Етапи конкретного соціологічного дослідження

Пшеничнюк

Етапи конкретного соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження має свою структуру, що перед­бачає послідовність дій соціолога, які дають змогу вирішити поставлену проблему. Цю послідовність дій можна визначити як етапи соціологічного дослідження. Загалом їх чотири:

1) розробка програми;

2) збір емпіричних даних (польовий етап);

3) обробка інформації;

4) аналіз та узагальнення отриманої інформації.

У програмі соціологічного дослідження формулюється проблема дослідження, визначається об'єкт і предмет, здійсню­ються розробка й інтерпретація основних понять, формуєть­ся модель реального об'єкта, що дає можливість виявити нові риси та відносини предмета дослідження, формулюються робочі гіпотези. Від того, наскільки якісно проведено по­передні процедури, залежить успіх подальшого дослідження.

Гіпотеза - це наукове припущення, що висувається для по­яснення явищ, фактів, процесів, які необхідно підтвердити чи спростувати.

Важливою складовою програми соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності.

Роблячи висновки щодо якихось явищ, соціолог має бути впевнений у тому, що його висновки характеризують усю су­купність. Ця сукупність називається генеральною сукупністю. Обстежити всі одиниці цієї сукупності досить важко й не по­трібно. Для цього в соціології існує така процедура, як вибірка.

Вибірка - це статистична процедура. Сукупність відібра­них об'єктів, на підставі яких соціолог робить висновок про генеральну сукупність, називається вибірковою сукупністю. Вибіркова сукупність має бути репрезентативною.

Репрезентативність означає, що за визначеними пара метрами склад обстежуваних повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Польовий етап означає, що дослідник переходить до збирання фактичних даних з обраної проблематики в реальних умовах.

Фактичні дані можна отримати через застосування відпо­відних методів;

- спостереження;

- аналізу документів;

- опитування;

- соціального експеримента.

Процес обробки даних соціологічного дослідження охоплює такі етапи:

а) кодування отриманої інформації;

б) уведення інформації в комп'ютер;

в) перевірка введених даних;

г) обчислення й аналіз результатів.

Аналіз даних передбачає побудову таблиць, обчислення статистичних показників, перевірку гіпотез, побудову нових ознак тощо.

Первинні дані впорядковуються різними статистич­ними методами, наприклад:

- групуванням;

- обчисленням узагальнених параметрів і коефіцієнтів;

- кореляційним.

Отримані при соціологічному дослідженні дані потребу­ють інтерпретації - перетворення соціологічної інформації з числових показників у логічну форму, тобто в конкретні характеристики об'єкта дослідження. На цьому ж етапі здійснюється формулювання практичних рекомендацій, що визначаються темою та цілями дослідження.

Завершенням соціологічного дослідження є складання звіту.

Аналіз соціологічної інформації

Аналіз отриманої під час соціологічного дослідження інформації є дуже відповідальним і важливим етапом. Аналізу передує опрацювання первинної інформації, що міститься у від­повідях анкети, протоколах спостережень тощо. У процесі об­робки первинна інформація готується для обчислення.

На етапі аналізу соціологічної інформації відбувається перевірка гіпотез, отримується нове знання.

Елементарними процедурами впорядкування даних є групування та класифікація.

Просте групування - це класифікація чи впорядкування даних за однією ознакою. Об'єднання фактів здійснюється згідно з гіпотезою за головною ознакою. Залежно від гіпотез можна згрупувати вибіркову сукупність за статтю, віком, професіями, освітою та ін.

Перехресне групування - це поєднання даних, упорядко­ваних за двома ознаками. Мета такого групування:

• з'ясувати взаємозв'язок між даними;

• здійснити взаємний контроль показників (порівняти відповіді на основне та контрольне запитання);

• визначити вплив одного показника на інший.

Завданням перехресного групування є виявлення стійких зв'язків між структурними характеристиками явища, що ви­вчається. Це дає можливість простежити, як змінюються одні ознаки у зв'язку зі зміною інших, як змінюються досліджу­вані властивості у групах, відокремлених за різними ознаками. Коли збільшення однієї ознаки веде до зростання іншої, то зв'язок між ознаками є позитивним. Зворотна залежність (збільшення однієї-зменшення іншої) свідчить про наявність негативного зв'язку.

