logo
КСПП / 11_grupa_shpori_z_ekzamenu_sotsializatsiya_1

26. Групи однолітків як чинники соціалізації.

Група однолітків – це об’єднання (не обов’язково) однолітків. І.Кон класифікує групи однолітків за декількома автономними параметрами. За соціально-психологічним статусом: 1) групи приналежності, в яких людина існує реально; 2) референтні групи, на які людина в думках орієнтується і з думкою яких співвідносить свою поведінку і самооцінку. За типом лідерства: демократичні, авторитарні. За просторовою локалізацією: дворові, квартальні, функціонуючі в рамках одного закладу. За юридичним статусом: офіційні та неофіційні (неформальні). Кількісні межі групи однолітків – від 3-4 до 5 членів в дружніх групах; в приятельських – до 7-10; в асоціальних та антисоціальних- до декількох десятків.

Соціалізуючі функції групи однолітків в диячому, підлітковому і юнацькому віках (за А.Мудриком): 1.Автономізація. (група створює можливості відокремлення в соціумі). 2. Формування статевої поведінки (у групі однолітків відбувається опанування моделями поведінки з представниками своєї та протилежної статі різних вікових категорій у різних ситуаціях). 3. Сприяння самовизначенню( підлітки, юнаки прагнуть вирішити свої сумніви, утвердитись в правоті своїх висновків, свого вибору). 4. Сприяння розвитку самосвідомості (взаємостосунки у групі впливають на формування образу Я людини). 5. Сприяння самореалізації (дитина прагне реалізуватися як рівний серез рівних. ). 6. Самоствердження (сама наявність групи допомагає відчути свою потрібність комусь, упевненість в собі і своїх силах). 7.Стимул до самозміни (стимулом до самозмін може бути як характер занять в групі, так і прагнення бути схожим на її лідера).

Група однолітків істотно впливає на соціальний і особистий розвиток людини, створюючи для нього сприятливі, або несприятливі умови, стимулюючи або гальмуючи вирішення вікових завдань – розвитку самосвідомості, самовизначення, самореалізації і самоствердження.

29.Види адаптації. Соціальна адаптація як механізм соціалізації особистості.

У літературі адаптація трактується у широкому і вузькому значенні цього терміну. У широкому аспекті під адаптацією розуміють будь-які взаємодії індивіда та середовища, при яких відбувається узгодження їх структур, функцій та поведінки. Адаптація у вузькому значенні сприймається як взаємовідносини особистості з малою групою, найчастіше – виробничою чи студентською.

Існують такі види адаптації: 1. Біологічна адаптація людини: відображає спільну з усіма живими організмами її біологічну організацію. На віміну від притаманного неживому пасивному відображенню, жива система здатна до активного вибіркового відображення. Завдяки такій здатності жива система може здійснювати пристосувальну діяльність. Мотивом поведінки живого організму є потреба у відновленні рівноваги. В результаті прямої спадковості людина успадкувала від тваринних предків комплекс реакцій та інстинктів. Біологічна спадкоємна адаптація є найконсервативнішою частиною в еволюції живого. Пристосування до постійно мінливого середовища - це той бік процесу, що продукує зміни. Ця мінливість забезпечувалася впливом на спадковість результатів прижиттєвого пристосування, научіння, вироблення умовних рефлексів. До власне адаптації організму належить лише та активна частина його пристосувальної діяльності, яка у відповідь на нові зміни зовнішнього середовища викликає пристосувальну активність організму і спрямовує останню на зміну як організму, так і навколишнього світу. 2.Психологічна адаптація: з нею пов’язані так звані орієнтувальні потреби. Вони дають змогу всім живим організмам вибирати такі форми поведінки, які спияють досягненню корисної мети та уникненню негативних наслідків. Реалізація орієнтувальних потреб мотивує поведінку людини в умовах нової ситуації. Наслідком мотивації адаптивної поведінки є формування мети діяльності та програми, що включає засоби її реалізації. Сутність психологічної адаптації можна описати так: зміни в навколишньому природному чи соціальному середовищі, які стосуються конкретної людини, створюють елемент новизни ситуації. Під впливом орієнтувальних потреб здійснюється мотивація поведінки людини, форму.ться у свідомості мета і пограма поведінки. Мета поведінки – досягти адекватного оцінювання змін середовища та нової ситуації загалом. Програма поведінки передбачає вивчення та аналіз інформації про зміни, розширення для цього рівня емоційних контактів тощо.

Під час вивчення адаптації одним з актуальних питань є питання проо співвідношення адаптації і соціалізації. Під час соціалізації людина постає як об’єкт, сприймає та засвоює традиції, норми, ролі, вироблені суспільством. Соціальна адаптація – це постійний процес активного пристосування індивіда до місцевих умов нового соц.середовища. Основним способом соц. адаптації є прийняття цінностей нового соц.середовища, сформованих тут форм соц. взаємодії і навіть форм та способів придметної діяльності. Показником успішної соц. адаптації є високий соціальний статус індивіда у цьому середовищі. Показник низької соц. адаптації – переміщення індивіда від одного до іншого соц. середовища або асоціальна поведінка.