4.5. Прогнозування соціальних явищ і процесів

Динамізм соціально-політичних, економічних, нау­ково-технічних, ідеологічних та інших змін надає нау­ковому передбаченню майбутнього винятково важли­вого, часто глобального значення. Без прогнозування явищ і процесів, передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково обґрунтоване управління, вироб­лення і прийняття ефективних управлінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і супереч­ностей суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення, надійний соціальний прогноз — важливі завдання соціології.

Методологічні основи передбачення майбутнього

Розгляд фахівцями прогнозів часто пов'язаний із труднощами, спричиненими недостатньою визначеніс­тю термінології цього порівняно нового напряму науко­вих досліджень. У різних галузях знань існують понят­тя, якими позначають певні судження про майбутнє: «пророцтво», «віщування», «передбачення», «прогно­зування», «футурологія» та ін. Часто їх вживають як синоніми, іноді в кожне з них вкладають різний зміст, що породжує термінологічні дискусії.

Загальним і таким, що інтегрує всі різновиди одержан­ня інформації про майбутнє, є поняття «передбачення».

Передбачення — обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню.

Передбачення може бути науковим і ненауковим. Наукове передбачення ґрунтується на пізнанні законо­мірностей розвитку природи, суспільства, мислення, використанні наукових методів дослідження. Ненауко­ве передбачення не застосовує спеціальних наукових до­сліджень і ґрунтується на передчуттях людини про май­бутнє за допомогою підсвідомості (інтуїтивне); життєво­му досвіді і пов'язаних з ним аналогіях, прикметах (буденне); на віруванні в надприродні сили, що визначають майбутнє (міфологічне, релігійне).

Однією з форм наукового передбачення є прогнозу­вання — процес вироблення прогнозів (імовірних су­джень про стан певного явища в майбутньому).

У вузькому значенні прогноз — це спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку певних про­цесів, явищ, переважно з кількісними оцінками. Про­гнозування, на відміну від пророкування, не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього, йому властива ймовірнісність. На відміну від прогнозування пророку­вання — це твердження про майбутнє, якому не влас­тива ймовірнісність, воно претендує на абсолютну до­стовірність.

Прогноз є невід'ємною функцією науки, завершаль­ним етапом наукового дослідження, причому, на думку багатьох вчених, обов'язковим, якщо це стосується роз­витку теорії. Вдосконалення науки відбувається з поси­ленням її прогностичної функції.

Прогнозування має також велике прикладне значен­ня. Воно сприяє вибору оптимального варіанта при об­ґрунтуванні плану, програми, проекту, управлінського рішення. Завдяки цьому соціальне прогнозування в ос­танні десятиліття набуло безпрецедентних масштабів, відіграє важливу роль у процесах управління.

Різноманітною проблематикою, пов'язаною і з прог­нозуванням, займається прогностика — наука, що до­сліджує закони і способи прогнозування, розробляє проблеми гносеології та логіки прогнозування, типоло­гії прогнозів, методи і спеціальні методологічні пробле­ми прогнозування з метою підвищення обґрунтованості прогнозів. У структурі прогностики розвиваються окре­мі теорії прогнозування.

Поняття «прогностика» і «прогнозування» часто не­виправдано вживають як синоніми, ототожнюють. Ін­коли прогностику трактують дуже широко, вважаючи, що вона охоплює не тільки теорію передбачення, а й сам процес прогнозування.

У середині XX ст. німецький соціолог О. Флехтгейм, який емігрував до США, у своїх студіях про майбутнє почав використовувати поняття «футурологія», витлу­мачуючи його як філософію майбутнього. У 60-ті роки у зв'язку з «бумом прогнозів» на Заході утвердилося розуміння футурології як науки про майбутнє, предмет дослідження якої — перспективи розвитку всіх явищ, на відміну від інших дисциплін, які досліджують сучасне і минуле. Згодом поняття «футурологія» почали трактувати і як соціальне прогнозування, а прогности­ку — як науку про закони прогнозування.

Із системного погляду футурологія (лат. — майбутнє) — комплексна дисципліна, що ґрунтується на даних різноманітних галузей знань у передбаченні майбутнього. Важливою проблемою методології прогно­зування є виявлення чинників, які детермінують май­бутнє. Майбутнє — стан явищ, процесів, який випливає з сучасного і має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у вигляді нових елемен­тів. Однак визначити їх майбутнє можна тільки на під­ставі законів розвитку певних об'єктів. Закони поста­ють як зв'язки між явищами, які за певних умов діють незмінно, постійно і відповідним чином. Отже, соціаль­ні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх роз­витку є носіями інформації про майбутнє.

Одним з найзагальніших та універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (причин­ної) залежності. Враховуючи його основну ознаку (при­чина обов'язково зумовлює наслідок) та з'ясовуючи са­мі причини, можна передбачити і їх наслідки. Більше того, якщо певні наслідки небажані, можна спробувати уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Звичайно, не для всіх законів існує кількісний, матема­тичний вираз.

Важливе значення для прогнозування мають ритмо-циклічні закономірні зв'язки явищ. Циклічний розви­ток у суспільному житті простежується значно слабше, ніж у неорганічній природі чи в біосфері. Циклічність піддається кількісним вимірам, що дає змогу прогнозу­вати тенденції суспільного розвитку.