Сталі сполучення властивостей виявляються через типологізацію, якщо така типізація здійснюється під час емпірич­ного дослідження, її називають емпіричною.

Емпірична типологізація - це пошук сталих сполучень рис соціальних об'єктів або явищ, які розглядаються відповідно до гіпотез у декількох вимірах одночасно.

Іноді типологізація здійснюється на підставі наявних теоретичних уявлень.

Теоретична типологізація - це узагальнення ознак соціаль­них явищ на основі теоретичної моделі та за обґрунтованими критеріями. Така типологізація є умовою прямої перевірки теорії через перевірку сконструйованих типів з емпіричними свідченнями відповідності чи відхилення від ідеальної моделі.

У теоретичній типології критерії ознак виявляють логіч­ним аналізом.

Аналіз отриманих у соціологічному дослідженні даних відповідно до типології передбачає:

- визначення частоти розподілу за кожним типом;

- вивчення відхилень від теоретичних моделей за певними параметрами;

- вимір інтенсивності й імовірності цих відхилень.

Одним зі способів аналізу є вторинний аналіз. Він про­водиться тоді, коли аналізують дані, отримані й оброблені іншими дослідниками.

При аналізі емпіричних даних послідовність дій соціолога така:

а) опис усієї сукупності даних у найпростішій формі, пере­вірка якості отриманої інформації;

б) скорочення кількості ознак, необхідних для остаточного аналізу. Здійснюється первинне узагальнення даних, необ­хідне для глибокого розуміння проблеми;

в) перехід до пояснення фактів через виявлення прямих і непрямих упливів на ознаки, соціальні типи, стійкі утворення;

г) спроби прогнозування розвитку процесів, подій, явищ, які вивчаються.

Городяненко

Проведення соціологічних досліджень охоплює такі послідовні, логічно і за змістом взаємопов'язані етапи:

1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію: анкети, бланка інтерв'ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та оброблення зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розроблення рекомендацій.

Створення програми починається з окреслення проблеми дослідження, тобто визначення реальних життєвих протиріч, що зумовлюють проблемну ситуацію, для вирішення якої необхідна правдива, опера­тивна, науково обґрунтована інформація. Наприклад, це можуть бути проблемні ситуації, пов'язані з праце­влаштуванням молоді, адаптацією до нових життєвих умов людей похилого віку, умовами навчання і спосо­бом життя студентської молоді, вихованням дітей у су­часних сім'ях тощо.

Соціальна проблема — суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних спільнот, груп.

Соціологія використовує різноманітні підходи до ви­значення типу соціальної проблеми, беручи за основу ме­ту дослідження, носія проблеми, масштаби її поширен­ня, час дії, глибину суперечності, що створює проблему.

Відповідно до мети виокремлюють гносеологічні (логіко-пізнавальні) і предметні проблеми. Гносеологічні проблеми спричинені нестачею інформації про стан, тен­денції функціонування соціального об'єкта. Тобто наро­дження проблеми зумовлене недостатністю знання про певні процеси, явища соціального життя. Предметні проблеми — це суперечності, зумовлені зіткненням інте­ресів соціальних спільнот, інститутів, які дестабілізують їхню життєдіяльність і стимулюють до активних дій.

За носіями виділяють такі види соціальних проб­лем: проблеми окремих соціальних груп (соціально-де­мографічних, національних, професійних, політичних та ін.); проблеми соціальних інститутів, конкретних ви­робничих підприємств, державних закладів та установ, закладів освіти, організацій тощо.

За масштабами поширеності соціальні проблеми мо­жуть бути державними, регіональними, локальними, відповідно до часу дії — нетривалими і довготривалими.

Беручи за критерій глибину суперечностей, можна виокремити однопланові (стосуються одного аспекту соціального явища, процесу);

системні (характерні для багатьох елементів соціального явища, процесу) і функ­ціональні (спричинені порушенням глибинних зв'язків і механізмі функціонування соціального явища або процесу) соціальні проблеми.

