logo
Опорні конспекти СМК / Підручники / Соціологія МК

3.2. Програма соціологічного дослідження. Процедурний розділ

Перш ніж приступити до розроблення польо­вих документів, за допомогою яких збирають ін­формацію (анкети, протоколи спостережень, блан­ки контент-аналізу), слід поставити собі запитання (і відповідь на нього викласти у програмі): як треба проводити дослідження на цю тему? Вибір методу збору інформації залежить від предмета дослі­дження, від проблеми і гіпотези. Анкетування, нап­риклад, не має жодного сенсу у вивченні культури мовлення ведучих інформаційних програм чи дос­лідженні оперативності газетної інформації, - в обох випадках потрібний контент-аналіз. Вибрав­ши метод, треба з'ясувати, що саме соціолог буде вивчати, які саме аспекти досліджуваної проблеми, чому саме ці аспекти, а не, скажімо, думку про них досліджуваної групи?

Соціологія має справу із суспільними яви­щами, які не тільки вимірюванню, а й фіксації безпосередньо піддаються дуже важко або й не піддаються зовсім. Вульгаризатори соціології пе­рекладають розв'язання цієї проблеми на опиту­ваних, пропонуючи їм самим визначити, наприк­лад, у скільки разів у них зріс рівень економічного мислення. Або ж, навпаки, надають поверховим ознакам ваги суттєвих: якщо більшість студентів назвала якусь дисципліну найлегшою, то вона такою і є; лю­дина, яка читає шістнадцятисторінкову газету, в чотири рази активні­ше включена в систему масової комунікації, ніж та, яка читає чотири- сторінкову тощо.

Дуже часто мо­лоді соціологи, виз­начивши мету і предмет, сформу­лювавши пробле­му та гіпотезу, бе­руться одразу скла­дати анкету (люди, не надто обізнані із соціологічною методикою, вва­жають анкетуван­ня єдиним мето­дом збору інфор­мації). Якщо та­кий «соціолог» не переймається ще й правилами по­будови анкети, то справа йде дуже легко, швидко і користі від неї... ніякої

Соціолог, який дотримується наукових принципів і розраховує одержати ґрунтовні й ар­гументовані результати, дозволити собі такого примітивізму не може. Проблему він розв'язує через операціоналізацію понять - пошук со­ціальних індикаторів, які характеризують дослі­джуване явище, і розроблення методики фіксації таких індикаторів - часткових понять. Скажімо, соціолог вивчає ціннісні орієнтації в системі ЗМ1. Тоді його завдання - спочатку інтерпретувати цю теоретичну категорію («ціннісні орієнтації у системі ЗМІ»), а потім операціоналізувати її, тобто з'ясувати, як вона реалізується на рівні конкретного ставлення конкретної аудиторії до конкретних ЗМІ у конкретних умовах. У чому таке ставлення може вияви­тися? У накладах, кількості телеглядачів і радіослу­хачів, у регулярності сприймання інформації, уяв­ленні про авторитетність, інтересі до тем, мірі довіри аудиторії до конкретних ЗМІ. Ці поняття на­зивають операційними і означають вони ті явища, які безпосередньо вивчатиме дослідник.

Однак і ці явища не завжди доступні без­посередньому спостереженню і вимірюванню. Щоб говорити про них, треба визначити соціальні індика­тори, які здатні об'єктивно їх відобразити. Скажімо, про інформаційні інтереси людини можна судити, спостерігаючи за її поведінкою і фіксуючи її вчин­ки. Дюцо людина переглядає низку передач певної тематики, регулярно читає публікації преси на цю тему, то відповідний інформаційний інтерес можна вважати встановленим. Тобто потрібна сукупність різнобічних соціальних індикаторів. Крім того, використання операційних понять у польових до­кументах (анкетах, протоколах спостережень тощо) може призвести до

викривлення інформації через неоднозначне їх тлумачення. Хоча б тому, що дослідник оперує поняттями, які характеризують певну соціальну групу, а запитання анкети адресовані окремій лю­дині. Тому соціологові доводиться переводити операційні поняття на мову конкретних запитань. Замість запитання «Чи регулярно Ви читаєте газету?» ставити два: «Як часто Ви читаєте газету?» і «Як давно...» (читати раз на місяць - це теж читати регулярно). Замість запитання «Чи газета авторитет­на?» - «За що Ви цінуєте цю газету?» з відповідним переліком варіантів відповіді.