Системна структура явищ також є об'єктивною ос­новою передбачення. Знаючи характерні ознаки, функ­ції залежних між собою елементів явища як системи, можна передбачити і стан явища загалом.

Особливою методологічною проблемою передбачен­ня майбутнього є з'ясування відповідних властивостей психіки. Вони закорінені у психофізіологічній еволюції вищих тварин і людини. Психіка не тільки відображає дійсність, а й проникає в майбутнє. Адже передбачення хоча б найближчої перспективи потрібне кожній живій істоті, наділеній психікою, навіть для елементарних дій. Подібну властивість психіки називають «випереджаючим відображенням», «моделлю потрібного майбу­тнього». Таке передбачення виявляється як на безумов­но-рефлекторному (інстинктивному), так і на умовно-ре­флекторному рівнях психіки. Отже, здатність психіки випереджати події навколишнього світу є однією з най­ефективніших форм пристосування до середовища.

Основою прогнозування майбутнього, випереджаючо­го відображення, є досвід минулого. Він накопичується нервовою системою завдяки властивості нервової ткани­ни «записувати» минулі події. А повторюваність, циклі­чність подій створюють об'єктивні умови для передба­чення майбутнього.

Оцінка людьми перспектив розвитку явищ, процесів на основі попереднього досвіду за аналогією з уже відо­мими подібними явищами і процесами є одним з основ­них джерел інформації про майбутнє. Іншим джерелом передбачення є екстраполяція — умовне продовження в майбутньому тенденцій, закономірності розвитку яких у минулому і нині достатньо відомі. Ще одним шляхом одержання інформації про майбутнє є моделю­вання майбутнього стану певного явища, процесу з ура­хуванням очікуваних або бажаних змін тих чи інших умов, перспективи розвитку яких достатньо відомі.

Хоча соціальний детермінізм має ймовірнісний ха­рактер, це не стає на заваді передбаченню суспільного розвитку. Саме вірогідний підхід до передбачення є осо­бливістю і методичною основою соціального прогнозу­вання, яке почало динамічно розвиватися тільки після усвідомлення того, що продуктивним є не відгадування конкретних ознак майбутнього, а вироблення ймовірно­го спектра перспектив його розвитку.

Прогнози типологізують за різноманітними критері­ями: залежно від об'єкта, часу, на який прогнозується об'єкт; цілей; методів прогнозування та ін.

Найзагальнішим є поділ прогнозів на природничо-наукові та соціальні. Особливістю природничо-наукових прогнозів є те, що об'єкти прогнозування неможливо або майже неможливо змінити шляхом соціального управління, за допомогою програм, проектів, планів, ор­ганізаційних рішень. Людина прагне передбачити природні явища, щоб заздалегідь пристосуватися до них.

Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення.

Між природничо-науковими і соціальними прогно­зами не існує жорсткої межі. Люди вже навчились пев­ною мірою цілеспрямовано впливати на явища приро­ди, все тіснішими стають зв'язки між природничими і суспільними науками.

Залежно від часу, на який розраховане прогнозуван­ня, розрізняють поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові й наддовгострокові прогнози.

Залежно від мети прогнози поділяються на пошуко­ві та нормативні.

Пошуковий прогноз — це передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які переважали у минулому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенде­нції, спричинити самоздійснення чи самозруйнування прогнозу.

Пошуковий прогноз з'ясовує те, що найімовірніше відбудеться за збереження існуючих тенденцій. Відпо­відь при цьому дається не однозначна, а у формі певної пікали ймовірності.

Нормативний прогноз — передбачення бажаного стану явищ на основі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей.

У процесі його вироблення триває пошук відповіді на запитання: як досягти бажаного. Нормативними мо­жуть бути тільки соціальні прогнози. Нормативне про­гнозування схоже на планування, проектні розробки, але не тотожне їм.

Методи соціологічного прогнозування

З огляду на джерела інформації про майбутнє існу­ють три основні способи вироблення соціальних прогно­зів. Перший — опитування населення й експертів. Осо­бливо велике значення мають оцінки експертів — фахівців, готових більш-менш об'єктивно і професійно оці­нювати стан і перспективи певного явища або процесу. Другий спосіб — екстраполяція в майбутнє тенденцій, закономірності яких в минулому і в певний конкретний мас добре відомі. При цьому широко використовують можливості математики й обчислювальної техніки. І, нарешті, моделювання стану об'єкта на момент його дослідження у вигляді, сприятливому для прогностичних ііисновків, побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням імовірних і бажаних змін прогнозовано­го явища.

У соціальному прогнозуванні найчастіше викорис­товують такі методи, процедури і прийоми як опитуван­ня експертів; опитування населення; моделювання; прогнозний сценарій.

Методи, опитування експертів. Методи опитуван­ня експертів увійшли в практику наприкінці 60-х років XX ст., коли була виявлена обмеженість застосування екстраполяції та моделювання в соціальному прогнозу­ванні, особливо щодо складних соціальних процесів, які розвиваються в нелінійній формі.

Надійність прогнозів підвищує колективне опиту­вання експертів. Якщо на індивідуальні експертні оцінки впливає суб'єктивізм експерта, його конкрет­ний досвід, то в груповому експертному опитуванні з дотриманням певних методичних вимог відбувається процес об'єктивізації суб'єктивних оцінок. Серед мето­дичних вимог найважливіше значення мають обґрун­тований добір експертів, оптимальна організація їх ро­боти, правильна процедура обробки результатів опиту­вання.

