Філософія

Буддизм

Засновником буддизму вважається Сіддхартха Шак’ямуні (“пустельник з роду шак’їв”). Ім’я Сіддхартха, що значить “той, хто виконав своє призначення”, він отримав при народженні, прізвисько йому дали за його життя сучасники, а сам він себе назвав Буддою (від санскритського Buddha, що значить “просвітлений вищим знанням”, “осяяний істиною”. Жив він приблизно у 563–483 роки до н. е., проживши 80 років, половину з яких викладав своє вчення. Будда був, перш за все, релігійним реформатором і прихильники його вчення переконані в тому, що він з’явився на світ, аби вказати людям шлях до спасіння, до позбавлення страждань, на які приречена жива істота. Отже буддизм вже існує 2 500 років і є переважно релігією (до того ж світовою), а не філософією. Однак через деякий час після свого виникнення, особливо коли він виявив свою життєздатність і став популярним, його ідеологи подбали й про філософські підвалини. Тут ми звернемось тільки до основних положень філософської доктрини буддизму.

Одним із центральних понять цієї доктрини є дхарма, яке можна перекласти словом елемент. Буття є взаємодією деяких конечних елементів “матерії”, “духу” і “сил”^¹, що об’єднуються терміном дхарма. Тільки вони є справжніми реальностями, а будь-яке їх об’єднання – тільки ім’я певної комбінації, що немає своєї окремої сутності. Кожний з елементів (дхарм) є особливою сутністю. Елементи взаємно не проникають один в другий, хоч і можуть взаємодіяти, їх взаємодія підкорюється закону причинності. Світовий процес являє собою взаємодію 72 видів елементів (дхарм) і має тенденцію до заспокоєння і конечного згасання.

Дхарми не слід розуміти у вигляді якихось часток матеріального характеру, з яких складається світ. Вони є найдрібнішими частками свідомості, що розуміється у самому широкому смислі: від чуття до ментальних проявів вищої якості. Теоретики буддизму уявляють свідомість як безперервний потік часточок, що на мить з’являються й швидко зникають і разом складають зміст свідомості. Безперервно мінлива комбінація породжує всі відчуття, уявлення, емоції прагнення, ідеї тощо. Ці комбінації дхарм і “створюють” те, що люди називають зовнішнім світом, хоч насправді ніякої особливої реальної дійсності немає, а є тільки ілюзія її, проекція ментальних станів “назовні”. Отже, як на те пішло, то, по-серйозному, немає й страждань, від котрих буддистська релігія хоче врятувати людину, а є лише його ілюзорність, породжена хворою свідомістю. Достатньо навести порядок у свідомості, ілюзії розвіються і буде відкритий шлях до нірвани. Нірвана – то ще одне важливе поняття буддизму, що означає повну заспокоєність, згасання, а іноді й смерть. Якщо в інших релігіях, включно з тими віруваннями, що були в Індії, визнавалась наявність індивідуальної душі (напр., атман), то буддизм її не визнає, а значить не може бути й її безсмертя. Тому буддизм сповідує те, що може бути названо анатман (“не душа”). Йдеться про те, що анатман як і наше “Я” має штучний характер, і тільки умовно назване так, бо воно розділене рядом станів елементів і теж є ілюзією. Отже нірвана може бути інтерпретована як звільнення від власного “Я”, позбавлення ілюзії про існування деякого усталеного комплексу під назвою “Я”.

Буддизм, між іншим, визнає карму, але по-своєму тлумачить її. Розпад ситуативної комбінації елементів (скажімо те, що ми звемо як наше “Я”) не є припиненням зв’язку між ними. Напр., куля, що рухається, зіштовхується з іншою кулею і передає їй свій рух, хоч сама й зупиняється. Отже наслідки дій живуть, стаючи причиною подальших наслідків. Так само й 71кармічний закон: один стан є причиною наступних станів.

Хоч у буддизмі й є метафізична й онтологічна складова, все ж у центрі її уваги – людина, проблеми моралі і обґрунтування норм правильного життя, що пов’язані зі спрямованістю до нірвани. Будда обґрунтував “восьмеричний шлях” поступової трансформації психології людини:

правильні погляди – прийняття чотирьох благородних істин [ а) життя наповнене стражданнями; б) саме життя є причиною страждань; в) можна припинити страждання; г) є шлях, що веде до їх припинення];
правильні прагнення – набути в собі бажання досягти нірвани;
правильна мова – утримуватися від неправди;
правильна поведінка – уникати заподіяння шкоди іншим істотам;
правильний спосіб життя – здобувати харчі тільки чесними засобами;
правильні зусилля – здійснювати контроль за станом психіки, не припускатися егоїстичних думок;
правильний напрямок думок – не концентрувати увагу на власній персоні, тобто уникати думок типу “це – Я”, “це – Моє” тощо;
правильне зосередження – досягати стану повного відчуження від світу, його принад, бажань.

Історія буддизму довга й складна. Виник він у стародавні часи в Індії, у середні віки став світовою релігією, але вже за межами своєї батьківщини. Сьогодні він поширений у Китаї (особливо у Тибеті), Японії, Монголії, Бірмі, Цейлоні, деяких регіонах Росії. Має різні напрямки, які домінують у тих чи інших країнах. У ХХ столітті його модернізована форма (дзен-буддизм) набула популярності серед окремих шарів західних країн через тяжіння до містики, що, мабуть, відповідало світосприйняттю певних соціальних кіл у деякі кризові періоди.

Навіть з короткого огляду давньоіндійської філософії та розвитку її різних світоглядних напрямків видно, що ми маємо справу з колосальною і дуже давньою традицією обмірковування складних проблем людського перебування у світі. Від цього складається переконання про важливе місце цієї філософської традиції в історії світової філософії. Давньоіндійські школи проіснували до пізнього середньовіччя, зробили значний вплив на ідеологічний розвиток Індії. У нову й новітню історію цей вплив поширився і на західну цивілізацію. До здобутків давньоіндійської думки і сьогодні звертаються вчені, письменники, громадські й політичні діячі різних країн. З приводу проблем цієї філософської спадщини не вщухає наукова полеміка. Ідеї, що висунуті були стародавніми мислителями, переросли свій час, попередили філософські погляди наступних епох або у модернізованому вигляді отримали новий імпульс до життя.

Содержание