1. Соціологічні дослідження і суспільна практика

Суть соціологічної діяльності.

Соціологія, як і будь-яка теоретична наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоре­тичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних дослід­жень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визна­чаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на прак­тиці. Соціологічні дослідження неможна ототожнювати з економіч­ними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію неможна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом нау­ки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціоло­гічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з до­помогою нагромадження, переробки і передачі інформації, викорис­товуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякден­ного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соці­альної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних дослід­жень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціо­нування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відоб­ражені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретного знання полягає в тому, що в ньому неповторима своє­рідність суспільних явищ зв'язана з специфічними умовами місця і часу, де вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії.

Об'єктивною основою, що обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, є єдність і багатоманітність суспільного життя. Виступаючи єдиним за своєю суттю, суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від конкретних емпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню, поверхне­ву сторону соціальних об'єктів. Залишається не розкритою суть об'єктів, що перешкоджають розумінню емпіричних характеристик сус­пільних явищ як форм прояву закономірних зв'язків. Саме таке ро­зуміння дозволяє досягти конкретних соціологічних досліджень. їх підсумком виступає знання не лише законів, а й форм їх прояву в певних умовах. Конкретні дослідження починають або з вивчення теоретичних результатів, або самі включають в попередній етап, зав­данням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічні дослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування емпіричних методів пізнання, збір та обробіток фактів, даних. Специфіка конкретних соціологічних дослід­жень своєрідно проявляється в сфері наукового управління. Спільна реалізація соціальних проблем на початку виводиться з теорії на ос­нові знань необхідних зв'язків суспільних явищ. Звичайно, такий висновок ще не дає готового рішення, на основі спеціальних соціо­логічних теорій розкриваються лише найсуттєвіші властивості соці­альних систем.

Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребами соці­альної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспіль­ство у новому ключі. Починаючи з 90-х років, відповідно зі змінами умов, посилено розроблялась методологія, методика та техніка кон­кретно-соціологічних досліджень. Для використання їх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попереднього історично­го розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою сут­тєво відрізняються від емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх, поверхових зв'язків соціальних явищ. На відміну від емпіричних досліджень конкретні дослідження дозволяють одержати повне і всебічне знання, в якому зовнішні характеристики соціальних процесів зрозумілі як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожні теоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальних законів в їх «чистому вигляді». Конкретні емпіричні дослідження відрізняються від засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації що застосовуються в практиці наукового і соціального управління Аналіз показує, якщо в управлінні соціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворення інформації, то в системі наукового управління суспільством основним засобом вироблення управлінських рішень виступають конкреції соціологічні дослідження. В науковому управлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують дві функції пізнавальну і управлінську.

Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської — у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації. Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації. Проте, суб'єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знає їх віддалених наслідків. Лише конкретні соціологічні дослідження через гносеологічну специфіку дозволяють суб'єкту со­ціального управління встановлювати зв'язок конкретної соціальної політики з загальною перспективою історичного процесу, з найвіддаленішою метою перетворюючої діяльності у людей.

Конкретні соціологічні дослідження і є найефективніший метод формування, ви­роблення управлінських рішень в науковому управлінні соціальними процесами. І все ж така інформація має рід суттєвих недоліків. По-перше, інформація не відображає сукупності соціальних факторів, що стосуються життєдіяльності колективу. Адже, сюди належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, а й, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу (а як без них визначити реальне ставлення працівників до праці?). По-друге, інформація мо­же відображати, наприклад, лише думку керівників на ту чи іншу проблему (зокрема причини порушення трудової дисципліни), але це не спільна, «середня» думка всіх працівників. По-третє, не завжди інформація, що є, наприклад, в документах адміністрації, рішеннях інших громадських об'єднань та ін., достовірна, об'єктивна. Очевид­но, що лише в сукупності та соціальна інформація, що є традиційно в кожному трудовому колективі, і інформація, що одержана з допо­могою соціологічних досліджень, допоможуть знайти найоптимальніші шляхи і методи соціального управління.