Для того щоб сформулювати соціальну проблему, необхідно на підставі аналізу документів замовника скласти уявлення про реальну проблемну ситуацію; провести розмову з керівниками і працівниками організації-замовника з метою отримання додаткової інформації щодо проблемної ситуації; проаналізувати наукову літературу, статистичні матеріали, дані інших досліджень (соціо­логічних, економічних, політологічних тощо) для оста­точного завершення інформаційного пошуку.

З'ясування проблеми дослідження є надто важли­вою справою, адже кількість помилок збільшується на всіх наступних стадіях. Потрібно розрізняти реальні й надумані (міфічні) соціальні проблеми; уникати дослі­дження вельми масштабних соціальних проблем, що може призвести до ускладнення інструментарію, непе­редбачених матеріальних і часових витрат на проведен­ня дослідження та зробить його громіздким і малоефек­тивним; прагнути до якомога точнішого, конкретнішо­го формулювання проблеми, що дасть змогу грамотно та оперативно провести соціологічне дослідження і розро­бити адекватні рекомендації.

При цьому необхідно розрізняти проблеми соціальні й наукові. Як відомо, соціальна проблема є життєвим протиріччям, яке потребує вирішення. Неможливість вирішення соціальної проблеми існуючими засобами і методами змушує вдатися до наукового пізнання. Нау­кова проблема повинна більш-менш точно відображати проблемну соціальну ситуацію. З'ясування власне науко­вої проблеми дає змогу зафіксувати, з одного боку, наяв­ність соціальної проблеми, а з іншого — відсутність або застарілість шляхів, способів її вирішення. Постановка наукової проблеми означає вихід за межі вже вивченого у сферу того, що тільки починають вивчати. Проблема до­слідження завжди передбачає свого носія — певну спіль­ноту чи групу, їх діяльність. Тому об'єктом дослідження найчастіше є те, що містить соціальне протиріччя і поро­джує проблемну ситуацію.

Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Об'єкт дослідження існує в соціальній реальності не залежно від дослідника. Предмет дослідження має штучне походження, оскільки формулюється дослідником відповідно до мети і завдань дослідження.

Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об'ємі, які необхідно дослідити.

Один і той самий соціальний об'єкт може мати багн то особливостей, якостей, сторін, які відображають певну його характеристику. Тому вибір предмета дослі­дження передбачає чітку постановку проблеми, форму­лювання мети і завдань дослідження, системний аналіз його об'єкта.

У реальному соціологічному дослідженні визначен­ня об'єкта і предмета іноді зумовлює певні труднощі. Тому програма дослідження обов'язково передбачає си­стемний аналіз об'єкта, основною метою якого є побудо­ва гіпотетичної (концептуальної) моделі об'єкта з ура­хуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внут­рішніх зв'язків. Такий аналіз об'єкта дослідження дає змогу:

— зафіксувати його складові, зовнішні та внутрішні зв'язки;

— описати механізм його функціонування і розвитку;

— встановити головні й другорядні чинники, що ви­значають цей механізм;

— конкретизувати проблемну ситуацію;

— з'ясувати предмет дослідження;

— визначити й проінтерпретувати основні поняття дослідження;

— розробити робочі гіпотези;

— виокремити категорії та одиниці аналізу.

Важливим у системному аналізі є встановлення сукупності чинників, які впливають на об'єкт і визна­чають напрями і тенденції його функціонування та роз­витку. Тому дослідник повинен виокремити та описати якнайбільше цих чинників, встановити їх значення, зв'язок, силу і специфіку впливу. Загалом чинники класифікують на загальні (характерні для всього класу подібних об'єктів), специфічні (характерні для конкре­тного об'єкта), зовнішні (знаходяться у навколишньому середовищі), внутрішні (містяться у самому об'єкті), функціональні (визначають функціональні зв'язки еле­ментів об'єкта), структурні (забезпечують спосіб зв'яз­ку елементів об'єкта), генетичні (зумовлюють похо­дження і послідовність станів об'єкта), об'єктивні (їх дія не залежить від функціонування об'єкта), суб'єктивні (залежать від функціонування об'єкта), прямі (результати їх впливу виявляються безпосередньо), опосе­редковані (результати їх впливу проявляються у взає­модії з іншими факторами), індивідуальні (пов'язані з діяльністю окремих учасників), колективні (пов'язані з (пильністю соціальної спільноти, групи, колективу).