Зафіксувавши, що людина постій­но переглядає сільськогосподар­ську передачу, передчасно роби­ти висновок про те, що вона має ін­формаційний інте­рес до відповідної теми: цю передачу може вести знайо­мий чи родич гля­дача

Наступний етап, який мас бути відображений у програмі, пов'язаний із потребою якось зафіксува­ти і систематизувати одержану в ході КСД інформа­цію. Програма мас містити обґрунтування системи відношення між числами, які позначають конкретні соціальні факти, тобто між індексами. Такі системи в соціології та в інших науках називають шкалами.Якщо інформацію фіксувати не за наперед передбаченою системою, без урахування цих ш к а л, то вона виявиться непридатною для обробки. Тобто, формулюючи запитання і можливі варіанти відповіді на них, соціо­лог має передбачити, за допомогою яких шкал він оброблятиме одержану інформацію. Це ще раз переконує, що розроблення програми має передува­ти складанню польових документів і польовим дослідженням.

Величезну кількість різновидів шкал у науці поділяють на три ти­пи: найменувань, порядку та інтервальні.

Шкала найменувань відображає лише то­тожність або відмінність одиниць спостереження. Наприклад: читачі газет, радіослухачі, телеглядачі або люди, зайняті фізичною чи розумовою працею. Однак віднести одиницю спостереження до певної групи - справа не завжди легка. До прикладу, у ситу­ації, коли у шкалу «міські-сільські жителі» треба від­нести людину, яка прописана в селі, а живе і працює у місті, чи живе у місті, а на роботу їздить до села і там проводить більшість часу. В опитуванні шкалу найменувань використовують для аналізу інформа­ції, одержаної за допомогою альтернативних запитань і запитань-«меню».

Якщо соціальні індикатори можна розташувати у певному порядку наростання або спаду, тоді одержуємо шкалу порядку. Прикладом такої шкали є шкала ознаки «зацікавленість темою» (варіанти відповіді - «ціка­вить дуже», «не дуже», «майже не цікавить», «не цікавить зовсім»). У цій шкалі числа уже відіграють іншу роль. У наведеному прикладі варіантам відповіді присвоюють значення відповідно 4,3, 2, 1. Можливі випадки, коли ознакам присвоюють й інші числові значення, але завжди більшому со­ціальному індикаторові присвоюють більший числовий індекс.

Інтервальна шкала (її ще називають метричною) - своєрідний різ­новид шкали порядку. З тією відмінністю, що інтервальна шкала дає змогу зафіксувати, наскільки індикатор однієї одиниці спостереження відрізняється від індикатора іншої. Наприклад: газетна публікація обсягом до 50 газетних рядків, до 100, 101-200, 201-300, по­над 300 рядків. Або кількість років навчання: 9 ро­ків, 10-11, 13 років, 16 років, 19, більше 19. Інтер- вальну шкалу використовують для фіксації й ана­лізу інформації про вік, стаж, зарплату, час, який витрачається на конкретну діяльність, тощо.

За допомогою шкали наймену­вань та шкали по­рядку фіксують та вимірюють якісні ознаки, а за допо­могою інтерваль- ної шкали - кіль­кісні

=

Відтак можливості застосувати числа в ін- тервальній шкалі значно ширші. Тому зрозуміле бажання соціологів використовувати замість шкали порядку інтервальну шкалу. У багатьох випадках таке бажання виправдане. Адже питання «Як часто Ви читаете газету?» з варіантами відповіді «читаю кожен номер», «1-2 рази на тиждень», «кілька разів на місяць», «дуже рідко» дасть значно більше точнішої ін­формації, ніж те саме запитання з такими варіантами відповіді: «пос­тійно», «інколи», «дуже рідко», «зовсім не читаю».

