорії соціології, вважав Кістяківський, вимагають ретельної філософської критики та перевірки. Кістяковський еволюціонував від позицій соціального психологізму та тлумачення суспільства як спільності. Кістяковський запропонував три умови для досягнення науковості в соціології.

І формуванням основних понять-суспільство, держава, право, культура.

ІІ виявлення причинних відносин у соціальній сфері, розгляду проблем можливості і дійсності, необхідності і випадковості у соціальних процесах.

ІІІ проблеми цінностей у соціологічному пізнанні.

Головна робота Кістяківського "Соціальні науки і право", являла собою тонко продумане з'єднання всіх його публікацій російського періоду. Влада, по Кістяківськи, є основною ознакою суспільства, точніше, його соціальних систем, пов'язаних з виробництвом, розподілом благ і управлінням. Він ставить і послідовно вирішує ряд питань: походження (зародження) влади, її генезис, різноманіття видів і державна влада як особливий вид соціальної влади. Вихідним для Кістяківського служить теза: психологічні та соціально-психологічні явища панування і підпорядкування, які є скрізь і завжди, де є люди і відносини між ними, складають загальну підставу всякого владарювання і влади

Соціологія політики В. Липинського

В'ячеслав Липинський свої погляди з політичної соціології виклав у таких творах, як "Листи до братів-хліборобів"(ідеї відновлення гетьманату), "Теорія управління" (втрачена), у ряді програмних виступах. В історію України В. Липинський увійшов як фундатор державницької школи, за що його називають "українським Вебером".

Політика - це постійна боротьба, тому основними категоріями політичної соціології є сила, влада, воля. Щоб створювати нові форми політичного життя політик має реалізовувати принцип вільної волі. Основні тези соціології В. Липинського:

• у суспільному житті відтворюється біологічний закон нерівності й "асиметрії природного життя";

• соціальні верстви, групи та класи органічно виростають із потреб соціального життя;

• соціальні групи беруть на себе функцію організації, захисту й управління;

• народ створює державу для захисту свого права на володіння землею;

• держава потребує господаря, котрим може бути лише монарх (гетьман).

В. Липинський - автор теорії "дідичного" (спадкового) гетьманату як найкращої форми правління для України,

Між державою та суспільством існує певна взаємодія, що може набувати різних форм:

- суспільство пригнічує державу;

- держава пригнічує суспільство;

- суспільство та держава співіснують гармонійно.