Під час комплектування експертної групи викорис­товують різноманітні критерії. Найважливішим з них є рівень компетентності експертів. Процедури організа­ції роботи експертів бувають очні й заочні, одноразові й багаторазові. Одним з найпоширеніших конкретних ме­тодів прогнозування у формі експертного опитування є інтелектуальна атака, або колективна генерація ідей. Вона є колективним обговоренням проблеми, в процесі якого забезпечується взаємний стимулюючий вплив експертів, виникає своєрідна ланцюгова реакція ідей і генерується якісно нова інформація про майбутнє предмета прогнозування. Результатів досягають завдя­ки конкуренції ідей, самонавчанню під час колективно­го обговорення групою експертів приблизно однакового наукового і посадового статусів, категоричній забороні критики будь-якої, навіть неконструктивної думки, скрупульозній реєстрації всіх висловлювань. Такі обговорення бувають простими, у формі спонтанної дискусії зі сформульованої проблеми; синектичними (керованими), коли обговорення відбувається за заздалегідь рол-робленим планом з чітким розподілом ролей між експертами залежно від їх здібностей.

Одним із варіантів синектичної процедури очного колективного опитування експертів є метод віднесеної оцінки. Його суть полягає у повторенні кількох циклів дискусії зі з'ясуванням розбіжностей і виробленням на цій основі єдиної думки (консенсусу) в оцінці майбут­нього певного явища або процесу. Члени експертної групи, які не пристають до загальної позиції, що скла­лася внаслідок обговорення, мають право на фіксацію своєї особливої думки в підсумковому документі екс­пертної сесії. Дискусія ведеться згідно з планом і під ці­леспрямованим керівництвом головуючого.

Ще одним різновидом очного колективного опиту­вання експертів є метод комісії, традиційної дискусії. У процесі звичайного обміну думками кожен учасник дискусії має право підтримувати чи критикувати будь-яку точку зору, виступати безліч разів, змінювати свою позицію з урахуванням нової інформації. Цей метод ефективний за умови, коли порушена проблема, добре відома учасникам обговорення.

У прогнозуванні широко використовують заочні ви­ди опитування експертів. Найпростішим з них є разове анонімне опитування. Метод досить простий, але ефек­тивність його занизька. Найперспективнішим є заоч­ний варіант методу віднесеної оцінки, або, як його час­то називають, метод «Дельфі». Його основу становить ідея самонавчання експертів, але вже у процесі заочно­го опитування протягом проведення кількох турів з га­рантією анонімності відповідей, що «розковує» респон­дентів, усуває «тиск авторитетів», забезпечує можли­вість змінювати свої попередні позиції з урахуванням надходження нової інформації без ризику для власної репутації. Процедура цього методу передбачає запов­нення експертами анонімних анкет або залучення без­посередньо до роботи з ЕОМ. Після першого туру опиту­вання експерти знайомляться з узагальненими характе­ристиками позиції групи. Кожен експерт порівнює свою позицію з позицією більшості, за необхідності може вивчити та обговорити причину свого ймовірного відхи­лення і в другому турі наблизити свою думку до позиції більшості. У третьому турі нова інформація дає змогу експертові ще раз переглянути свою точку зору, що підвищує надійність прогнозних оцінок. Звичайно, позиції меншості експертів і навіть одинаків також необхідно Ори ти до уваги.

Розвиток комп'ютерної техніки створює сприятливі умови для широкого використання спрощеного варіан­та методу «Дельфі» — «Мінідельфі», який дає змогу всю процедуру вироблення прогнозних оцінок провести за кілька днів або навіть годин. Підключитися до цієї роботи завдяки мережним комп'ютерним системам мо­жуть навіть експерти, які перебувають у різних містах країни.

«Дельфійська техніка» дає змогу ускладнювати за­вдання експертам, сприяє переходу від суто інтуїтив­ної прогностичної діяльності до логіко-аналітичної, складання прогностичних сценаріїв, матриць, моде­лей тощо.

Обробка результатів опитування експертів орієнто­вана передусім на одержання характеристик середнього значення. Найчастіше використовують середнє арифме­тичне експертних даних. Однак за великої розкиданості експертних оцінок ефективність середньоарифметичної недостатня. Постає необхідність відсікати випадкові по­лярні оцінки, що здійснюється, як правило, шляхом по­ділу систематизованого ряду одержаних оцінок на чоти­ри частини (квартилі), по 25% оцінок у кожній. Загальні висновки роблять на основі другого і третього квартилів, а оцінки першого і четвертого аналізують на предмет мо­тивів відхилень. Можна також вирахувати медіану (се­редню величину між другим і третім квартилями), яка поділяє оцінки так, щоб кількість оцінок з більшим і меншим значенням відносно певної середньої величини була однаковою. Надійний прогноз не завжди збігаєть­ся з середнім значенням чи думкою більшості. Адже рівень компетентності кожного експерта різний, і це також слід брати до уваги при виробленні остаточних висновків експертного опитування.

Методи опитування населення. Поширення їх по в'язане з тим, що в прогнозуванні багатьох соціальних явищ і процесів звичайного респондента можна значною мірою розглядати як своєрідного експерта, яким володіє певним соціальним досвідом. Цінність прогнозу опитаного населення прямо пропорційна його обізнаності з предметом прогнозування. Найбільшу прогностичну значущість мають опитування респондентів щодо і к особистого майбутнього або майбутнього їх найближчого соціального оточення.