Надзвичайно важливим елементом програми КСД є обгрунтуван­ня вибору і опис вибірки. Проблема вибірки не стоїть перед соціоло­гом, коли він має справу з порівняно невеликою сукупністю і проводить суцільне обстеження. Не стоїть ця проблема і перед статистиком чи де­мографом, який проводить перепис населення. Для них, навпаки, важли­во не пропустити жодної людини чи жодного документа, показника. Од­нак той же перепис населення (зауважмо, дуже дорогий) дає тільки най­головнішу інформацію про населення. Соціолог постійно потребує знач­но глибшої, ґрунтовнішої інформації і проводити такі «переписи» йому просто не до снаги, та й нема потреби.

Соціологічне дослідження, як відомо, вра­ховує соціальні закони, виходить із них. Будь-яке суспільство, навіть будь-яка соціальна група і соціальні дії членів конкретного суспільства чи соціальної групи - настільки різноманітні, що со­ціальні закони реалізуються в діяльності людей як закони-тенденції. Тобто суспільна потреба про­кладає собі дорогу через масу випадковостей, масу відхилень від закономірного шляху розвитку. Ось чому, щоб виявити закон чи правильно оцінити явище, треба враховувати всю сукупність фактів. У зв'язку з цим чи не найголовнішою методичною проблемою соціології є проблема добору одиниць спостереження: як зробити так, щоб висновки, побудовані на аналізі не всіх фактів, поширюва­лись на сукупність фактів і явищ.

Розв'язуючи цю проблему, соціологи зверну­лись до закону великих чисел, згідно з яким зако­номірності об'єктивного світу формуються і чіт­ко виявляються лише в масовому процесі й лише за достатньо великої кількості елементів сукупності. А сукупна дія великої кількості випадкових чинників - за цим законом - за певних достатньо загальних умов приводить до ре­зультату, майже не залежного від випадку. Це означає, що маючи достат­ньо велику кількість подібних елементів сукупності, можна, вивчаючи частину елементів, зробити висновок про властивості й тенденції сукупності. Головне в тому, щоб вибрати ті об'єкти, ті одиниці спостереження, які да­ють уявлення про масу собі подібних. У цьому - суть вибіркового методу.

Отже, вибірка - це добір таких одиниць спос­тереження із усієї маси, які разом дають досить точ­ну характеристику сукупності. Сукупність, яку со­ціолог досліджує і на яку хоче поширити резуль­тати дослідження, називають генеральною сукуп­ністю. Частина генеральної сукупності, яка, діб­рана за спеціальними правилами, відображає ри­си генеральної сукупності, називають вибірковою сукупністю. Часто для зручності соціологи вибір­кову сукупність називають вибіркою. Властивість вибіркової сукупності відображати риси гене­ральної називають репрезентативністю. Репре­зентативність вибірки залежить від правильності її побудови та обсягу.

Опанувавши ви­бірковий метод, соціологи жар­тують: щоб визна­чити, чи добрий борщ, не треба з'ї­дати його повну каструлю. Досить скуштувати кілька ложок. Правда, пе­ред тим добре роз­мішавши страву

Будуючи вибірку, виходять із того, наскільки високий рівень ре­презентативності вона має забезпечити. Якщо перед соціологом стоїть завдання відобразити лише загальні тенденції, без точної, до десятих відсотка, фіксації певних ознак, він створює вибірку меншого обсягу. Якщо ж потрібно забезпечити високу точність, відповідно, зростає і об­сяг вибірки. Він, однак, залежить і від можливостей кадрового, фінансо­вого забезпечення дослідження, його часових рамок тощо. Будуючи ви­бірку, соціолог враховує заданий - мінімально допустимий рівень репре­зентативності та власні фінансово-економічні можливості.