Мета і завдання соціологічного дослідження. Перед­бачає відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на кінцевий результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різномані­тні дослідницькі процедури. Відповідно до мети соціо­логічні дослідження поділяють на теоретико-пізнавальні (спрямовані на глибше пізнання явища чи проце­су, отримання нового, різнобічного знання, вирішення соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення) і прикладні (націлені на практичне роз­в'язання чітко окреслених соціальних проблем — орга­нізаційних, управлінських, соціально-психологічних, пов'язаних з вирішенням конфліктних ситуацій тощо). Оскільки мета дослідження має узагальнений харак­тер, для її досягнення треба розробити завдання.

Завдання соціологічного дослідження — логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує по­ставлену мету і забезпечує її реалізацію.

Завдання соціологічного дослідження поділяють на головні (передбачають пошук відповідей на головне за­питання, безпосередньо пов'язане з розв'язанням поста­вленої проблеми), часткові (виникають у процесі вирі­шення головних завдань, випливають з них і також спрямовані на розв'язання проблеми) і додаткові (мо­жуть бути логічно не пов'язаними з метою дослідження, виникають у разі необхідності вирішення якихось додаткових питань, наприклад методичних).

Теоретична та емпірична інтерпретація понять. З'ясовуючи сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесів. При цьому важливе значення має не просто наявність понять, з якими працюють дослідники, виробляючи програму, а їх чітке, одностайне розуміння і використання впродовж усього дослідження. У жодному разі ні можна допустити розпливчастого формулювання, використання у різних контекстах, наявності кількох визначень, оскільки це унеможливлює зіставлення теоретичних положень з емпіричними даними, перевірку (підтвердження або спростування) розроблених гіпотез, аналіз первинних даних. Найраціональніше послуговуватися загальноприйнятими визначеннями понять, наведеними у довідниках, енциклопедіях, тлумачних слониках, підручниках, іншій спеціальній літературі. За їх відсутності варто спиратися на логіку, наукову позицію і досвід дослідника.

Завдання науковця полягає у розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концеп­ції дослідження. За необхідності використання авторсь­кого поняття слід з'ясувати: на підставі чого воно сфор­мульоване, які правила при цьому були застосовані. Да­на процедура має назву теоретична інтерпретація.

Пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного до­слідження, називають емпіричною інтерпретацією, а ви­значення поняття через фіксацію емпіричних ознак — операційним визначенням (операціоналізацією). Голов­ним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респон­дентами через свою складність, до відносно простих ем­піричних характеристик, які відображають його сут­ність і можуть бути задіяні для збирання первинної со­ціологічної інформації. Ця соціологічна процедура пе­редбачає такі послідовні операції:

— аналіз наукової літератури, пошук теоретичних визначень поняття, яке належить інтерпретувати, з'я­сування сутності, створення його цілісного образу;

— визначення якостей, характеристик поняття і си­стематизацію найважливіших ознак досліджуваного ці­лісного образу;

— вибір прямих показників для кожної з визначе­них характеристик, що дає змогу їх зафіксувати і побу­дувати так звані індикатори (найпростіші показники), які можна використати потім в інструментарії соціоло­гічного дослідження.

Наприклад, вивчаючи соціально-психологічний клі­мат у трудовому колективі, немає сенсу просити у рес­пондента дати йому оцінку, оскільки, по-перше, цей термін не дуже часто вживається у повсякденному житті колективу, а по-друге, робітники можуть не знати, як Кого оцінити. Доцільно в такому разі «розкласти» поняття «соціально-психологічний клімат» на складові, Що визначають його сутність, але є менш складними. Цими складовими є стосунки між членами колективу, між керівником і членами колективу, конфлікти, ставлення працівників до своїх обов'язків, трудового середовища, найближчого оточення тощо. Остаточним резуль­татом буде поява в анкеті питань, доступних для розумін­ня респондентів, що сприймаються однозначно і передба­чають їх щирі відповіді: «Чи задоволені Ви стосунками з товаришами по роботі? », «Як часто у Вашому колективі бувають конфліктні ситуації?» тощо.