У практиці прогнозування особливо успішно вико­ристовують вивчення ціннісних орієнтацій, які відобра­жають потреби, інтереси, мотиви і установки респон­дентів. Зважаючи на те, що поведінка людей є виявом їх внутрішніх соціально-психологічних рушійних сил, до­слідження ціннісних орієнтацій може надати важливу прогнозовану інформацію про очікуваний і бажаний розвиток соціальних явищ і процесів.

Особливо ефективні періодичні опитування населен­ня з урахуванням змін, яких зазнає ситуація. Подібні опитування одних і тих самих груп населення назива­ють моніторингом. Найчастіше це поняття соціологи і політологи застосовують, коли йдеться про спостере­ження, оцінку та прогноз соціально-політичної ситуації локального, регіонального чи загальнодержавного мас­штабу. Прикладом останнього є загальнонаціональний соціологічний моніторинг соціальних змін в україн­ському суспільстві, здійснюваний Інститутом соціології НАН України з 1994 року.

Методи моделювання. У соціальному прогнозуван­ні застосування математичних методів, у т. ч. методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю для побудови моде­лей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні — спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Вона може бути подана рівнянням, таблицею, кри­вою, набором правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстраполяційні), рідше — факторні (аналіти­чні) моделі.

Трендові моделі створюють для встановлення конк­ретного процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполювати в майбутнє за математичною формулою, тобто вирахувати кількісний вираз необхід­ного показника на дату прогнозування. Хоча для про­гнозування придатними є багато математичних фор­мул, на практиці прогнозистам доводиться мати справу пише з кількома типами змін, для кожної з яких дібра­на відповідна функція.

Основою побудови факторних моделей є виявлення механізму взаємодії різних чинників, залежності одного чи кількох вихідних даних від групи вхідних.

При цьому використовують методи статистики, кібер­нетики, теорії прийняття рішень та ін. Цей вид моде­лей поки що рідко використовують у вітчизняній соціо­логії.

У соціальному прогнозуванні недавно почали засто­совувати евристичні пошукові різновиди моделювання: імітаційні та ігрові.

Прогнозний сценарій. Сценарний метод прогнозу­вання соціальних явищ і подій дає змогу встановити їх логічну послідовність, побачити, як, виходячи з існую­чої ситуації, може розвиватися стан об'єкта досліджен­ня у майбутньому. На думку вчених, складні та надск­ладні системи вимагають не так класичних прогнозів, як моделювання сценаріїв їх розвитку.

У 70-ті роки XX ст. у зв'язку з усвідомленням гло­бальних проблем сучасності для вироблення альтерна­тив суспільного розвитку вчені зайнялися глобальним моделюванням. Нині опубліковані сотні моделей і моде­льних комплексів глобального розвитку, які дедалі ши­рше застосовують в соціальному управлінні.

Логіка складання соціального прогнозу

Вироблення соціального прогнозу починається з до-прогнозної діяльності: уточнення цілей і завдань, фор­мулювання робочих гіпотез, визначення методів, структури та організації пошукової роботи. Потім на­стає період збирання інформації про стан і динаміку розвитку об'єкта дослідження в минулому, даних прогностичного фону (зовнішні чинники, які суттєво впливають на розвиток об'єкта прогнозування: еконо­мічні, науково-технічні, екологічні, демографічні, по­літичні та ін.). На цій основі у процесі використання різних методів здійснюють прогнозний пошук — з'ясу­вання того, що відбудеться, в т. ч. які проблеми виник­нуть за збереження існуючих тенденцій розвитку, тоб­то якщо бездіяльною залишиться у цьому плані сфера управління.

У пошуковому соціальному прогнозуванні з'ясову­ють не реально очікуваний стан, до якого потрібно буде пристосуватися, а перелік різного рівня проблем, які доведеться вирішувати. Характерним щодо цього є приклад з'ясування членами Римського клубу на поча­тку 70-х років глобальних проблем, які можуть загро­жувати людству в недалекому майбутньому, якщо не звернути на них увагу і не почати завчасно діяти.

Після пошукового етапу настає черга нормативного прогнозу, головне завдання якого полягає у визначен­ні можливих шляхів вирішення виявлених у процесі пошукового прогнозування ймовірних проблем. Зна­чення такої інформації для сфери управління важко переоцінити. Зіставлення даних пошукового та норма­тивного прогнозів дає змогу виробити рекомендації, зважити можливі наслідки від прийняття чи неприй­няття певних управлінських рішень і тим самим підви­щити рівень обґрунтованості, об'єктивності, ефектив­ності планів, програм, проектів, поточних управлінсь­ких рішень. Прогноз підказує, як краще, економніше, ефективніше наблизити найбільш імовірне (за певних тенденцій, якщо не вживати ніяких заходів) до най­більш бажаного.

Звичайно, таке значення мають тільки обґрунтова­ні прогнози. Тому бажано, щоб кожен прогноз був під­даний верифікації — з'ясуванню ступеня його відпо­відності вимогам сучасної науки і практики. Для ви­значення надійності й точності соціального прогнозу використовують експертні оцінки, повторні або пара­лельні прогнозні розробки. Соціальний прогноз не са­моціль, а інформація для суб'єктів, які ухвалюють програмні, проектні, організаційно-управлінські та інші рішення. Тому робота над прогнозом не може вважатися завершеною без вироблення рекомендацій на основі порівняння прогнозних даних і нормативів. Методологічно недопустимо передоручати це замов­нику прогнозу, він може піддатися спокусі підігнати прогнозні дані під відомчі інтереси, знецінивши всю попередню роботу.