Загалом обсяг вибірки - досі дискусійне питання. Існують розра­хунки1. згідно з якими вибірка деякого обсягу дає відповідну точність одержаних результатів. А саме:

Обсяг вибірки (одиниці)

Точність результатів (у межах вказаних %)

50

20

100

14

150

11,5

200

10

300

8

500

6,3

1000

4,5

5000

2

Якщо наклад га­зети 3 000 примір­ників, то достатньо опитати 150 її чи­тачів, щоб встано­вити, яку частину аудиторії цікав­лять публікації на теми сім'ї. Один примірник газети здебільшого читає більше як одна лю­дина; відповідно, аудиторія газети завжди більша, ніж її тираж. Од­нак для того, щоб із високою точніс­тю встановити, як стать читача впли­ває на інтерес до цієї теми, треба, щоб серед опита­них було щонай­менше по 150 осіб чоловічої та жіно­чої статі, які цікав­ляться цією те­мою. Тобто загаль­на вибіркова су­купність станови­тиме вже щонай­менше 300 осіб

Тобто, якщо потрібно одержати результат із точністю до 10%, слід дослідити 200 одиниць спостереження. Якщо ж соціолога цікавить деяка частина генеральної сукупності (наприклад, пен­сіонери), то їх у вибірці має бути, за згаданого рівня репрезентативності, теж 200, а вся вибірко­ва сукупність - відповідно більшою.

Однак ці розрахунки не враховують обсягу ге­неральної сукупності. Адже з них випливає: якщо в ході опитування на курсі, на якому навчається 50 сту­дентів, опитати всіх студентів, то точність результату буде в межах 20%. До того ж, репрезентативність ви­бірки залежить від правильності її побудови: як зауважив класик практичної соціології Дж. Ґеллап, «річ не в тому, скільки опитати, а кого опитати».

Численні соціологічні дослідження свід­чать, що за правильної побудови вибірка досить репрезентативна (точність одержаного результату в межах 3-5 відсотків), якщо вона:

ДО

до

Водночас слід мати на увазі, по-перше, що рівень репрезентативності при обсязі вибірки менше ніж 100 одиниць суттєво знижується, по-друге, що при спробі встановити кореляцію (функціональну залежність між двома чи кількома змінними величина­ми) треба, щоб кожна із цих змінних була зафіксована відповідну кіль­кість разів. В іншому разі знижується рівень репрезентативності. Однак рівень репрезентативності можна вважати задовільним, якщо досліджу­вана змінна зафіксована не менше 50 разів. І ще дві особливості, переві­рені на практиці: 1. Що однорідніша генеральна сукупність, то меншою може бути вибірка. Адже численну вибірку створюють, щоб врахувати всю різноманітність одиниць вимірювання. Якщо такої різноманітності немає, то й відпадає потреба у великій вибірці. 2. Що менше відомо про генеральну сукупність, то більшою мас бути вибірка, - знову ж таки, щоб врахувати всю можливу неоднорідність генеральної сукупності.

Вибіркова сукупність може складатися різни­ми шляхами. Найперший і найпростіший - стихій­ний. Дуже економічна, оскільки не вимагає практич­но жодних зусиль для формування, стихійна вибір­ка водночас малорепрезенгативна, принаймні, її репрезентативність не піддається обґрунтуванню. Дослідження газети «Львівський залізничник» пока­зало: до редакції пишуть переважно інженерно- технічні працівники, яких серед читачів лише 21,0%. А людей, зайнятих некваліфікованою фізичною працею, серед дописувачів у п'ять разів мен­ше, ніж серед передплатників1. Отже, редакційна пошта не відображає соціально-демографічного складу читачів газети.

Не є представницьким й інтерв'ю з випадковими перехожими. Хоча б тому, що ці перехожі, зазвичай, або безробітні, або пенсіонери, або приїж­джі (бо хто ж іще буває на вулицях у робочий час!?). Тому до стихійної ви­бірки вдаються, якщо нема потреби у високій точності, а результати потріб­но мати оперативно.