В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень.

Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті є туманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотез (наприклад, керівництво підприємства бажає знати, як «поведуть себе» працівники, якщо підприємство з державного тран­сформується в акціонерне). Розвідкове дослідження передбачає ос­новні стадії:

а) складаються по можливості повні бібліографії, потім вивчаються джерела та література: б) проводяться бесіди з компе­тентними особами, а саме спеціалістами, які працюють над аналогіч­ними проблемами, і практиками, які зайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету. Треба перекона­тися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проб­леми, що не упущено щось важливе. Бесіди з практиками також мають певну мету: пошук додаткової інформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю. Перша лю­дина, з якою маємо поговорити — представник громадського контро­лю. І перше питання: хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідом організації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способами контролю та ін. Далі. Проведення інтерв'ю — пошук надійних документальних відо­мостей, даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. І потім — проекти первинних гіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. Треба створити атмосферу відвертої розмо­ви. Іноді корисно зняти особисту відповідальність співрозмовника при ставленні питань. Не питати прямо: «Які фактори впливають на такий-то процес?» Ті ж питання побічно: «Дехто вважає..» та ін., і потім вислухати, з'ясувати думку співрозмовника. У його відповідях часто виявляються, з'ясовуються нові або висловлені кимось думки, оригінальні контраргументи. Дуже небезпечно удавати себе неком­петентним у питанні через бажання одержати нову інформацію. В таких випадках співрозмовник обмежується загальними тривіальни­ми міркуваннями і мета не досягається. Завершальна стадія розвідкового дослідження ставить метою виявити поведінку новаків, які працюють на об'єкті. Новачки гостро підмічають ті особливості, які непомітні старожилам. Важливо звертати увагу на можливі конфлік­тні і незвичайні ситуації, що найрельєфніше характеризують нор­мальні умови діяльності. Інтересні перехідні стадії об'єкту в момент реконструкції, здійснення соціальних і економічних експериментів, бурхливого розвитку, коли аналіз соціальних явищ вкрай необхід­ний для прийняття правильних рішень. Розвідкове дослідження за­вершується чітким формулюванням, викладом проблеми, визначен­ням мети, завдань їх вивчення і формулюванням основних гіпотез.

Описове дослідження передбачає систематичний якісно-кількісний опис об'єкту. Наприклад, керівник в принципі знає, які особливості здійснення дисциплінарної практики, але його цікавлять причини по­рушень дисципліни в якомусь конкретному колективі, склад поруш­ників, можливості виникнення страйку тощо. Збирання інформації здійснюється на основі або монографічного, або вибіркового дослід­ження. Опис, як і будь-який інший тип дослідження, не може бути чисто фактуальним, без всяких методологічних передумов. Величезну роль тут відіграє обґрунтованість групування емпіричного матеріалу Нерідко до описових досліджень висуваються претензії у зв'язку з тим, що вони не розкривають причинно-наслідкових зв'язків або дають тривіальні результати. Проте, що відомо на рівні здорового сенсу, ще не є науково доведене. Описове дослідження допомагає упорядкуванню відомих фактів, встановленню співвідносин між ни­ми — іноді кількісно. Описові дослідження повністю мають наукову цінність, якщо вони забезпечують досить повне і чітке описування соціального об'єкту без залежності від того, що результати дослідження не відповідають на питання про причинно-наслідкові зв'язки об'єкту. Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосуються структури об'єкта.

Експериментальне дослідження. Найважливішою умовою його реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається і вирішується, дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові залежності у розвитку тих чи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. Мета дослідження — встановлення функціональних зв'язків в соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту — пошук управлінських рішень.

В реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один з трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні поєднуються всі три.

