2.3. Філософія епохи Хань

Династія Хань встановилася в Китаї у 202 році до н. е. і проіснувала понад 400 років, до 220 р. н. е. Це була монархічна (імператорська) доволі централізована форма правління, соціально-економічною основою якої залишалось рабовласництво у державному і приватному різновиді. Однак, з одного боку, протягом цього періоду спостерігалось також зростання частки великої земельної власності з використанням найманої праці збіднілих орендарів, а з іншого боку, народжувалось приватне дрібне селянське господарство. Поступово складались майже типові феодальні відносини з чіткою вертикальною структурою і зростанням ролі імператора як централізуючого елемента. Централізація об’єктивно вимагала більш-менш єдиної ідеологічної основи і такою авторитетною основою ставало конфуціанство, але з асиміляцією досягнень інших філософських шкіл, особливо даосизму й буддизму. Саме за цей час сфорувалось ортодоксальне конфуціанство, значну роль у чому відіграв Дун Чжуншу (179–104 до н. е.).

Залишаючи незмінними головні ідейні принципи конфуціанства Дун Чжуншу синтезував деякі положення інших шкіл, виключаючи тим самим можливість критичної оціки власних переконань. Так для обгрунтування порядку, в якому провідні місця в суспільстві займають імператори, сановники, чоловіки, просто старші люди, а нижчі ролі належать підлеглим, жінкам, молодшим членам сім’ї тощо, Дун Чжуншу використовував вчення натурфілософів про ян, інь та п’ять основних елементів природи (вода, вогонь, дерево, земля, метал), широко користувався поняттям дао. Та все ж ключовим для нього було поняття неба.

Шлях дао – шанування Неба й покірність його велінням. Безпосередньо ці веління сприймає державець, а далі все йде у спадному порядку: “люди прямують за державцем, державець прямує за Небом.” [26] Веління Неба не звучать, Небо просто примушує людей висловлювати його думки, Небо само не діє, воно примушує діяти людей, що підвладні йому. Правитель – “Син Неба”, на правління він отримує мандат безпосередньо від Неба. Шанобливе споглядання вищого нижчим йде у відповідності до соціальних рангів. Унизу – народ, прості люди, вони є темними (що відповідає значенню інь). Народ шанобливо споглядає чиновників, чиновник сановників, сановники князя, князь державця, а державець Небо. Усі імена, якими зовуться соціальні групи, мають ще й промовистий смисл, вони говорять про характерну якість представників групи. Народ (мінь), звучить близько до темний (мін), чиновник (ши) значить ще й “той, хто служить” (ши) і т. ін. Імена, вважає Дун Чжуншу, виникають із справжньої реальності, імена даються, щоб виразити справжність речей, справ, вчинків, а всі імена знаходяться в цілому у відповідності до помислів Неба.

Вчення Дун Чжуншу пізніше було канонізоване, так що й через багато років ми віднайдемо у текстах доби Хань багато паралалей з цим мислителем. Напр., у книзі Бань Гу (32–92) “Бо ху тун” також ідеться про світле і темне начало, про п’ять першоелементів, про те, що все відбувається за велінням Неба, що імена речей є промовистими, такими, що виражають їх сутність: “Яке значення вкладається у поняття “державець” і “підлеглий”? Цзюнь – “державець” – те ж, що й цюнь – “натовп”. Це значить, що державець збирає докупи звернені до нього серця натовпу. Чень – “підлеглий” – те ж, що й чань-цзянь – “гнучкий та міцний”. Це означає, що підлеглий, загартовуючи свою волю, стає наполегливим і непохитним… Що означає “чоловік” та “дружина”? Фу – “чоловік” – те ж, що фу – “допомогати”. Це означає, що чоловік, дотримуючись Шляху, допомогає дружині наближенню до нього. Фу – “дружина” – те ж, що фу – “поступатися”. Це означає, що дружина, згідно до обрядів, повинна покірливо поступатися.” [27]

Велике значення у історії філософії доби Хань мала творчість Ван Чуна (27–97). Він відомий зокрема виступами проти конфуціанства і деяких положень даосизму, хоч дещо з його думок має витоки саме в останньому. Так принцип природності підказаний даосизмом, однак у тлумаченні Ван Чуна набуває дещо іншого смислу. Він говорить про універсальне значення принципу природного розвитку всього сущого поза небесне зумовлення. Навіть, коли йдеться про долю, Ван Чун тлумачить її не як втручання надприродних сил, а як розвиток згідно природної закономірності. “Є три долі. – писав він. – Першу називають “долею природності”, другу – долею, залежною від обставин, третю називають “долею несприятливою”.[28] Ван Чун схиляється до того, аби вважати долю просто людською природою, набутою відпочатку і таким є порядок як для роду людського, так і для індивіда.

Значне місце у вченні Ван Чуна мало поняття життєвої енергії, яким він широко користувався для пояснення соціальних і природних процесів і яке замикав врешті-решт на “природність”: “А я стверджую, що небо знаходиться у постійному русі і випромінює життєву енергію. Все суще народжується саме через те, що небо у своєму русі випромінює життєву енергію… Рухаючись, небо не прагне породити тим самим речі, однак усі речі самі собою народжуються. Оце і є природність.”[29]

***

Наведені положення різних шкіл давньокитайської філософії підтверджують її загальну характеристику: вона була від початку соціально-політично і морально орієнтованою, переймалася питаннями управління, гармонізацією стосунків між людьми і різними станами, проблемами виховання й збереження стабільності та рівноваги у суспільстві. Вона з давніх часів базувалася на ідеях взаємодії протилежностей, наявності суперечностей, які складають суть буття природних речей і суспільних явищ. У житті китайського суспільства як минулого, так і теперішнього часу давні філософські здобутки залишаються дієвим фактором.