Типові прикла­ди стихійної вибір­ки - редакційна пошта як об'єкт соціологічного аналізу та інтер­в'ю з випадкови­ми перехожими

Люди, які забу­ли математику, вважають, що про­порційно - це по­рівну. Пропорцій­но, насправді, - це коли більшого за­лишається настіль­ки ж більше, а меншого - на­стільки ж менше

У сучасній українській соціології найпо­ширеніша квотна вибірка. Суть її - у дотри­манні пропорцій (квот) у доборі одиниць спос­тереження. Відомо, наприклад, що в генеральній сукупності (скажімо, редакційній пошті) стіль- ки-то листів із такого району, стільки-то скарг, стільки розповідей про людей. Добір одиниць спостереження заквотною вибіркою здійс­нюють довільно, але так, щоби пропорційно було збережено відповідну кількість скарг, роз­повідей про людей, географію тощо. Якщо в редакційній пошті, ска­жімо, скарг - третина, а розповідей про людей - половина, то й у квотній вибірці має бути стільки ж (третина) скарг, а розповідей про людей - половина.

Для формування такої вибірки потрібна достатня інформація про генеральну сукупність. Якщо такої інформації бракує і її, звичайно, не враховують, то репрезентативність квотної вибірки падає на невідому для соціолога величину (бо невідомо, наскільки важливим є отой невідо­мий і не врахований показник). Загалом же репрезентативність квотної вибірки залежить від повноти представлення у квотах типотворчих параметрів генеральної сукупності. Саме ця обставина часом унеможливлює застосування квотної вибір­ки або ж призводить до суттєвого викривлення дійсності в ній.

Найвищого рівня репрезентативності вда­сться досягти, застосувавши одну з ймовірнісних вибірок1. Принцип їхньої побудови забезпечує всім елементам генеральної сукупності однакові можли­вості потрапити до вибірки. До ймовірнісних ви­бірок належать: проста, або власне ймовірнісна, систематична, серійна, районована.

Просту, або власне ймовірнісну, вибірку застосовують у великих генеральних су­купностях. Добір одиниць спостереження у її побу­дові здійснюють за правилами випадкового добору, з використанням таблиць випадкових чисел". Висо­ку репрезентативність ця вибірка забезпечує, оскіль­ки добір одиниць спостереження до неї здійснюють відповідно до закону великих чисел.

Вивчаючи став­лення до органної музики, скажімо, можна передбача­ти забезпечення різних квот - для певного віку, рівня освіти тощо. І не врахувати, що од­на з газет дуже вміло пропагує орґанну музику, і тому в орґанній залі бувають найчастіше читачі цієї газети. Невра- хування цієї типотворчої оз­наки призведе до неправильно побудованої квот­ної вибірки

Суть систематичної вибірки полягає в тому, що добір ведуть з усієї сукупності з рівними інтервалами. Цей інтервал називають кроком вибірки. Наприк­лад, з усіх мешканців села опитують щоп'ятого (крок вибірки - 5). Слід мати на увазі, що в систематичній вибірці добір ведуть зі списку усієї ге­неральної сукупності (тобто в нашому прикладі опитують щоп'ятого з усього списку мешканців села, а не їхню п'яту частину). Інакше ми мати­мемо справу не із систематичною, а зі стихійною вибіркою. Інколи недоліком систематичної та й інших видів ймовірнісної вибірки називають потребу мати повний список генеральної сукупності, що при великих сукупностях досить складно. Це не зовсім так. Скажімо, коли ми опитуємо щосотого передплатника газети і знаємо, що в поштовому відділенні № 1 є 32 передплатники, у № 2 - 47, у № 3 - 39, у № 4 - 25, у № 5 - 60, то нам потрібні списки передплатників лише в третьому і п ятому відділеннях, а в них - прізвища передплатника, який у третьому відділенні значить­ся за номером 21 (32+47=79; 100-79=21), і пе­редплатника № 57 у п'ятому відділенні (39-21=18; 18+25=43; 100-43=57; неухильне дотримання кроку в систематичній вибірці є обов'язковою умовою, яка запобігає зшіжєнню репрезентативності).

