9.1.2. “Копернiканський переворот” у фiлософiї, вчинений I. Кан­том

Кант народився i провiв усе своє життя у Кенiгсберзі, що в Схiднiй Прусiї (зараз – росiйський Калiнiнград). Його дiд був шотландським емiгрантом. Мати, нiмкеня за походженням, померла, коли хлопцевi виповнилось тринадцять рокiв. Закiнчивши середню (“латинську”) школу з релiгiйним вихованням, вiн з 1740 до 1745 року навчався в унiверситетi, пiсля чого протягом дев’яти рокiв процював домашнiм вчителем. У 1775 р. він став магiстром, а згодом – приват-доцентом Кенiгсберзького унiверситету, паралельно виконуючи деякий час обов’язки бiблiотекаря, з 1770 р. i до кiнця життя Кант – професор унiверситету.

Незважаючи на досить слабке здоров’я, Кант вiдрiзнявся напруженою повсякденною iнтелектуальною працею, брав активну участь у “теоретичних баталiях” свого часу i здобув славу першого фiлософа не тiльки Нiмеччини, а й, мабуть, всього свiту.

В творчостi Канта видiляють два перiоди: докритичний (1746–1770 рр.) та критичний (бл. 1780–1800 рр.).

Протягом першого з них, викладаючи рiзнi навчальні дисциплiни (математика, фiзика, фiзична географiя, логiка, метафiзика тощо), Кант мало цiкавився суто фiлософськими темами. Найбiльш вiдомий твiр цього перiоду “Загальна природна iсторiя та теорiя неба, або Спроба витлумачити устрiй i механiчне походження Всесвiту, виходячи з принципiв Ньютона” (1755). Тут Кант виступає як оригiнальний природознавець, вiн розробляє космогонiчну гiпотезу походження Сонця i планет з первiсної пилової туманностi. Принципи системностi i розвитку визначали нетривiальнiсть цiєї гiпотези. Дотепер вона вiдома як гiпотеза Канта – Лапласа.

Першою суто фiлософською працею, якiй сам Кант надавав особливого значення, була його професорська дисертацiя “Про форму та принципи сенсибельного та iнтелiгiбельного свiтiв”. Дисертацiя частково обгрунтувала i пiдготувала наcтупнi твори критичного перiоду, сформулювала проблеми, рiшення яких здавалось Канту необхiдним в першу чергу. Кант підкреслював, що в цій праці розроблено поняття, які не будуть змінюватися далі і дозволять перевірити всі метафізичні питання.

А головним твором критичного перiоду є “Критика чистого розуму” (1781), по якiй i можна судити про сутнiсть “Копернiканського перевороту” в фiлософiї найповнiше. Тому перейдемо до розгляду цього твору.