Структурно процес будь якого соціологічного дослідження ділиться на етапи: а) розробку програм досліджень; б) збирання емпіричного матеріалу; в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні); г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Інформація в системі управління

Важливе значення мають спеціальні теорії, що розглядають закономірності соціального розвитку суспільства. Соціологіч­ні теорії дають наукові відповіді на витікаючі актуальні проблеми сучасності. Емпіричні соціологічні дослідження, що розвиваються у тісному зв'язку з соціологічними теоріями, беруть активну участь у науковому пізнанні закономірностей розвитку, забезпечують приріст нових емпірично обґрунтованих знань про справжні шляхи виявлен­ня нових фактів і тенденцій змін окремих сфер життя суспільства. Таку роль відіграють багаточисельні галузеві соціології, що узагаль­нюють величезну масу інформації про конкретні соціальні явища, події і процеси суспільного життя.

Емпіричні соціологічні дослідження виконують пізнавальні фун­кції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях емпіричні досліджен­ня створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Соціологічна інформація має властивості: по-перше, всебічно і глибоко характеризує і аналізує соціальний процес, досягає макси­мальної адекватності пізнання завдяки репрезентованості, стійкості і достовірності; забезпечує порівняно точні і конкретні відомості при досягненні об'єктивних і суб'єктивних параметрів пізнання. По-дру­ге, теоретичну, що дозволяє виявити нові закономірності і тенденції і тим самим істотно збагатити соціологічну теорію. Особливо це сто­сується повторних емпіричних досліджень, що здійснюються за спів-ставними методиками.

Практична функція соціології тісно зв'язана з пізнавальною. Єд­ність теорії і практики — характерна риса соціології. Розкриваючи закономірності розвитку різних сфер суспільства, соціологічні дос­лідження дають конкретну інформацію, необхідну для здійснення справжнього соціального контролю над соціальними процесами. Практична функція соціології відображає, насамперед, висунення на­уково аргументованих прогнозів розвитку суспільства. Соціологічні теорії дозволяють передбачити віддалені перспективи соціального розвитку. Особливість соціологічного прогнозу полягає в цілісності, що дає можливість визначити тенденції розвитку суспільства. Прик­ладна соціологія, зв'язуючи теорію з дійсністю, безпосередньо об­ґрунтовує практичні рекомендації для складання планів соціального розвитку та ін. Велике практичне значення мають дослідження ком­плексних соціальних проблем, які дають можливість створити ціліс­ну картину майбутнього розвитку основних сфер життя суспільства, передбачити можливі негативні наслідки, накреслити шляхи і засоби оптимального управління соціальними процесами. Формування соці­ологічного прогнозу вимагає з'ясування стійких тенденцій розвитку явищ, передбачає повторні дослідження тощо. В соціальному прог­нозуванні важливу роль відіграють соціологічні теорії розвитку різ­них сфер суспільства. їх створення дозволяє сконцентрувати велику масу інформації стосовно широкого кола соціальних явищ і розкрити закономірності їх розвитку. Соціологічні теорії служать надійною базою обґрунтування моделей, що прогнозуються і що стосуються окремих соціальних процесів і явищ. Відповідно специфіки соціологіч­них досліджень практичні рекомендації, що висуваються соціоло­гами, стосуються двох груп соціальних факторів: об'єктивних і суб'єк­тивних. Об'єктивні фактори: умови, ритм, а також конкретні: умови праці, побуту і реальна поведінка суб'єкта в таких умовах. Вивчаючи їх вплив на систему соціальних відносин, соціолог опирається на кон­кретну інформацію, здобуту в процесі дослідження, і визначає тен­денції їх дальшого розвитку. Суб'єктивні явища, аспекти: мотиви, мета, наміри, установки, інтереси, ціннісні орієнтації, суспільна, громадська думка тощо. Досліджуючи їх взаємозв'язок з нормами і цінностями соціальних спільностей, груп, встановлюється ступінь від­хилення і розробляються засоби удосконалення міжособових, міжспільнісних відносин.

