58.Соціальні інститути культури. Управління культурою
Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури, соціалізації особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства (сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін). В сучасних розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності і раціональності, ефективності дії та ін. У високорозвинутих суспільствах соціальними інститутами стають і багато видів діяльності в сфері науки, медицини та ін
Інститут культури є серією культурних комплексів, що визначають найбільш важливі види людської діяльності.Соціальний інститут — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.
Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв'язків між людьми.
Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії.:
— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;
— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;
— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;
— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.
За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.
Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним).
Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально.
Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури
59.Освіта як соціальний інститут.
Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей. Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з'ясування її специфічних рис, до яких належать:
— соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;
— форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;
— групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві;
— регулятори функціонування закладів освіти і суб'єктів освітянської діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи і т. ін.);
— спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання;
— свідомо поставлені цілі;
— планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;
— певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу;
— ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;
— використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки;
— зорієнтоваяість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього.
Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).
Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності. Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій.
Організована освіта як підсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існують різні думки. Одні вчені визначальними вважають соціально-економічні чинники, матеріальне виробництво, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. Враховуючи різні погляди, можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.
Як соціальний інститут освіта виконує такі функції:
• відтворення та передання наступним поколінням соціо-культурної спадкоємності - знань і накопиченого досвіду;
• підготовки компетентних фахівців для економіки країни, форм. інтелектуального потенціалу нації;
• відтворення соціальної структури суспільства, чинника соціальних переміщень та висхідної соціальної мобільності;
• соціалізації індивідів, підготовки їх до життя в суспільстві через набуття знань і формування духовного світу, створення стартових умов для всебічного розвитку людини;
• консервації культурно-історичної самобутності народу й основи національно-етнічної самоідентифікації.
Реформування освіти за Болонськими критеріями сприятиме залученню України до процесів європейської інтеграції, фактичному визнанню нею європейського вибору
- 1.Об'єкт, предмет та метод соціології.
- 2. Взаємозв’язок соціології з соціально-гуманітарними, природничими науками
- 3. Структура і ф-ції соціології
- 2.Зв'язок соціології з соц.-гум-ми та природознавчими науками
- 4. Типи соціологічних теорій
- 5. Становлення соц знання (до XIX ст.).
- 6. О.Конт і проект нової науки - соціології.
- 7. Основні етапи розвитку соціології
- 8.Натуралістичні школи в соціології
- 10. Матеріалістична соціологія к.Маркса та неомарксизм в соціології XX ст.
- 9. Класичний період розвитку соціології (е. Дюркгейм, в. Парето, г. Зіммель, м. Вебер)
- 13. Українська протосоціологічна думка
- 12.Теорії соціальної стратифікації та мобільності п. Сорокіна.
- 11. Психологічні школи в соціології.
- 14.Конкретне соціологічне дослідження: визначення, можливості, обмеження, методи.
- 15. Програма соціологічного дослідження: функції, структура, технологія підготовки.
- 24. Визначення мети, об’єкту, предмету соц дослідження.
- 16. Опитування як метод соц досл. Сфокусоване інтерв'ю. Інтерв’ю.
- 17. Аналіз документів. Контент-аналіз.
- 18. Спостереження
- 19. Експеримент як метод конкретного соціологічного дослідження: сутність, різновиди.
- 21. Основні методи обробки соц.Інф-ції. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних.
- 22. Поняття та проблеми формування вибірки. Типи вибірки.Репрезентативність, надійність та валідність вибірки. Генеральна сукупність та вибіркова сукупність.
- 23. Ймовірнісний підхід до побудови вибірки. Однощаблевий та багатощаблевий випадковий відбір.
- 2 Особливості багатощабвідбору
- 24. Цілеспрямований підхід до побудови вибірки. Принцип типовості, принцип квот.
- 25. Поняття особистості
- 26. Основні фактори формування особистості. Соціалізація особистосі.
- 28. Соц. Статуси і ролі. Типи ролевих конфліктів.
- 29. Детермінація соціальної поведінки. Потреби та інтереси як механізми визначеності поведінки.
- 30. Соціальні відхилення. Девіантна поведінка. Соц контроль за поведінкою.
- 31. Економічна соціологія:предм., завд., стр-ра, істор., методи.
- 32. Предмет і завдання соціології праці. Соціальний аналіз організаційно-трудових відносин.
- 33. Праця і типи соціально-економічних груп. Характеристика конкретних соціально-економічних груп
- 34. Доходи: типеи соціально-економічних структур за критерієм доходів, соціальні фактори доходів, соц. Наслідки доходів,соц. Погляди на бідність і багатство.
- 35. Зайнятість в структурі соціально-економічних відносин
- 36. Безробіття та соціальна поведінка. Протиріччя соціального захисту безробіття.
- 37. Соціальна трудова мобільність
- 38. Трудовий конфлікт
- 39. Соціальні аспекти мотивації і стимулювання праці.
- 41. Соціальні страти, класи, групи
- 45. Соціальна дія і соціальна взаємодія: сутність, механізм.
- 46. Соціальні відносини: цінності як основа соціальних відносин, різновиди соціальних відносин.
- 48.Шлюб і розлучення: визначення, форми, мотивація. Криза інституту шлюбу в сучасному європейському суспільстві.
- 49. Основні напрями етносоціології.
- 50.Національно-етнічна структура суспільства.
- 51.Соціально-демографічна структура суспільства.
- 52.Демографічна криза європейських суспільств: ознаки, причини, наслідки.
- 53. Демографічна ситуація в Україні в дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 р.
- 54. Гендерна проблематика в структурі соц. Знання.
- 55.Особливості соціологічного аналізу культури.
- 56. Теорія соціокультурної динаміки п.Сорокіна. П.Сорокін про «суперкультури».
- 57. Субкультури в контексті соц.Досліджень.
- 58.Соціальні інститути культури. Управління культурою
- 60. Протиріччя в розвитку і функціонуванні освіти. Проблеми сучасної вищої освіти.
- 61.Наука як соціальний інститут
- 62. Міграція наукових кадрів: причини, структура, наслідки. Криза української науки.
- 63. Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях хх ст.
- 64.Громадська думки. Функції громадської думки. Критерії і показники соціальної зрілості.
- 65.Особливості вивчення громадської думки. Вимірюваня громадської думки: спрямованість, інтенсивність, інтеграція.
- 66. Опитування як метод соціологічного дослідження громадської думки. Досвід вивчення громадської думки в сша. Рекомендації Геллопа щодо удосконалення опитувань громадської думки
- 67.Управління громадською думкою.Пропоганда
- 68. Public relations: функції, завдання та можливості. Pr та маніпулювання громадською думкою.
- 69. Колективна поведінка: сутність, види.
- 70. Масові пристрасті: визначення, форми, етапи розвитку
- 71. Чутки: визначення, види, наслідки.
- 72.Соціальна комунікація