Аналізуючи отриману інформацію, дослідник про­водить зворотну соціологічну процедуру (послідовно аналізуючи значення індикаторів, він поступово повер­тається на рівень теоретичних понять і робить висновки щодо досліджуваної проблеми). Тому рух від теорії до уточнення смислу, побудови емпіричних показників і повернення знову до теоретичного тлумачення отрима­них даних є складним пізнавальним процесом, який не можна повністю формалізувати. На цьому етапі важли­ву роль відіграють професіоналізм, досвід, загальна і професійна культура дослідника.

Вироблення і перевірка робочих гіпотез. У соціоло­гічному дослідженні гіпотезою є обґрунтоване припу­щення про структуру, механізми функціонування і роз­витку досліджуваного об'єкта. Головна її функція поля­гає в отриманні нового знання, яке збагачує уявлення про досліджувану проблему. У соціологічному дослі­дженні застосовують різноманітні види гіпотез.

За змістом виокремлюють гіпотези описові (містять припущення про фактичний стан об'єкта, його функціонування), пояснюючі (орієнтовані на встановлення при чин, чинників, що пояснюють механізми функціонування об'єкта), прогнозні (передбачають тенденції то напрями функціонування і розвитку об'єкта).

За рівнем аналізу гіпотези бувають теоретичні (існують у формі теоретичних припущень), статистичні (формулюються як система показників та індексів статистики), емпіричні (постають як операційні поняття, індекси, показники).

З огляду на завдання дослідження виокремлюють основні та другорядні гіпотези. Крім того, гіпотези бувають первинні (робочі гіпотези, висунуті в ході розроблення програми дослідження) та вторинні (висунуті замість первинних, якщо ті не підтверджуються під чаї дослідження).

Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки процесі попереднього системного аналізу досліджуваного об'єкта. Під час соціологічного дослідження вона може бути підтвердженою або спростованою. Щоб стати науковою, гіпотеза повинна відповідати вихідним принципам теорії наукового пізнання, що є дуже важ­ливим для відокремлення реалістичних і хибних гіпо­тез. Вона не повинна суперечити усталеним теоріям, до­слідженим, перевіреним і точно встановленим фактам. Трапляється, однак, що гіпотеза, суперечачи усталеним теоріям, виявляється цілком спроможною. Не менш важ­лива її доступність для перевірки у процесі соціологіч­ного дослідження.

Перевірка робочих гіпотез можлива тільки за умови, що всі поняття і терміни, за допомогою яких вона сфор­мульована, будуть теоретично та емпірично інтерпрето­вані, визначені за допомогою індикаторів і знайдуть своє місце в соціологічному інструментарії.

Розроблення стратегічного плану дослідження. Від­повідно до мети і завдань дослідження, обізнаності щодо досліджуваного об'єкта виробляють конкретну страте­гію пошуку — план соціологічного дослідження (пошу­ковий, описовий, експериментальний), який визначає послідовність, спрямованість операцій на досягнення поставленої мети.

Пошуковий план. Використовують його за відсутно­сті чіткого уявлення щодо проблеми або об'єкта дослі­дження. Головна мета цього плану полягає в націленні роботи дослідника на з'ясування проблемної ситуації, визначення контурів об'єкта дослідження, формулю­вання мети, завдання, вироблення гіпотез. Пошуковий план передбачає такі головні етапи роботи: вивчення наукової літератури, документів (допомагає скласти нагальне уявлення про досліджувану проблему); опитування експертів (сприяє доповненню й уточненню про­блеми, формулюванню первинних гіпотез); проведення спостережень (визначає проблемну ситуацію і вироб­лення гіпотез).

Описовий план. До нього вдаються, коли наукові знання дають змогу дослідникові визначити об'єкт дослі­дження, сформулювати описову гіпотезу. Мета такого плану — перевірити гіпотезу, отримати кількісно-якісні характеристики досліджуваного об'єкта. Описовий план передбачає, окрім процедур, які використовують при обробленні пошукового плану (вивчення наукової літератури, опитування експертів, проведення спостережень), застосування додаткових дослідницьких засобів (проведення соціологічного дослідження, статистичний аналіз отриманих даних).