Одним з важливих елементів соціальної і політичної системи сус­пільства є засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно та ін.). їх соціальна роль зв'язана, насамперед, з розвитком свідомос­ті мас, кожної особи. Система засобів масової інформації — соціаль­ний інститут, що забезпечує збирання, опрацювання і розподіл ін­формації в масовому масштабі, на основі закономірностей, панівних в суспільстві. Діяльність засобів масової інформації полягає в забез­печенні обміну соціальною інформацією між великими групами лю­дей в межах соціального мікросередовища з допомогою соціальних організацій і об'єднань, а також технічних засобів збирання, опра­цювання і поширення інформації. Предметом соціології засобів ма­сової інформації виступають закономірності духовного їх впливу на формування свідомості і соціальної поведінки людей. Ефективність засобів масової інформації визначається ступенем їх впливу на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя сус­пільства і співвідносинами між метою їх пропаганди або окремими виступами і фактичним її досягненням. Діють загальні специфічні критерії ефективності пропаганди, засобів масової інформації. В діяльності засобів масової інформації відображаються зв'язки і взаємозалежності не тільки системи масового спілкування, але й всього суспільства.

В процесі демократизації суспільного життя в Україні зростає роль суспільної, громадської думки. Суспільна, громадська думка своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якоїсь соціальної спільності людей, зв'язаних спільністю інтересів, в яких фіксується їх ставлення до подій або явищ суспільного життя, до діяльності політичних партій, устанеш і особистостей.

Суспільна думка виражається у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється в схваленні або осудженні дій тих або іншим соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь групи людей. Суспільна думка складається в результаті цілеспрямованого виливу на маси політичних організації, установ і стихійно — на о< інші практичного життєвого досвіду, традиції, звичаїв тощо.

Тому-то, в суспільній думці виявляються не лише різні інтереси, але й неоднаковий ступінь їх усвідомлення. При співпадінні корін­них інтересів в суспільній думці відображаються найрізноманітніші специфічні інтереси і потреби — національні, професійні, духовні та ін. Знання структури або інші міркування, що визначають ті або інші міркування і оцінки соціальних спільностей, стають об'єктивно не­обхідною передумовою для вироблення і реалізації різних проектів та планів в процесі прискорення соціально-економічного розвитку і демократизації політичного життя України. Соціальна суть суспіль­ної думки полягає в тому, що сприяє зосередженню думки, почуттів і дій людей на певній дійсності, дає їй оцінку, що є вихідною базою для зміни або збереження певного фрагменту суспільного життя. Суспільна думка, що формується соціальною спільністю людей, ві­дображає інтереси окремих груп особистостей. Тому-то виразником суспільної думки може бути будь-який громадянин, будь-яка соці­альна спільність людей, якщо їх публічно висловлена думка відобра­жає ставлення якоїсь соціальної спільності, народу, нації і актуальні проблеми дійсності. Процес відображення суспільної думки — це вис­ловлення її, надання гласності багатьом індивідуальним думкам з ак­туальних проблем дійсності або безпосередньо (через форми пред­ставницької демократії).

Існує три види відображення суспільної думки:

по-перше, стихій­но висловлена суспільна думка;

по-друге, висловлена суспільна дум­ка з ініціативи державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, що звертаються безпосередньо до мас за їх по­бажаннями, пропозиціями, думками тощо (всенародне обговорення проектів законів, обговорення в пресі якихось актуальних проблем та ін.),

по-третє, висловлення суспільної думки в процесі спеціальних соціологічних досліджень (опитів). Важливо, що суспільна думка мо­же висловлюватись, функціонувати нібито на двох рівнях: на рівні словесному (вербальна поведінка), коли якась оцінка зовнішньо сприй­мається більшістю, великими масами, але не веде до конкретних дій, і на рівні діловитості. Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно з усвідомленою оцінкою. Очевидно, перехід суспіль­ної думки від відображення до реалізації зв'язан з процесом її об'єк­тивності в системі соціальних норм, соціального регулювання і кон­тролю. В такому процесі і виникає зв'язок суспільної думки і суспільних відносин, які мають нормативи і оцінки. Суспільна дум­ка—в діючому стані стає елементом суспільних відносин.