До серійної або гніздової вибірки ймовір­нісним шляхом добирають сукупності одиниць спостереження (серії або гнізда), і піддають їх су­цільному обстеженню. Саме вони, а не окремі одиниці спостереження, як у інших вибірках, представляють різні аспекти, різні складники ге­неральної сукупності.

За принципом побудови районована або стратифікована вибірка схожа на серійну. Тут генеральну сукупність теж поділяють на певні «ра­йони» (страти), всередині яких ведуть ймовірнісний добір одиниць спосте­реження. Стратифікацію проводять за певними ознаками, наявність і частка яких у генеральній сукупності відомі ще перед дослідженням. Такими ві­домими ознаками є, наприклад, частка інформаційного, художнього, гро­мадсько-політичного і т. д. мовлення в програмах радіокомпанії.

Немає жодного значення, за яким принципом скла­дено список для систематичної вибірки: алфавіт­ним, якимсь ін­шим чи взагалі випадково. Голов­не, щоб список містив усі, без ви­нятку, елементи сукупності. По- друге, досліднико­ві не завжди потрібний увесь загальний список

У ґрунтовних соціологічних дослідженнях великих генеральних сукупностей для полегшення процедур та їх зде­шевлення використовують комбіновані вибірки, які передбачають застосування принципів побудо­ви різних вибірок. Скажімо, генеральною сукуп­ністю дослідження на тему «Ефективність впливу ЗМ1 на аудиторію» є все населення України. Щоб уникнути величезних витрат на відрядження (дослідження вчені факультету журналістики Львівського університету проводили методом ін­терв'ю), методом експертного опитування було визначено три області, які здатні репрезентувати всю Україну - Львівська, Харківська і Херсонська (квотна вибірка). У кожній із цих областей було ві­дібрано щодругий район (серійна вибірка). Опиту­вання проводили у відібраних районах із певним кроком (систематична вибірка). Високу репрезента­тивність такої вибірки іарантувала тотожність одер­жаних соціально-демографічних показників із від­повідними статистичними відомостями по Україні.

Комбінована вибірка була використана і в дослідженні «Ефективність діяльності газети «Львівський залізничник» («ЛЗ»). Га­зету читали на території семи областей України, в окремих районах було буквально по кілька її передплатників. Щоб уникнути великого розкиду вибіркової сукупності й одночасно зберегти її репрезентативність, вибір­ку (вона в основі була систематичною) побудували так. У великих вуз­лових центрах, де передплатників «ЛЗ» найбільше, застосовували зви­чайну систематичну вибірку. Решту ж населених пунктів, де були перед­платники «ЛЗ», виписали в зростаючій послідовності - залежно від кіль­кості передплатників. Опитування проводили в щодругому населеному пункті з цього списку. Щоб витримати всі пропорції, крок вибірки в цій її частині відповідно було зменшено.

У будь-якому вибірковому дослідженні неможливо повністю уникнути похибки. Це, звичайно, не означає, що дослідник мусить ми­ритися з ними, нехтувати ними. Навпаки, завдання в тому, щоб похибки максимально зменшити. Тим паче, що завжди є можливість розрахувати їхнє значення, а в деяких випадках уникнути похибки.