Експериментальний план. Він є ефективним тоді, коли знань про об'єкт дослідження достатньо для форму­лювання пояснюючої гіпотези. Мета його полягає у вста­новленні механізмів функціонування і розвитку об'єкта.

Розроблення методичного плану дослідження. Мето­дична частина програми має на меті організацію і впо­рядкування методів збирання, аналізу первинної соціо­логічної інформації, опис методичних і технічних прийо­мів, які використовуватимуть для здобуття соціологічної інформації, необхідної для перевірки загальної концеп­ції дослідження. При цьому найчастіше застосовують терміни «первинна соціологічна інформація», «метод», «методика», «техніка», «процедура».

Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час соціо­логічного дослідження, які підлягають подальшому обробленню й узагальненню.

До неї належать відповіді респондентів, нотатки спо­стерігача у картках спостереження, матеріали, здобуті шляхом аналізу документів, цифровий матеріал тощо.

Метод — головний спосіб, який дослідник застосовує для збиран­ня, оброблення та аналізу даних.

Він є сукупністю правил, прийомів, а також вимог, яких необхідно дотримуватися в певній діяльності.

Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних із конкретним методом.

Важливо при цьому забезпечити логічну спорідне­ність, послідовність, взаємодоповненість використовуваних прийомів і операцій.

Техніка — сукупність спеціальних прийомів, які сприяють підвищенню надійності первинної інформації, ефективному використанню певного методу.

Вибір конкретних прийомів залежить від проблеми, що опинилася в центрі дослідження, завдань, кваліфікації учасників тощо.

Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.

Дотримання процедури дослідження є важливою умовою наукової надійності його результатів.

Розроблення робочого плану дослідження. Оскільки соціологічне дослідження охоплює значну кількість операцій, конкретних процедур, специфічних технологій, важливо, щоб усі вони були чітко визначені, детально описані, логічно взаємопов'язані. Цьому сприяє робочий план, який розробляють поряд з програмою та організа­ційно-методичним планом соціологічного дослідження. Завдання його полягає у впорядкуванні відповідно до програми основних етапів, термінів дослідження, вико­ристання матеріальних і людських ресурсів.

Робочий план передбачає такі види робіт:

— обговорення і затвердження програми та інстру­ментарію дослідження;

— затвердження проекту вибірки і схеми її коригу­вання;

— складання інструкцій для групи, яка збиратиме первинну інформацію;

— тиражування методичного матеріалу та інструмен­тарію для проведення пілотного (пробного) дослідження;

— проведення пілотного (пробного) дослідження, спрямованого на опанування методики збору первинних даних, випробування розробленого інструментарію;

— аналіз результатів пілотного (пробного) дослі­дження, внесення за його результатами коректив у про­граму, методичні документи та інструментарій;

— тиражування методичного матеріалу та інстру­ментарію для проведення масового збирання соціоло­гічної інформації;

— формування групи збирання первинної інформа­ції та проведення відповідного інструктажу;

— остаточне вирішення організаційних питань що­до проведення масового дослідження;

— проведення польового дослідження для отриман­ня первинних даних;

— складання інструкції щодо підготовки первинної інформації до оброблення (перевірка зібраного матеріа­лу, редагування, кодування тощо);

— розроблення аналітичних завдань для комп'ютера;

— введення первинної інформації до комп'ютера та її оброблення;

— побудову таблиць, проведення математичних об­числень, перевірку гіпотез, проведення математичних розрахунків із застосуванням різних видів аналізу: регресійного, факторного, кластерного тощо;

— аналіз результатів дослідження і підготовку попереднього звіту;

— обговорення попереднього звіту, його висновків і рекомендацій;

— доопрацювання і затвердження остаточного звіту про дослідження, впровадження вироблених рекомен­дацій.

Для забезпечення своєчасного виконання цих робіт робочий план також встановлює строки й осіб, відпові­дальних за проведення дослідження.

Городяненко