9. Класичний період розвитку соціології (е. Дюркгейм, в. Парето, г. Зіммель, м. Вебер)
«Соціологізм» Дюркгейма
Головна особливість концепції Дюркгейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини.
Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку.
Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”:
1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки;
2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності.
Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук.
Концепція розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда.
Проблема нормального та патологічного.
Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю.
Також вивчав самогубства. Типи:
1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом);
2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда);
3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві;
4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом
Соціологічні ідеї Парето
Федеріко Парето відомий італійський вчений. В історію соціології він увійшов як представник так званого психологізму. Специфічної особливістю його соціологічної концепції є акцент на психологічних, перш за все ірраціональних, аспектах суспільного життя: інстинктах, почуттях, емоціях тощо.
Згідно Парето, соціальна дійсність повинна досліджуватись за зразком точних та природних наук. Особливого значення він надавав емпіричній обґрунтованості соціологічного знання.
Основна праця Парето „Трактат із загальної соціології“ насичена, алгебраїчними й геометричними ілюстраціями, формулами, графіками.
Соціологія, вважав Парето, не може існувати поза досвідом.
Головним методом цієї науки, на його думку, повинен бути логіко-експериментальний метод, який добре зарекомендував себе у природничих галузях знання.
Суспільство – це не хаос нелогічних дій, не просто їхня сума, а соціальна система, яка постійно прагне рівноваги. Важливими компонентами цієї системи є так звані резидуї та деривації. Назви цих компонентів суспільства вчений запозичує з хімії та лінгвістики. В хімії резидуї – це „залишки“ або „осади“ після фільтрування, випарювання тощо. За Парето, резидуї – це фундамент людських почуттів, інстинктів, психологічних станів. Проте він вважає, що їх треба вивчати не як психічні, а як культурні факти.
Вторинними, похідними від резидуїв, виступають, на думку італійського вченого, деривації, тобто ідеологічні доктрини, теорії, уявлення тощо (у лінгвістиці дериваціями позначають похідні слова). Деривації є складовою частиною усіх людських дій (за винятком логічних). Всі вони (міфи, легенди, гасла, соціальні, етичні, теологічні теорії, політичні програми, ідеологічні концепції), особливо ідеологічна сфера, призначені маскувати справжні мотиви людських дій. Хоча деривації похідні від резидуїв, залежні від них, Парето вважав, що у соціальному житті не тільки резидуї обумовлюють деривації, а й навпаки
Вчений не визнає соціальної еволюції, прогресу суспільства. На його думку, історія людства має хвилеподібний характер.
Основні праці В. Парето: „Економіка і соціологія“ (1907), „Трактат всезагальної соціології“ (1916), „Перетворення демократії“ (1921), „Разум і суспільство“ (1936).
Формальна соціологія Г.Зіммеля
Засновник формальної соціології, представник “філософії життя”. Наполягав на протилежності законів природи і суспільства, оскільки “життя” розумілося ним як процес “творчого становлення”, невичерпний раціональними засобами і що осягається інтуїтивно. “Переживання життя” об'єктивувалося в багатообразних формах культури. “Трагедія життя” - суперечність між творчістю і застиглими формами культури.
З. вважав, що над світом конкретного буття підноситься мир ідеальних цінностей - чиста форма, що фіксує стійкі, універсальні риси соціальних явищ..
Чиста форма - це відносини індивідів ізольовані від конкретних мотивів і інших психологічних актів.
В центрі уваги соц. концепції З. знаходяться “людські взаємодії” опосередковані формами усуспільнення (культурою). З. називав соціологію “геометрією соціальної взаємодії”, представляючи її як формально-логічну суспільну теорію. Проявами людської взаємодії З. рахував підпорядкування і панування, спеціалізацію і диференціацію функцій в процесі діяльності, явища конфлікту і суперництва, утворення партій і так далі. Формами взаємодії є асоціація і дисоціація. Асоціація індивідів припускає їх права і обов'язки, тому суспільство З. розглядав як систему відносин, здатну обуславлівать обов'язку індивідів.Процесам асоціації протистоять процеси дисоціації, що виливаються в конфлікт. Вищою формою конфлікту є конфлікт між творчістю і культурою, обуславлівающий обов'язки і обмеження свободи індивіда в асоціації.
Соціологічна система М.Веббера
Макс Вебер – фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії.
Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Тому дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об*єктивний – орієнтація на інших,і суб*єктивний.
Соціальна дія – дія, суб*єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії – зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету.
Чотири типи діяльності : 1)цільораціональна дія через очікування певної поведнки, критерієм цієї діяльності є успіх; 2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху; 3)афектна – заснована на емоційному стані суб*єкта, що діє; 4)традиційна – заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленного сенсу.
- 1.Об'єкт, предмет та метод соціології.