В ідеалі технологічне прогнозування може і повин­не бути безперервним. Постійний же попит на прогно­зи сприятиме створенню розгалуженої мережі спеціа­лізованих прогнозних організацій і компаній, форму­ванню ринку прогнозів. Державні та приватні фірми, органи управління в розвинутих країнах широко ви­користовують результати прогнозування для обґрун­тування економічної, науково-технічної, соціальної політики, перспектив розвитку тих чи інших сфер суспільства. Комплексні, а також галузеві прогнози на­ціональних масштабів застосовують нині у більшості країн світу.

Жоль

Прогнози та роль експертів у їх розробці

Розглянемо технічний інструментарій сучасної прикладної со­ціології у контексті понять "експертиза", "експертний аналіз", "експертні системи", "прогноз", "план", "управління".

Одна з головних функцій соціальної інституції експертів полягає у прогнозуванні, без якого неможливо уявити життя сучасного про­мислово розвиненого суспільства. Відсутність прогнозів означає підходити до розгляду найближчого та віддаленого майбутнього на­осліп і приймати важливі рішення безвідносно до майбутніх на­слідків, сприятливих чи несприятливих.

Щоб мати раціональний метод оцінки того чи того прогнозу, потрібно виробити критерії для визначення якості прогнозів. Голов­на вимога, яку висувають до цього критерію, — це корисність обра­ного критерію для осіб, що приймають рішення.

На підставі критерію корисності для визначення якості прогно­зу свого часу було розроблено метод, відомий під назвою "опитна модель". Цей метод оцінки називають "опитуванням", оскільки у ньому використовують спеціально складений список запитань. У про­понованій соціологами моделі було здійснено спробу максимально підвищити ймовірність урахування всіх міркувань, які стосуються справи.

Що являють собою різні форми опитувань? Яким є рівень віро­гідності отримуваної за їхньою допомогою інформації? Яка роль опитування в експертних оцінках?

Такі форми збирання первинної соціологічної інформації, як ан­кетування або інтерв'ювання, призначені передусім для масових опитувань, мета яких полягає в тому, щоб отримати вірогідні відо­мості про предмет дослідження. Проте у соціологічній практиці мо­жуть виникати ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища або процесу важко виокремити конкретне джерело інформації. Най­частіше такі ситуації пов'язані з прогнозуванням (від грецьк. рrо — вперед + gnosis — знання, вчення; передбачання, передбачування) зміни того чи того соціального процесу або явища.

• Існує безліч способів та методів прогнозування. Перевага су­часних раціональних методів прогнозування полягає в тому, що вони доступні для наукового вивчення і можуть бути адек­ватно описані та пояснені. Понад те, ці методи забезпечують розробку методик, які можуть застосовуватись будь-яким фахівцем, що пройшов необхідну підготовку (фаховий виш­кіл), а також давати однакові результати незалежно від того, хто використовує ці методики. Власне кажучи, в однаковості результатів і полягає перевага точних методів над інтуїцією людей з великим практичним досвідом, які можуть помиляти­ся, наприклад з причини нежитю або просто поганого наст­рою. До того ж у разі розходження в результатах завжди мож­на з'ясувати, яких було припущено помилок при застосуванні певних методик у розрахунках або при обробці отриманих даних.

Прогноз має бути гнучким і постійно контрольованим щодо вне­сення у нього необхідних корективів, коли несподівано й різко змінюються зовнішні обставини, які вимагають змін у планах, роз­роблених з урахуванням первинних, вихідних прогнозів.

Життєдіяльність будь-якої соціальної організації пов'язана з про­гнозами та перспективними планами, які будують на підставі певних прогнозів.

Знаний американський фахівець з прогнозування науково-тех­нічного розвитку Дж. П. Мартіно виокремлює умовно п'ять етапів у діяльності будь-якої організації, щоб на їх прикладі продемонстру­вати механізм прогнозування, який зазвичай використовують керівники організацій.

Розпочинає цикл прогнозування (1), на підставі якого розробля­ють відповідний план (2) послідовності виконання (3) робіт, необ­хідних для досягнення мети, поставленої у програмі (4), підґрунтям для складання якої є план. Результати послідовного, згідно з пла­ном, виконання програми потребують оцінок, щоб не увійти у супе­речність з реальною ситуацією. Отримувані оцінки характеризують фактичний стан справ в організації й надають можливість порівню­вати їх з тим, що було передбачено планом та програмою. Результа­ти оцінок (5) є відправним базисом для переходу до нового циклу. Як підкреслює Мартіно, розвиток діяльності організації за цим циклом не є серією дискретних, ізольованих один від одного етапів, оскільки всі вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. Тому прогноз належить регулярно коригувати в міру надходження нової інфор­мації. За необхідності може бути переглянутий і сам план, навіть як­що його ще не виконано, оскільки план — не самоціль, а засіб для виживання організації, особливо за умов конкурентної боротьби.

Цінність прогнозу вимірюють його корисністю, а вартість — вит­ратами на складання плану та прийняття рішення.