Похибки репрезентативності поділяють на випадкові та система­тичні. Фактично неминучими у вибірковому дослідженні є похибки ви­падкові. Вони залежать від способу добору одиниць спостереження, ко­ливання ознаки в сукупності, від деяких інших чинників і призводять як до перебільшення, так і до зменшування реального значення вимірюваних змінних. Остання обставина означає, що в масових вимірюваннях випадкові похибки перекривають одна одну і тому не дуже небезпечні. Тим паче, що існують спеціальні методики їх розрахунків1. Тож завдання полягає в тому, щоб випадкова похибка не перевищувала допустимих меж. Значно небезпечніші систематичні похибки,які витікають, якщо:

Скажімо, якщо в контент-аналізі триразової газети крок добору номерів 3, то до вибірки потрап­лять номери лише за певний день, наприклад, субот­ні номери. Щоб уникнути систематичної похибки в цьому випадку, крок вибірки не має бути кратним трьом. Причина систематичної похибки - особливості систематичної вибірки. Утім систематичні похибки можливі й в інших вибірках, інших ситуаціях.

Анкетерові, який розносив анкети вдень, від­чиняли і, відповід­но, заповнювали анкету люди, які в робочий час були вдома: пенсіоне­ри, безробітні, ті, хто працює у дру­гу зміну. Ясна річ, що ці категорії на­селення не мо­жуть репрезенту­вати Генеральної сукупності

Якось анкетер мав роздати анкети у щодесятій квартирі. В одній із квартир, яка потрапила до вибірки, йому кілька разів ніхто не відчиняв. Коли за четвертим чи за п'ятим разом відчинили двері в сусідній з потрібною квартирі, анкетер по­думав: не буде великої біди, якщо анкету заповнять мешканці цієї квартири: усі ж квартири мають одна­кові шанси потрапити до вибірки. І далі, коли йому не відчиняли в потрібній квартирі, він дзвонив до сусідніх, а щоб дотриматися репрезентативності - раз до квартири ліворуч, наступний - праворуч. Причиною систематичної помилки в цьому випадку стало те, що анкетер працював лише в робочий час і порушував правила відбору одиниць спостереження.

Класичний приклад систематичної помилки - дослідження, яке провели соціологи «Літерарі Дайджест» перед президентськими вибора­ми у США в 30-х роках. Вони методом поштового анкетування опитали 10 мільйонів (!) власників телефонів й автомобілів. Результат був однознач­ний: на виборах переможе Ландон. За шість тиж­нів до цього (!) Дж. Ґеллап опублікував повідом­лення про те, що «Літерарі Дайджест» проведе та­ке дослідження і встановить перевагу Ландона з 56% голосів виборців (насправді «Літерарі Дай­джест» віддала Ландону 57% голосів) Згодом Дж. Ґеллап писав, що роблячи такий прогноз, він ні­чим не ризикував, оскільки сам розіслав 3 000 пош- тівок за адресами, аналогічними до тих, які ви­користовує редакція. Такої кількості, вважав Дж. Ґеллап, цілком достат­ньо (як бачимо, він мав рацію). Однак суть сенсації полягала в іншому: Дж. Ґеллап не тільки передбачив майбутній результат чужого опи­тування, а й заявив, шо прогноз «Літерарі Дайджест» буде непра­вильним з уваги на хибність вибірки; опитавши чотири тисячі ви­борців за своєю методикою, він стверджував, що переможе Руз­вельт1. Президентом став Рузвельт. Помилка «Літерарі Дайджест» полягала в тому, що телефон і автомобіль на той час у Америці мали лише заможні люди, тобто у формуванні вибірки було порушено принцип випадкового добору.

Отже, на відміну від випадкової, систематичної похибки можна і треба уникати. 1 робити це слід на етапі складання програми, розробля­ючи принципи вибірки і процедуру добору одиниць спостереження.

Запитання для самоконтролю

  1. Що є головною проблемою у фіксації суспільних явищ?

  2. Що таке операціоналізація понять? 5. Яке значення шкал у соціології?

    1. Наведіть приклади шкали найменувань, порядку, інтервальної шкали.

    2. Що таке вибірка?

    3. Від чого залежить обсяг вибірки?

    4. Які Ви знаєте види вибірки?

    5. Які Ви можете назвати типові причини систематичних

похибок?