- 2. Взаємозв’язок соціології з соціально-гуманітарними, природничими науками
- 3. Структура і ф-ції соціології
- 2.Зв'язок соціології з соц.-гум-ми та природознавчими науками
- 4. Типи соціологічних теорій
- 5. Становлення соц знання (до XIX ст.).
- 6. О.Конт і проект нової науки - соціології.
- 7. Основні етапи розвитку соціології
- 8.Натуралістичні школи в соціології
- 10. Матеріалістична соціологія к.Маркса та неомарксизм в соціології XX ст.
- 9. Класичний період розвитку соціології (е. Дюркгейм, в. Парето, г. Зіммель, м. Вебер)
- 13. Українська протосоціологічна думка
- 12.Теорії соціальної стратифікації та мобільності п. Сорокіна.
- 11. Психологічні школи в соціології.
- 14.Конкретне соціологічне дослідження: визначення, можливості, обмеження, методи.
- 15. Програма соціологічного дослідження: функції, структура, технологія підготовки.
- 24. Визначення мети, об’єкту, предмету соц дослідження.
- 16. Опитування як метод соц досл. Сфокусоване інтерв'ю. Інтерв’ю.
- 17. Аналіз документів. Контент-аналіз.
- 18. Спостереження
- 19. Експеримент як метод конкретного соціологічного дослідження: сутність, різновиди.
- 21. Основні методи обробки соц.Інф-ції. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних.
- 22. Поняття та проблеми формування вибірки. Типи вибірки.Репрезентативність, надійність та валідність вибірки. Генеральна сукупність та вибіркова сукупність.
- 23. Ймовірнісний підхід до побудови вибірки. Однощаблевий та багатощаблевий випадковий відбір.
- 2 Особливості багатощабвідбору
- 24. Цілеспрямований підхід до побудови вибірки. Принцип типовості, принцип квот.
- 25. Поняття особистості
- 26. Основні фактори формування особистості. Соціалізація особистосі.
- 28. Соц. Статуси і ролі. Типи ролевих конфліктів.
- 29. Детермінація соціальної поведінки. Потреби та інтереси як механізми визначеності поведінки.
- 30. Соціальні відхилення. Девіантна поведінка. Соц контроль за поведінкою.
- 31. Економічна соціологія:предм., завд., стр-ра, істор., методи.
- 32. Предмет і завдання соціології праці. Соціальний аналіз організаційно-трудових відносин.
- 33. Праця і типи соціально-економічних груп. Характеристика конкретних соціально-економічних груп
- 34. Доходи: типеи соціально-економічних структур за критерієм доходів, соціальні фактори доходів, соц. Наслідки доходів,соц. Погляди на бідність і багатство.
- 35. Зайнятість в структурі соціально-економічних відносин
- 36. Безробіття та соціальна поведінка. Протиріччя соціального захисту безробіття.
- 37. Соціальна трудова мобільність
- 38. Трудовий конфлікт
- 39. Соціальні аспекти мотивації і стимулювання праці.
- 41. Соціальні страти, класи, групи
- 45. Соціальна дія і соціальна взаємодія: сутність, механізм.
- 46. Соціальні відносини: цінності як основа соціальних відносин, різновиди соціальних відносин.
- 48.Шлюб і розлучення: визначення, форми, мотивація. Криза інституту шлюбу в сучасному європейському суспільстві.
- 49. Основні напрями етносоціології.
- 50.Національно-етнічна структура суспільства.
- 51.Соціально-демографічна структура суспільства.
- 52.Демографічна криза європейських суспільств: ознаки, причини, наслідки.
- 53. Демографічна ситуація в Україні в дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 р.
- 54. Гендерна проблематика в структурі соц. Знання.
- 55.Особливості соціологічного аналізу культури.
- 56. Теорія соціокультурної динаміки п.Сорокіна. П.Сорокін про «суперкультури».
- 57. Субкультури в контексті соц.Досліджень.
- 58.Соціальні інститути культури. Управління культурою
- 60. Протиріччя в розвитку і функціонуванні освіти. Проблеми сучасної вищої освіти.
- 61.Наука як соціальний інститут
- 62. Міграція наукових кадрів: причини, структура, наслідки. Криза української науки.
- 63. Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях хх ст.
- 64.Громадська думки. Функції громадської думки. Критерії і показники соціальної зрілості.
- 65.Особливості вивчення громадської думки. Вимірюваня громадської думки: спрямованість, інтенсивність, інтеграція.
- 66. Опитування як метод соціологічного дослідження громадської думки. Досвід вивчення громадської думки в сша. Рекомендації Геллопа щодо удосконалення опитувань громадської думки
- 67.Управління громадською думкою.Пропоганда
- 68. Public relations: функції, завдання та можливості. Pr та маніпулювання громадською думкою.
- 69. Колективна поведінка: сутність, види.
- 70. Масові пристрасті: визначення, форми, етапи розвитку
- 71. Чутки: визначення, види, наслідки.
- 72.Соціальна комунікація