• Прогнози зазвичай роблять компетентні особи, яких назива­ють експертами (від лат. — досвідчений; фахівець в якій-небудь галузі, який здійснює експертизу), робота яких зі скла­дання прогнозів увіходить до вартості розроблюваних планів. Є й інші методи складання прогнозів, відмінні від методу з ви­користанням експертів. Проте існують такі сфери соціального життя, в яких неможливо використовувати інші методи прог­нозування, крім експертних. Передусім це стосується тих сфер, де відсутня необхідна та достатня інформація про мину­ле або, скажімо, технічні можливості більшою мірою залежать від схвалюваних рішень, ніж від ентузіазму новаторів.

Оскільки головним критерієм добору експертів є компетентність (від лат. соmреtепtіа — приналежність за правом; коло питань, в яко­му певна особа має знання, досвід) їх, остільки для визначення ком­петентності використовують передусім два методи — самооцінку та колективну оцінку авторитетності експертів.

Найпростішою формою самооцінки експертів є сукупний індекс (коефіцієнт рівня компетентності), розрахований на підставі оціню­вання експертами своїх знань, досвіду та здібностей за ранговою шкалою з позиціями "високий", "середній", "низький". При цьому першій позиції приписують числове значення "1", другій — "0,5", третій — "0" з урахуванням того, що коефіцієнт рівня компетент­ності експерта може набути значення від 1 (повна компетентність) до 0 (цілковита некомпетентність). Цей коефіцієнт обчислюють за формулою:

К=(к_] + к₂ + к₃) :3,

де к_{] -} числове значення самооцінки експертом рівня своїх теоретичних знань, к₂ — числове значення самооцінки практичного до­свіду, к₃ — числове значення самооцінки здатності до прогнозування.

Зазвичай до групи експертів заведено включати тих, у кого індекс компетентності не менший за середній (0,5) й вищий (до 1).

Отримання первинних числових значень самооцінки (к_{, к₂, к₃) для обчислення індексу компетентності експертів відбувається за до­помогою таблично-запитувальної форми (табл. 3.2.1).

Таблиця 3.2.1. Числові значення самооцінки експертів

Виходячи з числових значень оцінок, позначених хрестиками, можна легко обчислити рівень компетентності експерта щодо проб­лем, які нас цікавлять. У цьому разі матимемо такий коефіцієнт:

К=(1 + 0,5 + 0,5): 3 = 0,7.

Отримане число свідчить про те, що рівень компетентності екс­перта вищий за середній.

При доборі експертів методом самооцінки виникає проблема її завищення. Проте досвід численних експертиз показує, що групи з високою самооцінкою помиляються у своїх судженнях менше, ніж "скромні" експерти.

• Опитування компетентних осіб називають експертними, а ре­зультати опитувань — експертними оцінками. У найзагальнішому вигляді виокремлюють три головні функції експертної оцінки у соціологічних дослідженнях, а саме: прогноз тенденцій розвитку різних соціальних процесів; оцінка рівня вірогід­ності даних масових опитувань; атестація групи або її членів за різними критеріями (скажімо трудова або політична активність).

У прогнозах найяскравіше виявляється відмінність експертної оцінки від інформації, отриманої у результаті масового опитування. Останнє, як правило, має анонімний характер, натомість в експерт­них опитуваннях особистість респондента відіграє важливу роль. Звідси випливає, що експерти мають бути поінформовані про зав­дання, які розв'язують за їхньою допомогою. У цьому разі відпадає потреба користуватися побічними запитаннями або якимись інши­ми прийомами з метою з'ясування "прихованих" позицій респон­дента. Оскільки експерт є активним учасником здійснюваного дослідження, остільки спроби приховати від нього мету та завдання дослідження обтяжені втратою довіри до організаторів дослідження.

У прикладній соціології для отримання прогностичної оцінки використовують низку методів та прийомів роботи з експертами.

Традиційний та головний інструментарій експертних опитувань — анкета або бланк-інтерв'ю, розроблені за спеціальною методикою, яка відповідає дослідницькій програмі. На відміну від масового опи­тування, програма прогнозного опитування експертів не настільки деталізована й має переважно концептуальний характер. Згідно з рівнем розробленості концептуальної гіпотези формулюють запи­тання, на які експерти повинні дати відповіді. Процедура опитуван­ня експертів може бути очною або заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного про­гнозу — обмін думками. Така робота з експертами передбачає одно­часну присутність усіх експертів за "круглим столом", де й відбува­ється виявлення домінуючої думки з обговорюваних питань, пропо­нованих дослідником.

Розглянемо слідом за Мартіно метод прогнозування, пов'язаний з використанням комісій або груп експертів. Суть цього методу по­лягає в тому, що фахівці, які увіходять до однієї групи, повинні взаємовпливати так, щоб компенсувати помилки один одного. Комісії мають низку переваг, які роблять їх використання бажаним за певних обставин. До цих переваг належать:

1. Якщо склад групи ретельно підібрано й до неї включено тіль­ки осіб, які є фахівцями у певній галузі, то загальна кількість інформації, яку має група, більша за ту, яку має будь-який з її членів. Як то кажуть, одна голова добре, а дві — більше (або краще).

2. Урахування чинників, що стосуються певної царини експертної оцінки, вище у групі, ніж урахування їх окремим експертом.

3. Група експертів з більшою готовністю перебирає на себе від­повідальність, ніж окремі фахівці. Особливо це є значущим у тих випадках, коли прогноз професійно ризикований для окремого фахівця.

Метод експертного прогнозування, виконуваного комісією, має і свої недоліки:

1. Проблему досягнення угоди між експертами іноді розв'язують на шкоду корисному прогнозові.

2. Галаслива меншість може придушити решту учасників групи, навіть якщо наведені доводи за об'єктивного розгляду мати­муть однакову силу з доводами -більшості.

3. Можливі випадки, коли найбільш впливовий фахівець приду­шує своїм авторитетом або риторикою решту членів групи.

4. Загалом група поділяє загальнопоширені упередження проти деяких новин.

Головні принципи та етапи проведення опитування за методом Делфі

Спроба усунути більшість недоліків прогнозування, виконувано­го комісією експертів, пов'язана з методом Делфі.

Від звичайних методів групової взаємодії експертів його відрізня­ють три особливості: анонімність; використання результатів поперед­нього туру опитування; статистична характеристика групової відповіді.

Анонімність у цьому разі передбачає, що у ході проведення про­цедури опитування експертів за методом Делфі учасники групи невідомі один одному. Крім того, взаємодію членів групи при вико­ристанні анкет цілковито усунено. У результаті автор відповіді може змінити свою думку без можливої втрати власної репутації в очах інших фахівців. Завдяки цьому будь-яку ідею можна розглядати тіль­ки з точки зору її переваг, безвідносно до того, яку оцінку (високу або низьку) отримав би автор з боку інших учасників експертної групи.

Використання результатів попереднього туру опитувань здійсню­ють за допомогою відповідей на запитання анкети. Ці відповіді потім обробляє дослідницька група, після чого отриману інформа­цію надають експертам. При цьому кожного експерта інформують тільки про поточний стан колективної думки, а також про доводи "за" та "проти" кожної точки зору.

Головний ефект від використання методу Делфі полягає в тому, щоб запобігти прийняттю групою своїх власних цілей та завдань, які суперечать реальним завданням прогнозування або просто не стосу­ються їх (наприклад, перемога у дискусії з опонентом або досягнен­ня внутрішньогрупової злагоди задля "мирного співіснування").

Статистична характеристика групового звіту враховує думку всієї групи експертів. При цьому групова відповідь може бути пода­на у вигляді медіани (у статистиці — серединне або центральне зна­чення) та двох квартилів (від лат. guаrtа — четвертий; квартилі поділяють область зміни деякої випадкової величини на чотири інтервали, потрапляння в які мають рівні ймовірності), тобто у ви­гляді такого числа, оцінки якого однією частиною членів групи будуть більшими, ніж це число, а іншою частиною — меншими. Крім того, відповідь може бути подана у вигляді двох чисел, які за величиною оцінок відокремлюють одну частину членів групи від іншої. Таким чином, кожну відповідь усередині групи враховують при побудові медіани, а величину розкиду відповідей характеризує величина інтервалу між квартилями.

Метод Делфі включає до свого складу низку конкретних мето­дик, які відповідають різним завданням підготовки прогнозів. Роз­глянемо одну з таких методик, яку вважають "класичною" і яка є загальною для всіх інших модифікацій методу Делфі.

Як ми вже знаємо, метод Делфі здійснюють шляхом опитування групи фахівців за допомогою серії анкет, які містять не тільки запи­тання, а й необхідну для фахівців з групи експертів інформацію сто­совно рівня узгодженості думок членів групи та доводів, наведених експертами.

Кожний етап анкетування за методом Делфі називають туром опитування.

Перший тур опитування починають з безструктурної анкети, яка допускає будь-які відповіді. Якщо анкету для першого туру буде складено надто "жорстко", то це обмежить експертів у формулюван­ні важливих питань і може призвести до того, що група не отримає і не врахує деякі знання про події, які не можна ігнорувати. Після того, як прогнози надійшли до керівника дослідження, вони мають бути об'єднані дослідниками в єдиний прогноз, на підставі якого складають другу анкету.

Другий тур опитування починається з отримання експертами зведеного переліку описаних подій та пропозиції оцінити дати, ко­ли може відбутися та чи та подія. Експертів також просять навести міркування, чому вони вважають свої оцінки правильними.

Після того, як прогнози та оцінки дат, зроблені членами екс­пертної групи, повернулися до керівника дослідження, останній має підготувати статистичне зведення думок експертів, навівши при цьо­му доводи на користь того, що певна подія відбудеться раніше чи пізніше відповідної дати.

Третя анкета, підготовлена дослідниками, що працюють з екс­пертами, має бути складена з переліку коротко описаних подій, гру­пової медіани дат настання подій, а також дат верхнього та нижньо­го квартилів для кожної події. Анкета повинна містити й зведені дані про причини більш ранніх або більш пізніх дат.

Третій тур опитування починається з отримання експертами зведеного переліку подій, статистичного описання думок експертів та зведення доводів. їх просять дати огляд доводів і сформулювати нові оцінки передбачуваної дати настання кожної події. Якщо нова оцінка не потрапила в інтервал між квартилями, отриманими у дру­гому турі опитування, то експертів просять обґрунтувати свою точ­ку зору й прокоментувати інші.

Четвертий тур опитування починається й розвивається вже відомим чином. Але оскільки цей тур опитування є останнім, то, як правило, відпадає необхідність аналізувати наведені доводи для підготовки нової анкети, але зберігається необхідність їх урахування.

Слід зауважити, що подія, яка цікавить дослідників, не обов'яз­ково повинна фігурувати в усіх чотирьох турах опитування. Якщо члени експертної групи дійшли згоди у другому турі, то опитування можна припинити. Це особливо доречно зробити стосовно тих подій, які, згідно із загальною думкою експертів, ніколи не відбудуться.

Головний варіант методу Делфі має не тільки переваги, а й не­доліки. Оскільки вихідна анкета є безструктурною, то деякі експерти розгублюються, не знаючи, з чого почати. Щоб подолати цей недолік та інші, фахівці, які застосовують метод Делфі, вважають зручнішим починати з переліку подій, складеного за певними правилами.

Усі варіанти методу Делфі сумісні з головним методом, в якому особисте спілкування членів групи замінене їх анонімною взаємодією. Проте існують такі варіанти, в яких ту чи ту з визначальних особливостей методу Делфі опускають або значно модифікують. Наприклад, виключають анонімність, що надає можливість значно прискорити процес. Може бути також виключений зворотний зв'язок, що дає змогу зменшити тенденцію до зміни оцінок у напря­мі групової медіани.

У багатьох американських організаціях дослідження за методом Делфі здійснюють з використанням багатотермінальних комп'юте­рів. Комп'ютер ознайомлює членів експертної групи із загальною думкою експертної комісії на початку кожного туру опитування, і їхні відповіді вводяться безпосередньо у комп'ютер. У жодному з цих експериментів комп'ютер не використовували для підсумовування доводів "за" або "проти". Цей різновид зворотного зв'язку або ціл­ком виключали, або ж його здійснював керівник дослідження одно­часно з комп'ютером.

Городяненко

Метод експертних оцінок. Під час масових опиту­вань (анкетування, інтерв'ю, поштове опитування, те­лефонне інтерв'ю) джерелом соціальної інформації про певні аспекти об'єкта дослідження є представники цьо­го самого об'єкта. Однак на практиці буває важко або взагалі неможливо встановити носія проблеми і відпові­дно використати його як джерело інформації. Найчасті­ше такі ситуації пов'язані зі спробами прогнозування зміни соціального явища, процесу, об'єктивного оціню­вання аспектів діяльності й особистісних рис людей, щодо яких їх самооцінка може бути неадекватною. Така інформація може надходити тільки від компетентних осіб — експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження.

Формуючи групу експертів, на першому етапі їх від бору доцільно скористатися такими критеріями, як рід занять і стаж роботи з певного профілю. Попереднім список експертів може бути широким, але надалі його доцільно звузити, залишивши в ньому найпідготовленіших осіб. Головним серед усіх критеріїв відбору експертів є компетентність. Для визначення її рівня використовують два методи: самооцінку експертів і колективну оцінку авторитетності кожного з кандидатів н експерти (наприклад, з допомогою соціометричного опитування).

Метод колективної оцінки застосовують для формування групи експертів, коли вони знають один одного як спеціалісти. Така ситуація найчастіше трапляється серед творчих людей, відомих політиків, економісти.

До основних функцій методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні належать:

— прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

— оцінка рівня достовірності даних, одержаних за допомогою масових опитувань;

— атестація колективу (його членів) за рівнем про­фесіоналізму, трудової активності тощо.

Прогностична експертна оцінка може бути застосо­вана щодо будь-яких соціальних явищ, процесів, гло­бальних і локальних проблем.

В експертних опитуваннях анонімність, як правило, втрачає будь-який смисл, оскільки експерт є активним учасником наукового дослідження. Спроба приховати від нього мету дослідження, перетворивши його на па­сивне джерело інформації, може призвести до втрати його довіри до організаторів дослідження.

Основний інструментарій експертних опитувань (ан­кета, бланк-інтерв'ю) розроблений за спеціальною про­грамою. На відміну від масового опитування програма опитування експертів не так деталізована і має перева­жно концептуальний характер. Якщо дослідник не на­важується сформулювати прогностичні судження, то в анкету експерта вміщують відкриті запитання, які пе­редбачають повну свободу вибору форми відповіді.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Однією з найпростіших форм експертного прогнозу є об­мін думками. Вона передбачає одночасну присутність усіх експертів за круглим столом, де і відбувається з'я­сування домінуючої позиції з порушеного дослідником дискусійного питання. Обговорення проблеми може від­буватися в кілька турів, поки не буде вироблена узго­джена оцінка.

Під час вироблення управлінських рішень за допо­могою соціологічних досліджень іноді постає проблема достовірності результатів масового опитування, право­мірності сформульованих на їх основі висновків. Йдеться про оцінку компетентності висловлених респондентами міркувань. Для цього складають анкету експерта, яка містить загалом закриті питання, які за структурою ідентичні питанням анкети масового опитування. Завдання експерта полягає в тому, щоб з урахуванням об’єктивної ситуації та чинників, які цікавлять дослід­ника, висловити щодо поставлених питань неупереджені, всебічно виважені міркування.

Останнім часом використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертам и с керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, який заповнюють експерти колективно, зумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи ко­лектив загалом.

Метод експертної оцінки поширений у розвідуваль­них і проблемних дослідженнях для одержання попере­дніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточ­нення гіпотез і завдань основного дослідження, для ви­значення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.